Постанова № 25676528, 17.08.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2012 року 2а-1863/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Гончарова О.О., Сабельнікова Г.О.,

від відповідача: Борискевич М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Норман»доДержавної податкової інспекції у Обухівському районі Київської областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Норман»(надалі - позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київській області (надалі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 28.12.2011 № 0001142301/2728, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 130001, 00 грн. (за основним платежем -130000, 00 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди та неправомірно нарахував грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 17.08.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позов не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що угода, укладена позивачем з ТОВ «Грін-Агро»є нікчемною, оскільки спрямована на порушення публічного порядку, контрагент позивача не знаходиться за юридичною адресою та здійснював поставку товару без мети реального настання правових наслідків. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 17.08.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 07.12.2011 по 09.12.2011 посадовими особами Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області проведено виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності визначення суми податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість за дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.03.2011 по 31.03.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту у березні 2011 року у розмірі 130000, 00 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між ТОВ «Норман»та ТОВ «Грін-Агро», є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та «Грін-Агро» матеріалів Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси, а саме акту/довідки від 18.10.2011 № 449/23-1/36153991 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Грін-Агро»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 (а.с.155-158).

Як вбачається зі змісту акту/довідки від 18.10.2011 № 449/23-1/36153991, відділом податкової міліції ДПІ у Суворовському районі м. Одеси встановлено, що підприємство відсутнє за юридичною адресою, а тому зустрічна перевірка проведена на підставі інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України).

Так, під час аналізу матеріалів податкової звітності та наданих ТОВ «Грін-Агро»документів, податковим органом встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів.

Водночас, під час перевірки контрагента позивача використано висновки відділу податкової міліції ДПІ у Суворовському районі м. Одеси про результати проведення аналізу діяльності ТОВ «Грін-Агро»за березень 2011 року, наданих службовою запискою від 07.10.2011 № 461/11/10-020, за якими, з урахуванням факту невстановлення місцезнаходження підприємства за юридичною адресою, ТОВ «Грін-Агро»може бути віднесено до розряду «транзитерів».

Таким чином, податковим органом зроблено висновок про те, що підприємствами-покупцями безпідставно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах із ТОВ «Грін-Агро».

Поряд із цим, акт перевірки позивача містить інформацію щодо перевірки правомірності формування ТОВ «Грін-Агро»податкового кредиту по податку на додану вартість за березень 2011 року у розмірі 7974852, 00 грн.

Як зазначено відповідачем, вказана сума сформована ТОВ «Грін-Агро»за рахунок здійснення господарських операцій з ПП «Артаніа»на суму 4061877, 00 грн., ТОВ «Трубопласт Україна»на суму 773620, 00 грн. та ТОВ «Наш продукт-1»на суму 2007308, 00 грн.

Так, за даними акту документальної перевірки дотримання ПП «Артаніа»вимог податкового та валютного законодавства від 19.08.2011 № 3497/233/36036492, складеного ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, акту документальної перевірки дотримання ТОВ «Трубопласт Україна» вимог податкового та валютного законодавства від 22.08.2011 № 3017/23-3/37189531, складеного ДПІ у Київському районі м. Харкова та акту документальної перевірки дотримання ТОВ ТОВ «Наш продукт-1»вимог податкового та валютного законодавства від 12.07.2011 № 1836/2350/36612142, складеного ДПІ у Приморському районі м. Одеси, у ході перевірок вищевказаних підприємств не підтверджено наявність поставок товарів від підприємств-постачальників та не підтверджено факту реалізації товарів підприємствам-покупцям, що свідчить про те, що правочини між ними та їх контрагентами є нікчемними.

Так, за наслідками розгляду матеріалів зазначених перевірок, Державна податкова інспекція в Обухівському районі Київської області дійшла висновку про те, що ТОВ «Грін-Агро»до складу податкових зобов'язань та податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість включено суми податку, які не несуть за собою мети їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства та не мають на меті настання реальних наслідків у зв'язку х укладеними правочинами з ознаками нікчемності.

