Постанова № 25797936, 29.08.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

29.08.2012р. справа № 2а- 9054/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участі секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Люксонн"

до

Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про

скасування рішень, -

встановив:

Позивач, ТОВ «Люксонн», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення–рішення відповідача, Основ’янської МДПІ м. Харкова Харківській області ДПС №0000990151 від 03.05.2012 р. та №000100151 від 03.05.2012 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що спірні податкові повідомлення – рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов’язок по оплаті грошового зобов’язання на користь Державного бюджету України. Так, на думку позивача, господарські взаємовідносини між ТОВ «Люксонн»та контрагентом –ТОВ «Промспец Консалтинг»відбулись за правочином, котрий повністю відповідає вимогам закону, зобов’язання сторонами спірного правочину виконані належно, тобто в повному обсязі та своєчасно, будь-яких претензій між сторонами спірного правочину не існує, реальність господарських операцій підтверджується правильно оформленими первинними документами та фактом оплати вартості послуг. Посилаючись на вказані мотиви, позивач стверджував про відсутність у ТОВ «Люксонн»наміру на безпідставне отримання податкової вигоди у спірних правовідносинах.

Відповідач, Основ’янська міжрайонна державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився, зазначивши, що за результатами перевірки діяльності контрагента позивача –ТОВ «Промспец Консалтинг»ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова було складено акт №10/23-02/37091549 від 13.09.2011 р., де викладено судження про неможливість здійснення даним суб’єктом права будь-якої господарської діяльності. На думку відповідача, згідно з законом згаданого висновку є цілком достатньо для судження про заниження ТОВ «Люксонн»податкових зобов’язань з з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ТОВ «Люксонн», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з ідентифікаційним кодом - 35474377, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Основ’янській МДПІ м. Харкова Харківської області.

06.04.2012 р. Основ’янською МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС була проведена документальна невиїзна перевірка ТОВ «Люксонн»(ідентифікаційний код –35474377) по з питань взаємовідносин з ТОВ «Промспец-Консалтинг»(ідентифікаційний крд - 37091549) за червень 2011 р., що відображені у податковій декларації з податку на додану вартість за липень 2011 р. та декларації з податку на прибуток за 2 квартал 2011 р.

Результати перевірки оформлені актом від 06.04.2012 року №329-15-109/35474377.

03.05.2012 р. з посиланням на даний акт МДПІ були винесені податкові повідомлення-рішення №0000990151 про збільшення грошового зобов’язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 67.500,00 грн. (основний платіж –54.000,00 грн., штраф –13.500,00 грн.) та №0001000151 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 62.100,00 грн. (основний платіж –62.100грн., штраф –0,00 грн.)

Як з’ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті від 06.04.2012 року № 329-15-109/35474377 судження суб’єкта владних повноважень про порушення ТОВ «Люксонн»вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, а саме: вчинення нікчемних правочинів з ТОВ Промспец Консалтинг», про порушення ТОВ «Люксонн»вимог п.138.1 ст.138, п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, а саме: віднесення на розрахунки з державою по податку на прибуток та податку на додану вартість показників первинних документів, виданих за господарськими операціями, котрі мали місце в межах нікчемного правочину з ТОВ «Промспец Консалтинг».

У ході розгляду справи судом достеменно встановлено, представником відповідача визнано, що єдиним мотивом, на підставі якого суб’єкт владних повноважень дійшов такого судження, є виключно висновки ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова про неможливість проведення контрагентом позивача –ТОВ «Промспец Консалтинг»господарської діяльності, котрі відображені в акті №10/23-02/37091549 від 13.09.2011 р

Жодних інших мотивів суб’єктом владних повноважень в основу спірного рішення не покладено.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб’єктом владних повноважень в основу спірного рішення, а також суджень, відображених суб’єктом владних повноважень в акті від від 06.04.2012 року № 329-15-109/35474377, на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що 01.10.2010 р. між позивачем, ТОВ «Люксонн»(в якості замовника), та ТОВ «Промспец Консалтинг» (в якості агента) було укладено агентський договір №100/10-1, предметом якого є виконання агентських функцій з маркетингу і постачанню продукції замовника (бензин, дизельне паливо, скраплений газ), пошуку та залучення нових клієнтів, за готівковий та безготівковий розрахунок. Згідно з додатковою угодою №2 від 01.12.2010 р. предметом договору є виконання агентських функцій з маркетингу продукції замовника (бензин, дизельне паливо, скраплений газ), а також утримання наявних клієнтів та сприяння просуванню реалізації нафтопродуктів за готівковий і безготівковий розрахунок.

