Постанова № 25760511, 28.08.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2012 р. Справа № 2а/0470/7928/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗахарчук Н. В. при секретаріКузнецов С.М. за участю: розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ" до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання незаконними дій та скасування податкового повідомлення-рішення "Р" №0000032340 від 23.04.2012р., "Р" №0000022340 від 23.04.2012р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.04.2012 року №0000032340, № 0000022340.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити адміністративний позов у повному обсязі. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що складені за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2011р. на підставі акту № 64/23/32896903 від 22.03.2012р., є протиправними та прийнятими всупереч чинного законодавства України, у зв'язку із тим, що позивач не допускав порушення Закону України від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами і доповненнями та Податкового кодексу України, а отже такими, що підлягають скасуванню.

Крім того, позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення № 0000011701 від 23.04.2012р. про збільшення суми грошового зобовязання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів у вигляді заробітної плати на суму 5250,00 грн. та № 0000042340 від 23.04.2012 р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 4888,51 грн. за порушення ч.2 п.2.2, п.2.6 Постанови№ 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні позивачем не оскаржується, а суми визначених грошових зобов'язань, сплачені в добровільному порядку.

Податкові повідомлення-рішення від 23.04.2012 року №0000032340 про збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 594784,25 грн. та № 0000022340 від 23.04.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 2047606,00 грн. були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної Податкової Служби в Дніпропетровській області. Рішенням про результати розгляду скарги № 15658/10/10-014 від 07.07.2012 року Державна Податкова Служба в Дніпропетровській області скаргу позивача залишила без задоволення, а податкові повідомлення-рішення № 0000032340 від 23.04.2012 р. про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 594784,25 грн. та № 0000022340 від 23.04.2012 р. про зобов'язання суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в розмірі 2047606,00 грн. залишено без змін.

Такі дії відповідача, позивач вважає незаконними та такими, що порушують його права та інтереси, а тому він звернувся до суду за їх захистом.

Представник відповідача надав заперечення проти позову посилаючись на законодавчі підстави своїх дій, а тому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Верхньодніпровською ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010р. по 31.12.2011р. та за результатами вказаної перевірки було складено Акт № 64/23/32896903 від 22 березня 2012 р., у Висновках якого зазначено, що ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» було порушено: пп.4.1.6 п.4.1. ст. 4, п. 5.1. ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3, п.п.5.7.1 п.5.7 ст.5 Закону України від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами та доповненнями, п. 135.1, п. 135.2 п.п.135.5.4 п.135.4 ст.135, п.п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2756-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано податку на прибуток в періоді, що перевірявся, всього у сумі 1 787 751 грн., у тому числі: за 4 квартал 2010 року на суму 1 039 416 грн.; за 1 кв. 2011р. на суму 108 828 грн.; за 2 кв. 2011 р. на суму 600 731грн.; за 4 кв. 2011 р. на суму 38 776 грн.; п.3.1. ст.3, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.97 зі змінами та доповненнями, п.185.1 ст.185, п.198.6 ст. 198, п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2012р. № 2756-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 535 990 грн.; ч.1,2, ч. 5 ст. 203, ст..215, ст..216, ст.. 228 Цивільного кодексу України встановлено нікчемність правочинів по взаємовідносинам з ТОВ «МСК «Інвест», ТОВ «Промстройальянс», ПП «Інвест-Пром».

Не погоджуючись з п.1, п.2 та п. 3 висновків перевірки, фактами та даними, викладеними у акті № 64/23/32896903 від 22 березня 2012 р., підприємством були подані до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції заперечення вих. № 25 від 13.04.2012р.

Верхньодніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією без врахування заперечень позивача на підставі акту № 64/23/32896903 від 22 березня 2012 р. були винесені: податкове повідомлення-рішення від 23.04.2012 року № 0000032340 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 594784,52 грн. (в т.ч. за основним платежем в розмірі 535990,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 58794,25) та податкове повідомлення-рішення від 23 квітня 2012 р. № 0000022340 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств в сумі 2047606,00 грн., в тому числі, за основним платежем в сумі 1787751,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 259855,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з винесеними Верхньодніпровською ОДПІ вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, подало до Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області скаргу вих. №1362/10/0 від 10.05.2012 р. на податкове повідомлення-рішення від 23.04.2012 року № 0000032340 та податкове повідомлення-рішення від 23 квітня 2012 р. № 0000022340.

Рішенням Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 07.072012р. №15658/10/10-014 про результати розгляду скарги:

залишено без змін податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської ОДПІ від 23.04.2012 року № 0000032340 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 594784,52 грн. (в т.ч. за основним платежем в сумі 535990,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 58794,25) а скарга ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» на це рішення - без задоволення;

залишено без змін податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської ОДПІ від 23 квітня 2012 р. № 0000022340 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств в сумі 2047606,00 грн., в тому числі, за основним платежем в сумі 1787751,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 259855,00 грн. а скарга ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» на це рішення - без задоволення;

Не погоджуючись з рішенням ДПА у Дніпропетровській області від 07.072012р. №15658/10/10-014 та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, підприємство звернулося до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить із наступного.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» були укладені наступні договори: договір №01/11 від 01.11.2010 р. між «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» (Покупець) та ТОВ НВО «МСК-Інвест» (Продавець) на покупку горношахтного обладнання та запасних частин до нього, заготовки металоконструкцій електрообладнання; договір № 28/01 від 28.01.2010 р. між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» (Покупець) та ТОВ «Промстройальянс» (Продавець) на покупку горношахтного обладнання та запасних частин до нього, заготовки металоконструкцій електрообладнання; договір №043 від 04.05.2011 р. між «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» (Покупець) та ПП «Інвест-Пром» (Продавець) на покупку горношахтного обладнання та запасних частин до нього, заготовки металоконструкцій електрообладнання.

