Рішення № 25726683, 22.08.2012, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 0541/3503/2012

Провадженя№ 2/0541/2528/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2012 м. Маріуполь

Приморський районний суд у складі:

головуючого -судді Лузана В.В.

при секретарі - Турій К.В.

за участю позивачки - ОСОБА_1,

представника позивачки - ОСОБА_2,

представників відповідача - Ушкалова І.Є., Дмитренко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецька залізниця»про визнання недійсними пунктів двох контрактів, наказу про звільнення та його скасування, поновлення на роботі, стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, утриманої суми та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

22 травня 2012р. ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача -ДП «Донецька залізниця»в особі вагонного депо Маріуполь (надалі -ДП), в якому просила визнати недійсними пункт 18а двох контрактів, наказ про звільнення її з роботи та скасувати його, поновити її на роботі на посаді провідника вагонів, стягнути втрачений заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду.

В судовому засіданні підтримала позовні вимоги, у червні 2012р. уточнила позов та доповнила вимогою стягнути з відповідача суму утримання за брак в розмірі 1408,29 грн., втрачений заробіток у сумі 6744,06 грн. та в обґрунтування позову зазначила, що з 23.04.2009р. працювала на посаді провідника вагонів ДП за контрактом № 45 від 22.04.2009р. 20.07.2011р. була переведена провідником пасажирського вагону за контрактом № 254. 23.04.2012р. адміністрацією відповідача була звільнена наказом № 624/ОС з 23.04.2012р. з підстав, передбачених пунктом 18-а контракту № 254 з займаної посади за ст.. 36 п.8 КЗпП України за перевезення безквиткових пасажирів. Підставою для звільнення став акт № А 023266 від 07.04.2012р. (надалі -акт), відповідно до якого за результатами перевірки поїзду сполученням «Москва - Маріуполь»на ділянці Москва -Тула в вагоні № 7, де вона працювала провідником, ревізорами РФ було виявлено провезення трьох безквиткових пасажирів. При цьому ревізія проведена з порушенням відповідних пунктів Правил перевозки пасажирів…, оскільки розпочалась одразу після відправлення потягу та проходила у відсутності начальника потягу. За вимогою ревізорів вона надала своє службове посвідчення, після чого її прізвище було внесено в акт, як провідника, який перевозив безквиткових осіб. Однак, вона, як провідник, при відправленні потягу цих осіб у вагон не пропускала, вони були виявлені другим провідником вагону через декілька хвилин після відправлення потягу в тамбурі вагону. Адміністрація при вирішенні питання про звільнення не врахувала її заперечень та необґрунтовано звільнила. Одночасно стверджувала, що пункти 18-а двох контрактів, які вона укладала з адміністрацією у 2009р. та 2011р. суперечить вимогам законодавства України, оскільки пунктом 15 Положення про дисциплінарну відповідальність працівників залізничного транспорту не передбачено звільнення з цих підстав. Крім того, згідно розрахункового листа за квітень 2012р. з неї при звільненні та розрахунку було утримано суму за брак в розмірі 1408,29 грн. за провезення безквиткових пасажирів, з чим вона не згодна. Діями відповідача їй було спричинено моральну шкоду, яку вона оцінює в 5000 грн. та обґрунтовує відсутністю грошових коштів, необхідністю позичання грошей у знайомих, а також стражданнях через звільнення, незважаючи на добросовісне виконання службових обов'язків з її боку. Просила визнати недійсними пункти 18-а контракту № 45 від 23.04.2009р. та № 254 від 20.07.2011р., визнати недійсним наказ про звільнення № 624/ОС від 23.04.2012р. та скасувати його, поновити її на роботі на посаді провідника вагонів, стягнути втрачений за час вимушеного прогулу в сумі 14517,66 грн., яку на момент винесення рішення збільшила відносно тієї, що була заявлена первинно, а також суму утримання за брак в розмірі 1408,29 грн. та моральну шкоду в зазначеному розмірі.

