Рішення № 25666529, 15.08.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.12 Справа№ 5015/1898/12

За позовом: приватного підприємства "Лада-Плюс" (надалі -Підприємство), м. Львів,до відповідача 1:товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" (надалі -Товариство), м. Львів,до відповідача 2:публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (надалі -Банк), м. Іллічівськ,за участю третьої особи:Управління Держкомзему в Жовківському районі Львівської області, м. Жовква,про: - визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2011 р.; - визнання права власності на земельну ділянку; - визнання незаконним та скасування державного акта серії ЯЛ №685928 на право власності на земельну ділянку; - визнання недійсним договору іпотеки від 24.05.2011 р., укладеного між ТзОВ "Земкомерц" та ПАТ "Марфін Банк" у частині передання в іпотеку земельної ділянки.Суддя Т. РимЗа участю представників:позивача:Піцикевич В.В. -довіреність від 14.06.2012 року,відповідача 1:не з'явився,відповідача 2:Денисенко Л.М. -довіреність №14 від 17.01.2011 року,третьої особи 2:не з'явився.На розгляд господарського суду Львівської області подано позов приватного підприємства "Лада-Плюс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц", за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача -публічного акціонерного товариства "Марфін Банк", третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні позивача -Управління Держкомзему в Жовківському районі Львівської області, про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2011 р.; визнання права власності на земельну ділянку; визнання незаконним та скасування державного акту серії ЯЛ №685928 на право власності на земельну ділянку; визнання недійсним договору іпотеки від 24.05.2011 р., укладеного між ТзОВ "Земкомерц" та ПАТ "Марфін Банк" у частині передання в іпотеку земельної ділянки. Ухвалою від 15.05.2012 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 29.05.2012 р. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду. Ухвалою від 18.07.2012 року до участі у справі відповідачем 2 залучено публічне акціонерне товариство "Марфін Банк".

З огляду на обрання судді Костів Т.С. суддею Львівського апеляційного господарського суду, за допомогою системи автоматизованого розподілу справ суддею у справі визначено суддю Рима Т.Я.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2011 року необхідно визнати недійсним, оскільки колишній директор підприємства його уклав без належних на те повноважень. Зокрема, власник підприємства не надавав своєї згоди на укладення такого договору, хоч це є необхідною передумовою в силу підпункту 11 пункту 6.4 Статуту підприємства. Висновком №2056 судової почеркознавчої експертизи від 22 червня 2012 року за матеріалами судової справи №5015/1410/12 встановлено, що підпис від імені власника підприємства виконано не ним, а іншою особою з наслідуванням справжніх підписів власника. З огляду на це позивач вимагає визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання за собою права власності на спірну земельну ділянку, визнання незаконним та скасування державного акта серії ЯЛ №685928. Оскільки в подальшому спірна земельна ділянка була передана в іпотеку Банку відповідачем, позивачем заявлено також і вимогу про визнання недійсним цього договору.

Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві (вх. № 13399/12 від 19.06.2012 р.), у якому вказав, що відповідно до чинного законодавства добросовісність набувача майна презюмується. Крім того, матеріали позовної заяви не містять належних та допустимих доказів того, що відповідач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обмеження директора позивача Музики Р.В. на укладення договору. Тому тягар доказування цієї обставини покладається на позивача. Відповідач вказує на те, що відомості про обмеження повноважень директора не були зареєстровані у встановленому порядку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, в подальшому в порядку статті 241 Цивільного кодексу України підприємством вчинено дії, які свідчать про схвалення вчиненого правочину, шляхом відображення цієї господарської операції в бухгалтерському та податковому обліку. Відповідач заперечує проти вимог про визнання права власності на спірну ділянку та визнання незаконним і скасування державного акта, оскільки така дія не може бути наслідком визнання правочину недійсним та позивачем обрано невірний спосіб захисту.

В судове засідання 15.08.2012 року представник відповідача 1 не з'явився, хоч був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, подав письмові пояснення №15/8-2 від 15.08.2012 року, а також клопотання про витребування від Головного управління статистики у Львівській області належним чином засвідченої копії балансу приватного підприємства "Лада-Плюс" станом на 01.07.2012 року, звіт про фінансові результати приватного підприємства "Лада-Плюс" за перше півріччя 2012 року.

Представник позивача заперечив проти задоволення цього клопотання з огляду на його безпідставність, а представник відповідача 2 просив задоволити його.