Позивачем також до суду були надані первинні документи щодо виконання вищевказаних договорів, які залучені до матеріалів справи.

Позивач не погоджується з висновком відповідача, що до порушення ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та вчинені правочини є нікчемними, й в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім ти, що пов'язані з їх недійсністю.

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України). Законом встановлена презумпція правомірності правочину. Так, у відповідності з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не). Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, що вимагається (ч. 2 ст.215 ЦК України)

Як свідчать наявні у матеріалах справи первинні документи, зміст укладених ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» договорів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також жодним чином не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов'язків, що обумовлені ними, а саме: продавець/виконавець за договорами передав товар покупцю/виконав роботу та передав її результат покупцю, та отримав за це обумовлену договорами суму, покупець - прийняв товар/роботу та здійснив їх оплату на користь продавця, зобов'язання сторонами виконані в повному обсязі, заборгованість відсутня.

Заперечуючи проти позову представник відповідача посилається на ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Однак, суд не погоджується з висновком відповідача про наявність ознак нікчемності правочину в укладених ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» договорах в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України, бо такий висновок зроблений на підставі невірного тлумачення змісту вказаної норми матеріального права. Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Також згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

В ході розгляду справи в судовому засіданні представник відповідача не надав суду жодного судового рішення, яке набрали законної сили, за яким правочини, вчинені «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ», визнані відповідним судом недійсними.

Суд бере до уваги думку Пленуму Верховного суду України, яка викладена у Постанові від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Також, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, яких відповідач не навів.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено правомірності своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені. Дії відповідача щодо викладення висновків, зазначених в акті перевірки про нікчемність правочинів є неправомірними та такими, що вчинені за межами наданих відповідачу функцій та повноважень, передбачених ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст.20 Податкового кодексу України.

Згідно п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пункт 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Підпункт 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. Отже, лише у тому разі, коли у пунктах 5.3 - 5.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, таке включення можна вважати неправомірним. В пунктах 5.3 - 5.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не зазначено про неможливість віднесення витрат за правочинами ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» з ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «Промстройальянс», та ПП «СП «Інвест-Пром», до складу валових витрат.

Згідно п. 5.11. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачає, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю. За наявності цього у платника податків є всі законні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Стаття 11 «Правила ведення податкового обліку» Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були би обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу валових витрат. Тому такі документи мають відповідати вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88, де чітко визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних та зведених облікових документів, які необхідні для надання цим документам юридичної сили, та які дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем не встановлено жодного факту порушення з боку ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» вимог вищевказаних норм.

Таким чином, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач має всі належним чином оформлені та достатні первинні документи (договори, рахунки, акти, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, специфікації до договорів банківські виписки, тощо) згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які дозволяють підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльністю підприємства та підтверджують валові витрати, які понесені позивачем.

Суд не бере до уваги доводи відповідача щодо необхідністі збільшення суми податку на додану вартість та на податок на прибуток приватних підприємств за рахунок вартості товарів, що були отримані ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» від ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «Промстройальянс», та ПП «СП «Інвест-Пром», бо висновок про нікчемність договорів ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» є необґрунтованим та незаконним і таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, висновок відповідача про те, що ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «Промстройальянс», та ПП «СП «Інвест-Пром» є невстановленими особами не підтверджено жодним доказом, крім того, це будь-яким чином не може вплинути на дійсність укладених з ними договорів; товари, отримані ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» від ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «Промстройальянс», та ПП «СП «Інвест-Пром» не підпадають під визначення безоплатно наданих товарів (робіт, послуг), передбаченого п. 1.23. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», бо такі товари отримані позивачем за укладеними договорами, що передбачають компенсацію, були прийняті та у позивача виникли відповідні зобов'язання з їх оплати, які були повністю або частково виконані відповідно до умов договорів.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) згідно 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлює, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Натомість, як вбачається з наведених вище та досліджених судом доказів, у позивача наявні всі належним чином оформлені документи, які підтверджують зв'язок витрат по операціях з ТОВ НВО «МСК-Інвест», ТОВ «Промстройальянс», та ПП «СП «Інвест-Пром» з господарською діяльністю підприємства, тому позивач має право й на податковий кредит з ПДВ підставою для нарахування якого є податкові накладні, які видані особами, які продавали товар/виконували роботи/надавали послуги, та оформлені відповідно до вимог підпункту 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165.

Стосовно позовної вимоги щодо визнання дій Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області по винесенню податкових повідомлень-рішень про збільшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств незаконним, то в судовому засіданні представник позивача зазначив, що при складанні позову ця вимога була сформульована не коректно у зв'язку із тим, що такі дії надані відповідачу діючим законодавством, як наслідок перевірки суб'єктів господарської діяльності при встановлені їм порушень, а тому просили суд визнати податкові повідомлення-рішення від 23.04.2012 року №0000032340, № 0000022340 незаконними та скасувати.

За змістом частин 4, 5 ст.11 КАС суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи надані представниками сторін у судовому засіданні пояснення, а також докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та висновків, а вимоги та свідчення позивача підтверджені матеріалами справи та поясненнями представників сторін.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» обґрунтовані та підтверджені належними доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ ПРМЗ» до Верхньодніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської ОДПІ від 23.04.2012 року № 0000032340 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 594784,52 грн. (в т.ч. за основним платежем в розмірі 535990,00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 58794,25) та податкове повідомлення-рішення Верхньодніпровської ОДПІ від 23 квітня 2012 р. № 0000022340 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток підприємств в сумі 2047606,00 грн., в тому числі, за основним платежем в сумі 1787751,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 259855,00 грн. - незаконними та скасувати.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 21 серпня 2012 року

Суддя Н.В. Захарчук