Ухвала суду № 25742490, 09.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/23999/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Кошіля В.В.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сесемко А.О.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 09.08.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011

у справі № 2а-9690/10/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Ферротрейдінг"

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі

м. Запоріжжя

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ферротрейдінг" звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя про визнання нечинним податкового повідомлення -рішення №0001372305/0/22329 від 17.08.2010.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2010 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Державна податкова інспекція в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 по 31.03.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 31.03.2010 та складено акт №124/23-509/31612766 від 06.07.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0001372305/0/22329 від 17.08.2010, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 3302668, 50 грн.: основний платіж - 2201779 грн., штрафні санкції 1100889, 50 грн.

Перевіркою встановлено порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" та Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України №166 від 30.05.1997, занижено податок на додану вартість на загальну суму 2201770 грн., завищено значення р. 26 "залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач та TOB „Раміта-2008" уклали Договір поставки брухту чорних металів №491 від 03.09.2009.

Позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми за податковими накладними, отриманими від ТОВ „Раміта-2008" у розмірі: за липень 2009 року 3117 грн., за вересень 2009 року 2201944 грн.

Розрахунки проведено у вексельній формі: простим векселем №1965751 від 30.10.2009 на суму 6419625, 60 грн. та через розрахунковий рахунок.

Також судами встановлено, що до перевірки надано документи, які свідчать про отримання позивачем від ТОВ „Раміта 2008" 907,145 тон металобрухту.

Згідно аналізу Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено, що основним постачальником ТОВ „Раміта-2008" є ТОВ „Радіссон" та ТОВ „Імпекс торг".

Постачальником підприємств ТОВ „Раддісон" та ТОВ „Імпекс торг" згідно аналізу Автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів є ТОВ „Фабрика Башмачок".

ВПМ ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя службовою №965/26-31 від 29.06.2010 надано пояснення директора та засновника ТОВ „Фабрика Башмачок", основним видом діяльності підприємства було виробництво та ремонт взуття, а після втрати в середині 2008 року документів фінансово-господарської діяльності було прийнято рішення про ліквідацію підприємства, з другої половини 2008 року підприємство фактично не здійснювало фінансово-господарську діяльність, жодні первинні документи (податкові накладні, накладні) не складалися, договори не укладалися, взаємовідносини з іншими суб'єктами господарської діяльності не здійснювалися.

Відповідачем зроблено висновок, що позивач діяв без належної обачності, підприємству мало бути відомо фактичний та адміністративно-майновий стан контрагента ТОВ „Раміта-2008", умови ведення вказаним підприємством господарської діяльності та порушення, які ним допускалися.

Діяльність ТОВ „Раміта 20008" була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з отриманням податкової вигоди для третіх осіб переважно з контрагентами-посередниками, які не виконували своїх податкових зобов'язань.

У результаті порушення контрагентом ТОВ „Ферротрейдінг" - ТОВ „Раміта-2008" своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди укладені з ТОВ „Раміта-2008" на реалізацію товару на адресу останнього, та в свою чергу угоди, укладені контрагентами ТОВ „Фабрика „Башмачок" на подальшу реалізацію даного товару мають протиправний характер.

Позивачем неправомірно віднесений податок на додану вартість до складу податкового кредиту протирічить інтересам держави і суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 ст. 228 Цивільного Кодексу є нікчемним.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом пп. "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положення п. 1.8 ст. 1 цього Закону щодо надмірної сплати податку як необхідної умови його повернення з бюджету платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) їх постачальникам.

Судами попередніх встановлено, що податковий кредит позивача засновано на первісних бухгалтерських документах та на податкових накладних, які складено та видано відповідно до вимог діючого законодавства України.

Дані документи не визнані у судовому порядку недійсними.

Таким чином, до бюджету було здійснено надмірну сплату податку на додану вартість.

Закон України „Про податок на додану вартість" виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Також, судами встановлено, що згідно офіційного сайту Державної податкової адміністрації України у ТОВ „Імпекс торг" свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 14.04.2010, ТОВ „Радісон" є платником податку на додану вартість, у ТОВ „Фабрика „Башмачок" свідоцтво платника податку на додану вартість скасоване 08.10.2009.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ „Фабрика „Башмачок" скасоване після укладання правочинів між ЗАТ „Ферротрейдінг" та ТОВ „Раміта-2008".

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 у справі № 2а-9690/10/0870 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20.12.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.11.2011 у справі № 2а-9690/10/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді В.В. Кошіль О.І. Степашко

Суддя М.О. Федоров