Постанова № 25690262, 13.08.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2012 р. Справа № 5021/551/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Гончар Т. В., суддя Бабакова Л.М. , суддя Шевель О. В.

при секретарі Колесніковій С.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - Кудіна С.П. за довіреністю б/н від 19.04.2012р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Агрофірма "Діамант" (вх. №2023С/3-11 від 18.06.12) на рішення господарського суду Сумської області від 15.05.12 у справі № 5021/551/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі", м. Київ

до Дочірнього підприємства "Агрофірма "Діамант", с. Сула, Сумський район , Сумська обл.

про стягнення 242143,15 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" звернулося до господарського суду Сумської області з позовною заявою про стягнення з Дочірнього підприємства "Агрофірма "Діамант" за договором купівлі-продажу № СМ/15-0013 від 23.03.2011р. на умовах відстрочення платежу заборгованості в сумі 242 134,15 грн., що складає: 191 519,01 грн. основного боргу, 4 066,66 грн. пені, 7 870,64 грн. 30% річних, 383,04 грн. інфляційних втрат, 38 303,80 грн. штрафу, 22 100,00 грн. адвокатських витрат, а також судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 15 травня 2012 року у справі № 5021/551/12 (суддя Зражевський Ю.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства "Агрофірма Діамант" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" 191 519,01грн. боргу, 4 066,66 грн. пені, 7 870,64 грн. 30% річних, 383,04 грн. інфляційних, 5 000,00 грн. адвокатських витрат, 4 076,76 грн. судового збору. В частині стягнення штрафу в сумі 38 303,80 грн., адвокатських витрат в сумі 17 100,00 грн. -відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням в частині стягнення 30% річних не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 15 травня 2012 року у справі № 5021/551/12 в цій частині скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 30% річних відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Вважає оскаржуване рішення в частині стягнення 30% річних необґрунтованим та таким, що має бути скасоване в цій частині.

У судове засідання 06.08.2012р. прибув представник відповідача та надав пояснення по справі.

Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, у призначене судове засідання свого уповноваженого представника не направив, хоча, відповідно до встановленого законодавством порядку, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином та у передбачений законом спосіб. В матеріалах справи наявні повідомлення про отримання позивачем копій ухвал суду апеляційної інстанції, що, в силу приписів ст. 64 ГПК України, є свідченням належного повідомлення.

Зважаючи на належне повідомлення учасників судового процесу про час та місце засідання суду, те, що явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника позивача, за наявними у справі доказами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та поясненнях до скарги доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає частковому скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення, зважаючи на таке.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 р. № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 84 ГПК України, судове рішення повинно містити, зокрема, обставини справи, встановлені господарським судом, причини виникнення спору, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими господарський суд відхилив докази сторін, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Проте, зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення частково не відповідає, враховуючи наступне.

З наданих суду апеляційної інстанції: протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Горобина", Довідки з ЄДРПОУ АА№589645 від 11.05.2012р. та Витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Горобина" змінило назву на Агрофірма "Діамант".

Матеріали справи свідчать, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Горобина" (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № СМ/15-0013 від 23.03.2011р. на умовах відстрочення платежу (далі договір), яким визначені умови купівлі-продажу товару (засобів захисту рослин, та/або мікродобрив, та/або насіння) (далі товар) (п.1.1.).

У п. 1.2. договору сторони обумовили, що асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках до даного договору, які є невід'ємною частиною та/або накладних документах на відпуск товару. Всі розрахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною (пункт 2.2 договору).

Згідно з п.2.3. загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), які підписані у період дії даного договору.

У відповідності до п. 3.1. договору товар може передаватися покупцю партіями.

Пунктом 4.7 договору встановлено, що право власності на товар, а також ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця після передачі товару та підписання відповідних документів (накладних), що свідчить про прийом покупцем товару.

У п. 5.1. договору передбачено, що покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною у додатках та/або накладних документах на відпуск товару за ціною, вказаною в додатках та/або накладних документах на відпуск товару (видаткових накладних), що є невід'ємною частиною цього договору із врахуванням положень п. 2.4 та розділу 5 даного договору.

