Постанова № 25678363, 15.08.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.08.2012 р. справа №5009/1067/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Азарової З.П.суддівКододової О.В., Мартюхіної Н.О.При секретарі судового засідання: Лебеденко В.В. За участю представників сторін: від позивача: Жиленко Н.О. -представник за дов. від відповідача: не з'явився Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бізнес-офіс № 6" м.Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від24 травня 2012р. у справі№ 5009/1067/12 (суддя Владимиренко І.В.)за позовом:Приватного підприємства "Бізнес-офіс № 6" м.Запоріжжя до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Гамма" м.Запоріжжя провизнання договору купівлі-продажу нерухомого майна №01/158 від 04.11.2011р. дійсним та визнання права власності на нерухоме майно

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24.05.2012р. у справі № 5009/1067/12 (суддя Владимиренко І.В.) відмовлено у задоволені позовних вимог Приватного підприємства "Бізнес-офіс № 6" м.Запоріжжя до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Гамма" м.Запоріжжя про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна №01/158 від 04.11.2011р. дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Судове рішення мотивоване тим, що позовні вимоги є необґрунтованими та не доведеними належним чином, оскільки при укладені договору купівлі-продажу майна № 01/158 було допущено порушення Цивільного законодавства, договір не посвідчений нотаріально та не пройшов державну реєстрацію, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Приватне підприємство "Бізнес-офіс № 6" м.Запоріжжя звернулося з апеляційною скаргою про скасування рішення господарського суду Запорізької області та просило судову колегію апеляційної інстанції прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне дослідження фактичних обставин справи. Він вважає, що господарський суд помилково не застосував до спірних правовідносин норми ст. 220 Цивільного кодексу України, оскільки сторони домовились відносно всіх істотних умов договору та відбулося повне виконання умов договору купівлі-продажу.

Скаржник зазначив, що відповідач знаходиться у процедурі банкрутства, отже з дати порушення справи про банкрутство відносини відповідача з іншими суб'єктами господарювання регулюються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", однак норми вказаного закону судом першої інстанції не було застосовано, що на думку скаржника призвело до прийняття неправильного рішення.

Скаржник стверджує, що отримання погодження від розпорядника майна на укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна не вимагається, оскільки балансова вартість об'єкта нерухомого майна за вказаним договором є меншою, ніж один відсоток балансової вартості активів боржника.

15.08.2012р. до канцелярії Донецького апеляційного господарського суду надійшло клопотання від скаржника про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю надати додаткові документи, які знаходяться у бухгалтера підприємства.

Розглянувши вказане клопотання судова колегія дійшла до висновку про відмову у його задоволенні, оскільки скаржником не надано жодних доказів на підтвердження свого клопотання, не зазначено які саме докази він вважає за необхідне надати до суду апеляційної інстанції, та як вони можуть вплинути на розгляд апеляційної скарги у світлі приписів ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказаною статтею передбачено, що додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Крім того, колегія суддів зазначає, що сторони мали можливість подати всі необхідні на їхню думку документи до початку судового засідання.

Відповідач, Відкрите акціонерне товариство "Гамма" м.Запоріжжя, надав суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що вимоги апеляційної скарги вважає необґрунтованими та безпідставними, просить рішення господарського суду залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Представник відповідача у судове засідання Донецького апеляційного господарського суду не з'явився, причин неявки суду не повідомив. Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України сторони про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Приймаючи до уваги те, що відповідач не використав наданого законом права на участь своїх представників в судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги, про поважність причини не направлення представників до суду, не повідомив, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглядати справу за відсутності вказаних представників, оскільки наявних матеріалів достатньо для повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи та апеляційної скарги.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, та керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України -справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі статтею 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, доводи заявника скарги, вислухавши представника сторони, який прибув в засідання суду, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, судова колегія встановила.

Приватне підприємство "Бізнес-офіс № 6" м.Запоріжжя звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Гамма" м.Запоріжжя про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна №01/158 від 04.11.2011р. дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що між ним та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, однак відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення вказаного договору у зв'язку з відсутністю коштів, тому позивач просив суд першої інстанції визнати договір дійсним.

При розгляді справи господарським судом було встановлено, що 04.11.2011р. між Приватним підприємством "Бізнес -офіс № 6" (покупець) та Відкритим акціонерним товариством "Гамма" (продавець) був укладений Договір № 01/158 купівлі-продажу майна, відповідно до пункту 1.1. якого продавець передав у власність покупцю, а покупець прийняв нерухоме майно: їдальня на 940місць (корпус № 8), інв. № 1000094 (частина в розмірі 7/50), яка знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11. Предмет договору належить продавцю на праві власності на підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна по Запорізькій області № 1581 від 22.10.1996р. та дублікату, підтверджуючого права власності на нерухоме майно від 18.07.2006р.

Продаж нерухомого майна здійснено за 78000,00грн. в тому числі ПДВ -13000,00грн. (п.1.2. договору) з передачею його за актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками сторін. Право власності на майно переходить від Продавця до Покупця з моменту укладання даного Договору та державної реєстрації.

Пунктом 3.5. Договору, встановлено що в перебігу 15 днів сторони посвідчують Договір у нотаріуса. Всі витрати по нотаріальному посвідченню покладаються на Продавця.

07.11.2011р. між сторонами було підписано акт прийому-передачі зазначеного у договорі купівлі-продажу майна.

