Постанова № 25691386, 15.08.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Міронова Г.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2012 року справа №2а/1270/3326/2012

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Блохіна А.А., Юрко І.В., секретарі судового засідання Манаєві М.В., за участі представника позивача: ОСОБА_2, представника відповідача: Мілобінської М.Г., розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 р. у справі № 2а/1270/3326/2012 за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач з зазначеним позовом звернувся до суду у квітні 2012 року, мотивуючи свої вимоги тим, що у період з 17.01.2012 року по 22.01.2012 року відповідачем проведена позапланова документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року. Перевірка проводилася на підставі наказу № 65-п від 12.01.2012 року.

За результатами перевірки був складений акт НОМЕР_2 від 27.01.2012 р., відповідно до якого відповідачем були зроблені висновки про неправомірне віднесення до податкового кредиту сум у розмірі 37882,16 грн., що сталося, з точки зору відповідача, внаслідок порушення позивачем п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, п.п.198.1, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Копія вищезазначеного акту перевірки була направлена позивачеві листом від 27.01.2012 р. Висловлючи свою незгоду з актом перевірки, позивач листом № 0502/12 від 05.02.2012 року надіслав відповідачеві заперечення, але відповіді не отримав.

14.02.2012 р. позивачем було отримано податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 року № 0000051702, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у сумі 37882,16 грн. та нарахована сума штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3145,02 грн.

Зазначене повідомлення-рішення складено на підставі акту перевірки, а підставами донарахування сум податку на додану вартість вказано порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.п.198.1, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України. Позивач, у порядку ст. 56 Податкового кодексу України, оскаржив податкове повідомлення рішення в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації в Луганській області. Згідно листа № 2510/10-408 від 21.03.2012 року ДПС України в Луганській області скаргу позивача залишено без задоволення.

Позивач вважає податкове повідомлення-рішення від 14.02.2012 року № 0000051702 протиправним, та таким, що підлягає скасуванню

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 р. у задоволенні позовних вимог було відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з даною постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вважає постанову суду першої інстанції такою, що порушує норми матеріального та процесуального права, та суттєво порушує законні права та інтереси позивача. Апелянт вказує, що ним податковий кредит з податку на додану вартість у період з 01.01.2011 року по 31.07.2011 року зао фінансово - господарськими операціями з ТОВ «Оріал» сформовано з дотриманням вимог Податкового кодексу України. Апелянт обґрунтовує свої позовні вимоги з посиланням на норми права та вказує, що нарахуванням ним податкового кредиту є цілком правомірним, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції такою, що підлягає скасуванню з винесенням нового рішення, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 17.01.2012 року тривалістю 5 робочих днів відповідачем проводилася позапланова документальна невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал».

За результатами перевірки складено акт НОМЕР_2 від 27.01.2012 року «Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки платника податків фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_2) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» (код ЄДРПОУ 36917523), згідно якого виявлені порушення п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України, п.п. 198.1., 198.3, 198.4, 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 37882,16 грн., в тому числі за січень 2011 року - 533,44 грн., за квітень 2011 року - 6207,45 грн., за травень 2011 року - 9907,20 грн., за червень 2011 року - 8657,98 грн., за липень 2011 року - 12576,09 грн., угоди між позивачем та ТОВ «Оріал» є нікчемними (т.1 а.с.13-16).

На підставі акту цієї перевірки податковим органом 14.02.2012 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0000051702, згідно якого позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів у сумі 41027,18 грн., в тому числі за основним платежем - 37882,16 грн. та нарахована сума штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3145,02 грн. (т.1 а.с.22).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

У відповідності до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Разом з тим, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 12.01.2011 року між позивачем та ТОВ «Оріал» укладено договір купівлі-продажу № 1201/11, відповідно до якого постачальник - ТОВ «Оріал» - приймає на себе зобов'язання поставляти та передавати у власність покупця - фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 товар, а покупець зобов'язується приймати та сплачувати на умовах, передбачених цим договором згідно з його асортиментом, зазначеним у видаткових накладних, які є частиною договору. Постачальник виконує поставку товару на підставі заявок покупця. Поставка товару здійснюється за раніше узгодженому сторонами графіку. Відпуск товару здійснюється за адресою позивача. Загальна вартість договору складається із загальної вартості товару, указаного у видаткових накладних, згідно яких покупець отримав товар на протязі всього строку дії договору. (т.1 а.с.74-75).