З огляду на вказане, на думку перевіряючих, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства угоди, укладені з ним мають протиправний характер та є нікчемними. Тому, оскільки господарські операції, укладені між позивачем та ТОВ «Грін-Агро»не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними - надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 13.12.2011 № 2738/2301/13735996 (надалі -Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач подав до відповідача заперечення, за результатами розгляду яких відповідачем надано відповідь із одночасним повідомленням, що висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.12.2011 № 0001142301/2728, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 130001, 00 грн. (за основним платежем -130000, 00 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової адміністрації у Київській області та Державної податкової служби України з відповідними скаргами.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що прийнято рішення про результати розгляду скарг.

В той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись з позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між ТОВ «Норман»та ТОВ «Грін-Агро» 31.03.2011 було укладено договір купівлі-продажу №1141 (а.с.65-66).

Відповідно до пункту 1.1. договору від 31.03.2011 № 1141, постачальник - ТОВ «Грін-Агро» зобов'язується поставити покупцю -ТОВ «Норман», товар за найменуванням, номенклатурою, кількістю та ціною згідно специфікації № 1 (додаток № 1) (а.с.68).

За специфікацією № 1 постачальник поставляє покупцю насіння льону олійного (ненасіннєвий матеріал), українського походження, врожаю 2009 року у кількості 200, 000 тон по ціні 3250, 00 грн. за 1 тону Загальна вартість товару становить 780000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ 130000, 00 грн.).

Згідно умов вказаного договору фактом підтвердження належного виконання поставки товарів є підписання сторонами акту приймання -передачі. Одночасно з поставкою товару постачальник зобов'язується надати покупцеві наступні документи: видаткову накладну, податкову накладну, сертифікат відповідності або сертифікат якості (пункти 5.3-5.4 договору від 31.03.2011 № 1141).

Також, згідно пунктів 5.1-5.2 договору від 31.03.2011 № 1141, поставка товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс-2000). Прийом товару здійснюється зі складу продавця смт. Комінтернівське Одеської області.

На підтвердження факту поставки обладнання ТОВ «Грін-Агро» надано позивачу видаткову накладну від 31.03.2011 № 64 (а.с.69).

Крім того, при отриманні товару позивач отримав звіт про незалежну оцінку ринкової вартості насіння льону олійного (ненасіннєвий матеріал), українського походження, врожаю 2009 року для визначення вартості його можливого продажу (купівлі) від 31.03.2011 (а.с.100-109), виконаного ДП «Фінексперт»на замовлення ТОВ «Грін-Агро».

Поряд із цим, ТОВ «Грін-Агро» за договором купівлі-продажу виписало на адресу позивача належним чином оформлену податкову накладну від 31.03.2011 № 19 на загальну суму 780000, 00грн. (в т.ч. ПДВ - 130000, 00 грн.) (а.с.71).

31 березня 2011 року між сторонами підписано акт № 1 прийому-передачі товару по договору від 31.03.2011 № 1141 (а.с.70).

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що загальна вартість поставленого товару ТОВ «Грін-Агро»у березні 2011 року товарів становить -780000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ 130000, 00 грн.).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.141-151) та платіжними дорученнями (а.с.210-216).

За податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем віднесено до складу податкового кредиту за березень 2011 року суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних товарів у розмірі 130000, 00 грн.

Як встановлено судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Грін-Агро»є нікчемними.

Проте, такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на висновках матеріалів Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси, а саме акту/довідки від 18.10.2011 № 449/23-1/36153991 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Грін-Агро»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.03.2011 по 31.03.2011.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом -ТОВ «Грін-Агро»недійсним у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Грін-Агро», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії видаткової накладної, податкової накладної, отриманих від ТОВ «Грін-Агро»у березні 2011 року, та акту приймання-передачі отриманого товару від даного підприємства, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та платіжних доручень, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Суд також звертає увагу, що всі вказані документи були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки.

