Ухвала суду № 25742584, 09.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2012 року м. Київ К-49261/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Кошіля В.В.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рахівському районі на постанову господарського суду Закарпатської області від 25.02.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2009

у справі № 5-14-17/4-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сведвуд Україна"

до Державної податкової інспекції у Рахівському районі

про визнання нечинними податкових повідомлень -рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сведвуд Україна" звернулось до господарського суду Закарпатської області з позовом до Державної податкової інспекції у Рахівському районі про визнання нечинними податкових повідомлень -рішень: № 0000312300/2 від 17.11.2006, № 0000852351/3/73/22069601/753 від 24.01.2007.

Постановою господарського суду Закарпатської області від 25.02.2008 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2009 постанову господарського суду Закарпатської області від 25.02.2008 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція у Рахівському районі оскаржила їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведені позапланові перевірки позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень і червень 2006 року та складено акти № 42/2351/22069601 від 28.07.2006, № 47/2351/22069601 від 08.09.2006.

Перевіркою встановлено, що бюджетному відшкодуванню не підлягають суми, які хоча й були фактично сплачені у попередніх податкових періодах (квітень та травень 2006 року), проте на підставі податкових накладних, отриманих та включених до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у березні та квітні 2006 року відповідно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що правомірність формування позивачем від'ємного значення податкового кредиту у квітні та травні 2006 року відповідачем не заперечується та підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом першої інстанції, згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних за квітень 2009 року датою отримання позивачем всіх податкових накладних, включених до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, є квітень 2009 року.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що позивач мав право на декларування податкового кредиту з податку на додану вартість в тому місяці, коли виникла подія, визначена пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", - або сплата коштів постачальнику, або отримання податкової накладної, яка свідчить про придбання товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не містить обмежень щодо декларування податкового кредиту з податку на додану вартість після дати, з якою Закон України „Про податок на додану вартість" пов'язує право на його виникнення.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рахівському районі на постанову господарського суду Закарпатської області від 25.02.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2009 у справі № 5-14-17/4-А слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну Державної податкової інспекції у Рахівському районі відхилити.

Постанову господарського суду Закарпатської області від 25.02.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2009 у справі № 5-14-17/4-А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді В.В. Кошіль О.І. Степашко