Суд вважає подане клопотання необґрунтованим з огляду на такі доводи. Відповідно до частин 1 та 2 статті 38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. На думку відповідача 1 необхідність дослідження цих доказів зумовлена тим, що аналіз цих документів дасть змогу підтвердити, що і нове керівництво позивача відобразило по бухгалтерському обліку здійснену операцію з купівлі-продажу землі, що свідчитиме про схвалення цього правочину. Представник відповідача 2 в судовому засіданні зазначила, що коли позивач вважає спірну земельну ділянку своєю, а договір -недійсним, таким, що не породив правових наслідків, то витребовувані документи не мали б містити інформації про купівлю-продажу земельної ділянки. Однак, особливістю правового режиму майна, що стало предметом купівлі-продажу, є те, що будь-яка зміна власності на таке майно супроводжується державною реєстрацією таких правочинів. Тому навіть за обставин, коли витребовувані документи і міститимуть відомості про факт продажу земельної ділянки, це не матиме значення для правильної кваліфікації відносин, які досліджено судом в судових засіданнях. Нове керівництво не мало би підстав для того, щоб не відобразити таку операцію. Крім того, договір може бути визнано недійсним судом, тобто до прийняття рішення договір вважається дійсним. За таких обставин суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання про витребування доказів та відхиляє його.

Відповідач 2 проти позову заперечив у повному обсязі. Зазначив, що в силу статті 92 Цивільного кодексу України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Враховуючи ту обставину, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців не містилося відомостей про обмеження повноважень керівника, відповідач 1 не знав і за всіма обставинами не міг знати про наявність обмежень керівника на вчинення правочину. Що стосується визнання недійсним договору іпотеки, то позивач узагалі не навів підстав для визнання його недійсним. Крім того, позивач схвалив передачу земельної ділянки в іпотеку, про що свідчить нотаріально засвідчена згода засновника позивача ОСОБА_4 на надання від імені приватного підприємства "Лада-Плюс" фінансової поруки за кредитним договором, який буде укладено між Банком та товариством з обмеженою відповідальністю "Земкомерц".

У судове засідання представник третьої особи не з'явився, причин неприбуття не повідомив, вимог попередніх ухвал суду не виконав.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Приватне підприємство "Лада-Плюс" було власником земельної ділянки площею 4,4283 га за адресою: село Малехів, вулиця Київська, Жовківський район, Львівська область, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЯ №545521 від 28 березня 2011 року.

Між Підприємством та Товариством укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2011 року (надалі -Договір купівлі-продажу). За умовами цього договору Підприємство продало, а Товариство купило земельну ділянку, яка розташована по вулиці Київській в селі Малехові Жовківського району Львівської області, площею 4,4283 га. Кадастровий номер земельної ділянки -4622785700:03:001:0003. Від імені позивача договір підписано директором Музикою Русланом Володимировичем, який діяв на підставі протоколу №12 загальних зборів учасників від 18 вересня 2008 року.

Як убачається зі Статуту Підприємства, зареєстрованого 02.09.2010 року, власником підприємства є громадянин України ОСОБА_4.

Відповідно до підпункту 1 пункту 11 частини 6.4.2 Статуту Підприємства до виключної компетенції власника належить надання Директору попередньої письмової згоди на укладення від імені підприємства договорів стосовно відчуження та придбання нерухомого майна, земельних ділянок, інших основних фондів підприємства та акцій (часток, паїв) інших юридичних осіб.

Рішенням №17 від 04.05.2011 р. засновником (власником) Підприємства було надано згоду на продаж Товариству трьох земельних ділянок, що перебувають у власності підприємства і знаходяться за адресою: Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Київська. Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13.05.2011 р. було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Право власності на земельну ділянку площею 4,4283 га було зареєстровано та видано Товариству державний акт на право власності ЯЛ №685928 від 17 травня 2011 року.

Разом з тим, в ході розгляду господарським судом Львівської області справи №5015/1410/12 за позовом приватного підприємства "Лада-Плюс" до товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" та публічного акціонерного товариства "Марфін банк" про визнання договорів недійсними та визнання права власності на земельну ділянку, було призначено судову почеркознавчу експертизу. До суду надійшов Висновок №2056 судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами справи №5015/1410/12, яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4 у рішенні №17 засновника (власника) приватного підприємства "Лада-Плюс" від 04 травня 2011 року, виконано не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням справжніх підписів ОСОБА_4.

