Ухвала суду № 25660800, 08.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" серпня 2012 р. м. Київ К/9991/42185/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Приходько І. В. Суддів: Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Бершадської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2012 р.

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 р.

у справі № 2а/0270/91/12

за позовом державного підприємства «Бершадський спиртовий завод»

до Бершадської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство «Бершадський спиртовий завод»(далі -позивач, ДП «Бершадський спиртовий завод») звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Бершадської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області (далі -відповідач, МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень №0000232301 та №0000242301 від 29.07.2011 р.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012р., позов задоволено у повному обсязі: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000232301 та №0000242301 від 29.07.2011 р., стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Бершадський спиртовий завод»судові витрати у розмірі 32,19грн.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2012 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012р. і прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ДП «Бершадський спиртовий завод»про скасування податкових повідомлень-рішень №0000232301 та №0000242301 від 29.07.2011 р.

В обґрунтування доводів касаційної скарги касатор посилається на прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, заявник касаційної скарги посилається на невірне застосування ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999р. № 996-ХІV (із змінами і доповненнями), п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 щодо вимог до первинних документів.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача не надав.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що МДПІ, згідно з п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 р. на підставі наказу МДПІ №263 від 03.06.2011 р. та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка ДП «Бершадський спиртовий завод»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт №300/23/05459097 від 13.07.2011 р.

На підставі зазначеного акта відповідач 29.07.2011 р. прийняв спірні податкові повідомлення-рішення №0000232301 та №0000242301, якими визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 210884 грн. та 3 606,12 грн. - штрафних (фінансових) санкцій, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 263 605 грн. основного платежу та 65 901,25 грн. штрафної санкції відповідно.

Перевіркою встановлено, що в порушення вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України від 22.05.1997 р. №283/97-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями) (далі - Закон 283/97-ВР), ст. 9 Закону України від 19.07.1999 р. №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) (далі -Закон №996-XIV), п. 2.4 Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88 «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку»до складу валових витрат по рядку 04.1 декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2010 р. зайво відображено:

- вартість жита на суму 913 998 грн. згідно видаткових накладних виписаних товариства з обмеженою відповідальністю «Віалан-Агро»(далі - ТОВ «Віалан-Агро»), №РН-0000118 від 24.04.2010 р., №РН-0000124 від 28.04.2010 р., №РН-0000131 від 30.04.2010 р., №РН-0000133 від 03.05.2010 р., №РН-0000136 від 06.05.2010 р. та №РН-0000140 від 12.05.2010 р., оприбуткування якого було здійснено на підставі неналежним чином оформлених товарно-транспортних накладних;

- вартість кукурудзи фуражної 3 класу на суму 54 180 грн. згідно видаткової накладної №138 від 26.04.2010 р. виписаної товариства з обмеженою відповідальністю «Укрфорвард»(далі - ТОВ «Укрфорвард»), оприбуткування якої було здійснено на підставі неналежним чином оформлених товарно-транспортних накладних;

- вартість кукурудзи на суму 22 396 грн. згідно видаткової накладної №РН-0000040 від 07.06.2010 р., жита на суму 38 666 грн. згідно видаткової накладної №РН-0000047 від 23.06.2010 р., пшениці на суму 25 180 грн. згідно видаткової накладної №РН-0000046 від 17.06.2010 року, які виписано приватного підприємства «Лакі Трак»(далі - ПП «Лакі Трак»), оприбуткування яких було здійснено на підставі неналежним чином оформлених товарно-транспортних накладних.

Таким чином, на думку МДПІ, позивач незаконно включив до складу податкового кредиту у ІІ квартал 2010 р. суми ПДВ за накладними, які не мають обов'язкових реквізитів, а саме: відсутні записи щодо вантажно-розвантажувальних операцій, відсутні вартісний вираз господарської операції, посади, прізвища осіб відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа, прізвище, посада та підпис довіреної особи вантажоодержувача, якою було отримано зерно.

При цьому, податковий орган при прийнятті спірних актів виходив з власних висновків про відсутність у ТОВ «Віалан Агро», ПП «Лакі Трак», ТОВ «Укрфорвард»основних засобів та трудових ресурсів, які необхідні для здійснення відповідного виду діяльності, що свідчить про те, що вказані суб'єкти господарювання мають всі ознаки «транзитера», створеного з метою формування «сумнівного»податкового кредиту та валових витрат.

Отже, відповідач вважає, що договори між зазначеними особами і позивачем відповідно до пп. 1, 2 ст. 215, пп. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що неповне заповнення товарно-транспортних накладних не може бути безспірним фактом відсутності постачання товару за наявності інших доказів, що підтверджують здійснення господарської операції. Крім того, суди зазначили, що висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим, тому що не було встановлено вини сторін, яка виражається в намірі порушити публічний порядок.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Із аналізу положень статті 7 Закону «Про податок на додану вартість»(далі -Закон № 168/97-ВР) випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон № 168/97-ВР пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Оскільки в ході судового розгляду справи не встановлено, що при укладанні та виконанні договорів між позивачем та ТОВ «Віалан Агро», ПП «Лакі Трак», ТОВ «Укрфорвард»порушено приписи ст. 203 Цивільного кодексу України, то суди дійшли вірного висновку, що твердження податкового органу про нікчемність/недійсність таких правочинів є безпідставними.

У відповідності до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення спірних правочинів та за наявності доказів: договорів, податкових та видаткових накладних, документів про їх оплату, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит і відсутність підстав для висновку про нікчемність таких договорів. (а.с.94-149«б», 166-182).

Вказане спростовує твердження податкового органу про фіктивність цих правочинів, оскільки згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Натомість, судом встановлено, що правові наслідки, обумовлені цими правочинами, реально настали для обох сторін цих угод.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість).

Актом перевірки та судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту (п. 7.4, п. 7.5 Закону № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час формування податкового кредиту), яке б позбавляло його права на формування податкового кредиту.

Посилання податкового органу на відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про фіктивність господарської операції, адже підприємство - постачальник може здійснювати реальні торгові операції і необов'язково має бути виробником товару.

Несплата одним з постачальників товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання податкових зобов'язань, порушення ним вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та заявлення бюджетного відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав та не довів законності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Бершадської міжрайонної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 26.03.2012 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 22.05.2012 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І. В. Приходько Судді: підпис І. О. БухтіяроваПомічник суддідя підпис М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська підпис

Суддя І.В. Приходько