Постанова № 25782058, 25.07.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 року 16:30 Справа № 0870/4047/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Максименко Л.Я.,

при секретарі судового засідання - Приймаку Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Нововасилівка Приазовського району Запорізької області

до:Приморської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби, м. Приморськ Запорізької області

про:скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю

від позивача:ОСОБА_2, довіреність від 12.03.2012

від відповідача:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати як незаконне податкове повідомлення-рішення № 0000031702 від 10 січня 2012 року, прийняте ДПІ у Приазовському районі Запорізької області за результатами проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1

В обґрунтування позову підприємець посилається на те, що підстави та право на проведення позапланової невиїзної документальної перевірки станом на 31.01.2012 були відсутні, оскільки на письмовий запит ДПІ у Приазовському районі Запорізької області ФОП ОСОБА_1 було надано аргументовану відповідь про відмову у наданні документів у зв'язку з невідповідністю запиту ДПІ вимогам закону. Зазначає, що у запиті ДПІ зазначена така підстава для отримання документів та пояснень як встановлення сумнівності у факті здійснення операцій, однак ст. 77 та 78 ПК України такої підстави для отримання документів від платника податків та проведення перевірки не передбачають. З висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, про не встановлення факту передачі ТМЦ від продавця до покупця або факту виконання послуг позивач також не погоджується. Вказує, що відсутність документів та не надання їх до перевірки є різними поняттями. Зазначає, що відмова у наданні документів позивачем була аргументована положеннями п. 73.3 ст. 73 ПК України, а тому є законною. По суті виявлених порушень зазначає, що при укладанні та виконанні угоди поставки з ТОВ «Доміно-2010» позивач діяв виключно в межах вимог ст.ст. 265, 267 ГК України, ст. ст. 526, 656, 658, 659, 664, 712 ЦК України. Отримання товару, поставленого продавцем за накладними в момент вручення товару, доставленого продавцем, повністю відповідає вимогам п. 1.1 договору поставки та ст. 664 ЦК України, а також Офіційним правилам тлумачення торговельних термінів Міжнародної палати «Інкотермс». Вказує, що жодним законодавчим актом в Україні не передбачено обов'язок особи при виборі контрагента в договірних відносинах перевіряти його адміністративно-майновий стан, умови ведення цим підприємством господарської діяльності та порушення, які ним допускались до чи після моменту укладення договору. Стверджує, що станом на день укладення договору та до сьогоднішнього дня в ЄДРПОУ міститься запис про існування юридичної особи ТОВ «Доміно-2010», а відомості про вчинення нею будь-яких протиправних дій при здійсненні господарських відносин у позивача відсутні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги з підстав, викладених вище, наполягає на задоволенні позову.

Відповідач відзив на адміністративний позов не надав, представник жодного разу за викликом суду не з'явився. Про дату, час і місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

25.07.2012 факсимільним зв'язком від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку із необхідністю надання додаткових доказів до терміну встановленого судом.

Вирішуючи вказане клопотання суд виходить з того, що згідно ст. 49 особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Вкотре заявляючи клопотання про зупинення провадження у справі (з різних обставин згідно ст. 156 КАС України) відповідач не зазначив та не обгрунтував, які саме документи він бажає надати. При цьому суд враховує те, що провадження у даній справі вже неодноразово зупинялось, а саме до 05.06.2012, 19.07.2012 та 25.07.2012 і від сторін, в т.ч. і від відповідача, суд витребовував необхідні документи. Однак, вимоги суду залишились без виконання, жодного документу на адресу суду надано не було.

Отже, суд вважає, що відповідач зловживає своїм процесуальним правом заявляти клопотання щодо відкладення чи зупинення розгляду справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Таким чином, у задоволені вказаного клопотання судом було відмовлено, про що в судовому засіданні постановлено протокольну ухвалу.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Про наявність поважних причин неявки у шість судових засідань відповідач суду не повідомив.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 25.07.2012 суд за власною ініціативою поставив на вирішення питання щодо здійснення процесуального правонаступництва відповідача ДПІ у Приазовському районі Запорізької області у зв'язку із реорганізацією.

Представник позивача не заперечував.

Суд, розглянувши матеріали справи, керуючись ст. 55 КАС України здійснив процесуальне правонаступництво відповідача ДПІ у Приазовському районі Запорізької області до Приморської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області.

