Постанова № 25795080, 22.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1745/12/2670 (у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"22" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.,

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»звернулося до суду з вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.01.2012 року № 0000082304.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 25.04.2012 року в задоволенні позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Суд першої інстанції прийняв рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, оскільки позивачем порушено вимоги пп. 198.1, пп. 198.2, пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2551533,0 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

В суді першої інстанції було встановлено, що Державною податковою інспекцією в Оболонському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку TOB «ПВK «Будівельник»з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з платниками податків - TOB «Снайпер Медіа», ТОВ «Марадор»за період з травня 2011 року по червень 2011 року, з серпня 2011 року, по вересень 2011 року, за результатами якої складено акт від 10.01.2012 року 13/23-4/31466963.

На підставі Акту перевірки ДПІ в Оболонському районі м. Киева прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.01.2012 року № 0000082304, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2599534,00 грн. за основним платежем 2551533 грн. та за штрафними фінансовими санкціями на суму 48001,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач дійшов висновку, що позивачем порушено пп. 198.1, пп. 198.2, пп. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого, ним занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2551533,00 грн. Також, позивачем було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суми, сплачені на користь ТОВ «Марадор»та ТОВ «Снайпер Медіа»за угодами, які на думку відповідача, є нікчемними.

З приводу даних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Підпунктами 14.1.18 ст. 14 ПК України визначено, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту регулюються статтею 198 ПК України.

Так, підпунктом «а»пункту 198.1 статті 198 ПК Країни передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату покупцем товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Відповідачем нараховано суму податкового зобов'язання на підставі того, що правовідносини з ТОВ «Марадор» та ТОВ «Снайпер Медіа»мають ознаки фіктивності. На думку відповідача угоди між позивачем та вказаними контрагентами є нікчемними.

Відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 року, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Марадор»надало позивачу видаткові накладні від 02.06.2011 № 221, від 07.06.2011 № 711, від 13.06.2011 № 134, від 15.06.2011 № 1510, від 16.06.2011 № 1611, від 21.06.2011 № 219, від 30.06.2011 № 3027, від 05 05.2011 № 516, від 25.05.2011 № 2514, від 16.05.2011 № 1618, від 20.05.2011 № 2318, від 06.05.2011 № 611, від 11.05.2011 № 1115, від 04.05.2011 № 445, від 06.06.2011 № 617; податкові накладні від 21.06.2011 № 219, від 16.06.2011 № 1611, від 15.06.2011 № 1510, від 13.06.2011 № 134, від 07.06.2011 № 711, від 02.06.2011 № 221, від 06.05.2011 № 611, від 05.05.2011 № 516, від 30.05.2011 № 3027, віл 25.05.2011 № 2514, від 20.05.2011 № 2018, від 16.05.2011 № 1618, від 11.05.2011 № 1115, від 04.05.2011 № 445, від 06.06.2011 № 617; копії банківських виписок.

На підставі зазначених податкових, видаткових накладних позивачем віднесені до складу податкового кредиту.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість та відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Отже, з наведених законодавчих приписів вбачається, що наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту.

Зокрема, не може визнаватися право платника ПДВ на податковий кредит у тому разі, якщо відповідні товари ним реально не придбавалися, або якщо витрати на таке придбання реально не понесені тощо. При цьому посилання податкового органу чи суду на нікчемність правочину не є обов'язковою необхідною передумовою для розгляду господарських операцій як таких, що вчинені з порушенням вимог податкового законодавства.

Із досліджених копій видаткових накладних, які наявні у матеріалах справи, вбачається, що позивачем по справі сплачено ПДВ за щебінь, пісок та на інші товари у їх вартості.

Факт придбання та подальшого використання товару позивачем у його господарській діяльності підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт, рахунками -фактурами, актами здачі - прийняття робіт. Факт обліку на складі товарів у позивача, поставлених ТОВ «Марадор»в період за травень -серпень 2011 року, підтверджується актами списання, що є в матеріалах справи та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що правовідносини між позивачем та вказаними контрагентами ТОВ «Марадор», ТОВ «Снайпер Медіа»підтверджуються вищезазначеними первинними документами.

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що відповідачем було надано суду копію висновку спеціаліста сектору технічно-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУ МВС України від 09.09.2011 року № 1517, відповідно до якого, підписи від імені ОСОБА_2 в представленій для дослідження податковій декларації з податку на додану вартість ТОВ «Снайпер Медіа» за 05 місяць 2011 року із додатками № 5, № 6 та реєстри отриманих та виданих податкових накладних, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Колегія суддів апеляційної інстанції критично ставиться до висновку експерта з огляду на те, що сам експерт зазначає, що дати відповідь в категоричній формі не є можливим, оскільки йому було надано недостатню кількість порівняльного матеріалу, а також у зв'язку з недостатньою кількістю розбіжностей ознак. Тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що експертом даний неоднозначний висновок.

Судом першої інстанції в рішенні було зазначено про те, що повивачем не надано жодного доказу реального виконання договору оренди будівельної техніки, а саме: відсутні Дорожні листи будівельної машини т. (т. м. ф. № ЕСМ-2), «Картка обліку роботи будівельної машини (механізму)»(т. м. ф. № КСМ-5 застосовується для обліку відпрацьованого часу будівельною машиною (механізмом) та для обліку виконаного обсягу робіт), «Журнал обліку роботи будівельної машини (механізму)»(т. м. ф. № ЕСМ-6 призначений для щоденного обліку і контролю роботи великих і малих будівельних машин і механізмів), «Довідка про виконані роботи (послуги)»(т. м. ф. № ЕСМ-7 призначена для підтвердження обсягів виконаних робіт (послуг) будівельними машинами і механізмами) та будь-які інші первинні документи про їх використання.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідачем безпідставно розширено ряд документів (доказів), якими повинен підтверджуватись факт поставки товарно-матеріальних цінностей по договору № 230401 від 23.04.2011 року.

Вимога податкового органу підтвердити отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей, які постачалися ТОВ «Марадор»та ТОВ «Снайпер Медіа», документами, які підтверджували факт транспортування та передачі товару, є протиправною, оскільки законодавець не ставить в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»N 996-XIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, документи, які б підтверджували б факт транспортування та передачі товару не можуть бути первинними документами, оскільки не відображають відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображають тільки відомості про господарську операцію перевезення. А тому, безпідставним є твердження відповідача про те, що внаслідок відсутності транспортних документів, господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).

Крім того, згідно статті 204 ЦК України існує презумпція правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Порушення контрагентом вимог законодавства про оподаткування не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Тобто, доводи відповідача не є підставою для позбавлення покупця права на відшкодування ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Таким чином, апелянтом було надано вагомі докази на підтвердження вимог апеляційної скарги, а висновки суду першої інстанції є такими, що не відповідають вимогам закону і спростовуються доводами апеляційної скарги.

Крім того, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «Булвес»АД проти Болгарії (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДА, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 8 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для відмови позивачу в позові, через що постанову суду першої інстанції необхідно скасувати.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 199, 202, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»-задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2012 року -скасувати та постановити нову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ПВК «Будівельник»- задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення -рішення № 0000082304 від 25.01.2012 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Маслій В.І.

Файдюк В.В.