Рішення № 25680324, 21.08.2012, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа 22ц/0590/8125/2012 Головуючий у 1 інстанції Ус О.В.

Категорія 27 Доповідач Соломаха Л.І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2012 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Шигірта Ф.С.

при секретарях Забавіній М.О., Яменко А.Г.

за участю:

представника позивача Єрмак В.М.

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

25 квітня 2012 року ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначало, що 01 грудня 2006 року з відповідачем був укладений кредитний договір № DОМВRХ00350162, який складається з Заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам. Відповідно до умов кредитного договору відповідачу був наданий кредит у розмірі 2 532,19 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01 грудня 2008 року.

В погашення заборгованості за кредитом відповідач зобов'язаний був сплачувати щомісячний платіж, який складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, проте зобов'язання за договором не виконав та має заборгованість за кредитним договором станом на 12 квітня 2012 року в сумі 22 648,84 грн., в тому числі: заборгованість за кредитом - 2 096,73 грн., заборгованість за процентами - 8 333,15 грн., заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 036,98 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 9 627,27 грн., штраф відповідно до п. 5.3 Умов 500 грн. (фіксована частина) та 1 054,71 грн. (процентна складова).

Позивач просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 648,84 грн. та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 226,49 грн. (а.с. 1).

Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 22 648,84 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 226,49 грн., всього 22 875,33 грн. (а.с. 24-25).

З таким рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_2, подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд.

Зазначає, що задовольняючи позов, суд в порушення вимог ст. 261 ЦК України не задовольнив його клопотання про застосування строку позовної давності. Вважає, що такий сплинув, оскільки термін повернення кредиту сплинув 01 грудня 2008 року, а банк звернувся до суду з позовом лише у 2012 році.

Суд не перевірив і період, за який йому нараховані штрафні санкції та пеня. Згідно позовної заяви нарахування здійснені за період з 2006 року 2012 рік, що є порушенням вимог частини 2 ст. 258 ЦК України щодо скороченого строку позовної давності (один рік) до вимог про стягнення неустойки.

Вважає, що позивач не довів, а суд не перевірив правильність розрахунку штрафних санкцій та пені, правова оцінка правильності розрахунку судом не надана.

Суд не врахував, що він є утриманцем неповнолітньої дитини (а.с. 51-53).

В судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник позивача - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Єрмак В.М., яка діє на підставі довіреності юридичної особи від 05 липня 2012 року № 2061-О (а.с. 53), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, представника позивача Єрмак В.М., дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав:

З матеріалів справи встановлено, що 01 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», та відповідачем ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № DОМВRХ00350162, який складається з Заяви позичальника ОСОБА_2 та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (а.с. 3, а.с. 5-8).

Відповідно до Заяви позичальника відповідачу був наданий кредит у сумі 2 532,20 грн. на строк 24 місяці з 01 грудня 2006 року по 01 грудня 2008 року включно, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,0 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 49,38 грн. та одноразової винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 230,2 грн. в обмін на зобов'язання Позичальника з повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, комісії в зазначені в Заяві та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, за який приймається період з 27 по 1 число кожного місяця Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 183,68 грн. для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами.

В заяві також зазначено, що згідно п. 4.2 Умов при порушенні Позичальником зобов'язань із погашення Кредиту Позичальник сплачує Банку відсотки за користування Кредитом в розмірі 11,03% в місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за кредитом (а.с. 3).

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість Позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № DОМВRХ00350162 від 01 грудня 2006 року станом на 12 квітня 2012 року складає 22 648,84 грн., з яких:

заборгованість за кредитом - 2 096,73 грн.;

заборгованість по процентам за користування кредитом - 8 333,15 грн.;

заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 036,98 грн.;

пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 9 627,27 грн.;

штраф- 500,0 грн. (фіксована частина) та 1 054,71 грн. (процентна складова) (а.с. 2).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив з того, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, видав позичальнику грошові кошти у розмірі 2 532,19 грн. Проте відповідач свої зобов'язання за кредитним договором виконує неналежним чином, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 22 648,84 грн., яка підлягає стягненню примусово.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст. 526, ст. 629, ст. 1049, ст. 1050, ст. 1054 ЦК України.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 01 грудня 2006 року отримав у позивача кредит в розмірі 2 532,20 грн., що ним не оспорюється.