Представник позивачки ОСОБА_2 підтримав позов та просив його задовольнити в повному обсязі. Стверджував, що пункти 18-а двох контрактів суперечать вимогам Положення про дисциплінарну відповідальність працівників залізничного транспорту № 55, а також нормам КЗпП України та відповідно до ст.. 9 КЗпП України є недійсними. Факт перевезення позивачкою 3-х безквиткових пасажирів не встановлений, т.я. в акті, складеному ревізорами, не зазначено хто з провідників їх перевозив та ці обставини не встановлені. Просив задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача за довіреністю Ушкалов І.Є. позовні вимоги не визнав у повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначив, що факт перевезення безквиткових пасажирів підтверджується актом ревізорів РФ, а також записом про цей факт в рейсовому журналі потягу. Позивачка, як при складанні акту в момент виявлення порушення, так і при розгляді проступку адміністрацією депо, не заперечувала проти факту перевезення безквиткових пасажирів та таким чином була згодна з встановленим порушенням. Положення контракту № 254, який був укладений з позивачкою 20.07.2011р., відповідають вимогам ст.. 15 Закону України «Про залізничний транспорт»та Переліку категорій та посад робітників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затвердженого постановою КМУ № 764 від 15.07.1997р., та рішенню Конституційного Суду України від 09.07.1998р. у справі щодо офіційного тлумачення ч.3 ст. 21 КЗпП України. Обставини укладення першого контракту з квітня 2009р. та до моменту звільнення позивачкою не оскаржувались та виконувались. Першим та другим контрактами передбачалась додаткова підстава припинення та розірвання контракту, а саме за встановленим фактом перевезення безквиткових пасажирів. ОСОБА_1 могла заявити про незгоду з актом в момент його підписання, а також при розгляді цього акту адміністрацією вагонного депо, однак ніяких заперечень не надала, тим самим визнавши, що провозила пасажирів без квитків, тому обґрунтовано звільнена з посади та не може бути поновлена на попередній посаді з виплатою втраченого заробітку та відшкодуванням моральної шкоди, а також утриманих при розрахунку сум за брак.

Представник відповідача за довіреністю Дмитренко О.А. позов також не визнала за тими ж підставами, стверджуючи, що ОСОБА_1 підписала акт про перевіз безквиткових пасажирів власноруч, чим підтвердила, що перевозила цих пасажирів та заперечень проти цього не надала. На цій підставі, з урахуванням положень п. 18-а контракту адміністрація обґрунтовано звільнила її з роботи, тому вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши письмові матеріали справи, вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав та правових норм.

Відповідно до ст..3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст..10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ч.3 ст. 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов*язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до вимог ст.. 15 Закону України «Про залізничний транспорт»від 04.07.1996р. № 273 робітники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються на підприємства пасажирського залізничного транспорту за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій робітників затверджується Кабінетом Міністрів України. Згідно Переліку категорій і посад робітників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затвердженого постановою КМУ № 764 від 15.07.1997р. (зі змінами та доп.) провідники пасажирських вагонів відносяться до категорії «Робітники», які підлягають працевлаштуванню за контрактною формою трудового договору. Відповідно до п.5 Рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998р. у справі щодо офіційного тлумачення ч.3 ст. 21 КЗпП України «Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в КЗпП та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо».

Судом встановлено, що на підставі вказаних законодавчих актів з позивачкою, згідно поданої нею до адміністрації відповідача власноручно заяви про працевлаштування за контрактною формою 22.04.2009р., був укладений контракт № 45, один примірник якого ОСОБА_1 отримала під розпис. 22.04.2009р. умови контракту відповідачем були роз'яснені позивачці, нею прочитані та контракт був підписаний сторонами, один примірник якого позивачка отримала під розпис. Пунктом 18-а цього контракту були передбачені додаткові підстави припинення та розірвання контракту, не передбачені чинним законодавством, а саме - припинення та розірвання контракту за встановленим фактом перевезення безквиткових пасажирів або надлишкової ручної поклажі, проти чого ОСОБА_1 до дати звернення до суду не заперечувала. Крім того, позивачка та відповідач 20.07.2011р. підписали контракт № 254, який за текстом не відрізняється від першого та один примірник позивачка отримала після його підписання. Умови контракту № 254 від 20.07.2011р. також відповідачем були роз'яснені позивачці, нею прочитані та контракт був підписаний сторонами. При встановлених обставинах, з урахуванням положень законодавства, яке регулює контрактну форму працевлаштування, суд відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні позову в частині визнання пунктів 18-а двох контрактів недійсними.