В судовому засіданні 25.07.2012 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

На підставі п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1, п. 79.2 ст. 79 ПК України ДПІ у Приазовському районі Запорізької області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з оподаткування податком на додану вартість по взаємовідносинам за лютий-травень 2011 при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Доміно-2010», про що складено акт від 31.01.2012 № 26/17/НОМЕР_2.

Перевіркою встановлено порушення СПД ОСОБА_1 вимог п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягав сплаті до бюджету по взаємовідносинам за лютий-травень 2011 року в сумі 561 194 грн.

10.02.2012, на підставі акту перевірки від 31.01.2012 № 26/17/НОМЕР_2, ДПІ у Приазовському районі Запорізької області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000031702 (фактично в оскаржуваному ППР дата прийняття стоїть 10.01.2012, тобто допущена описка), яким ФОП ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання з ПДВ на загальну суму 561 195 грн., в т.ч. 561 194 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 10.01.2012 № 0000031702 ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

В акті перевірки зазначено, що сума податку на додану вартість, а саме придбання товару від ТОВ «Доміно-2010» на загальну суму 3 367 160,80 грн. в т.ч. ПДВ 561 194 грн. по зазначеним податковим накладним в таблиці, включені ФОП ОСОБА_1 до складу податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ за лютий-травень 2011 року, додатку № 5 «Розшифровка податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів» по зазначеним податковим деклараціям з податку на додану вартість та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних за лютий-травень 2011 року.

При цьому перевіркою не встановлено факту передачі ТМЦ від продавця до покупця або факту виконання послуг в зв'язку із відсутністю (не наданням до перевірки) первинних документів, а саме: податкових накладних, актів приймання-передачі товару, документів, що посвідчують транспортування) зберігання продукції та фактичного отримання послуг у зв'язку з незначним штатом у ТОВ «Доміно-2010» працюючих осіб, та за відсутністю основних засобів та виробничого обладнання.

Проведеною перевіркою відображених показників по взаємовідносинам за лютий-травень 2011року … встановлено завищення задекларованого ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 561 194 грн., що свідчить про те, що правочини між ТОВ «Доміно-2010» та покупцями здійснені без мети настання реальних наслідків.

Однак, суд не погоджується з такими висновками податкового органу та зазначає наступне.

ФОП ОСОБА_1 як суб'єкт підприємницької діяльності зареєстрований 24.11.2000 у Приазовській районній державній адміністрації Запорізької області, про що зроблено запис у Журналі обліку реєстраційних справ за № 02126366Ф0010207.

Згідно Ліцензії НОМЕР_3 ФОП ОСОБА_1 має право з 31.08.2010 здійснювати внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами. У власності та користуванні підприємця знаходяться вантажні автомобілі та причепи, що підтверджується долученими до справи копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів. Також позивачу на праві власності належать будівля автозаправної станції та склад ГСМ, що знаходяться в селищі Нововасилівка Приазовського району Запорізької області.

Для забезпечення діяльності власного та орендованого автопарку підприємцем придбавались запасні частини та дизельне пальне.

Так, між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Доміно-2010» в простій письмовій формі було укладено правочини (шляхом обміну документами), за якими позивач придбавав дизельне пальне та запасні частини.

Товар (дизельне пальне, запасні частини) за видатковими накладними (долучені до матеріалів справи) отримував безпосередньо ФОП ОСОБА_1

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Як передбачено у п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, товари відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів, якими, згідно з Інструкцією, виступають підприємства, що виписують довіреність на одержання цінностей від постачальників фізичним особам - своїм працівникам, надаючи їм статусу представників підприємства перед підприємством-постачальником (це відповідає вимогам ст. 244 ЦК України).

Але у розглядуваному випадку СПД - фізична особа безпосередньо представляє власні інтереси, тому виписування довіреностей на самого себе не вимагається.

Із усних та письмових пояснень представника позивача судом встановлено, що транспортування товару здійснювалось постачальником - ТОВ «Доміно-2010» автомобільним транспортом.

Пунктом 11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, встановлено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно п. п. 11.4, 11.5, 11.6, 11.7 вказаних Правил оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Як пояснив представник позивача такі товарно-транспортні накладні ТОВ «Доміно-2010» не надавалися.

Однак, на думку суду, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів; відсутність саме товарно-транспортних накладних не є підставою для не включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту покупця.

