Постанова № 25792128, 22.08.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2012 р.Справа № 2-а/1570/5262/11

Категорія: 8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого -судді Романішина В.Л.,

суддів Бойка А.В., Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м.Одесі апеляційну скаргу фірми «Світоч» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2011 року у справі за позовом фірми «Світоч» у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області, старшого державного податкового ревізора-інспектора Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Одеської області Когута В'ячеслава Валерійовича про визнання неправомірними дій та визнання незаконним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2011 року фірма «Світоч»у вигляді ТОВ звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області, старшого державного податкового ревізора-інспектора ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області Когута В.В. в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати неправомірними дії старшого державного ревізора-інспектора перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області Когута В.В. в частині складання акту перевірки фірми «Світоч»у вигляді ТОВ №1347/23-3/23991803 від 04.07.2011р. та зазначення в ньому про порушення товариством ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині укладення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0001312301 від 08.07.2011р., яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 55530,25 грн.

Позов обґрунтовує тим, що висновки відповідача про нікчемність укладеного з ТОВ «Пілігрим-Плюс»договору на поставку нафтопродуктів та неможливість зарахування до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Пілігрим-Плюс»є надуманими та безпідставними, оскільки сторонами у повному обсязі виконано умови договору, про що свідчать товарно-транспортні накладні на поставку продукції, податкові накладні, а також квитанції про сплату коштів за поставлену нафто продукцію.

ДПІ у Овідіопольському районі Одеської області проти позову заперечила, зазначивши, що позивач не мав права зараховувати до складу податкового кредиту суму ПДВ, зазначену у податкових накладних, виданих ТОВ «Пілігрим-Плюс», оскільки укладений правочин на поставку товарів з вказаним контрагентом є нікчемним. Спірне податкове повідомлення-рішення відповідач вважає правомірним; в задоволенні позову податкова інспекція просила відмовити.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.11.2011р. позов фірми «Світоч»у вигляді ТОВ залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, фірма «Світоч»у вигляді ТОВ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального права, без повного з'ясування обставин справи та прийняти нову постанову, якою її позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.07.2011р. по 04.07.2011р. ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області було проведено документальну невиїзну перевірку фірми «Світоч»у вигляді ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства за період лютий 2011р., за результатами якої складено акт перевірки від 04.07.2011р. №1347/23-3/23991803.

В матеріалах перевірки вказується на порушення позивачем: ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки дані, наведені у декларації з податку на додану вартість за лютий 2011 року про обсяги придбання та продажу, а отже і про задекларований податковий кредит, є недійсними; п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 55530,25 грн. (у тому числі за лютий 2011р. в сумі 55530,25 грн.).

На підставі вказаного акту перевірки 08.07.2011р. ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області прийнято податкове повідомлення-рішення №0001312301, яким фірмі «Світоч»у вигляді ТОВ збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 55531,25 грн. (у томі числі: за основним платежем -55530,25 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.).

Відмовляючи в задоволенні позову про скасування вказаного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції прийшов до висновку, що правочин, укладений між позивачем та його контрагентом ТОВ «Пілігрім-Плюс» з постачання нафтопродуктів вчинений без мети виникнення цивільних прав та обов'язків, а тому позивач не мав права включати до складу податкового кредиту у лютому 2011 року суми податку на додану вартість, зазначених в податкових накладних. Колегія суддів не погоджується з таким висновком Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; й) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст.201 ПК України).

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис "Без ПДВ" з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу (п. 201.3 ст.201 ПК України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (п. 201.4 ст.201 ПК України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п. 201.6 ст.201 ПК України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому, згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2010р. між фірмою «Світоч»у вигляді ТОВ та ТОВ «Пілігрім-Плюс»укладено договір №87/НП на поставку нафтопродуктів, згідно з яким постачальник зобов'язаний передати покупцю у порядку та строки, встановлені договором нафтопродукти (товар), а покупець зобов'язується оплатити та прийняти товар (а.с. 22-24).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору в матеріалах справи містяться: товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів №0204/6 від 04.02.2011р., видаткова накладна №111 від 04.02.2011р., товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів №0207/7 від 07.02.2011р., видаткова накладна №112 від 07.02.2011р., товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів №0224/5 від 24.02.2011р., видаткова накладна №113 від 24.02.2011р.; податкові накладні №13 від 04.02.2011р., №20 від 07.02.2011р., №159 від 24.02.2011р. За отриманий товар фірма «Світоч»у вигляді ТОВ сплатила кошти ТОВ «Пілігрім-Плюс», що підтверджується платіжними дорученнями та актом звірки.