Між Товариством та Банком укладено кредитний договір №28800/OF від 24 травня 2011 року (надалі -Кредитний договір). За умовами цього договору Банк зобов'язується надати Товариству грошові кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 12 000 000,00 грн., а Товариство зобов'язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути Банку кредит, сплатити за користування кредитом 17,5% річних, комісії, пені і штрафи та інші платежі, що будуть нараховані відповідно до умов цього договору. Сторонами погоджено в пункті 4.1 кредитного договору, що виконання Товариством зобов'язань за цим договором забезпечується в тому числі іпотекою спірної земельної ділянки.

На виконання зазначених домовленостей між Товариством та Банком укладено договір іпотеки від 24 травня 2011 року. За умовами цього договору в іпотеку передано спірну земельну ділянку. Обтяження спірної земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі іпотек, про що свідчить відповідний Витяг №35558801, виданий 05.04.2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_6

Між Банком та Підприємством укладено договір поруки №06257-СО від 24 травня 2011 року. За умовами цього договору поручитель (позивач у справі) поручається перед кредитором за виконання боржником -Товариством, зобов'язань за Кредитним договором. 18 серпня 2011 року до цього договору сторони погодилися внести зміни. 24 травня 2011 року власником Підприємства прийнято рішення №19 про надання згоди виступити фінансовим поручителем перед Банком за зобов'язаннями Товариства за Кредитним договором.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Згідно з вимогами частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною.

У статті 215 ЦК України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Що стосується обґрунтування позову посиланням на частину 3 статті 203 Цивільного кодексу України, то суд при прийнятті рішення керувався таким.

Зазначена норма містить правило, за яким у правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах виділяють правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦК України); обману (ст. 230 ЦК України); насильства (ст. 231 ЦК України); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 Цивільного кодексу України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Проте матеріали позову не містять ані обґрунтування, ані належних доказів обставин, перелічених вище, а тому відсутні підстави для визнання недійсним Договору купівлі-продажу з наведених вище мотивів.

При прийнятті рішення в частині позовних вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу з підстав недотримання вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України суд керувався таким.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги в цій частині, позивач керується відсутністю належних повноважень у директора Підприємства на укладення оспорюваного договору, відсутністю згоди на це власника Підприємства, а також відсутністю подальшого схвалення правочину, як це передбачено статтею 241 Цивільного кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що повноваження директора Підприємства Музики Руслана Володимировича на укладення Договору купівлі-продажу були обмежені положеннями статуту, однак такі обмеження не були зареєстровані та відповідно відображені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців. Крім того, наявне в матеріалах справи Рішення №17 засновника (власника) приватного підприємства "Лада-Плюс" від 04 травня 2011 року насправді не містить підпису власника Підприємтва, такий є підробленим, що встановлено Висновком судово-почеркознавчої експертизи, а тому спірний договір укладено всупереч статуту Підприємства.

Посилання позивача та відповідачів на норми статті 241 Цивільного кодексу України, які встановлюють правила подальшого схвалення правочину особою, в інтересах якої представником укладено договір, суд не бере до уваги з таких підстав. Зазначена норма міститься в главі 17 Цивільного кодексу України, яка присвячена правовому регулюванню відносин представництва. Так, частиною 1 статті 237 Цивільного кодексу України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Таким чином, цивільно-правові зобов'язання представництва, які і будь-які інші цивільно-правові зобов'язання, виникають між двома суб'єктами права, які наділені відповідною правосуб'єктністю, яка включає в себе цивільну право- та дієздатність. Проте відповідно до частини 1 статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Відповідно до частини 5 статті 65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Отже, органи юридичної особи є невіддільними від самої юридичної особи без втрати останньою своєї правосуб'єктності, вони виявляють її волю до вчинення тих чи інших юридично значимих дій. З огляду на це безпідставно вважати, що між органом юридичної особи та самою юридичною особою виникають цивільно-правові відносини представництва. Орган Підприємства -директор, діяв як юридична особа, в її особі, а не від імені власника. За таких обставин невірним є посилання як позивача, так і відповідачів на ту обставину, що в подальшому правочин був чи не був схвалений особою, від імені якої правочин вчинено.

