Постанова № 25744498, 22.08.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2012 р. Справа № 5015/115/12

Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого, судді Кузьменка М.В., суддів Васищака І.М., Палій В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Привокзальний" ринок на рішення господарського суду Львівської області від 12 березня 2012 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 червня 2012 року у справі № 5015/115/12 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Привокзальний" ринок про визнання угод недійсними,

ВСТАНОВИВ: У січні 2012 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Львівської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Привокзальний" ринок про визнання недійсними угод від 1 жовтня 2010 року № ВЧК-85 і № ВЧК-25 з підстав невідповідності закону.

Відповідач позов не визнав.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12 березня 2012 року (суддя Н. Левицька), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14 червня 2012 року, позов задоволено.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Привокзальний" ринок просить судові рішення скасувати з підстав неправильного застосуванням господарськими судами статей 203, 213, 215, 229 Цивільного кодексу України, статей 36, 43 Господарського процесуального кодексу України та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Сторони належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання, проте фізична особа-підприємець ОСОБА_1 право на подання відзиву на касаційну скаргу не використала і представники сторін у судове засідання не з'явилися.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Господарськими судами встановлено, що 1 жовтня 2010 року сторони уклали угоди № ВЧК-25 і № ВЧК-85 про надання в користування торгових місць, відповідно до умов яких відповідач передає, а позивач приймає в користування торгові площі: кіоск № 25 площею 4, 2 м2 і кіоск № 85 площею 4, 2 м2 у відкритій частині ринку для здійснення торгівлі продовольчими товарами та сільськогосподарською продукцією з кіосків. Угоди діють до 31 грудня 2010 року з можливістю продовження їхньої дії за відсутності заперечень сторін.

Водночас фізична особа-підприємець ОСОБА_1 є власником цих кіосків і вважає, що відповідач протиправно ними розпорядився.

Застосувавши до спірних правовідносин загальні положення про право власності та оренду майна, господарські суди задовольнили позов з тих мотивів, відповідач що не є власником кіосків і земельної ділянки, на якій створений ринок, а отже незаконно розпорядився майном, яке йому не належить.

Проте, таких висновків суди дійшли без урахування всіх обставин справи.

На час дії договорів, що оспорюються, товариство з обмеженою відповідальністю "Привокзальний" ринок користувалося цілісним майновим комплексом ринок "Привокзальний" на умовах договору оренди від 30 березня 2001 року, укладеного з Управлінням ресурсів Львівської міської ради, а також земельною ділянкою загальною площею 12 541 м2 на АДРЕСА_1 на умовах договору оренди земельної ділянки від 30 квітня 2002 року, укладеного з Львівською міською радою.

Строки угод про надання в користування торгових місць закінчилися 31 грудня 2010 року, а договору оренди земельної ділянки - наступного дня.

У матеріалах справи відсутні докази поновлення договору оренди землі. Статтею 34 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що у разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Відповідно до пункту 3.2. договору оренди земельної ділянки від 30 квітня 2002 року товариство з обмеженою відповідальністю "Привокзальний" зобов'язано повернути Львівській міській раді земельну ділянку після закінчення договору оренди.

Оскільки пунктом 2 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 року № 57/188/84/105 (далі - Правила), діяльність ринку обумовлена наявністю у його адміністрації земельної ділянки, висновки господарських судів про продовження дії договорів про надання в користування торгових місць не ґрунтуються на законі і фактичних обставинах справи.

Закінчення строку дії договору за загальним правилом припиняє праві і обов'язки його сторін, а отже відносини між сторонами щодо торгівлі на ринку та третіми особами щодо користування земельною ділянкою, на якій створений ринок, є недоговірними.

За таких обставин висновок господарських судів про визнання угод недійсними з мотивів відсутності права відповідача на земельну ділянку є помилковими.

За змістом пункту 13 Правил торговельне місце - площа, відведена для здійснення продажу продукції, на яких можуть встановлюватися, зокрема, малі архітектурні форми.

Пунктом 20 Правил встановлено, що адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду в якій рекомендується зазначати, зокрема, термін дії угоди, розташування торговельного місця, умови оренди торговельного місця, розмір та порядок оплати за оренду майна.

Встановлення продавцем на торгівельному місці ринку власного кіоску не змінює суті відносин з адміністрацією ринку (у разі її згоди) - надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів і не призводить до припинення договору оренди торгового місця як площі, відведеної для здійснення продажу продукції.

Отже зазначення сторонами в пунктах 1 спірних договорів про надання підприємцю в користування торгових площ - кіоск № 25 площею 4, 2 м2 і кіоск № 85 площею 4, 2 м2 у відкритій частині ринку для здійснення торгівлі продовольчими товарами та сільськогосподарською продукцією з кіосків не свідчить, що під торгівельні місця, які займає підприємець, не виділена площа, на якій ці кіоски знаходяться.

Відповідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостої статті 203 цього Кодексу.

У даному випадку спірні угоди не суперечать вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства; особи, які вчинили правочини, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочини спрямовано на настання правових наслідків.

Неправильне застосування господарськими судами статей 203, 215, 317, 319, 321, 761 Цивільного кодексу України та Правил торгівлі на ринках зумовлюють скасування рішення та постанови в даній справі та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Привокзальний" ринок задовольнити.

Рішення господарського суду Львівської області від 12 березня 2012 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14 червня 2012 року у справі № 5015/115/12 скасувати.

У позові відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Привокзальний" ринок 1073 грн. судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, а також 537 грн. та 751 грн. 11 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної і касаційної скарг.

Видати наказ.

Доручити видати наказ господарському суду Львівської області.

Головуючий, суддя М. В. Кузьменко Суддя І. М. Васищак Суддя В. М. Палій