Ухвала суду № 25667284, 07.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-16327/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"07" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Воронець Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 лютого 2012 року у справі за адміністративним позовом Представництва «Халлібартон Юрейшіа Лімітед»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2011 року № 0000754220, № 0000764220, № 0000774220, № 0000784220, -

В С Т А Н О В И В :

Представництво «Халлібартон Юрейшіа Лімітед»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25.10.2011 року № 0000754220, № 0000764220, № 0000774220, № 0000784220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 лютого 2012 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач по справі подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 30.06.2011 р. по 05.10.2011 р. СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р., про що складено акт від 12.10.2011 р. № 896/42-20/26600298 (т. 1 а.с. 21-70).

Так, вказаним актом перевірки зафіксовано:

заниження позивачем податку на прибуток за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 3 950889,00 грн., в тому числі по періодам: за півріччя 2010 року на суму 562,00 грн., 3 квартал 2010 року на суму 3 950286,00 грн., за 2010 рік на суму 3 950889,00 грн.;

заниження податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 25744,00 грн., в тому числі по періодам: за квітень 2009 року на суму 21823,00 грн., за травень 2009 року на суму 2295,00 грн., за травень 2010 року на суму 300,00 грн., за червень 2010 року на суму 150,00 грн., за липень 2010 року на суму 159,00 грн., за серпень 2010 року на суму 158,00 грн., за вересень 2010 року на суму 159,00 грн.;

зменшення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 482,00 грн. за березень 2011 р., що є наслідком: зменшення рядка 26 декларації за лютий 2011 року на суму 482,00 грн., зменшення рядка 26 декларації за січень 2011 року на суму 482,00 грн., зменшення рядка 26 декларації за грудень 2010 року на суму 321,00 грн., зменшення рядка 26 декларації за листопад 2010 року на суму 160,00 грн., зменшення рядка 18.2 декларації за жовтень 2010 року на суму 160,00 грн.

Відповідно податковим органом 25.10.2011 року винесено податкові повідомлення-рішення:

- № 0000754220 складено на підставі п. 4.1 ст. 4, п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на суму заниження податкових зобовязань з ПДВ у розмірі 926,00 грн. та на 232,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (т. 1 а.с. 87);

- № 0000784220 складено на підставі пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" на суму заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 1760,00 грн. та на 440,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (т. 1 а.с. 90);

- № 0000764220 складено на підставі пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на суму заниження податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 24818,00 грн. та на 6205,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (т.1 а.с.88);

- № 0000774220 складено на підставі пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" на суму заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток у розмірі 3949 129,00 грн. та на 987 282,00 грн. штрафних (фінансових) санкції (т. 1 а.с. 89).

Проте, позивач вважає, що підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання, а тому податкові повідомлення-рішення від 25.10.2011 року № 0000754220, № 0000764220, № 0000774220, № 0000784220 є протиправними.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: консультування з питань комерційної діяльності та управління; дослідження кон'юктури ринку та виявлення суспільної думки; оренда інших машин та устаткування; оптова торгівля машинами та устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для добувної промисловості та будівництва.

Матеріали справи свідчать, що позивач мав господарські відносини з підприємствами «Халлібартон Компанія Німеччина ГмбХ»та «Халлібартон Компанія Австрія ГмбХ», зареєстрованими у Німеччині та Австрії.

Так, 29.12.2008 р. Представництво «Халлібартон Юрейшіа Лімітед» підписало дві угоди про відрядження з вищезазначеними підприємствами (позивач є Клієнтом згідно даних Договорів): за № 10/2008 з «Халлібартон Компанія Німеччина ГмбХ»(Підрядник згідно Договору), що є юридичною особою, заснована та діє відповідно до законодавства Німеччини; за № 11/2008 з «Халлібартон Компанія Австрія ГмбХ»(Підрядник згідно Договору), відповідно до яких Підрядник повинен надати своїх працівників в розпорядження Клієнта для консультацій, пов'язаних зі сферою ділової активності Клієнта - послуги з цементування свердловин (т. 1 а.с. 164-199).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, факт отримання позивачем вищевказаних послуг підтверджується Актами виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 1315807,00 грн.