Разом з тим, як уже зазначалося, позивач обґрунтовує свої вимоги частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Однак, в цьому випадку відсутні правові підстави для визнання недійсним правочину з цих підстав, адже особа, яка вчинила правочин -Договір купівлі-продажу, є не директором, не органом юридичної особи, а власне самою юридичною особою -Підприємством. А тому ототожнювати цивільну дієздатність Підприємства та цивільну дієздатність керівника нема правових підстав. За загальним правилом юридична особа наділяється цивільною дієздатністю з моменту державної реєстрації, а тому обмеження повноважень директора на підписання договорів не є ідентичним до обмеження цивільної дієздатності Підприємства. Факт необхідності надання згоди власником на укладення певного виду договорів визначає процедуру формування волі юридичної особи, але не обмежує її цивільну дієздатність. З огляду на це відсутні правові підстави для визнання недійсним Договору купівлі-продажу з підстав порушення частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

Однак, відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Встановлення правил формування волі юридичної особи залежить від волі учасників товариства, законом їм надано право обмежувати повноваження керівних органів товариства. А тому підписання особою (органом юридичної особи) угоди без відповідних повноважень, а також з порушенням наданих їй повноважень може бути визнана недійсною як така, що не відповідає вимогам закону.

В пункті 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року №6 "Про судове рішення" вказано, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким чином, враховуючи факт порушення наданих керівнику Підприємства повноважень, підписання Договору купівлі-продажу без санкції власника, не відповідає вимогам закону, а тому наявними є правові підстави для визнання Договору купівлі-продажу недійсним на підставі порушення частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Що стосується заперечень відповідачів у тій частині, що обмеження повноважень керівника не були зареєстровані в установленому порядку, то суд вважає такі необґрунтованими з таких підстав.

Так, відповідно до частини 3 статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Зазначена стаття спрямована на забезпечення сталості та передбачуваності майнового обороту у відносинах за участю юридичних осіб, а тому обмеження повноважень керівника підприємства враховується судом тоді, коли буде доведено, що контрагент знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження. Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що значення при застосуванні цієї статті закону має не встановлення факту ознайомлення чи не ознайомлення з відповідними обмеженнями, а те, що сукупністю обставин справи можна дійти висновку про те, що за всіма обставинами третя особа не могла не знати про такі факти. Зазначене означає високу та реальну імовірність того, що така третя особа мала б знати про обмеження. З огляду на це безпідставним є посилання відповідачів на відсутність реєстрації обмежень повноважень керівника в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців як на безумовну підставу для висновку про те, що обмеження повноважень керівника в такому випадку не мають юридичної сили. Матеріали справи в сукупності свідчать, що при укладенні Договору купівлі-продажу приватний нотаріус вимагав та йому було надано рішення №17 засновника (власника) Підприємства ОСОБА_4, яке було долучено до матеріалів нотаріальної справи.

Пунктом 41 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5, яка була чинною на момент вчинення цієї нотаріальної дії передбачено, що при перевірці цивільної правоздатності та дієздатності юридичної особи нотаріус зобов'язаний ознайомитися з установчими документами, свідоцтвом про державну реєстрацію і витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців цієї юридичної особи і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу її цивільної правоздатності та дієздатності. Копії зазначених документів залишаються в справах нотаріуса.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про нотаріат" нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам та організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Частиною 5 статті 8 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. Зазначена норма закону та інструкції свідчить про реальну можливість сторін правочину, який нотаріально посвідчувався, ознайомитися з усіма документами, які були надані нотаріусу для посвідчення правочину.

Зазначене свідчить, що третя особа -Товариство, за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень керівника, адже вона була стороною Договору купівлі-продажу. Посилання Товариства на те, що нотаріус не мав обов'язку та не ознайомлював його з матеріалами нотаріальної справи судом не береться до уваги, оскільки мова в аналізованій статті йде не про сам факт обізнаності чи необізнаності з такими обмеженнями, а те, що за всіма обставинами Товариство не могло не знати про обмеження повноважень керівника, адже при укладенні Договору купівлі-продажу нотаріусом були зібрані документи про обмеження повноважень керівника Підприємства. З огляду на це суд не бере до уваги посилання відповідачів на частину 3 статті 92 Цивільного кодексу як на підставу відхилення позову.

Крім того, суд звертає увагу також і на те, що рішення власника №17 від 04 травня 2011 року не містить істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, зокрема, ціни договору, не містить і вказівки на те, що директор може визначати такі умови на власний розсуд.

Що стосується вимог позивача про визнання недійсним договору іпотеки, то суд при прийнятті рішення виходив з такого.

