Постанова № 25676675, 13.08.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2012 року 2а-2875/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.

при секретарі судового засідання Гульцо О.І.,

за участю:

представника позивача - Ємель'янова С.М.,

представника відповідача - Глюзи С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Кредо"

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне підприємство "Кредо" з позовом до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.04.2012 № 0000252310, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 39357,50 грн., з яких: 31486,00 грн. - за основним платежем; 7871,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу визначення податкового зобов'язання на підставі вказаного податкового повідомлення-рішення покладено висновки податкового органу про те, що договори на виконання будівельно-монтажних робіт, укладені між позивачем і Приватним підприємством "Фірма "Володар", є нікчемними, оскільки підписи на договорах та інших фінансово-господарських документах від імені контрагента позивача вчинено не директором цієї юридичної особи, а іншою особою. Крім того, за твердженням податкового органу, контрагент не має адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за укладеними угодами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем незаконно і безпідставно, оскільки договори на виконання будівельно-монтажних робіт мали реальний характер - роботи виконані контрагентом у повному обсязі й оплачені позивачем, ці факти підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображені позивачем у податковому обліку та податковій звітності, а тому податкове зобов'язання з податку на додану вартість визначено правильно. Твердження податкового органу про нікчемність правочинів з тих підстав, що договори підписано іншою особою, а не директором контрагента, ґрунтуються виключно на свідченнях особи, яка надала пояснення податковій міліції, і є недопустимим доказом. Таким чином, позивач просив суд податкове повідомлення-рішення визнати протиправним і скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що вважає податкове повідомлення-рішення правомірним, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство "Кредо" є юридичною особою, що зареєстрована 29.08.2002 виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Ірпінській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області, зареєстроване як платник податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача є: інші монтажні роботи; діяльність у сфері архітектури, інженерна та технічна діяльність, пов'язана з будівництвом.

У лютому 2012 року посадовими особами Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з Приватним підприємством "Фірма "Володар" за період з 01.09.2010 по 31.10.2010 (акт перевірки від 05.03.2012 № 243/23-7/32034470).

У наслідок перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 31486,00 грн., у тому числі: за вересень 2010 року - на суму 17893,00 грн.; за жовтень 2010 року - на суму 13593,00 грн.

Висновки податкового органу пов'язуються із здійсненням позивачем господарських зобов'язань, які виникли на підставі договорів на виконання будівельно-монтажних робіт від 12.08.2010 № 30/08/10, від 07.09.2010 № 57/09-10, від 05.10.2010 № 51/10/10, що укладені між позивачем і Приватним підприємством "Фірма "Володар", на підставі яких позивач оплатив виконання монтажних робіт по системі слабо точних мереж на об'єкті побудови Центральна районна поліклініка на 1000 відвідувань Броварської ЦРЛ на загальну суму 188916,00 грн., у тому числі ПДВ - 31486,00 грн. На думку посадової особи податкового органу, яка здійснювала невиїзну документальну перевірку, ніякі роботи контрагентом фактично не виконувались, оскільки контрагент не має адміністративно-господарських можливостей для виконання зобов'язань за договорами.

Податковий орган у своїх висновках також спирається на пояснення гр. ОСОБА_3, яка значиться керівником Приватного підприємства "Фірма "Володар", відібраних у неї працівниками податкової міліції у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи № 80-0263 за фактом фіктивного підприємства невстановленими особами, в яких указана громадянка пояснила, що погодилась за гроші взяти участь у реєстрації Приватного підприємства "Фірма "Володар" без мети займатися фінансово-господарською діяльністю. Вона підписала статутні документи підприємства, взяла участь у відкритті розрахунку рахунку Приватного підприємства "Фірма "Володар" у банку, однак у подальшому ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства вона не мала, ніяких документів не складала та не підписувала.

Податковий орган також посилається на висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області від 28.09.2011 № 617, в якому експерт висловив думку про те, що підпис від імені гр. ОСОБА_3, директора Приватного підприємства "Фірма "Володар", у договорі про визнання електронних документів від 29.04.2011 № 134, укладеному між Приватним підприємством "Фірма "Володар" та Держаною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області, виконано не гр. ОСОБА_3, а іншою особою.