На підставі зазначених Актів виконаних робіт (наданих послуг) позивачем було віднесено 1315807,00 грн. до складу валових витрат.

В частині твердження відповідача про заниження позивачем податку на прибуток за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 3 950889,00 грн. колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Як підтверджується матеріалами справи та не спростовується актом перевірки від 12.10.2011 р., позивачем правомірно віднесено до валових витрат послуги, отриманих на виконання угод від 29.12.2008 р.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання скаржника на те, що згідно п. 5.3.9. Закону № 334/94-ВР витрати на послуги, які не оплачені на момент перевірки не можуть бути включені позивачем до валових витрат, а також факт виплати винагороди за отримані послуги між пов'язаними особами.

Ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження відповідачем не підтверджене виплати винагороди між пов'язаними особами, а тому відсутні підстави до складу валових витрат включення виключно фактичних сум виплат.

Підпунктом 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлено правила відображення валових витрат за операціями з нерезидентами урегульовано спеціальною нормою. Так, датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є нерезидентами, є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг) - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

У підпункті 11.2.1 пункту 11.2 та підпункті 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону № 334/94-ВР сформульовано базовий принцип нарахування доходів та витрат, згідно з яким доходи та витрати виникають та відображаються в податковому обліку за "правилом першої події".

Як вірно встановлено судом першої інстанції, предметом угод від 29.12.2008 р. було надання консультаційних послуг за відповідну компенсацію (оплату) з боку позивача (клієнта).

Отримані за угодами про відрядження послуги протягом періоду перевірки були продані позивачем (підрядник) представництву "Регал Петролеум Корпорейшн Лімітед" (компанія) на підставі угоди № UA/DRL/SER/006 про послуги по цементуванню та супутні послуги від 24.10.2008 р., предметом якої є послуги по організації та матеріально-технічному забезпеченню робіт з цементування та супутніх послуг на Мехедівському, Голотовщинському та Свиридівському родовищах Компанії в Полтавській області на Східній Україні.

Підпунктом 1.1 пункту 1 Розділу IV угоди від 29.12.2008 р. визначено, що у разі задовільного виконання робіт згідно з контрактом Компанія виплачуватиме Підряднику компенсацію на підставі чинних одиничних тарифів та пропозицій відшкодування прямих витрат, визначених такою угодою.

З урахуванням аналізу угод від 29.12.2008 р. вбачається, що витрати позивача не є виплатами винагород або інших видів заохочень в розумінні п.п. 5.3.9 п 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, а є компенсацією (оплатою послуг) за фактично надані консультаційні послуги, що підтверджується відповідними Актами виконаних робіт (наданих послуг).

Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем в порядку п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону № 334/94-ВР та абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР правомірно відображено валові витрати за датою фактичного отримання послуг від нерезидентів ("Халлібартон Компанія Німеччина ГмбХ" та "Халлібартон Компанія Австрія ГмбХ") - тобто, за датами оформлення відповідних Актів виконаних робіт (наданих послуг).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що податкові повідомлення-рішення № 0000774220 та № 0000784220 від 25.10.2011р. про заниження позивачем податку на прибуток за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 3950889,00 грн. є протиправними, відтак, підлягають скасуванню.

В частині твердження відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ по наданим послугам суборенди та включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та відповідно заниження позивачем податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 25744,00 грн.

В акті перевірки відповідачем відображено заниження позивачем валового доходу на суму 7040,00 грн. у зв'язку із придбанням у пов'язаної особи (ТОВ "Халлібартон Україна") послуг з суборенди приміщення за цінами, які є нижчими за звичайні.

Згідно пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону № 334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Стаття 1 Закону № 334/94-ВР надає визначення таким поняттям як справедлива ринкова ціна, ринок товарів (робіт, послуг), ідентичні товари (роботи, послуги), однорідні товари (роботи, послуги).

Ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного провадження відповідач не надав суду доказів невідповідності розміру орендної плати розміру звичайної ціни у розумінні статті 1 Закону № 334/94-ВР. Довідка про вартість оренди 1 кв.м. приміщення, виданої Департаментом оцінки Консалтингової компанії "Самсон", якої відповідач обґрунтовує висновки перевірки, належним доказом не являється.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, твердження відповідача про завищення позивачем валового доходу на суму 7040,00 грн. у зв'язку із придбанням у пов'язаної особи (ТОВ "Халлібартон Україна") послуг з суборенди приміщення за цінами, які є нижчими за звичайні, є необґрунтованим.