Згідно з п. 5.5 договору оплата товару проводиться наступним чином: 10% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 15.04.2011р., 90% від вартості товару оплачується покупцем в строк до 01.12.2011р.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами та діє до повного виконання сторонами обов'язків за договором (п.11.1.).

На виконання умов договору, ТОВ "Технік Енерджі" здійснило поставку товару Агрофірмі "Діамант" на загальну суму 212 799,00 грн., що підтверджується первинними документами - видатковою накладною №СМ/15-0016 від 13.04.2011 р. на суму 212 799,00 грн. та відповідною довіреністю на отримання зазначеного товару №34 від 13.04.2011 р.

Агрофірма "Діамант", у свою чергу, умови договору виконала не у повному обсязі, розрахувавшись за поставлений товар частково, доказом чого є банківська виписка по рахунку № 2600211526 від 05.04.2011 року на суму 21 279,99 грн.

Отже, з урахуванням вказаної часткової оплати отриманого товару, у Агрофірми "Діамант" перед позивачем за договором виникла заборгованість у розмірі 191 519,01 грн.

Таким чином, ТОВ "Технік Енерджі" свої зобов'язання за договором виконало належним чином, проте відповідач свої зобов'язання за договором щодо розрахунків за поставлений йому товар вчасно та у повному обсязі не виконав, чим змусив ТОВ "Технік Енерджі" звернутися до господарського суду Сумської області з відповідним позовом.

Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Розділом 5 договору передбачено порядок розрахунків.

Як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 191 519,01 грн. підтверджена належними доказами, будь-яких доказів оплати цієї суми відповідачем ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції надано не було, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 191 519,01 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірно задоволені місцевим господарським судом.

Таким чином, відповідач, не погасивши заборгованість перед своїм контрагентом - ТОВ "Технік Енерджі" у розмірі 191 519,01 грн., був правомірно визнаний місцевим господарським судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару за договором купівлі-продажу № СМ/15-0013 від 23.03.2011р. та задовольнив, з посиланням на те, що сторони в договорі встановили 30 % річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позовні вимоги щодо стягнення 7 870,67 грн. 30% річних, 383,04 грн. інфляційних збитків за порушення терміну виконання грошових зобов'язань як обґрунтовані на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Також, на підставі Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п. 8.2 договору вимоги позивача по стягненню з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ нарахованої за період з 02.12.2011р. по 20.01.2012р. в сумі 4066,66 грн., що передбачені умовами договору, визнані судом обґрунтованими, правомірними, тому також правомірно задоволені.

Відповідач зі стягненням 30 % річних у розмірі 7 870,67 грн. не погоджується. Свою незгоду з прийнятим рішенням в оскаржуваній частині відповідач, зокрема, обґрунтовує тим, що стягнення 30% річних є видом відповідальності, притаманним лише цивільно-правовим відносинам, а у господарсько-правових відносинах діє інший механізм відповідальності за правопорушення, який замість стягнення 3% річних передбачає застосування штрафних санкцій. Відповідно договірна зміна передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних на 30% річних також законом не встановлена. Отже стягуючи пеню у розмірі 4 066,66 грн., суд першої інстанції вже застосував санкції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання. А стягнення ще і 30% річних - це фактично застосування до відповідача одного і того ж самого виду відповідальності двічі, що є несправедливим та незаконним. А отже рішення в частині стягнення 30% річних у розмірі 7 870,67 грн. має бути скасоване.

Колегія суддів з такими запереченнями відповідача не погоджується та вважає, що місцевим господарським судом цілком правомірно стягнуто 30% річних у розмірі 7 870,67 грн., враховуючи наступне.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1, 2, 4статті 202 ЦК України). .

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 3 Цивільного кодексу України встановлені загальні засади цивільного законодавства, серед яких найважливішим принцип підприємницької діяльності, а саме принцип свободи договору. Цей принцип закріплює неприпустимість адміністративного втручання в цивільний оборот. Принцип свободи договору має універсальне значення для всіх учасників цивільних відносин. Підтвердження цього принципу означає відмову від примушення до укладення договорів на основі обов'язкових для сторін актів. Принцип свободи договору також закріплений рядом інших статей Цивільного кодексу України, зокрема ст. 6, 205, 627. Він полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні, виборі контрагента й визначенні умов договору, у виявленні волі на вступ у договірні відносини, у виборі форми договору (ст. 205 Цивільного кодексу України). Волевиявлення учасників договору має складатися вільно, без жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі. Ця ознака договірної свободи особливо проявляється в умовах сьогоденної ринкової економіки і відповідає ідеї вільних ринкових відносин.