За результатами перевірки Ірпінською об'єднаною державною податковою інспекцією Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.04.2012 № 0000252310, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 39357,50 грн., з яких: 31486,00 грн. - за основним платежем; 7871,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд витребував від позивача первинні фінансово-господарські документи, що підтверджують факт виконання робіт та оплату їх вартості, а також зробив спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб - підприємців, що містить дані про юридичну особу контрагента - Приватне підприємство "Фірма "Володар".

Під час судового розгляду встановлено, що в 2010 році між позивачем (замовником) і Приватним підприємством "Фірма "Володар" (виконавець) укладено три договори на виконання будівельно-монтажних робіт: від 12.08.2010 № 30/08/10; від 07.09.2010 № 57/09-10; від 05.10.2010 № 51/10/10; згідно з якими виконавець зобов'язувався виконати монтажні роботи системи слаботочних мереж (трубопроводів) при будові об'єкту Центральна районна поліклініка на 1000 відвідувань Броварської ЦРЛ. Конкретний перелік будівельно-монтажних робіт та їх вартість визначались сторонами договору на підставі затвердженої проектно-кошторисної документації та актів визначення договірної ціни, які є невід'ємною частиною кожного з договорів та підставою для проведення взаємних розрахунків.

Вартість виконання будівельно-монтажних робіт становила загальну суму 188916,00 грн., у тому числі ПДВ - 31486,00 грн., яка визначалась сторонами в поточних цінах станом на 15.08.2010, 06.09.2010 та 04.10.2010 у відповідних актах про договірну ціну, а також на підставі довідок про вартість виконаних будівельних робіт за серпень, вересень то жовтень 2010 року, складених за типовою формою № КБ-З, затвердженою наказом Міністерства регіонального будівництва України від 04.12.2009 № 554, що містять деталізовану інформацію про перелік робіт, їх обсяг і вартість.

Факт виконання робіт за вказаними договорами підтверджується дослідженими у судовому засіданні актами приймання виконаних будівельних робіт на загальну суму 188916,00 грн., у тому числі ПДВ - 31486,00 грн. за серпень 2010 року № 1, за вересень 2010 року № 1 та за жовтень 2010 року № 281012, складеними за типовою формою № КБ-2в, затвердженою наказом Міністерства регіонального будівництва України від 04.12.2009 № 554, що містять деталізовану інформацію про перелік робіт, їх обсяг і вартість.

В оплату за виконані роботи позивач перерахував на рахунок Приватного підприємства "Фірма "Володар" кошти в сумі 188916,00 грн., у тому числі ПДВ - 31486,00 грн., факт перерахування коштів підтверджується банківськими виписками, що містяться у матеріалах справи.

На підтвердження розрахунків та сплати в складі ціни робіт сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Приватного підприємством "Фірма "Володар" податкові накладні від 03.09.2010 № 030902, від 29.09.2010 № 290904 та від 28.10.2010 № 281012 на загальну суму 188916,00 грн., у тому числі ПДВ - 31486,00 грн.

Згідно з даними акта перевірки від 05.03.2012 № 243/23-7/32034470 суми податку на додану вартість за вересень, жовтень 2010 року (31486,00 грн.), на підставі податкових накладних від 03.09.2010 № 030902, від 29.09.2010 № 290904 та від 28.10.2010 № 281012, виданих Приватним підприємством "Фірма "Володар", позивач включив до складу податкового кредиту відповідних періодів, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за відповідні періоди.

З приводу юридичної особи контрагента - Приватного підприємства "Фірма "Володар" суд встановив наступне.

Приватне підприємство "Фірма "Володар" є юридичною особою, що зареєстрована 29.07.2002 Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області. Вказане підприємство має ліцензію серії АВ № 117048 від 28.04.2006 на здійснення будівельної діяльності (згідно з переліком видів робіт, а саме: проектування внутрішніх і зовнішніх інженерних мереж, систем і споруд, монтаж внутрішніх інженерних мереж, систем, приладів і засобів вимірювання тощо), видану Міністерством будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України строк дії ліцензії - з 28.04.2006 по 28.04.2011.