Згідно частини 2 статті 19 ГК України підприємництво здійснюється на основі самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників та споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону.

Відповідно до статей 6 та 7 Закону України від 03.12.1990 № 507-ХІІ "Про ціни та ціноутворення" від 03.12.1990р. № 507-ХІІ вільні ціни та тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що орендна плата є продукцією, по якій здійснюється державне регулювання цін та тарифів, а також доказів того, що ціна, зазначена у договорі суборенди № б/н від 01.03.2010 р., не відповідає рівню звичайної ціни відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про безпідставність твердження відповідача про завищення позивачем податкових зобов'язань з ПДВ на суму 1408,00 грн. за придбаними у ТОВ "Халлібартон Україна" послугами із суборенди приміщення.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено місцевим судом, вартість орендної плати, вказаної в договорі суборенди № б/н від 01.03.2010 р., формувалась позивачем на законних підставах з урахуванням звичайної ціни та всіх властивостей приміщення, які були враховані при формуванні вартості орендної плати згідно зазначеного договору суборенди.

В акті перевірки відповідачем встановлено, що перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. було встановлено завищення позивачем податкового кредиту в сумі 24818,00 грн., в тому числі по періодам за квітень 2009 року у сумі 21823,00 грн. та за травень 2009 року у сумі 2995,00 грн.

На думку відповідача, порушення позивачем податкового законодавства відбулося у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту у звітному періоді сум ПДВ по податковим накладним, які були виписані контрагентами у попередніх податкових періодах, але були надані позивачеві у звітних, зокрема, у квітні 2009 року ПДВ на суму 21823,00 грн. згідно податкових накладних Представництва "Бейкер і Маккензі - Сі Ай Ес. Лімітед" за період з 06.04.2007 р. по 04.09.2008 р.; у травні 2009 року ПДВ на суму 2995,00 грн. згідно податкової накладної ТОВ "ТМФ Україна" за серпень 2007 року.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що позивачем при відображенні вказаних сум податкового кредиту у податковому обліку з податку на додану вартість порушено пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР)

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Судом встановлено, що податкові накладні Представництва "Бейкер і Маккензі - Сі Ай Ес. Лімітед": № 1381 від 30.11.2007 р., № 3255 від 27.12.2007 р., № 45 від 31.01.2008 р., № 150 від 07.03.2008 р., № 793 від 04.09.2008 р., № 972 від 06.04.2007 р., № 973 від 06.04.2007 р., № 974 від 06.04.2007 р., № 1078 від 12.06.2007 р., № 1076 від 11.06.2007 р., № 1075 від 11.06.2007 р., № 72 від 13.02.2008 р., № 71 від 13.02.2008 р., № 70 від 13.02.2008 р., та податкова накладна ТОВ "ТМФ Україна" № 23 від 31.08.2007 р., на підставі яких позивачем були відображені у податковому обліку суми податкового кредиту, відповідають наведеним вище нормам закону.

Згідно абзацу 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

На підставі податкової накладної покупець товару набуває права на включення суми податку, вказаній у цій податковій накладній, до податкового кредиту. Вказана сума має бути відображена у рядку 10.1 податкової декларації з ПДВ за поточний звітний період. Закон №168/97-ВР не забороняється включення до податкового кредиту суми ПДВ за податковими накладними, отриманими із запізненням.

Як встановлено судом першої інстанції, позивачем оспорюванні суми податку включено до податкового кредиту у відповідності у відповідності до вимог статті 7 Закону № 168/97-ВР.

З урахуванням зазначеного, податкові повідомлення-рішення № 0000754220 та № 0000764220 від 25.10.2011 р. про заниження позивачем податкових зобов'язань з ПДВ по наданим послугам суборенди та включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та, як наслідок, заниження позивачем податку на додану вартість за період з 01.04.2009 р. по 31.03.2011 р. на загальну суму 25744,00 грн. підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги Представництва «Халлібартон Юрейшіа Лімітед».

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 лютого 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено: 10 серпня 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.