Постанова № 25690376, 14.08.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2012 року Справа № 5002-15/1619-2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Балюкової К.Г.,

суддів Дмитрієва В.Є.,

Гоголя Ю.М.,

за участю представників сторін:

позивача -Свида Катерина Володимирівна, витяг з договору про надання правової допомоги від 19 квітня 2012 року (Агрофірма "Евріка" (Товариство з обмеженою відповідальністю));

відповідача -Ольховський Роман Вікторович, довіреність б/н від 13 серпня 2012 року (Товариство з обмеженою відповідальністю "Пролів");

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 03 липня 2012 року у справі № 5002-15/1619-2012

за позовом Агрофірми "Евріка" (Товариство з обмеженою відповідальністю) (вул. Жуковського, 36, м. Одеса, Одеська область, 65045)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів" (вул. Кірова, 41, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98312)

про стягнення 134771,70 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Агрофірма "Евріка" (Товариство з обмеженою відповідальністю) звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів" про стягнення 134771,70 грн., з яких: 130000,00 грн. -основна заборгованість, 1430,00 грн. -інфляційні втрати, 3341,70 грн. -3% річних.

Позовні вимоги, з посиланнями на приписи статей 525, 526, 610, 625 Цивільного кодексу України, мотивовані тим, що відповідач не виконує свої зобов'язання за договором №16 від 01 січня 2011 року в частині оплати за поставлений товар.

Позивач також просив стягнути з відповідача судові витрати в розмірі 20000,00 грн., понесені ним у зв'язку з наданням адвокатським об'єднанням „Юридична компанія „Лекс Ноледж" правової допомоги.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 липня 2012 року позов Агрофірми "Евріка" (Товариство з обмеженою відповідальністю) задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Пролів" на користь Агрофірми "Евріка" (Товариство з обмеженою відповідальністю) 3341,70 грн. 3% річних, 1430,00 грн. інфляційних втрат, 20000,00 грн. адвокатських послуг та 2695,43 грн. судового збору. В частині стягнення 130000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено.

Рішення мотивоване тим, що оскільки відповідач погасив заборгованість за договором в розмірі 130000,00 грн. вже після звернення позивача до суду з даним позовом, то вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та витрат у вигляді оплати послуг адвоката є правомірними та підлягають задоволенню.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю „Пролів" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат у сумі 20000,00 грн. на послуги адвокатського об'єднання та прийняти нове рішення, яким зменшити суму судових витрат в частині стягнення адвокатських послуг.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує на те, що вимоги про стягнення суми 20000,00 грн. несумісні з вимогами, які пред'являються у статті 33 Правил адвокатської етики, а тому суд першої інстанції повинен був обмежити розмір сум, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача в порядку частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, та виходити з розумної необхідності таких витрат для вирішення справи.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 25 липня 2012 року апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів" прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів у складі: головуючий -суддя Балюкова К.Г., судді Дмитрієв В.Є. та Гоголь Ю.М.

06 серпня 2012 року до канцелярії суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить в її задоволенні відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у відзиві на скаргу.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2011 року між Агрофірмою «Евріка»(Товариство з обмеженою відповідальністю) (Продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Пролів»(Покупець) був укладений договір №16 (далі - Договір, арк. с. 8).

Відповідно до пункту 1.1. Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 26 травня 2011 року) Продавець зобов'язується продати, а Покупець зобов'язується придбати у власність продукцію - томатну пасту асептичну з часткою розчинних сухих сумішей 25% згідно специфікацій або накладних (далі -товар).

Згідно пункту 2.2. Договору ціна товару за одиницю та сума вказані в специфікації або в накладних.

Відповідно до пунктів 4.2., 4.3. Договору Покупець зобов'язується здійснити оплату за товар. Строки та умови оплати вказані в специфікації або в накладних.

На виконання умов Договору позивачем був поставлений товар: паста томатна (асепт. мішки, метал. бочка) у кількості 19033 кг на суму 156070,60 грн., що підтверджується видатковою накладною №296 від 24 червня 2011 року (арк. с. 11) та податковою накладною №39/2 від 24 червня 2011 року (арк. с. 14).

Позивачем був виставлений відповідачу рахунок №164 від 28 червня 2011 року для оплати за поставлений товар на суму 156070,60 грн. (арк. с. 12), проте відповідач заборгованість не погасив, у зв'язку з чим позивач звертався до нього з претензією №1 від 23 квітня 2012 року з вимогою про сплату заборгованості (арк. с. 18).

Дана претензія залишена відповідачем без задоволення, що і стало причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з наступним.

