Рішення № 25678109, 14.08.2012, Господарський суд Чернігівської області

14.08.12

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м.Чернігів тел.77-99-18

просп.Миру,20 тел.678-853

=====

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

14 серпня 2012 року Справа № 5028/8/48/2012

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_2)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_3

про стягнення 19561грн.77коп.

Суддя Т.Г.Оленич

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: ОСОБА_3 -представник, довір.пост. від 07.06.2012р.

Від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

С У Т Ь С П О Р У:

Позивачем заявлено позов про стягнення з відповідача 10104грн. боргу за товар, поставлений по видатковим накладним №2-00000152 від 10.02.2011р., №2-00000237 від 01.03.11р., №2-00000712 від 12.05.11р., №2-00000773 від 20.05.11р., №2-00000808 від 26.05.11р., №2-00000929 від 10.06.11р., №2-00001325 від 01.09.11р., №2-00001525 від 05.10.11р., №2-00001641 від 21.10.11р., №2-0000584 від 12.10.11р., №2-00001928 від 02.12.11р. на підставі договору №10 від 10.02.11р., 9245грн.16коп. пені, нарахованої за прострочення виконання зобов'язання, яка обчислена за період з 20.12.11р. по 19.06.12р., 60грн.36коп. інфляційних нарахувань, нарахованих за період з грудня 2011р. по травень 2012р. та 151грн.98коп. процентів річних, нарахованих за період з 19.12.2011р. по 19.06.12р.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем неналежним чином виконувалися зобов'язання за договором, платежі за товар своєчасно не здійснювалися, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість по оплаті товару в заявленій до стягнення сумі.

Ухвала суду про порушення провадження у справі, яка надсилалася відповідачу на адресу, вказану в позовній заяві, повернулася без вручення адресату з відміткою оператора зв'язку про закінчення терміну зберігання. Як вбачається із наявного в матеріалах справи оригіналу Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, адреса місця проживання відповідача співпадає з адресою, зазначеною у позовній заяві. В силу ст.64 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності сторони за адресою, вказаною у ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Отже, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи.

Приймаючи до уваги, що в силу ст.22 Господарського процесуального кодексу України участь у господарському процесу є правом сторони, яким відповідач не скористався, судом явка уповноваженого представника відповідача або його особиста явка в судове засідання обов'язковою не визнавалася, представник позивача вважає за можливе розглядати справи за відсутності відповідача, тому суд приходить до висновку про можливість розпочати розгляд справи за відсутністю відповідача або його уповноваженого представника.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав. На підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Клопотання позивача про відмову від здійснення фіксації судового процесу за допомогою технічних засобів судом задоволено.

Дослідивши в ході розгляду справи по суті матеріали справи, вислухавши пояснення та доводи представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2011р. між сторонами укладено договір №10, відповідно до умов якого позивач (Постачальник за договором) зобов'язався в узгоджений строк за заявками Покупця (відповідач у справі) передати, а відповідач зобов'язався прийняти одяг торгової марки "CLIFF" на реалізацію.

Відповідно до п.1.2. вказаного договору кількість, ціна, номенклатура, інші характеристики товару визначаються в обов'язкових додатках до договору (накладних), що являються накопичувальним елементом та його невід'ємною частиною.

Згідно з п.4.2. договору розрахунки між постачальником та покупцем за товар здійснюються залежно від його реалізації та умов акційних пропозицій (на умовах предоплати), але не рідше кожних 14 днів, починаючи відрахунок з дати постачання товару.

Аналіз змісту вказаного договору свідчить, що на його підставі між сторонами виникли правовідносини поставки, які регулюються нормами §1 глави 30 Господарського кодексу України та §3 глави 54 Цивільного кодексу України.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналіз договору №10 від 10.02.2011р. свідчить, що в ньому відсутні будь-які застереження щодо застосування до правовідносин між сторонами положень про купівлю-продаж, а тому судом при вирішенні даного спору застосовуються також норми чинного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу.

За твердженням позивача, ним на виконання умов договору в період з 10.02.11р. по 02.12.11р. передано відповідачу товар по видатковим накладним №2-00000152 від 10.02.2011р., №2-00000237 від 01.03.11р., №2-00000712 від 12.05.11р., №2-00000773 від 20.05.11р., №2-00000808 від 26.05.11р., №2-00000929 від 10.06.11р., №2-00001325 від 01.09.11р., №2-00001525 від 05.10.11р., №2-00001641 від 21.10.11р., №2-0000584 від 12.10.11р., №2-00001928 від 02.12.11р. на підставі договору №10 від 10.02.11р. на загальну суму 22203грн.20коп.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладений обов'язок доведення тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.

За загальними правилами факт отримання покупцем товару має підтверджуватися підписом уповноваженої особи покупця на накладній. До того ж, як вбачається із змісту пункту 3.4. договору, сторонами передбачено, що "документи, які стосуються цього договору, мають підписуватися особою на чиє ім'я укладено договір, або її представник, при наявності у другої сторони довіреності на право підпису зі зразками підписів".

Дослідження наявних у справі копій видаткових накладних, які покладені в основу позову, свідчить, що в реквізиті накладних «Отримав(ла)»міститься підпис одержувача товару, крім видаткової накладної №2-00001584 від 12.10.11р. на суму 882грн. (а.с.25).

Згідно з ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, зокрема доказів часткової оплати товару або повернення частини товару, переданого по вищевказаній накладній, на підставі яких суд може прийти до беззаперечного висновку, що товар по цій накладній дійсно передавався відповідачу. Отже, позивач не довів належними засобами доказування факт передачі відповідачу товару на суму 882грн.