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, позивачем до перевірки та суду надані первинні документи, а саме:

- податкові накладні: від 01.04.2011 року № 83, від 11.04.2011 року № 114, від 19.04.2011 року № 256, від 05.05.2011 року № 124, від 13.05.2011 р. № 327, від 26.05.2011 р. № 345, від 01.06.2011 р. № 151, від 03.06.2011 року № 306, від 22.06.2011 року № 442, від 01.07.2011 року № 141, від 14.07.2011 р. № 208, від 27.07.2011 р. № 353, видаткові накладні від 01.04.2011 року № 83, від 11.04.2011 року № 114, від 19.04.2011 року № 256, від 05.05.2011 року № 124, від 13.05.2011 р. № 327, від 26.05.2011 р. № 345, від 01.06.2011 р. № 151, від 03.06.2011 року № 306, від 22.06.2011 року № 442, від 01.07.2011 року № 141, від 14.07.2011 № 208, від 27.07.2011 № 353, рахунки - фактури від 01.04.2011 року № 83, від 11.04.2011 року № 114, від 19.04.2011 року № 256, від 05.05.2011 року № 124, від 13.05.2011 року № 327, від 26.05.2011 р. № 345, від 01.06.2011 р. № 151, від 03.06.2011 року № 306, від 22.06.2011 року № 442, від 01.07.2011 року № 141, від 14.07.2011 року № 208, від 27.07.2011 року № 353 та платіжні доручення. (т.1 а.с.76-134).

Надані позивачем документи на підтвердження здійснення господарських операцій за договору із ТОВ «Оріал» відповідають Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначений перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК України): правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи,держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочин, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б з огляду на приведені вище положення ЦК України та роз'яснення Пленуму Верховного Суду України свідчили про нікчемність правочину - договору, укладеного позивачем із ТОВ «Оріал». Також вказаний правочин не визнався недійсними у судовому порядку.

Колегія суддів також звертає увагу, що можлива відсутність необхідних умов для ведення господарської діяльності у ТОВ «Оріал» не може бути підставою для висновку про нікчемність укладених із ними договорів на підставі ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України. Зазначені норми законодавства не пов'язують нікчемність правочину із відсутністю умов для здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів не приймає посилання представників відповідача в обґрунтування нікчемності договору на те, що позивач не підтвердив фактичне виконання договору відповідними первинними та бухгалтерськими документами, оскільки це спростовано дослідженими судом матеріалами справи (актом приймання-передачі, накладними та ін.), про що було зазначено судом вище.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач не довів обставин, які б свідчили про нікчемність договору купівлі-продажу № 1201/11 від 12.01.2011 року.

Натомість, позивачем надано достатній об'єм документів, на підставі яких можливо зробити висновок про зв'язок витрат по придбанню продукції за вказаним договором із його господарською діяльністю та фактичне використання отриманої продукції у його власній господарській діяльності.

Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями встановленими законом, проте у спірних правовідносинах податковий орган всупереч вимог частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не довів ні факту нікчемності правочину, ні підстав для застосування санкції до відповідача у вигляді для визначення, стягнення з позивача суми податкового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій.

Суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права, знехтувавши наявністю у даному спорі судових рішень, що набрали законної сили.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріал" задоволені частково. Визнані дії Алчевської об'єднаної державної податкової інспекції в Луганській області щодо проведення перевірки та складання акту від 11.11.2011 року № 1798/236-36917523 "Про результати проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Оріал", код за ЄДРПОУ 36917523, з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 по 30.09.2011" року протиправними. Зобов'язано Алчевську об'єднану державну податкову інспекцію в Луганській області поновити в АС "Результати співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА" відомості щодо задекларованих Товариством з обмеженою відповідальністю "Оріал", код ЄДРПОУ 36917523, за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 48 914 412,00 грн. та податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 45 158 570,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Зазначена постанова ухвалою Донецького апеляційного адміністратвиного суду від 12 квітня 2012 року залишена без змін.

Частина 2 п.44.6 ст. 44 ПК України передбачає, що якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач знехтував вимогами закону, а тому прийняття рішення податковим органом за таких умов є безсумнівно неправомірним.

Відповідно до п. 4 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації в Україні 22.12.2010 року за № 984, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 12.01.2011 року за № 34/18772 (далі - Порядок № 984) акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пункт 5 Порядку № 984 встановлює, що за результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У пункті 6 Порядку № 984 передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Стаття 83 ПК України визначає, що для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

В акті перевірки від 27..01..2012 року відсутні посилання на первинні документи позивача. Відсутність у перевіряючи на момент перевірки первинної бухгалтерської документації не є безумовною підставою для висновку про нікчемність укладених позивачем угод.

Таким чином, податковим органом не дотримано умов та порядку проведення позапланової документальної невиїзної перевірки.

Суд першої інстанції при постановленні судового рішення не здійснив аналізу первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, а зробив висновки на припущеннях, тому доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу і є цілком слушними.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції постановлене судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 199, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 у справі № 2а/1270/3326/2012 - задовольнити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 червня 2012 р. у справі № 2а/1270/3326/2012 - скасувати.

Позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби від 14.02.2012 року № 0000051702 про збільшення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 37882,16 грн., та штрафних санкцій у сумі 3145,02 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Повний текст складено 20 серпня 2012 року.

Головуючий суддя Міронова Г.М.

Судді Юрко І.В.

Блохін А.А.