З матеріалів справи вбачається, що після звернення позивача з даним позовом до суду відповідач погасив суму основного боргу в розмірі 130000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями:

· №2406 від 08 червня 2012 року на суму 30000,00 грн.;

· №2477 від 12 червня 2012 року на суму 10000,00 грн.;

· №2462 від 13 червня 2012 року на суму 10000,00 грн.;

· №2521 від 26 червня 2012 року на суму 50000,00 грн.;

· №2442 від 02 липня 2012 року на суму 30000,00 грн. (арк. с. 75-79).

Відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору, зокрема у випадку, якщо спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно було припинено провадження у справі в частині стягнення 130000,00 грн. основного боргу у зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем сума заборгованості в цій частині погашена.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3341,70 грн. 3% річних та 1430,00 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, перевіривши розрахунок 3% річних, наявний в матеріалах справи, визнала його вірним, а позовні вимоги про стягнення 3341,70 грн. 3% річних такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується стягнення 1430,00 грн. інфляційних втрат судова колегія зазначає наступне.

У пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховані індекси інфляції менше одиниці (дефляція), що призвело до неправильного визначення суми інфляційних втрат.

Судова колегія перевірила розрахунок інфляційних втрат, зроблений позивачем у визначений ним період: з липня 2011 по квітень 2012 року та вбачає, що останній був зроблений невірно. Так, оскільки у певні періоди, зокрема, липень, серпень 2011 року мала місце дефляція, остання також повинна була враховуватися при визначенні втрат позивача від інфляції грошових коштів. Однак, у зазначені періоди, згідно розрахунку позивача, відповідні індекси з від'ємним значенням (дефляція) ним не враховувалися взагалі, що не відповідає вимогам статті 625 ЦК України, внаслідок чого період визначеного позивачем нарахування фактично є неправомірно скороченим з метою штучного завищення розміру інфляційних втрат.

Розрахунок судової колегії втрат позивача від інфляції, зроблений відповідно до рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.97 N62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") за формулою: (сума заборгованості х індекс інфляції : 100) - сума заборгованості, та виглядає наступним чином:

липень 2011 року: (156070,60 х 98,7 : 100) -156070,60 = -2028,91 грн.;

серпень 2011 року: (130000,00 х 99,6 : 100) -130000,00 = -520,00 грн.;

вересень 2011 року: (130000,00 х 100,1 : 100) -130000,00 = 130,00 грн.;

жовтень 2011 року: (130000,00 х 100,0 : 100) -130000,00 = 0,00 грн.;

листопад 2011 року: (130000,00 х 100,1 : 100) -130000,00 = 130,00 грн.;

грудень 2011 року: (130000,00 х 100,2 : 100) -130000,00 = 260,00 грн.;

січень 2012 року: (130000,00 х 100,2 : 100) -130000,00 = 260,00 грн.;

лютий 2012 року: (130000,00 х 100,2 : 100) -130000,00 = 260,00 грн.;

березень 2012 року: (130000,00 х 100,3 : 100) -130000,00 = 390,00 грн.;

квітень 2012 року: (130000,00 х 100,0 : 100) -130000,00 = 0,00 грн.

За розрахунком судової колегії розмір інфляційних втрат не має позитивного значення, при цьому судова колегія виходила з необхідності вираховування індексу інфляції за кожний місяць періоду прострочення платежу, в тому числі і від'ємний (дефляцію). Відповідної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України у Постанові від 23.07.2012 по справі № 5020-1922/2011.

Отже, здійснивши розрахунок інфляційних втрат, колегія дійшла висновку про те, що позивач не поніс втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів у заявлений ним період, оскільки під час прострочення заборгованості частково мала місце дефляція, а тому позовні вимоги в частині стягнення 1430,00 грн. інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Відносно доводів апелянта стосовно неправомірності стягнення судом першої інстанції 20000,00 грн. витрат на адвокатські послуги, судова колегія вбачає їх обґрунтованість з огляду на наступне.

Згідно з частиною першою статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру" (частина третя статті 48 Господарського процесуального кодексу України).

В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам статті 2 Закону та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у статті 4 цього Закону.

Відповідно до статті 12 Закону України „Про адвокатуру" (в редакції, чинній на час винесення рішення) оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

В матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 19 квітня 2012 року та додаток №1 до нього, укладені між позивачем та адвокатським об'єднанням «Лекс Ноледж»(арк. с. 23-24), платіжне доручення №6448 від 15 травня 2012 року на суму 20000,00 грн. з призначенням платежу - оплата гонорару за правову допомогу згідно договору від 19 квітня 2012 року (арк. с. 25) та акт здачі-прийняття наданих послуг по договору про надання правової допомоги від 19 квітня 2012 року (арк. с. 60).