Відповідно до статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно зі статтею 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. В силу приписів статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

- нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

- нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

- нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Таким чином, оскільки Договір визнано недійсним, він не породив відповідних прав та обов'язків, відповідач 1 не мав правових підстав для розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому Договір іпотеки необхідно визнати недійсним.

При ухваленні рішення в частині позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку, суд керувався таким.

В силу частини 1 статті 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких належить, зокрема, визнання права. За таких обставин поєднання позивачем різних способів захисту цивільного права (визнання правочину недійсним та визнання права власності) не суперечить чинному цивільному законодавству. Таке поєднання різних способів захисту більш ефективно захистить та відновить порушені права заявника у випадку задоволення позову.

Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Статтями 316, 321 Цивільного кодексу України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності є вимогою власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднане з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод. Позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Заявлення позивачем позовної вимоги про визнання права власності є підставним, оскільки позивач вважає себе власником спірної земельної ділянки з огляду на недійсність Договору, в той час як відповідач вважає себе власником земельної ділянки з огляду на дійсність оспорюваного Договору.

За обставин, коли судом визнається недійсним Договір, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на спірну земельну ділянку.

В частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, суд враховував таке.

Відповідно до пункту а) частини 1 статті 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою.

Частиною 6 цієї ж статті закону передбачено, що при набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про перехід права власності на земельну ділянку із зазначенням документа, на підставі якого відбувся такий перехід. Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом, протягом 14 календарних днів з дня подання до цього органу зазначеного документа. Забороняється вимагати для здійснення відмітки та державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обмежень документи, не передбачені цією статтею.

Пунктом 4 частини 1 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом.

Таким чином, суд,

1) дійшовши висновку про необхідність визнання недійсним Договору купівлі-продажу, який став підставою для реєстрації права власності Товариства на спірну земельну ділянку та видачі державного акта на право власності,

2) оскільки наявність не скасованого у встановленому законом порядку такого державного акта є прямою перешкодою для реалізації Підприємством власного права розпорядження спірною земельною ділянкою,

3) оскільки така земельна ділянка юридично не є вільною,

4) оскільки відповідачу 1 видано державний акт без правових підстав,

5) оскільки державний акт є правовою підставою для проведення державної реєстрації права власності,

суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову і в частині скасування державного акта серії ЯЛ №685928 від 17.05.2011 року.

Судові витрати покладаються на відповідачів солідарно в силу статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 41 Конституції України, статтями 12, 15, 16, 92, 202, 203, 215, 216, 229, 230, 231, 232, 233, 237, 241, 316, 317, 321, 392 Цивільного кодексу України, статтями 82, 125, 126, 152 Земельного кодексу України, статтею 65 Господарського кодексу України, статтями 5, 8 Закону України "Про нотаріат", статтею 5 Закону України "Про іпотеку", статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статтями 33, 43, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 13 травня 2011 року, укладений між приватним підприємством "Лада-Плюс" та товариством з обмеженою відповідальністю "Земкомерц", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, яким відчужено земельну ділянку за адресою: Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Київська, кадастровий номер 4622785700:03:001:0003.

3. Визнати право власності приватного підприємства "Лада-Плюс" на земельну ділянку за адресою: Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Київська, кадастровий номер 4622785700:03:001:0003.

4. Визнати незаконним та скасувати державний акт серії ЯЛ №685928 від 17.05.2011 року на право власності товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" на земельну ділянку за адресою: Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Київська, кадастровий номер 4622785700:03:001:0003.

5. Визнати недійсним договір іпотеки від 24 травня 2011 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" та публічним акціонерним товариством "Марфін банк", посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу ОСОБА_7 в частині передання в іпотеку земельної ділянки за адресою: Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Київська, кадастровий номер 4622785700:03:001:0003.

6. Стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю "Земкомерц" (адреса: вулиця Богдана Хмельницького, будинок 200, місто Львів, 79037; ідентифікаційний код 33981329) та публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (адреса: вулиця Леніна, будинок 28, місто Іллічівськ, Одеська область, ; ідентифікаційний код 21650966) на користь приватного підприємства "Лада-Плюс" (адреса: вулиця Волошина, будинок 6, квартира 11, місто Львів, 79005; поштова адреса: абонентська скринька 6034, місто Львів, 79015; ідентифікаційний код 22421736) 20 619,00 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

7. Накази видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.08.2012 року.

Суддя Рим Т.Я.