Виходячи зі змісту п.18-а контракту № 254 від 20.07.2011р. та положень ч.3 ст. 21 КЗпП України, передбачена можливість дострокового припинення контракту лише за дії, скоєні особисто позивачкою. Таким чином, трудовий договір міг бути припинений на підставі п.18-а тільки у випадку встановлення факту провезення безквиткових пасажирів саме позивачкою. Однак, даний факт у судовому засіданні свого підтвердження не знайшов. Так, згідно наданого суду акту № А 023266 від 07.04.2012р. вбачається, що в вагоні № 7 після відправлення потягу з Москви були виявлені три безквиткових пасажира. Такий же запис за 07.04.2012р. зроблений в рейсовому журналі. Але зазначені документи не містять відомостей про те, що посадка безквиткових пасажирів в цей вагон та їх перевезення були скоєні саме позивачкою. ОСОБА_1 протягом розгляду справи стверджувала, що цих пасажирів до вагону не допускала, вони були виявлені другим провідником у непрацюючому тамбурі вагону після відправлення потягу та обставини їх появи в вагоні № 7 встановлені не були. Вона, як провідник, тільки надала своє службове посвідчення для складання акту ревізорами та факт посадки і перевезення не визнавала. Свідок ОСОБА_5 -другий провідник вагону № 7 показала, що при відправленні потягу з Москви вони з ОСОБА_1 здійснювали посадку пасажирів по квиткам. Після відправлення потягу ОСОБА_1 оформляла проїзні документи, а вона, ОСОБА_5, виявила 3-х безквиткових пасажирів в непрацюючому тамбурі вагону. Коли виясняла причину їх появи, до вагону увійшли ревізори РФ, взяли посвідчення позивачки та в штабному вагоні склали акт про наявність безквиткових пасажирів.

Згідно ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. З прилучених до справи пояснень позивачки за даним фактом, які надані адміністрації вагонного депо (а.с. 38), слідує, що ОСОБА_1 не визнала факт посадки та перевозу безквиткових пасажирів у вагоні № 7. З акту (а.с. 20) та рейсового журналу (а.с. 80) також не вбачається, що безквиткових пасажирів перевозила ОСОБА_1. Інших документальних доказів цього факту не має. Таким чином обставина, яка передбачена пунктом 18-а контракту, а саме факт перевезення 3-х безквиткових пасажирів, що є порушенням вимог Інструкції провідника пасажирських вагонів та умов контракту свого підтвердження у судовому засіданні не знайшла та при вирішенні питання про притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності не встановлена, тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивачки за п.8 ст. 36 КЗпП України. Ствердження представників відповідача, а також свідка ОСОБА_6 у тій частині, що ОСОБА_1 не заявила при ревізії та адміністрації під час розбору проступку, що це не її безквиткові пасажири, та, тим самим, визнала факт перевезення, судом до уваги не беруться, т.я. є припущеннями.

З урахуванням викладеного наказ начальника вагонного депо № 624/ОС від 23.04.2012р. про припинення трудового договору з ОСОБА_1 та звільнення її з посади провідника вагону підлягає скасуванню, а вона -поновленню на роботі на попередній посаді.

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно довідки № 1045 від 04.05.2012р. про середню зарплатню ОСОБА_1, яка склала 3714,62 грн. на місяць, 21,98 грн. на годину, а також нормо-годин роботи провідника вагонів, розрахунок яких позивачкою не оскаржуються, та з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995р. № 1995р. № 100, сума середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивачки за період з 24.04.2012р. по 22.08.2012р. складає 14517,66 грн.

З відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сума утримання за брак в розмірі 1408,29 грн. згідно розрахункового листа за квітень 2012р., оскільки утримання цієї суми обґрунтовано фактом перевозу безквиткових пасажирів.

В частині стягнення моральної шкоди суд відмовляє, оскільки сам факт задоволення її позову є достатнім для задоволення моральних вимог.

У зв'язку з частковим задоволенням позову, з відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір, оскільки позивачка звільнена від його сплати при зверненні з позовом до суду.

З урахуванням положень ст. 367 ЦПК України рішення суду в частині поновлення позивачки на роботі та стягнення втраченого заробітку в розмірі місячної зарплатні підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст.ст. 15, 60, 79, 88, 196, 213, 215, 218, 367 ЦПК України, ст.ст. 36 ч.1 п.8, 232, 233, 235 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) № 624/ОС від 23.04.2012р. начальника вагонного депо Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця»про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_1.

Поновити ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирського вагону вагонного депо Маріуполь Державного підприємства «Донецька залізниця».

Стягнути з ДП «Донецька залізниця»(ідентифікаційний код 01075419) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.04.2012р. по 22.08.2012р. в розмірі 14517,66 грн.

Стягнути з ДП «Донецька залізниця»(ідентифікаційний код 01075419) на користь ОСОБА_1 утримання з заробітку в розмірі 1408,29 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення втраченого заробітку в розмірі місячної зарплатні.

В задоволенні позову в частині визнання п.18-а контракту № 45 від 22.04.2009р. та п.18-а контракту № 254 від 20.07.2011р., а також стягнення моральної шкоди в сумі 5000 грн. відмовити.

Стягнути з ДП «Донецька залізниця»на користь держави судовий збір у розмірі 214,60 грн.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Лузан В. В.