Судом першої інстанції вірно визначено, що вказані документи підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатським об'єднанням позивачу, у зв'язку зі спором, який виник з відповідачем по договору №16 від 01 січня 2011 року, проте судом при винесенні рішення не враховано, що при відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката за рахунок відповідача слід виходити з розумної необхідності таких витрат для вирішення даної справи.

Водночас, слід дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги, закріпленого в Правилах адвокатської етики (схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України протоколом №6/VІ від 1-2 жовтня 1999 року). Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати.

Статтею 33 Правил адвокатської етики визначено, що фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе:

1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення;

2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі;

3) необхідність виїзду у відрядження;

4) важливість доручення для клієнта;

5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт;

6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт;

7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення;

8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом;

9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з факторів, вказаних у частині третій цієї статті, не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно до обставин кожного конкретного випадку.

Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є стягнення заборгованості за договором поставки, 3% річних та інфляційних втрат. Категорія спору з правової точки зору не є складною, юридична та судова практика даних правовідносин є визначеною та такою, що встановилася, отже результат розгляду такої категорії справ є досить передбачуваний.

Згідно матеріалів справи, поставка товару позивачем була здійснена лише за однією накладною, адвокатом до звернення до суду була складена одна претензія, отже обсяг доказування та необхідність забезпечення їх доказами у даній справі можливо визначити як мінімальний. Розгляд справи був здійснений судом першої інстанції впродовж двох судових засідань, загальна тривалість яких склала 1 год. 03 хв., в процесі розгляду справи відповідач не оспорював розмір заборгованості та основну заборгованість погасив в повному обсязі під час розгляду справи.

Адвокатом на виконання договору про надання правової допомоги було складено претензію, позовну заяву, здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що не вимагає від адвоката а ні значного часу, ні значного досвіду в області права, ні значної науково-теоретичної підготовки.

Оцінюючи наведене у сукупності, судова колегія вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката у розмірі 20 000 грн., що дорівнює майже 15% від суми позову не відповідає вимогам співрозмірності щодо складності справи.

На підставі наведеного вище аналізу суду обсягу необхідних та фактичних зусиль для вирішення спору сторін у даній справі, виходячи з вимог розумності та справедливості, судова колегія вважає, що витрати позивача на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню відповідачем тільки у розмірі 5000 грн.

При цьому, судова колегія вважає, що визначення меншого, порівняно зі сплаченим позивачем адвокатові гонорару, розміру відшкодування в судовому порядку понесених витрат на оплату послуг останнього, не порушує принципу свободи договору (умов договору про надання правової допомоги), оскільки не впливає на розмір отриманої адвокатом оплати його послуг, визначеного за домовленістю його сторін.

Проте, вирішення питання відшкодування понесених позивачем витрат, визначене положеннями статті 44 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться в компетенції суду та підлягає вирішенню ним у відповідності до норм діючого законодавства, в тому числі й Правил адвокатської етики, Закону України „Про адвокатуру", частини третьої статті 48 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічної правової позиції дотримувався Вищий господарський суд України у своїй Постанові від 25.07.2011 по справі № 5002-22/3663.1-2010 (2-23/5545-2009).

Оскільки господарським судом першої інстанції під час прийняття рішення у справі було неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, колегія суддів згідно пункту 4 статті 104 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне змінити таке рішення суду.

Керуючись статтею 101, пунктом 4 статті 103, статтями 104 (пункт 4), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Пролів" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03 липня 2012 року у справі № 5002-15/1619-2012 змінити, виклавши резолютивну частину рішення у наступній редакції:

"1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Пролів»(вул. Кірова, 41, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98312, код ЄДРПОУ 37466258, р/р 26009629 в відділі м.Керч філії ПАТ ПУМБ в м.Севастополь, МФО 308092) на користь Агрофірми «Евріка»(Товариство з обмеженою відповідальністю) (вул. Жуковського, 36, м. Одеса, Одеська область, 65045, код ЄДРПОУ 20934070, р/р 2600730356980 в філії ПАТ „КБ Інвестбанк" м.Одеса, МФО 328094) 3341,70 грн. 3% річних, 5000,00 грн. адвокатських послуг та 2666,82 грн. судового збору.

3. В частині стягнення 1430,00 грн. інфляційних втрат відмовити.

4. В частині стягнення 130000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинити."

3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати відповідний наказ.

Головуючий суддя К.Г. Балюкова

Судді В.Є. Дмитрієв

Ю.М. Гоголь

Розсилка:

1. Агрофірма "Евріка" (Товариство з обмеженою відповідальністю)

(вул. Жуковського, 36, м. Одеса, Одеська область, 65045)

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Пролів"

(вул. Кірова, 41, м. Керч, Автономна Республіка Крим, 98312)