При цьому твердження податкового органу про відсутність у контрагента позивача - ТОВ «Доміно-2010» можливості здійснювати перевезення у зв'язку із відсутністю автотранспорту суд вважає необґрунтованим та передчасним.

Так, представником позивача надані до судового засідання засвідчені ТОВ «Доміно-2010» копії договорів оренди автомобілів від 04.01.2011, з яких вбачається, що контрагент позивача укладав договори з фізичними особами-підприємцями з приводу оренди вантажних автомобілів Камаз держномер НОМЕР_4, причеп держномер НОМЕР_5, Камаз держномер НОМЕР_6, причеп держномер НОМЕР_7, Камаз держномер НОМЕР_8, причеп держномер НОМЕР_9, Камаз держномер НОМЕР_10, причеп держномер НОМЕР_11, Камаз держномер НОМЕР_12, причеп держномер НОМЕР_13.

Представник позивача пояснив, що звернувшись до свого контрагента щодо підтвердження обставин перевезення, останнім були надані засвідчені копії вищевказаних договорів.

На оплату поставленого товару ТОВ «Доміно-2010» виписувались рахунки, які оплачені ФОП ОСОБА_1 в повному обсязі, що підтверджується долученими до справи копіями платіжних доручень.

Також постачальником - ТОВ «Доміно-2010» виписані ФОП ОСОБА_1 податкові накладні (долучені до справи).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що всі придбані паливно-мастильні матеріали та запасні частини, були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ФОП ОСОБА_1 за накладними, що в свою чергу призвело до змін майнового стану платника податків.

За мірою потреби дизельне пальне та запасні частини використовувались ФОП ОСОБА_1 для заправки та ремонту автомобілів, що підтверджується наданими суду відомостями на видачу паливно-мастильних матеріалів та актами на списання товарно-матеріальних цінностей.

Тобто, придбаний у ТОВ «Доміно-2010» товар в подальшому нікому не реалізовувався, а був використаний у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1

Автомобілі, на які використані дизельне пальне та запасні частини, приймали участь у господарській діяльності ФОП ОСОБА_1, що посвідчується подорожніми листами та ТТН, долученими до справи.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Взагалі, в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності повязується податковим органом лише з обставинами діяльності інших осіб (контрагентів), що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України, не ставить право платника податку на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Слід зазначити, що претензії податковий орган висуває до контрагента позивача - ТОВ «Доміно-2010». При цьому в акті перевірки від 31.01.2012 № 26/17/НОМЕР_2 зазначено, що інформація про ТОВ «Доміно-2010» отримана з акту від15.11.2011 № 823/23-506/37367946 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Доміно-2010» та інформації від січня 2012 № 698/7/23-506. Тобто, податковий орган лише на підставі даних податкової звітності ТОВ «Доміно-2010» приходить до висновку про відсутність у товариства реальної змоги вчиняти господарські операції у зв'язку із відсутністю майна (основних та оборотних засобів), в т.ч. транспорту, трудових ресурсів, тощо. Однак слід зазначити, що формування таких висновків тільки на підставі даних електронних баз ДПС є лише припущенням. Вказані обставини не підтверджуються запитами до ДАЇ, БТІ, земресурсів тощо.

Також, податкова інспекція посилається на те, що основним постачальником ТОВ «Доміно-2010» у перевіряємому періоді було ТОВ «Радар», відносно якого за результатами перевірки (акт від 03.06.2011 № 2231/1800/14110784) встановлено ознаки нікчемних правочинів між ТОВ «Радар» та контрагентами-покупцями за січень-квітень 2011 року, а тому податкове зобов'язання є недійсним.

Однак, залишається незрозумілим на підставі яких даних податковий орган дійшов висновку про те, що придбаний ФОП ОСОБА_1 товар у ТОВ «Доміно-2010», останній придбав саме у ТОВ «Радар». Оскільки, виходячи з довідки, наданої суду представником позивача від 23.07.2012 вих. № 23/2 постачальниками ТОВ «Доміно-2010» у перевіряємому періоді було не тільки ТОВ «Радар», а й ТОВ ТПК «Омега-Автопоставка», ПАО «Мелітопольський компрессор», ПП «Арсенал-2010», ПП «Машкрепіж-Імідж», ПП «Полтава-Люкс» тощо.