Так, статтею 6 Господарського кодексу України також встановлено принцип свободи підприємницької діяльності, заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини як загальні принципи господарювання в Україні.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

У пункті 8.6. договору сторони правочину дійшли згоди, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних, тобто - частиною другою статті 625 ЦК України сторонам надано право встановлювати інший, ніж 3% річних розмір процентів у договорі, що і було здійснено за внутрішнім волевиявленням сторонами правочину.

Таким чином, відповідачем не доведена відсутність обов'язку оплати ним 30% річних у розмірі 7 870,67 грн., які встановлені у пункті 8.6. договору, а отже в силу фундаментального принципу свободи договору у цивільному і господарському праві, закріпленого на законодавчому рівні, ДП "Агрофірма "Діамант" повинно сплатити ТОВ "Технік Енерджі" 30% річних у розмірі 7 870,67 грн..

Крім того, судом першої інстанції оскаржуваним рішенням було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 38 303,80 грн. штрафу, оскільки дані вимоги за невиконання грошового зобов'язання перевищують максимальний розмір відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановлений Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань". А також, пунктом 5.3. договору вже передбачені штрафні санкції у вигляді стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що вже застосована позивачем до відповідача за невиконання грошових зобов'язань і вимога про стягнення пені задоволена. Тому, суд першої інстанції, з посиланням на практику Верховного Суду України (постанову № 5002-2/5109 від 07.11.2011р.), в частині вимоги позивача щодо стягнення штрафу у розмірі 38 303,80 грн. залишив без задоволення.

Колегія суддів вважає, що така відмова не відповідає нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, зважаючи на таке.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

У статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з п. 8.2. договору купівлі-продажу за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, а згідно з п. 8.4. договору покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вважає задоволення вимог позивача в частині стягнення і пені, і штрафу за одне і те ж порушення договірного зобов'язання неправомірним, тому відмовив у задоволенні штрафу у розмірі 38 303,80 грн., задовольнивши вимоги у стягненні суми пені.

Однак колегія суддів зазначає, що на доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 р. №01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів", в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13.07.2012 р. №01-06/908/2012 доведена до відома правова позиція Верховного Суду України, викладена у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів, у спорах, зокрема, що виникають внаслідок порушення грошових зобов'язань:

- можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень щодо передбачення умовами договору одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки, як зазначено вище, згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 р. №06/5026/1052/2011).

Місцевий господарський суд, обґрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу в розмірі 20% у сумі 38 303,80 грн., помилково послався у даному випадку на постанову Верховного Суду України №5002-2/5109 від 07.11.2011р., оскільки висновки цієї постанови про те, що за ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" «…яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України», стосуються виключно обмежень щодо стягнення пені. Жодних обмежень щодо стягнення штрафу ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не передбачає.

Таким чином, вимоги щодо сплати штрафу у розмірі 20% за невиконання грошового зобов'язання у сумі 38 303,80 грн. заявлені правомірно, обґрунтовано, тому є такими, що підлягають задоволенню.

З аналізу вказаних приписів чинного законодавства та обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу у сумі 38 303,80 грн., тому в цій частині вимоги позивача підлягають задоволенню. Рішення в цій частині вимог підлягає скасуванню.

Колегія суддів також вважає, що рішення суду першої інстанції щодо часткового стягнення з відповідача на користь позивача витрат по оплаті послуг адвоката, узгоджується з приписами чинного процесуального законодавства, оскільки такі витрати сплачені у межах даної справи та підтверджені належними доказами.

Так, як вірно вказує місцевий господарський суд, через невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, для представництва та захисту своїх порушених прав в господарському суді, позивач змушений був залучити адвоката.