Клопотання про витребування додаткових доказів в порядку ст.38 Господарського процесуального кодексу України представник позивача в судовому засідання не заявлялв та не подавав.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що фактично позивачем передано відповідачу товар на загальну суму 21321грн.20коп.

Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В пункті 4.2. договору сторонами встановлено, що розрахунок за товар здійснюється покупцем залежно від його реалізації, але не рідше кожних 14 днів, починаючи з дати постачання товару. Тобто сторонами визначено порядок проведення розрахунку за товар шляхом сплати чергових платежів кожні 14 днів, початок перебігу яких обчислюється з дати передачі кожної окремої партії товару.

Як свідчать матеріали справи, зокрема копії прибуткових касових ордерів (а.с.27-30) відповідачем в період з 28.02.11р. по 30.11.11р. сплачено готівкою 4400грн. Крім того, по накладних на повернення №2-0000010 від 01.03.11р., №2-00000316 від 23.05.11р., №2-00000518 від 01.09.11р., №2-00000610 від 05.10.11р., №00000746 від 05.12.11р. відповідачем повернуто позивачу товару на загальну суму 7699грн.20коп., що не суперечить умовам договору.

Таким чином, всього відповідачем оплачено та повернуто позивачу товару на загальну суму 12099грн.20коп., а відтак залишок вартості неоплаченого товару становить 9222грн.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Приймаючи до уваги, що останнє повернення товару відповідачем здійснено 05.12.11р., тому суд погоджується з позицією позивача, що наступний платіж відповідач мав здійснити до 19.12.11р.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач в строк до 19.12.11р. черговий платіж на оплату залишку вартості товару не здійснив. Також відповідачем не здійснювалися платежі й кожні наступні 14 днів. Отже, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, вартість отриманого товару в повному обсязі не оплатив. Таким чином, заборгованість по оплаті товару становить 9222грн.

Згідно зі ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На момент вирішення спору та прийняття рішення відповідач доказів сплати в повному обсязі вартості отриманого товару суду не представив, а тому вимоги позивача в частині стягнення боргу є правомірними, але підлягають стягненню в сумі, яка підтверджена матеріалами справи -9222грн.

Позивач, з посиланням на п.4.4. договору, просить стягнути з відповідача 9245грн.16коп. пені, нарахованої за прострочення виконання зобов'язання за період з 20.12.11р. по 19.06.12р.

Пунктом 4.4. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за товар покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України пеня є штрафною санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Отже, порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема, і у сплаті боржником пені.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку, пеня обчислена із застосуванням передбаченого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України періоду нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, але із застосуванням розміру пені, передбаченого договору.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

В ч.2 статті 343 Господарського кодексу України встановлюється, що у разі прострочки платежу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Крім того, в силу приписів ст.ст.1,3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але при цьому пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом, як гранічний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Відповідна правова позиція з даного питання викладена у Постанові верховного Суду України від 07.11.11р. по справі №5002-2/5109-2010, яка в силу ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що при обчисленні пені за період з 20.12.11р. до 19.06.12р. має застосовуватися розмір, який не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення платежу. З урахуванням цього, та приймаючи до уваги фактичну суму боргу, яка підтверджена наявними у справі доказами, сума пені становить 700грн.59коп.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань по оплаті отриманого товару та факт прострочення платежів, вимоги позивача в частині стягнення пені є правомірними, але підлягають частковому задоволенню в сумі 700грн.59коп.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, має на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума інфляційних нарахувань обчислена позивачем за період з грудня 2011 року по травень 2012р. і становить 60грн.63коп.

В ході перевірки правильності обчислення позивачем інфляційної складової боргу, судом встановлено, що при розрахунку позивачем застосовано повідомлений Державним комітетом статистики України індекс інфляції за відповідний період, але при розрахунку позивачем не враховано, що строк сплати настав 19.12.2011р., а тому застосування індексу інфляції за грудень 2011р. є безпідставним. Крім того, судом приймається до уваги, що обчислення інфляційних нарахувань здійснювалося на суму боргу 10104грн., розмір якого не знайшов свого підтвердження в ході розгляду справи. А відтак, враховуючи, що фактично сума боргу становить 9222грн., сума інфляційних нарахувань за період з січня 2012р. по травень 2012р. становить 36грн.89коп.

Оскільки інший розмір процентів не встановлено сторонами в договорі, як вбачається із розрахунку, позивачем на суму боргу нараховано три проценти річних за період з 19.12.2011р. по 19.06.2012р. у сумі 151грн.98коп.

Здійснивши перевірку правильності нарахування процентів річних, судом встановлено, що матеріалами справи не підтверджується факт існування заборгованості у розмірі 10104грн., на яку позивачем нараховано проценти річні, а тому сума процентів річних, яка підлягає сплаті становить 138грн.38коп.

Враховуючи, що факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та процентів річних задовольняється частково в сумі, відповідно, 36грн.89коп. та 138грн.38коп.

Отже, з огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: 9222грн. основного боргу, 700грн.59коп. пені, 36грн.89коп. інфляційних нарахувань та 138грн.38коп. процентів річних.

В силу ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст.610,625,692,712 Цивільного кодексу України, ст.ст.193,230,231,232,265,343 Господарського кодексу України, ст.ст.22,32,33,34,49,64,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомості про банківські рахунки відсутні) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (поштова адреса: АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_2, відомості про банківські рахунки відсутні) 9222грн. боргу, 700грн.59коп. пені, 138грн.38коп. процентів річних, 36грн.89коп. інфляційних нарахувань та 830грн.82коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Повне рішення підписано 17 серпня 2012р.

Суддя Т.Г. Оленич