Постанова № 25740502, 14.08.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2012 року місто Київ № 2а-3323/12/1070

16.00

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого -судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: Корзаченко В.М.,

відповідача: Мурга Р.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства «Автомагістраль»(представник Корзаченко Володимир Миколайович) доДержавної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, скасування наказу та визнання дій протиправними, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство «Автомагістраль»з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, скасування наказу та визнання дій протиправними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, є таким, що суперечить чинному законодавству України та підлягає скасуванню. Також позивач просив суд визнати протиправним та скасувати наказ ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС № 111 «Про проведення документальної позапланової перевірки»від 08.06.2012 року, та визнати протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки, про що було складено відповідний акт.

В призначений день та час у судове засідання з'явилися представник позивача та представник відповідача.

Під час судового розгляду справи сторонами надавалися додаткові докази по справі, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, у задоволення позовних вимог просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Приватне підприємство «Автомагістраль»є юридичною особою, зареєстрованою Вишгородською РДА Київської області 16.05.2001 року, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 № 068833, місцезнаходження: 07351, Київська область, Вишгородський район, село Синяк, вулиця Леніна, будинок 68, ідентифікаційний код: 31481658.

З матеріалів справи встановлено, що 21.06.2012 року ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт № 939/22-00/31481658 «Про результати позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства «Автомагістраль»(код за ЄДРПОУ 31481658) з питань перевірки дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафтотрейд»(код за ЄДРПОУ 37283573) за травень 2011 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення податкового законодавства:

- пункт 198.6 статті 198, пункти 201.4 та 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму ПДВ за травень 2011 року у розмірі 163 899, 00 гривень;

- пункт 8 розділу 3 «Положення про затвердження форм та порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 25.11.2011 року № 1492, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.12.2011 року за № 1490/20228;

- частини перша, п'ята статті 203, частини перша, друга статті 215, стаття 228 Цивільного кодексу України, що має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу припису закону правочин, укладений між ПП «Автомагістраль»та ТОВ «ТД «Нафтотрейд», а саме договір щодо поставки дизельного палива на загальну суму -163 899, 00 гривень (обсяг взаємовідносин у травні 2011 року).

На підставі Акту перевірки від 21.06.2012 року № 939/22-00/31481658, ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС винесено податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000402304 від 03.07.2012 року на суму грошового зобов'язання за основним платежем -163899, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями -1, 00 гривень.

Позивач, не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з даним позовом, в якому просив, зокрема перед усім іншим, визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Нафтотрейд»(Продавець) та приватним підприємством «Автомагістраль»(Покупець) був укладений договір поставки нафтопродуктів № 28/04/11 від 28.04.2011 року. З вищевказаного договору вбачається, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним договором, поставити та передати у власність, а покупець прийняти і оплатити нафтопродукти (товар), найменування, кількість, ціна яких вказується в розрахункових та накладних документах, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належного оформлення податкових накладних, виданих ТОВ «ТД «Нафтотрейд».

Тобто, позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки товарів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Відповідач в Акті перевірки стверджував, що вчинений між позивачем та ТОВ «ТД «Нафтотрейд»правочин суперечить моральним засадам суспільства та, відповідно, порушує публічний порядок, отже, є нікчемним.

Відповідач в Акті перевірки зазначав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Водночас, відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «ТД «Нафтотрейд»спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «ТД «Нафтотрейд»підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, оборотно-сальдовими відомостями, банківськими виписками тощо.

З урахуванням викладеного, судом досліджувалась реальність здійснених між позивачем та його контрагентом господарських операцій та встановлювалися факти використання придбаних матеріалів у господарській діяльності позивача.

Судом встановлено, що придбаний у ТОВ «ТД «Нафтотрейд»товар -дизельне паливо позивач використовував у власній господарській діяльності, а саме для заправки техніки, яка відповідно до оборотно-сальдової відомості знаходиться на балансі підприємства.

Доставка дизельного палива здійснювалася силами позивача та на транспорті позивача, що підтверджується товарно-транспортними накладними. Автомобіль на якому перевозилось дизельне паливо марки МАЗ 5337 АТЗ 105, державний номер НОМЕР_2 зареєстрований за позивачем, водій ОСОБА_3 відповідно до наказу № 154 від 29.10.2010 року зарахований на роботу до ПП «Автомагістраль».