В акті перевірки від 04.07.2011р. зазначено, що віднесення позивачем сум ПДВ, сплачених на виконання угоди, до податкового кредиту ґрунтується на висновку щодо нікчемності вищезазначеного договору поставки, укладеного між позивачем та ТОВ «Пілігрім-Плюс», що обґрунтовується відповідачем інформацією, що надійшла від ДПІ у Малиновському районі м.Одеси. Зокрема вказано, що ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області отримано лист від 10.06.2011р. №22837/23-37 ДПІ в Малиновському районі м.Одеси з актом «Про результати позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкового зобов'язання ТОВ «Пілігрім-Плюс»код за ЄДРПОУ 34506470 за січень та лютий 2011 року»№188/23-214/34506470 від 10.06.2011р. Згідно з висновками даного акту за результатами перевірки ТОВ «Пілігрім-Плюс»ДПІ у Малиновському районі м.Одеси встановлено: неможливість фактичного здійснення ТОВ «Пілігрім-Плюс»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; порушення ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Пілігрім-Плюс»з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.3, ст.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Усі операції купівлі-продажу за ТОВ «Пілігрім-Плюс»не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Однак, відповідачем не надано до суду належних доказів, які б підтверджували відомості, викладені в акті перевірки №188/23-214/34506470 від 10.06.2011р., складеного за результатами перевірки ТОВ «Пілігрім-Плюс». Більше того, сам по собі акт перевірки є лише документом, що фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, та не містить у собі доказової бази щодо виявлених у ході перевірки обставин, які повинні підтверджуватись первинними документами. Крім того, чинним законодавством України не визначені норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим висновок щодо відсутності таких умов має оціночний характер, що базується на припущенні.

Поряд з цим, на думку колегії суддів, викладені відповідачем в акті перевірки відомості не відповідають вимогам п.6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затв. наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010р. №984, згідно з яким факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Разом з тим, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

У п.5 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Пілігрім-Плюс», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначеного правочину, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість та законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта про неправомірність податкового повідомлення-рішення №0001312301 від 08.07.2011р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 55531,25 грн., а тому воно підлягає скасуванню.

Щодо вимог про визнання неправомірними дій старшого державного ревізора-інспектора перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб ДПІ в Овідіопольському районі Одеської області Когута В.В. в частині складання акту перевірки фірми «Світоч»у вигляді ТОВ №1347/23-3/23991803 від 04.07.2011р. та зазначення в ньому про порушення товариством ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України в частині укладення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, колегія суддів вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, оскільки складання акту перевірки за результатами її проведення є безпосереднім обов'язком посадової особи органу державної податкової служби. Більше того, сам по собі акт же перевірки не має обов'язкового характеру і не встановлює для позивача обов'язків. Оскільки наслідком розв'язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб'єктивного права позивача, то у разі незгоди з висновками перевірки, закріпленими у акті, складеному за її результатами, та втіленими у відповідних рішеннях контролюючого органу, вимога про визнання неправомірними дій відповідачів не буде мати своїм правовим наслідком захист прав позивача, адже таке право підлягає захисту виключно шляхом пред'явлення позову про скасування рішень контролюючого органу, якими визначено суми податкових зобов'язань.

Відповідно до п.3 ч.1ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими.

Керуючись ст. ст. 185, 197, 198 ч.1 п.3, 202 ч.1 п.2, п.4, 205, 207 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу фірми «Світоч»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2011 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов фірми «Світоч»у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Овідіопольському районі Одеської області №0001312301 від 08 липня 2011 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Романішин В.Л.

Судді Бойко А.В.

Яковлєв О.В.