Згідно розрахунку позивача з травня 2007 року Позичальник ОСОБА_2 зобов'язання щодо щомісячного повернення кредиту в розмірі 183,63 грн. не виконує, чим порушує умови кредитного договору, викладені в Заяві позичальника та Умовах надання споживчого кредиту фізичним особам.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Кінцевий строк повернення кредиту сплинув 01 грудня 2008 року. Проте кредит Позичальником ОСОБА_2 до теперішнього часу не повернуто.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Враховуючи, що строк виконання зобов'язання сплинув 01 грудня 2008 року, а відповідач в порушення умов договору кредит не повернув та не сплачує відсотки за його користування, позивач обґрунтовано, звернувся до суду з вимогами про повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Згідно розрахунку заборгованості прострочена заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 12 квітня 2012 року за тілом кредиту складає 2 096,73 грн., за процентами за користування кредитом - 8 333,15 грн., по комісії за користування кредитом - 1036,98 грн. (а.с. 2).

Доказів про те, що позивачем не враховані певні платежі, відповідачем суду не надано і згідно апеляційної скарги розмір заборгованості за тілом кредиту, за процентами та комісією відповідачем не оспорюється.

Як вбачається з розрахунку процентів за користування кредитом у зв'язку із порушенням відповідачем строків внесення щомісячних платежів з лютого 2007 року проценти за користування кредитом йому нараховуються в розмірі 11,03% в місяць, що відповідає умовам Заяви позичальника.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності є необгрунтованими.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Проте згідно частини 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, який згідно Заяви позичальника є часткою укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору, термін позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, пені, штрафів за кредитним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (а.с. 8).

Згідно Заяви позичальника строк виконання зобов'язань за кредитним договором сплинув 01 грудня 2008 року, до суду з цим позовом повивач звернувся 25 квітня 2012 року, тобто в межах п'ятирічного строку позовної давності, збільшеного за домовленістю сторін.

Доводи відповідача про те, що йому не надавалися Умови надання споживчого кредиту фізичним особам, не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, Заява позичальника позивачем підписана 01 грудня 2006 року особисто, що ним визнається, і саме в цій заяві зазначено, що «Я ознайомився та згодний із Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які були надані мені у письмовій формі» (а.с. 3 зв).

Відповідно до п. 5.1 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам при порушенні Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених Заявою та п.п. 3.2.2. (Позичальник зобов'язується погашати кредит у порядку та строки відповідно до Заяви), 3.2.3 (сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до Заяви та п. 4.1., 4.2 даних Умов) Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менш 1 грн. за кожний день прострочки платежу (а.с. 8).

Як вбачається з розрахунку позивача, саме таку ставку пені застосовував позивач при її розрахунку в період з 02 лютого 2007 року по 31 серпня 2009 року. З 01 вересня 2009 року по 12 квітня 2012 року позивач нараховує відповідачу пеню в розмірі 0,02% від суми простроченого платежу, що значно менше, ніж передбачено умовами договору.

Відповідно до п. 1 частини 2 ст. 258 ЦК України, на який посилається відповідач в апеляційній скарзі, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Згідно частини 1 ст. 259 ЦК України та п. п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам за домовленістю сторін термін позовної давності по вимогам про стягнення неустойки, пені, штрафів за кредитним договором збільшено до 5 років (а.с. 8).

До суду позивач звернувся 25 квітня 2012 року. Згідно розрахунку заборгованості пеня ним нарахована за період з 02 лютого 2007 року по 12 квітня 2012 року, в тому числі за період з 02 лютого 2007 року по 26 квітня 2007 року, який виходить за межі п'ятирічного строку позовної давності, в розмірі 7,23 грн. (а.с. 2).