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що у зв'язку з необхідністю отримання правової допомоги щодо захисту інтересів позивача в господарському суді Сумської області з питання стягнення з відповідача заборгованості, позивач уклав з "ТОВ "Незалежна юридична компанія" в особі генерального директора Сербана Василя Федоровичя договір № 22-ТЕ від 16.01.2012р. та сплатив передбачені цим договором грошові кошти у розмірі 22 100,00 грн., що підтверджено наявним у справі платіжним дорученням № 3713 від 04.04.2012р.

Надання юридичних послуг позивачу здійснено безпосередньо адвокатом, позивачем надано суду свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3310 від 28.04.2008р. на ім'я Сербан В.Ф.

У відповідності до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, судом першої інстанції вірно враховано, що розмір відшкодування названих витрат з позивача не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову, а відтак суд з урахуванням матеріалів даної справи обмежив цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи у сукупності з принципом "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги, закріпленого в Правилах адвокатської етики, які схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті міністрів України протоколом № 6/VІ від 12.10.99р.

Таким чином, оплата послуг адвоката, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що за принципом "розумного обґрунтування" судові витрати по сплаті послуг адвоката у цій справі не повинні перевищувати 5 000,00 грн., тобто така сума узгоджується як з фактичними обставинами справи, так і з положеннями Закону України «Про адвокатуру».

Разом з цим, колегія суддів вважає, що відповідач необґрунтовано стверджує про те, що господарським судом Сумської області порушено вимоги статті 85 Господарського процесуального кодексу України. На час складення та подання апеляційної скарги повний текст рішення від 15.05.2012р. він не отримав. І оскільки у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частину, відповідачу не було відомо, з яких мотивів прийнято рішення, що не дало змоги вчасно підготувати аргументовану апеляційну скаргу, чим порушило його право на апеляційне оскарження, враховуючи наступне.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 №75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р., №01-8/482 «Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року»вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштові відправлення з копіями рішення господарського суду Сумської області по справі №5021/551/12 були направлені сторонам за адресами, вказаними у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Підтвердженням надсилання сторонам названого рішення суду є відповідні відмітки на зворотному боці цього рішення, повний текст якого підписано 17.05.2012р., а надіслано -18.05.2012р., тобто в межах п'ятиденного строку, передбаченого нормами ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Доказів неотримання оскаржуваного рішення (довідка пошти) відповідачем не надано.

Крім того, з протоколу судового засідання господарського суду Сумської області від 15.05.2012р. вбачається, що до початку судового засідання від представників сторін (у тому числі і представника відповідача) клопотань про оголошення повного тексту рішення сторонами процесу не заявлялось. Тобто, за згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 15.05.2012р. було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення від 15.05.2012р.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підтвердження посилань відповідача щодо не направлення оскаржуваного рішення ДП "Агрофірма "Діамант" та не вбачає порушень суду першої інстанції з цього приводу, враховуючи вищенаведене.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування оскаржуваного рішення - в частині відмови у стягненні з відповідача 38 303,57 грн. штрафу, у зв'язку з наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте при неповному з'ясуванні обставин справи. В іншій частині оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для скасування цієї частини рішення колегія суддів не вбачає.

Питання про судові витрати повинно бути вирішено відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно задоволених позовних вимог, здійснивши їх перерозподіл.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 15.05.12 у справі № 5021/551/12 в частині відмови у стягненні з Дочірнього підприємства "Агрофірма "Діамант" 38 303,57 грн. штрафу скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Агрофірма Діамант" (42346, Сумська обл., Сумський район, с. Сула, вул. 40 років Перемоги, 29, р/р 2600546746 АБ «Укргазбанк» м. Суми, МФО 320478, код 32646953) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (03038, м. Київ, вул. Ямська, 28А, п/р 26004010307331 в ПАТ «Міжнародний Інвестиційний Банк»в м. Києві, МФО 380582, код 35076670) 38 303,57 грн. штрафу та 923,24 грн. судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 15.05.2012р. у справі № 5021/551/12 залишити без змін.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Повний текст постанови підписано 10 серпня 2012р.

Головуючий суддя Гончар Т. В.

Суддя Бабакова Л.М.

Суддя Шевель О. В.