Таким чином, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з купівлі насіння.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем товару та його придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.05.2012 (а.с.139-140) та статуту позивача (а.с.9-29), основними видами діяльності позивача за КВЕД є: перероблення та консервування риби, ракоподібних і молюсків, виробництво м'ясних продуктів та оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 23.05.2012 (а.с.137-138), одним із видів діяльності ТОВ «Грін-Агро»за КВЕД є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні позивачем надано пояснення, що договір від 31.03.2011 № 1141 про купівлю насіння льону укладався на виконання ним своїх зобов'язань перед ТОВ «Сінтез Груп і К», згідно договору комісії від 31.03.2011 № 1330 (а.с.72-74), предметом якого, згідно специфікації № 1, є насіння льону олійного (ненасіневий матеріал), українського походження, врожаю 2009 року у кількості 200, 000 тон для поставки товару комісіонерам - третім особам за зовнішньоекономічними контрактам.

Факт отримання ТОВ «Сінтез Груп і К»товару підтверджується актом прийому-передачі товару на комісію від 31.03.2011.

Окрім того, ТОВ «Сінтез Груп і К»надано ТОВ «Норман»лист від 22.06.2012 № 22-06/1 (а.с.192), яким повідомлено, що зазначений товар отримано зі складського приміщення за адресою: вул. Садова, 95, смт. Комінтернівське, Одеська область (місце поставки товару за договором від 31.03.2011 № 1141) та у подальшому реалізовано за зовнішньоекономічними контрактами.

На підтвердження факту реальності поставки товару, ТОВ «Сінтез Груп і К»надано копії договору оренди складського приміщення від 04.01.2011 № 17/2011 (а.с.193), товарно-транспортні накладні (а.с.195-197) та вантажні митні декларації (а.с.182-189).

Також, позивачем надано банківські виписки, що підтверджують проведення розрахунків за договором комісії від 31.03.2011 № 1330 (а.с.199-205).

Поряд із цим, з огляду на ту обставину, що відповідачем стверджується про відсутність у ТОВ «Грін-Агро»необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів, ТОВ «Грін-Агро»направило на адресу позивача лист від 21.06.2012 № 32/2 із повідомленням про наявність у товариства складських приміщень та надано копію договору оренди від 06.01.2011 № 4/2011, за яким ТОВ «Грін-Агро»орендує у ТОВ «Одеський Комбікормовий завод № 1»частину складського приміщення за адресою: вул. Садова, 95, смт. Комінтернівське, Одеська область (а.с.207).

Таким чином, враховуючи правочин, предметом якого є насіння льону олійного, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента та враховуючи факт подальшої реалізації продукції ТОВ «Сінтез Груп і К»у рамках зовнішньоекономічних контрактів, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Грін-Агро»підтверджуються необхідними документами, договорами та документацією, а зазначений вище товар було використано позивачем у власній господарській діяльності.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що як на час розгляду справи, так і на час укладання і виконання правочинів контрагент позивача зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Грін-Агро» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «Грін-Агро»щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не береться до уваги з таких підстав.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Грін-Агро», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Зокрема, у висновку акту/довідки від 18.10.2011 № 449/23-1/36153991, що слугував підставою для визначення відповідачем укладеного правочину нікчемним, зазначено, що при отриманні матеріалів, які не підтверджують дані обліку ТОВ «Грін-Агро», податковим органом можуть бути вжиті заходи щодо проведення позапланової перевірки підприємства з урахуванням норм Податкового кодексу України.

Проте, жодних чітких висновків щодо порушення ТОВ «Грін-Агро»норм податкового законодавства, саме за спірною господарською операцією, та встановлення у ході перевірки неправомірного формування податкового кредиту або податкового зобов'язання по податку на додану вартість, що призвели б до донарахування податкових зобов'язань та штрафних санкцій по податку на додану вартість у певних розмірах акт/довідка від 18.10.201 № 449/23-1/36153991 не містить. Доказів на підтвердження протилежного відповідачем суду не надано.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Тобто, даною нормою права чітко встановлено підстави податкового органу при складанні акту або довідки за результатами перевірок платника податків.

Як встановлено судом, за результатами перевірки контрагента позивача - ТОВ «Грін-Агро», Державною податковою інспекцією у Суворовському районі м. Одеси складено акт/довідку від 18.10.2011 № 449/23-1/36153991 про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Грін-Агро»щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 01.03.2011 по 31.03.2011 (а.с.155-158).