Відповідно до частини 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно технічного запису судового засідання в судовому засіданні суду першої інстанції 21 червня 2012 року відповідач про застосування до вимог про нарахування пені строку позовної давності не заявляв.

Проте суд першої інстанції не врахував положення п. 7 частини 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», який є спеціальним щодо правовідносин, що виникли між сторонами, згідно яких у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 31 постанови від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» враховуючи положення п. 7 частини 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення п. 7 частини 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Тобто, пеня за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором по цій справі відповідно до п. 7 частини 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягає стягненню лише в межах строку позовної давності, тобто починаючи з 26 квітня 2007 року.

Відповідно до п. 5.4 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов'язань, передбаченої п. 5.1 цих Умов, здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне бути виконане Позичальником (а.с. 8), тобто по цій справі за період не більш ніж до 01 грудня 2011 року.

Проте згідно розрахунку позивача пеня ним нарахована по 12 квітня 2012 року, що судом першої інстанції також не враховано та призвело до невідповідності обставинам справи висновків суду першої інстанції щодо розміру заборгованості відповідача по пені, який підлягає стягненню з відповідача.

Доводи відповідача про те, що суд не перевірив розрахунок штрафних санкцій є обґрунтованими.

Відповідно до п. 3 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для зміни рішення суду.

Враховуючи передбачений п. 5.5 Умов строк позовної давності 5 років по вимогам про стягнення пені, строк звернення позивача до суду - 25 квітня 2012 року, п. 5.4 Умов щодо нарахування неустойки лише протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов'язання повинне бути виконане Позичальником, пеня за порушення зобов'язань за кредитним договором з відповідача може бути стягнута лише за період з 26 квітня 2007 року по 01 грудня 2011 року, яка складає 9 373,53 грн. (9 707,91 - 7,23 (за період з 22 лютого 2007 року по 25 квітня 2007 року поза межами строку позовної давності) - 291,32 (за період з 02 грудня 2011 року по 28 березня 2012 року 1 128,25 грн. : 457 днів х 118 днів) - 35,83 (за період з 29 березня 2012 року по 12 квітня 2012 року), виходячи з розрахунку позивача.

При цьому, діючи відповідно до ст. 11 ЦПК України, при нарахуванні пені в період з 01 вересня 2009 року по 01 грудня 2011 року апеляційний суд виходить з розміру пені 0,02 %, з якого виходив позивач згідно розрахунку заборгованості.

В апеляційній скарзі відповідач, який є юридично необізнаним, посилався на те, що суд не врахував наявність у нього на утриманні малолітньої дитини, що нарахована позивачем сума заборгованості за договором в декілька разів перевищує розмір заборгованості за кредитом.

В судовому засіданні і суду першої інстанції, і апеляційного суду відповідач також просив зменшити йому розмір заборгованості з урахуванням заборгованості за тілом кредиту та його сімейного та матеріального стану.

Відповідно до частини 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до принципів розумності і справедливості на кредитора покладається обов'язок вживати необхідних заходів щодо зменшення розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, але у всякому разі, не сприяти їх збільшенню. Невиконання кредитором цього обов'язку також може бути підставою для зменшення судом розміру збитків та неустойки, що стягуються з боржника, що передбачено частиною 2 ст. 616 ЦК України, згідно якої суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» положення частини 3 ст. 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка. При цьому проценти, які підлягають сплаті згідно з положеннями статей 1054, 1056-1 ЦК, у такому порядку не підлягають зменшенню через неспівмірність із розміром основного боргу, оскільки вони є платою за користування грошима і підлягають сплаті боржником за правилами основного грошового боргу.

Істотними обставинами в розумінні частини 3 ст. 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Положення статті 616 ЦК передбачають право суду за певних умов зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Зазначене стосується цивільно-правової відповідальності боржника, а не сплати ним основного грошового боргу за кредитним договором, що суд на підставі вказаної норми закону змінити не може.

