Постанова № 25746608, 15.08.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.12 Справа № 5015/1655/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:

головуючий суддя Бонк Т. Б.

судді Бойко С. М.

Марко Р. І.

при секретарі судового засідання Н. Томкевич

за участю представників сторін:

від позивача (апелянта) -Булаєнко Р. В. -представник

від відповідача - Маричева О. Д. -представник

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Ілта», м Київ № 539 від 25.06.2012 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 05.06.2012 р. (суддя О. Шпакович)

у справі № 5015/1655/12

за позовом ТОВ «Ілта», м. Київ

до відповідача ТОВ Спільне українсько-канадське підприємство «Росан», м Львів

про повернення предметів лізингу, стягнення заборгованості та неустойки на загальну суму 3 616 188, 63 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 05.06.2012 р. у справі № 5015/1655/12 частково задоволено позов ТОВ «Ілта», м. Київ, з ТОВ Спільне українсько-канадське підприємство «Росан», м Львів на користь позивача стягнуто 3 420, 95 грн. боргу та 60, 90 грн. судового збору, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що вимога позивача про стягнення заборгованості за лізинговими платежами у сумі 274 394, 57 грн. є безпідставною, оскільки транспортні засоби, на які нараховано зазначені платежі, фактично повернені лізингодавцю.

У своїй апеляційній скарзі та поясненнях на відзив позивач просить дане рішення скасувати в частині відмови в задоволенні уточнених позовних вимог про повернення предметів лізингу та прийняти нове рішення по цих вимогах, посилаючись на те, що судом не з'ясовано, що в п. 7.1 генеральних угод йдеться про загальне право придбати транспортні засоби (навіть не продати), а п. 5.2 кожного лізингового протоколу зазначає лише про загальний обов'язок продати за залишкою вартістю такі транспортні засоби, а не конкретно відповідачу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, мотивуючи тим, що згідно п. 7.1 генеральної угоди, по закінченню строку фінансового лізингу, лізингоодержувач має право придбати транспортні засоби, що були передані на умовах даної угоди, за ціною (залишковою вартістю), що вказана у відповідних лізингових протоколах, якщо сторони не домовляться про інше.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та відзиві на неї, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.12.2005 р. між ТОВ «Ілта»(лізингодавець) та Спільним українко-канадським підприємством «Росан»(лізингоотримувач) укладено генеральну угоду № 160/05 з фінансового лізингу та адміністрування парку транспортних засобів, згідно п.п. 1, 2 якої, а також лізинговими протоколами (додатками до угоди) позивач передав відповідачу у користування на умовах фінансового лізингу наступні транспортні засоби:

- автомобіль Peugeot Boxter Fourgon 335 L3 H22.2HDI (1 шт.), переданий згідно лізингового протоколу (додаток № 1.06) від 01.09.2009 р. та акту приймання-передавання (додаток № 3) від 02.09.2009 р.;

- тягачі Volvo FM (4 шт.), передані згідно лізингового протоколу (додаток № 1С) від 20.09.2006 р. та акту приймання-передавання (додаток № 3) від 22.11.2009 р.;

- напівпричіпи-фургони WIELTON box semi trailer (3 шт.), передані згідно лізингових протоколів від 25.09.2006 р. (додаток № 1Т) і від 20.07.2007 р. (додаток № 1У) та актів приймання-передавання (додатки № 3) від 22.11.2006 р. і 17.08.2007 р.

Згідно умов лізингових протоколів, зокрема п.п. 2, строк лізингу -закінчився. Проте, протягом строку лізингу кожного транспортного засобу, лізингоотримувачем, згідно умов генеральної угоди (розділ І, п. «Лізинговий платіж») та п. 5 лізингових протоколів, сплачувались позивачу лізингові платежі, у склад яких включено частину вартості транспортних засобів, що відповідно до п.п. 7.1, 7.3 генеральної угоди та п.п. 5.2 лізингових протоколів, надає відповідачу право придбання транспортних засобів у власність за їх залишковою вартістю.

Згідно п. 7.1 генеральної угоди, по закінченню строку фінансового лізингу, лізингоодержувач має право придбати транспортні засоби, що були передані на умовах даної угоди, за ціною (залишковою вартістю), що вказана у відповідних лізингових протоколах, якщо сторони не домовляться про інше.

Відповідно до п. 7.3 генеральної угоди, порядок придбання відповідачем транспортних засобів (предметів лізингу) у власність визначається додатками до генеральної угоди -лізинговими протоколами. Так, порядок викупу транспортних засобів регулюється п. 5.2 кожного з лізингових протоколів, за якими передавались в лізинг конкретні транспортні засоби, а саме після закінчення строку лізингу, лізингодавець зобов'язаний продати, а лізингоодержувач має право придбати транспортні засоби, що передаються за лізинговим протоколом, за залишковою вартістю, що визначена конкретним лізинговим протоколом, яка коригується із застосуванням формули, що вказана у п. 5.3 кожного лізингового протоколу.