Відтак, вказаний акт/довідка не відповідає вимогам документа, що складається за результатом перевірки платника податків, оскільки у податковому законодавстві відсутнє право податкових органів щодо оформлення будь-яких результатів перевірок платника податків у інший спосіб, ніж акту - у разі встановлення під час перевірки порушень та довідки - якщо такі порушення відсутні.

З огляду на зазначені норми права, суд дійшов висновку, що акт/довідка від 18.10.2011 № 449/23-1/36153991 не може вважатися належним та допустимим доказом у справі, що свідчать про протиправність дій позивача, оскільки складено посадовими особами податкового органу за відсутності таких повноважень та у порушення порядку, визначеного статтею 86 Податкового кодексу України.

Поряд із цим суд зазначає, що акт перевірки позивача містить посилання на наявність інших актів перевірки контрагентів ТОВ «Грін-Агро», зокрема, ПП «Артаніа», ТОВ «Трубопласт Україна»та ТОВ «Наш продукт-1». Проте, належних доказів, що підтверджують наявність таких актів, у тому числі і самих актів перевірки, відповідачем до матеріалів справи не надано. При цьому суд наголошує на тому, що акт/довідка від 18.10.2011 № 449/23-1/36153991, складена за результатами перевірки ТОВ «Грін-Агро», наявна у матеріалах справи, не містить жодних посилань на взаємовідносини товариства із вищевказаними контрагентами та на неправомірність формування ним податкового кредиту або податкового зобов'язання по податку на додану вартість з цього приводу.

Суд звертає увагу на ту обставину, що фактично перевіряючи дійшли висновку про нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «Грін-Агро»лише з тих підстав, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою та не надало документи до перевірки. З цього приводу суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу, що посилання позивача на дані бази автоматизованих систем, наявних у податкового органу, згідно яких ТОВ «Грін-Агро» має стан платника «23»(місцезнаходження не встановлено), не є належними та допустимими доказами, що підтверджують відсутність підприємства за юридичною адресою, зважаючи на таке.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи витяги з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 15.12.2011 (а.с.99-100) та станом на 23.05.2012 (а.с.137-138) не містять записів про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Грін-Агро», натомість статус відомостей про юридичну особу є підтвердженим.

Факт наявності інформації в автоматизованих базах даних податкового органу про відсутність платника податків за юридичною адресою не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Грін-Агро», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ТОВ «Грін-Агро», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. статті 198 Податкового кодексу визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2. статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

За приписами пункту 201.4. статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодекс (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України вбачається висновок про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також реальне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

У судовому засіданні було достовірно встановлено, що на виконання зазначених вище договорів між позивачем та ТОВ «Грін-Агро»відбулась поставка товару на підприємство позивача, що підтверджують видаткова накладна, податкова накладна, а також первинні документи бухгалтерського обліку, що були досліджені в судовому засіданні, та досліджені перевіряючими під час проведення перевірки. Такі обставини не заперечувались відповідачем як під час проведення перевірки, так і в судовому засіданні. Таким чином, зазначені господарські операції носили реальний характер та були виконані сторонами належним чином, а тому позивачем правомірно включено до податкового кредиту суму по операціям із ТОВ «Грін-Агро».

Окремо суд зауважує, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, у розумінні Податкового кодексу України, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами контрагентів по ланцюгу постачання. Якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість.

Окрім того, діючим законодавством не передбачено і не визначено обов'язку підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності осіб, по ланцюгу до інших постачальників, з якими позивач навіть не перебував у будь-яких правовідносинах. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Водночас, судом ураховано при розв'язанні спору принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суд витребовував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку, податковим органом не заперечувався; доказів того, що безпосередній контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку -суду не надано.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 28.12.2011 № 0001142301/2728, за яким позивачу нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 130001, 00 грн. (за основним платежем -130000, 00 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що господарські операції з поставки товару є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках акта/довідки щодо перевірки господарських операцій контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 28.12.2011 № 0001142301/2728, за яким ТОВ «Норман» нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 130001, 00 грн. (за основним платежем - 130000, 00 грн. та за штрафними санкціями - 1, 00 грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 21 серпня 2012 р.