З досліджених у судовому засіданні актів перевірки позивача та Приватного підприємства "Фірма "Володар" убачається, що посадові особи податкових органів -Ірпінської ОДПІ та ДПІ у Вишгородському районі в дійсності факт виконання робіт не перевіряли, оскільки перевірки були невиїзними, аналізу фінансово-господарських документів не робили, а в актах лише відтворено відомості, зазначені слідчим податкової міліції у постанові про порушення кримінальної справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось судом, податкові зобов'язання з податку на додану вартість визначено позивачу у зв'язку з формуванням за рахунок сум ПДВ, сплачених контрагенту у складі ціни робіт, податкового кредиту. Оскільки, як стверджує податковий орган, ніякі роботи фактично не виконувались, угоди є нікчемними, а формування податкового кредиту вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про відсутність факту виконання робіт, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, що оспорюються в даній справі.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено судом, факт виконання робіт та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

З приводу пояснень гр. ОСОБА_3 щодо її участі в діяльності Приватного підприємства "Фірма "Володар", наданих працівникам податкової міліції, на які податковий орган посилається як на доказ нікчемності (недійсності) правочинів, укладених між позивачем та Приватним підприємством "Фірма "Володар", суд зазначає, що дані свідчення є недопустимим доказом, тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до частини першої статті 217 Цивільного кодексу України рішення суду щодо недійсності правочину не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Крім того, до уваги не приймається й висновок експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС України в Київській області від 28.09.2011 № 617, оскільки не відноситься до даної справи (дослідження здійснювалось відносно підпису гр. ОСОБА_3 на договорі про визнання електронних документів від 29.04.2011 № 134, укладеному між Приватним підприємством "Фірма "Володар" та Держаною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області і не стосуються відносин з Приватним підприємство "Кредо").

Водночас, суд зазначає, що правовідносини з приводу укладання та виконання договору поставки, який позивач вважає нікчемними, виникли між двома юридичними особами, а фізичні особи, які учиняли підписи на договорах та інших ділових паперах, діяли як представники цих юридичних осіб.

В силу частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які позивач вважає нікчемними, та на день судового розгляду справи обидві сторони правочину є правоздатними і перебувають в якості зареєстрованих юридичних осіб в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Оскільки зобов'язання за договором на виконання будівельно-монтажних робіт на підставі договорів, укладених між позивачем та Приватним підприємством "Фірма "Володар", мали реальний характер - роботи виконані фактично та оплачені замовником, факт виконання робіт та сплати грошей, а також відсутність взаємних претензій між сторонами договору свідчить про те, що укладення цих правочинів відповідало волі сторін.

Дії фізичних осіб - представників, які учиняли підписи на договорах підряду та інших ділових паперах, у контексті правової оцінки правочинів, що вчинені між двома юридичними особами, слід оцінювати з точки зору наявності у цих фізичних осіб відповідних повноважень на укладення правочину від імені юридичної особи.

Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В силу частини другої статті 1158 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

Таким чином, сам лише факт того, що певна фізична особа учинила правочин (певні дії, що мають юридичне значення) в інтересах юридичної особи без її доручення або з перевищенням повноважень, не має наслідком нікчемності такого правочину, адже такого наслідку законом не передбачено.

За наведених обставин твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

У період з вересня 2010 року по грудень 2010 року спірні правовідносини регулювались положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", а з 1 січня 2011 року - положеннями Податкового кодексу України, які встановлюють аналогічне за змістом правове регулювання.

Так, в силу підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Аналогічне правове регулювання визначає запроваджено з 1 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України.

Так, відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт виконання робіт та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Твердження податкового органу про відсутність факту виконання робіт у судовому засіданні були спростовані, надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пунктів 198.2 (з урахуванням пункту 187.9 статті 187), 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, є безпідставними.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню.

З приводу позовних вимог про визнання неправомірними дій податкового органу, що виявились у прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд зазначає, що дана вимога не має самостійного правового значення, оскільки охоплюється вимогою позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню з державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 02.04.2012 № 0000252310, згідно з яким Приватному підприємству "Кредо" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" на загальну суму 39357,50 грн., з яких: 31486,00 грн. - за основним платежем; 7871,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Кредо" сплачений ним судовий збір у сумі 393 (триста дев'яносто три) гривень 58 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - "17" серпня 2012 р.