У порядку сплати вартості придбаного об'єкту нерухомості покупцем було передано продавцю простий вексель АА1732654 від 07.11.2011р. зі строком сплати по пред'явленню на суму 78000,00грн., що підтверджується актом прийому-передачі векселю (а.с.9, 22).

Звертаючись з позовом позивач наполягав на тому, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогами про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу, однак відповідач ухиляється від своїх обов'язків, у зв'язку з чим було подано позов про визнання договору дійсним та визнання права власності. У задоволенні вказаного позову судом відмовлено.

Оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду у справі відповідає вимогам норм чинного законодавства та не підлягає скасуванню з наступних підстав.

За приписами ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Стаття 209 вказаного кодексу передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом, за домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Стаття 204 вказаного кодексу передбачає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим законодавством, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а сам правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Недодержання сторонами правочину вимоги закону про його обов'язкове нотаріальне посвідчення, тягне за собою визнання такого правочину нікчемним (ст. 220 ЦК України). Він не породжує тих прав та обов'язків, які бажали сторони. А відповідно до ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

З цієї підстави позивач звернувся з позовом.

Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" передбачено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Крім того, частина 2 стаття 219 Цивільного кодексу України передбачає, що суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Отже, при розгляді судом таких спорів, він повинен пересвідчитись у дотриманні всіх умов, які передбачені цією статтею, а також чи не містить цей правочин якихось умов, що суперечать закону.

Як вбачається з матеріалів справи між сторонами був укладений договір купівлі-продажу об'єкту нерухомості.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що відповідно до ст. 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

За змістом частини 3 статті 640 Кодексу договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Як зазначено в рішенні господарського суду та вбачається з пункту 3.5. договору купівлі-продажу майна, сторони передбачили його обов'язкове нотаріальне посвідчення і державну реєстрацію. При чому для цього встановили строк в 15 днів. По закінченні строку жодна сторона не вчинила дії щодо посвідчення договору, а позивач не довів, що нотаріальному посвідченню перешкоджали обставини, які не залежали від його волі.

Посилання на листи з пропозицією до продавця про нотаріальне посвідчення договору не можуть бути прийняті судом, оскільки позивач направляв їх 29.12.2011р. і 20.01.2012р., але з доказів про їх надсилання неможливо встановити, що саме ці листи були направлені відповідачу. До того ж, вони не засвідчені належним чином (а.с.77-78, 81-82).

Спірний договір купівлі-продажу укладався без дотримання вимог діючого законодавства щодо обов'язкового нотаріального посвідчення та подальшої реєстрації угоди. Отже, враховуючи викладене та той факт, що договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні вимоги про визнання дійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки момент вчинення таких правочинів пов'язується з державною реєстрацією.

Судова колегія апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 16 Цивільного кодексу України, підставою для подання позову до господарського суду має бути факт порушення права або його не визнання.

В разі заявлення вимоги про визнання права власності, має бути наявність заперечення такого права з боку відповідача.

З матеріалів справи не вбачається та апелянт, в свою чергу, не наводить жодних доказів, чим порушені його права відповідачем, а саме факт заперечення чи не визнання за позивачем право власності на нерухоме майно. Таким чином, як на день подання даного позову, так і на день розгляду апеляційної скарги відсутній факт порушення права позивача, і відповідно вказана вимога задоволенню не підлягає.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що укладання спірного договору купівлі-продажу відбулося в той час як було порушено 06.04.2011р. справу про банкрутство ВАТ "Гамма" та обтяження нерухомого майна у Єдиному реєстрі (а.с.49-51, 68-76). До того ж, відповідно до ст. 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином. Однак, в матеріалах справи відсутні докази погодження спірного договору купівлі-продажу з розпорядником майна боржника.

При цьому посилання скаржника на те, що для укладення договору купівлі-продажу не була потрібна згода розпорядника майна, у зв'язку з тим, що балансова вартість відчуженої нерухомості не перевищує 1% балансової вартості активів боржника, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на наступне.

Статтею 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо: передачі нерухомого майна в оренду, заставу, внесення зазначеного майна як внеску до статутного капіталу господарського товариства або розпорядження таким майном іншим чином; одержання та видачі позик (кредитів), поручительства і видачі гарантій, уступки вимоги, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника.

Отже, судова колегія приходить до висновку, що призначення розпорядника майна не є підставою для припинення повноважень керівника, або органів управління боржника, крім випадків укладення угод відносно майна боржника, які можуть бути укладені органами управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна. Виходячи з наведеного, саме операції з нерухомим майном боржника підлягають погодженню з розпорядником майна, незалежно від їх балансової вартості. А погодженню не підлягають угоди з будь-яким іншим майном боржника балансовою вартістю менше, ніж один відсоток балансової вартості активів боржника. Тобто позивач помилково посилається на вказану норму законодавства.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, та не тягнуть за собою скасування цього судового акту.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду по даній справі відповідає чинному законодавству, прийнято з дотриманням норм процесуального права, а мотиви, з яких надана апеляційна скарга не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст.ст.33,43,49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Бізнес-офіс № 6" м.Запоріжжя, на рішення господарського суду Запорізької області від 24.05.2012р. у справі № 5009/1067/12 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 24.05.2012р. у справі № 5009/1067/12 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у встановленому законодавством порядку протягом 20 днів через Донецький апеляційний господарський суд.

Головуючий З.П.Азарова

Судді О.В.Кододова

Н.О.Мартюхіна

Надруковано: 6 прим.

1 прим. - позивачу

1 прим. - відповідачу

1 прим. - у справу

2 прим. -ДАГС;

1 прим. -ГСЗО;