Постанова № 257976, 14.11.2006, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2006 р.

№ 8/519

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Кузьменка М.В.,

судді Рибака В.В.,

судді Палій В.М.,

розглянувши касаційну скаргу Відділу ДВС Луганської області

на постанову Луганського апеляційного господарського суду від 25.05.2006р.

у справі №8/519

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовмашсервіс”

до Державного підприємства “Попаснянський вагоноремонтний завод”

про стягнення 1 000 534,46 грн.,

за скаргою ДП “Попаснянський вагоноремонтний завод” №2959 від 18.10.2005р.

на дії ВДВС Луганського обласного управління юстиції

за участю представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: Єгурнов О.В. (копія довіреності у справі),

від ВДВС Луганського обласного управління юстиції: Мухін М.М. (довір. від 20.06.06),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 27.01.2004р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Азовмашсервіс” до Державного підприємства “Попаснянський вагоноремонтний завод” задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача борг у сумі 759 000,0 грн., пені у сумі 1534,46 грн. та судові витрати.

На виконання вказаного рішення господарським судом Луганської області видано наказ від 09.02.2004р. (а.с.38 т.1) про стягнення з ДП “Попаснянський вагоноремонтний завод” р/р 26000000000110 у Донецькому філіалі АБ “Експресс-банк” м.Попасна, МФО 355838, код 09585574 на користь ТОВ “Азовмашсервіс” борг у сумі 759 000,0 грн., пені в сумі 1534,46 грн. та судові витрати.

Державною виконавчою службою Попаснянського районного управління юстиції Луганської області відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню вказаного наказу суду, яке за постановою від 29.02.2004р. залучене до зведеного виконавчого провадження №29-2/04.

Зведене виконавче провадження №29-2/04 передано по акту приймання-передавання підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Луганського обласного управління юстиції для подальшого проведення виконавчих дій (а.с.65-67 т.1).

28.09.2005р. підрозділом примусового виконання рішень ВДВС Луганського обласного управління юстиції вжито заходів примусового виконання судового рішення шляхом складання акта серія АА №447577 (а.с.53-54 т.1) опису та арешту майна ДП “Попаснянський вагоноремонтний завод”, відповідно до якого описано та арештовано гуртожиток –398 848,0 грн., гуртожиток –408772,0 грн., гуртожиток –644 494,0 грн., гуртожиток –253 953,0 грн., деревооброблюючий цех –243 450,0 грн., будівля столової –8 076,0 грн., всього на загальну суму 1 957 593,0 грн.

Не погоджуючись із діями державної виконавчої служби щодо опису та арешту майна, боржник –ДП “Попаснянський вагоноремонтний завод” звернувся до господарського суду Луганської області зі скаргою №2959 від 18.10.2005р. (а.с.51-52 т.1) на дії ДВС Луганського обласного управління юстиції і просить суд визнати дії останнього зі складання акту опису та арешту майна серії АА №447577 від 28.09.2005р. неправомірними, визнати вказаний акт незаконним та відмінити його.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 21.03.2006р. (суддя Доманська М.Л.) скарга від 18.10.2005р. №2959 на дії підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Луганського обласного управління юстиції по виконанню наказу господарського суду Луганської області від 09.02.2004р. №8/519 залишена без задоволення.

Ухвала мотивована тим, що оскаржувані дії державної виконавчої служби щодо опису та арешту майна боржника не суперечать чинному законодавству, у тому числі Закону України “Про виконавче провадження” та Закону України “Про введення мораторію на примусову реалізацію майна”.

За висновком господарського суду у державного виконавця не було необхідності звертатися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення господарського суду Луганської області від 27.01.2004р. у справі №8/519, оскільки при виконанні вказаного рішення Державна виконавча служба України здійснює виконавчі дії відповідно до вимог Закону України “Про виконавче провадження”, у тому числі відповідно до статей 50, 62 цього Закону, і зобов’язана накласти арешт на відповідне майно боржника.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 25.05.2006р. (головуючий, суддя Єжова С.С., судді Баннова Т.М., Парамонова Т.Ф.) ухвалу суду першої інстанції скасовано. Визнано неправомірними дії підрозділу примусового виконання рішень ВДВС Луганського обласного управління юстиції зі складання акту опису й арешту майна серії АА №447577, визнано цей акт незаконним та відмінено його.

Постанова суду мотивована тим, що в порушення приписів ст.5, п.п.6, 7 ст.50 Закону України “Про виконавче провадження” Державна виконавча служба змінила спосіб і порядок виконання наказу господарського суду Луганської області від 09.02.2004р. №8/519, наклавши арешт на майно боржника за актом опису й арешту майна серії АА №447577.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Державна виконавча служба Луганської області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою від 09.06.2006р. №6-2-697 (а.с.142-146 т.3), в якій просить суд вказану постанову скасувати як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням ст.ст.50, 62, 64 Закону України “Про виконавче провадження”, залишивши в силі ухвалу суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України “Про виконавче провадження”.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України “Про виконавче провадження”. Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби за ст.7 Закону України “Про виконавчу службу”, зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України, а з огляду на ст.7 Закону України “Про виконавче провадження” –використовувати надані йому права у точній відповідності до закону.

В силу ст.5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, у виконавчому документі –наказі господарського суду від 09.02.2004р. №8/519, господарським судом встановлено певний спосіб і порядок виконання рішення цього ж суду від 27.01.2004р., а саме звернення стягнення на грошові кошти боржника. Вказаний наказ містить певний номер рахунка боржника (відповідача), з якого належить стягнути грошові кошти на користь позивача.

Так, відповідно до ст.33 Закону України “Про виконавче провадження” за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання. Наведе кореспондується з положеннями ст.121 ГПК України.

При цьому, під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом відозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Згідно п.5 ст.50 Закону України “Про виконавче провадження” у разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.

Аналіз змісту зазначеної частини ст.50 Закону України “Про виконавче провадження” свідчить про його загальний характер по відношенню до частин 6 та 7 цієї статті Закону, які в свою чергу регламентують діяльність державного виконання під умовою, а саме:

- п. 6 вказаної статті якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов’язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам;

- п.7 вказаної статті якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.

Наведе кореспондується з положеннями ст.5 названого Закону, якою державному виконавцю надано право звертатися до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення.

Отже, вказані вище норми визначають обов’язок державного виконавця діяти певним чином і не містить будь-яких виключень щодо зміни порядку і способу виконання наказу суду, в якому зазначено певний номер рахунку, з якого мають бути стягнені грошові кошти. У такому випадку ці питання мають вирішуватися виключно органом, який видав виконавчий документ, а не державним виконавцем самостійно.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність дій державної виконавчої служби зі складання акта опису й арешту майна серії АА №447577 від 28.09.2005р., пов’язаних із зміною способу і порядку виконання наказу господарського суду від 09.02.2004р. №8/519, є правильним, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваної постанова немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу відділу Державної виконавчої служби Луганської області від 09.06.2006р. №6-2-697 залишити без задоволення, а постанову Луганського апеляційного господарського суду від 25.05.2006р. у справі №8/519 –без змін.

Головуючий, суддя М.В.Кузьменко

Суддя В.В.Рибак

Суддя В.М.Палій