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ТД «Нафтотрейд», що у свою чергу свідчить про відсутність у діях позивача порушення вимог податкового законодавства.

З вищевикладеного можна зробити висновок, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої ТОВ «ТД «Нафтотрейд».

За обставин, викладених в Акті перевірки, суд дійшов висновку, що наявність у позивача -платника податку, виданих йому ТОВ «ТД «Нафтотрейд»податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства і сплата ТОВ «ТД «Нафтотрейд»вартості послуг з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договору поставки нафтопродуктів № 28/04/11 від 28.04.2011 року, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ «ТД «Нафтотрейд», недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагента.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що прийняте податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та безпідставним і таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС № 111 «Про проведення документальної позапланової перевірки»від 08.06.2012 року та визнання протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки, слід зазначити наступне.

На адресу позивача 29.03.2012 року за вхідним № 44 надійшов лист відповідача від 22.03.2012 року № 529/10/22-05/666 «Про надання пояснень та належним чином засвідчених копій документів»з питань фінансово-господарських відносин з ТОВ «ТД «Нафтотрейд»за травень, липень, серпень 2011 року.

Позивачем 05.04.2012 року листом № 119 було відмовлено в задоволенні вимоги відповідача щодо надання вищезазначених документів з підстав відсутності законодавчих підстав для отримання податкової інформації.

Судом встановлено, що запит про отримання інформації відповідач направив позивачу у зв'язку з надходженням до ДПІ у Вишгородському районі Київської області від ДПІ в м. Суми Акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «Нафтотрейд»щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків згідно додатку № 5 до декларації з ПДВ за травень, липень та серпень 2011 року від 17.02.2012 року № 79/2314/37283573/10.

Із запиту податкового органу вбачається, що відповідач попередив позивача, що у разі неподання документів у 10-денний термін з дня отримання запиту, ДПІ у Вишгородському районі Київської області буде здійснено документальну позапланову перевірку на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу Україну.

Отже, суд дійшов висновку, що вимоги відповідача були законними, а позивач повинен був надати інформацію податковому органу на виконання письмового запиту.

08.06.2012 року відповідач повідомленням № 42/22-00 повідомив позивача про документальну позапланову невиїзну перевірку, мета якої є перевірка дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ТД «Нафтотрейд»за травень 2011 року.

У зв'язку з неотриманням документів, на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу Україну відповідачем 08.06.2012 року був винесений наказ № 111 «Про проведення документальної позапланової документальної невиїзної перевірки Приватного підприємства «Автомагістраль»(код ЄДРПОУ 31481658)».

Вказаний наказ був отриманий позивачем 12.06.2012 року

21.06.2012 року було закінчено перевірку позивача, про що повідомлено останнього листом № 1230/10/22-00/438 та надіслано Акт перевірки від 21.06.2012 року № 939/22-00/31481658.

Обов'язки та компетенція контролюючих органів, повноваження їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Статтею 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Так, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

У даній справі судом встановлено, що податковий орган отримав податкову інформацію про можливі порушення податкового законодавства з боку позивача, а позивач не надав необхідні податковому органу документи на письмовий запит.

Отже, податковий орган, мав всі законодавчі підстави провести позапланову перевірку позивача. Судом встановлено, що податковим органом винесення наказу на проведення перевірки та проведення перевірки проведено у порядок та спосіб, передбачений нормами статей 78, 79 Податкового кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу на проведення перевірки та визнання дій відповідача по проведенню перевірки незаконними задоволенню не підлягають і вважаються необґрунтованими.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження обставин, які спростовують твердження позивача щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суду не надав, водночас довів факт правомірності винесення наказу на проведення перевірки та вчиненню дій по проведенню перевірки.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а позовні вимоги щодо скасування наказу ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС № 111 «Про проведення документальної позапланової перевірки»від 08.06.2012 року та визнання протиправними дії відповідача щодо проведення перевірки, - задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 -163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби № 0000402304 від 03.07.2012 року.

В решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Приватного підприємства «Автомагістраль» понесені ним судові витрати в розмірі 1 639 (одна тисяча шістсот тридцять дев'ять) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16 серпня 2012 р.