Враховуючи, що згідно розрахунку заборгованості про порушення зобов'язання банк дізнався в лютому 2007 року, але звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 25 квітня 2012 року, тобто майже через п'ять років після початку порушення зобов'язання і через три з половиною роки після закінчення 01 грудня 2008 року строку виконання зобов'язання, до цього будь-яких заходів щодо стягнення заборгованості з відповідача не приймав, чим сприяв збільшенню розміру неустойки за кредитним договором, враховуючи матеріальний стан відповідача, який має на утриманні малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 57), дружину ОСОБА_2, яка з 08 грудня 2011 року має статус безробітної (а.с. 58), незначну заробітну плату відповідача, яка в середньому складає в місяць 3 200 грн. (а.с. 59-61), апеляційний суд, виходячи з засад цивільного судочинства, а саме, розумності та справедливості, вважає можливим на підставі частини 2 ст. 616 ЦК України та частини 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням заборгованості за тілом кредиту 2 096,73 грн. зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, до розміру тіла кредиту, а саме, до 2 096,73 грн.

Згідно п. 5.3 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) при порушенні Позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених Договором більш, ніж на 30 днів, Позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості (а.с. 8).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, штраф, який він просить стягнути з відповідача згідно п. 5.3 Умов в розмірі 500 грн. (фіксована частина) та 1 054,71 грн. (процентна складова), а саме, його процентна складова нарахована з врахуванням заборгованості відповідача за кредитом, заборгованості за процентами, заборгованості з комісії та пені (2 096,73 + 8 333,15 + 1 036,98 + 9 627,27 = 21 094,13 х 5% = 1 054,71).

Отже за порушення Позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором позивачем одночасно нараховано пеню та штраф, при цьому останній нараховано, в тому числі, й на суму пені.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто за змістом ст. 549 ЦК України пеня та штраф є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, а не окремими видами штрафних санкцій. Пеня і штраф, як різновиди неустойки, обчислюються у відсотках саме від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, можливість нарахування одного виду неустойки на інший виключається.

Проте суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за порушення Позичальником строків виконання зобов'язання за кредитним договором банком одночасно нараховано пеню та штраф, при цьому останній нараховано в тому числі, й на суму пені.

Отже, банк просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж саме порушення договірного зобов'язання (прострочення виконання грошового зобов'язання), що суперечить вимогам частини 1 ст. 61 Конституції України та частині 3 ст. 509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд першої інстанції не перевірив належним чином розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий позивачем, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 554,71 грн. (500+ 1 054,71).

Зазначене порушення судом першої інстанції норм матеріального права відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором станом на 12 квітня 2012 року в розмірі 13 563,59 грн.., з яких заборгованість за кредитом - 2 096,73 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 8 333,15 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 036,98 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором за період з 26 квітня 2007 року по 01 грудня 2011 року - 2 096,73 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до п/п 1 пункту 1 частини 2 ст. 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» з позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Згідно ст. 13 Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік» від 22 грудня 2011 року № 4282-VІ мінімальна заробітна плата станом на 01 січня 2012 року складала 1 073 грн.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 226,49 грн. (а.с. 14) та за рішення суду з відповідача на користь позивача стягнута саме ця сума.

Апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 13 563,59 грн. З цих задоволених вимог підлягає сплаті судовий збір у сумі 214,60 грн. (1% від 13 563,59 грн. = 135,64 грн., але не менш 214,60 грн.), який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене, рішення суду в частині розподілу судових витрат також підлягає зміні.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 21 червня 2012 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Ясинувата Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги, 50) заборгованість за кредитним договором № DОМВRХ00350162 від 01 грудня 2006 року станом на 12 квітня 2012 року в розмірі 13 563 (тринадцять тисяч п'ятсот шістдесят три) гривні 59 коп., з яких заборгованість за кредитом - 2 096,73 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 8 333,15 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 1 036,98 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором за період з 26 квітня 2007 року по 01 грудня 2011 року - 2 096,73 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець м. Ясинувата Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Дніпропетровськ вул. Набережна Перемоги, 50) на відшкодування витрат по сплаті судового збору - 214 (двісті чотирнадцять) гривень 60 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

Ф.С. Шигірт