Дійсно, із діяльності ТОВ «Доміно-2010» вбачається, що воно фактично є посередником з постачання товарів кінцевим споживачам. Однак, така діяльність законом незаборонена. З огляду на це, товариство могло і не мати складів для зберігання товару, власного автотранспорту та великого штату працівників. З іншого боку, ТОВ «Доміно-2010» могло мати такі ресурси, але в порушення вимог законодавства їх не декларувало. Про те вказані обставини податковим органом не встановлювались, документи відповідні суду не надавались.

Таким чином, суд вважає, що будь-яких об'єктивних даних, які б свідчили про те, що ТОВ «Доміно-2010» здійснювало господарську діяльність, зокрема з ФОП ОСОБА_1 з порушенням публічного порядку в акті перевірки від 31.01.2012 № 26/17/НОМЕР_2 податковим органом не встановлено та відповідними доказами не доведено.

Натомість суд виходить з того, що у спірному періоді ТОВ «Доміно-2010» було зареєстровано як господарюючий суб'єкт, мало статус платника податку на додану вартість, подавало звітність до податкового органу та декларувало свої зобов'язання, в т.ч. по взаємовідносинам з ФОП ОСОБА_1 Враховуючи відсутності прямих доказів допущених з боку товариства порушень вимог законодавства, висновки відповідача щодо неможливості ТОВ «Доміно-2010» вчиняти господарські операції, суд вважає безпідставними.

Натомість, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент здійснення спірних операцій, далі - ПК України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, Податковим кодексом встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Податкового кодексу акт перевірки не містить, ФОП ОСОБА_1 цілком правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим товарам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Суд, згідно досліджених у справі доказів, прийшов до висновку про те, що операція між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Доміно-2010» відбулася та сторони зафіксували її шляхом складення первинної документації. Та обставина, чи міг суб'єкт господарювання у другому ланцюгу постачання здійснювати діяльність із поставки такого товару, на яких підставах та чи існували при цьому порушення закону - знаходиться за межами відповідальності позивача у справі.

Таким чином, обставини, які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення знаходяться поза межами вимог п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України щодо умов виникнення у позивача права на податковий кредит, яке не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Така позиція, зокрема, підтверджується постановою Верховного Суду України від 22.10.2010.

В той же час, посилання позивача на відсутність у податкового органу підстав для проведення перевірки суд вважає безпідставним з огляду на наступне.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Пунктом 79.1 ст. 79 ПК України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У вступній частині акту перевірки від 13.01.2012 № 5/23-253/19280373 податковий орган посилається на те, що перевірка проведена на підставі п. п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України.

Згідно з п. п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Тобто, у якості підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки згідно п. п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України є: по-перше, виявлення податковим органом фактів, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства (встановлюється за допомогою перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації); по-друге, не надання платником податків відповіді на обов'язків запит ДПІ.

З матеріалів справи судом з'ясовано, що запитом від 15.12.2011 вих. № 4950/10/17-006 ДПІ у Приазовському районі Запорізької області звернулась до ФОП ОСОБА_1 із вимогою надати інформацію та її документальне підтвердження по господарським взаємовідносинам за період лютий-травень 2011 року.

При цьому, податковий орган у якості підстави направлення запиту послався на положення п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, п.п. 73.3.1 п. 73.3 ст. 73 ПК України та «встановлення сумнівності у факті здійснення операцій».

Відповідно до п. 1 абз. 3 п. 73.3 ст. 73 ПК України, письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Таким чином, податковим органом з посиланням на п. 1 абз. 3 п. 73.3 ст. 73 ПК України зазначено, яка саме підстава викликала необхідність подання інформації.

Слід зазначити, що суд у повному обсязі прийняв від позивача документи на підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Доміно-2010» виходячи з того, що підприємець помилково вважав запит неправомірним і відмовився надавати документи, які в нього фактично були.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновок податкового органу, викладений в акті перевірки від 31.01.2012 № 26/17/НОМЕР_2, про порушення ФОП ОСОБА_1 вимог п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України є помилковим та спростовується дослідженими під час розгляду справи доказами.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області № 0000031702 від 10.01.2012 слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приморської міжрайонної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приазовському районі Запорізької області № 0000031702 від 10.01.2012, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 визначене податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 561 195 грн., в т.ч. за основним платежем 561 194,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 2 146,00 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя (підпис) Л.Я. Максименко