Оцінивши зазначений правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірний правочин не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному обороті, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірний договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подана до матеріалів справи виписану ТОВ «Промспец Консалтинг»податкова накладна №504 від 30.06.2011 р. на суму 324.000,00 грн. (у т.ч. ПДВ –54.000,00 грн.), а також акт надання послуг (здачі-прийняття робіт) №457/12 від 30.06.2011 р. на суму 324.000,00 грн.

Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом –Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб’єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом –Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів, а саме: копія платіжного доручення №1309 від 27.07.2011 р. на суму 324.000,00грн., засвідчує факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товару, отриманого за переліченими вище правочинами, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. Суд бере до уваги, що з огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як по-перше, здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи, а по-друге, є можливими до перевірки з боку суб’єктів фінансового моніторингу. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та вказаного в акті перевірки контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи немає. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів є належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій. В силу закону отримання податковим органом акту перевірки, в якому викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Як встановлено судом з письмових пояснень представника позивача, у подальшому результати отриманих від контрагента послуг були використанні ТОВ «Люксонн»для збільшення обсягу реалізованого товару.

Відповідач ані в ході проведення перевірки, ані в ході судового розгляду даного доводу платника податків не спростував, адже не надав до суду жодних фактичних даних, які б засвідчували відсутність у платника податків об’єктивної потреби на укладання спірного правочину, неспівпадання предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ТОВ «Люксонн», відсутність факту надання послуг за спірним правочином в дійсності, невикористання ТОВ «Люксонн»отриманих послуг в межах власної господарської діяльності.

Доказів ведення ТОВ «Люксонн»збиткової господарської діяльності, а також доказів зменшення після укладання спірного правочину у ТОВ «Люксонн»кількості покупців чи обсягів поставленого товару матеріали справи не містять.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушення закону ґрунтується на мотивах акту, складеного ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова акту від №10/23-02/37091549 від 13.09.2011 р. про результати позапланової невиїзної перевірки субєкта господарювання ТОВ «Промспец Консалтинг»(ідентифікаційний код - 37091549) з питання дотримання податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобовязань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період з 01.06.2011 р. по 30.06.2011 р.

Втім, з цього приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Оскільки висновки МДПІ про формування позивачем валових витрат і податкового кредиту з ПДВ без дотримання вимог ст.ст.138 і 198 Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складеному ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова акті про результати перевірки контрагента позивача, то слід зробити висновок про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов’язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

За встановлених в ході розгляду справи обставин, суд доходить висновку, що судження суб’єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог закону при обчисленні податку на прибуток та податку на додану вартість не знайшло підтвердження матеріалами справи.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»позивач та його контрагенти є окремими суб’єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти –відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб’єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009 р. у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ “Мукачівський лісокомбінат” до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ “Фірма “ВІК” до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов’язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідач за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідач не довіво неможливості проведення господарських операцій за спірним правочином з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подав доказів відсутності реального надання послуг, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-яким з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб. У ході розгляду справи відповідачем не доведений факт несумісності предмету спірного правочину з напрямом господарської діяльності ТОВ «Люксонн». Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним правочином, вчинений правочин об'єктивно не був потрібний для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Таким чином, суд робить висновок, що викладене в акті перевірки судження відповідача про порушення ТОВ «Люксонн»п.138.1 ст.138, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України є помилковим, оскільки базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України, акт перевірки не містить належних та допустимих доказів вчинення платником податків порушення Податкового кодексу України при справлянні ПДВ.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Люксонн»до Основ’янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування рішень - задовольнити.

Скасувати в повному обсязі податкові повідомлення - рішення Основ’янської міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000990151 від 03.05.2012 р. та №000100151 від 03.05.2012 р.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Суддя А.В. Сліденко