З наведеного випливає, що укладаючи генеральну угоду у лізингодавця виник обов'язок по продажу об'єктів лізингу за умови належного виконання умов угоди.

Крім цього, лізингодавець зобов'язаний звільнити транспортні засоби від будь-яких обтяжень та зобов'язань перед третіми особами на дату викупу лізингоодердувачем транспортного засобу згідно п. 7.1 генеральної угоди (п. 7.2).

Отже, лізингоодержувач прийняв об'єкти лізингу на певний строк, користувався ними, сплачував за це відповідні лізингові платежі, що включали, крім іншого, відшкодування вартості об'єкту лізингу.

В період закінчення строку лізингу кожного з транспортних засобів лізингоодержувач звертався до лізингодавця щодо викупу об'єкта лізингу в порядку і на умовах, передбачених генеральною угодою. Так, деякі транспортні засоби, зокрема Peugeot 307 XT 2.0 E та Peugeot Boxer Fourgon 350 LH Comfort 2.2 HDI, що були об'єктом лізингу, були продані СП «Росан»позивачем.

Водночас, зобов'язання щодо продажу інших транспортних засобів, які є об'єктом лізингу, позивач не виконує.

Оскільки відповідач не відмовився від свого права придбання у власність транспортні засоби, а також надсилав іншій стороні пропозиції про викуп предметів лізингу із відповідними проектами договорів, то, на думку суду, дія генеральної угоди, згідно п.п. 2.4, 2.5, триває і надалі, тобто до моменту виконання позивачем свого обов'язку з передання відповідачу у власність транспортних засобів, передбаченого умовами п.п. 7.1, 7.3 (та п. 5.2 лізингових протоколів).

Разом з тим, посилання позивача на повідомлення про розірвання генеральної угоди суд не бере до уваги з огляду на ст. 188 ГК України та положень розділу 8 генеральної угоди.

Згідно ст. 193 ГК України та ст.ст. 526, 629 ЦК України, генеральна угода № 160/05 від 26.12.2005 р. (із Додатками -лізинговими протоколами) є обов'язковою для виконання, тому, у позивача і надалі зберігається право придбання у власність предметів лізингу, що зумовлює безпідставність вимог позивача про повернення транспортних засобів у кількості 8 штук та стягнення неустойки за прострочення їх повернення, оскільки, як з'ясовано судом і не заперечується позивачем, у відповідача відсутня заборгованість по сплаті лізингових платежів в межах предмета спору, а у позивача наявний обов'язок з відчуження (продажу) транспортних засобів відповідачу за їх залишковою вартістю.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем було подано заяву про уточнення та зменшення позовних вимог, в якій він просить стягнути з відповідача 277 815, 52 грн. боргу по лізингових платежах, а також 559 870, 31 грн. неустойки за прострочення повернення транспортних засобів після завершення строку лізингу.

Однак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимога позивача про стягнення заборгованості за лізинговими платежами у сумі 274 394, 57 грн. є безпідставною, оскільки транспортні засоби, на які нараховано зазначені платежі, фактично повернено лізингодавцю. Даний факт визнано позивачем та підтверджується листами органів МВСУ і постановами про відмову у порушенні кримінальних справ. Тому, перебування предметів лізингу у фактичному володінні і користуванні позивача зумовлює відсутність підстав для сплати відповідачем лізингових платежів за транспортні засоби, що відповідає умовам п. 3.1.4 генеральних угод № 160/05 від 26.12.2005 р. та № 410/07 від 26.11.2007 р.

Разом з тим, вимога позивача про стягнення з відповідача боргу по лізингових платежах за листопад 2010 року у сумі 3 420, 95 грн. (3 218, 60 + 202, 35 грн.), передбачених лізинговими протоколами від 20.09.2006 р. (додаток № 1С) і 25.09.2006 р. (додаток № 1Т), є обґрунтованою і такою, що правомірно задоволена судом першої інстанції, оскільки у лізингодавця були відсутні правові підстави для зарахування грошових вимог лізингоотримувача, зазначених у заяві № 861/2010 від 01.12.2010 р. При цьому, важливим є факт відсутності у відповідача вимоги, однорідної із грошовою вимогою позивача про сплату лізингових платежів, оскільки умовами п. 4 генеральних угод не передбачено обов'язку лізингоотримувача щодо здійснення страхування транспортних засобів та, відповідно, - права вимоги про відшкодування понесених витрат.

Оскільки питання щодо сплати позивачем витрат відповідача (на страхування) підлягає вирішенню згідно норм чинного законодавства про відшкодування збитків, тому правові підстави для зарахування лізингодавцем вимог лізингоотримувача у сумі 3 420, 95 грн. -відсутні, що зумовлює необхідність сплати відповідачем зазначених коштів.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 05.06.2012 р. у справі № 5015/1655/12 залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ «Ілта», м Київ -без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 20.08.2012 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С. М.

Суддя Марко Р. І.