Ухвала суду № 25660719, 15.08.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2012 року м. Київ К/9991/43754/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий: Бухтіярова І.О.

Судді: Костенко М.І.

Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство»

на постанову Окружного адміністративного суду від 10.04.2012 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 р.

у справі № 2а-17886/11/2670

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

до Комунального підприємства «Київське інвестиційне агентство»

про стягнення податкової заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Шевченківському району міста Києва у грудні 2011 року звернулась до суду з адміністративним позовом до Комунального підприємства «Київське інвестиційне агентство»про стягнення на користь державного бюджету України суми податку на прибуток в розмірі 8971,70 гривня, суми податку на додану вартість в розмірі 416 446,02 гривень, суми податку на частину чистого прибутку комунальних підприємств в розмірі 265 324,40 гривні, земельного податку з юридичних осіб в розмірі 45 941,54 гривня, орендної плати з юридичних осіб в розмірі 20 506,77 гривень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 року адміністративний позов задоволений: стягнуто з Комунального підприємства «Київське інвестиційне агентство»(код ЄДРПОУ 21655857, адреса: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 50) на користь державного бюджету: суму податку на прибуток у розмірі 8971, 70 гривня; суму податку на додану вартість у розмірі 416 446, 02 гривень; суму податку на частину чистого прибутку комунальних підприємств у розмірі 265 324, 40 гривні; суму земельного податку з юридичних осіб у розмірі 45 941, 54 гривня; орендну плату з юридичних осіб у розмірі 20 506, 77 гривень.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.

В своїх запереченнях на касаційну скаргу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва зазначає, що рішення попередніх судових інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинство України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не надано належних доказів сплати ним узгодженої суми податкової заборгованості на загальну суму 757 190,43 гривень, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судами попередніх інстанцій Комунальне підприємство «Київське інвестиційне агентство»зареєстроване Київською міською державною адміністрацією 01 липня 1996 року, про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ № 1015 та присвоєно ідентифікаційний код № 21655857, а також внесено до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України.

Актом камеральної перевірки неподання податкової звітності № 48/1501 від 16 травня 2011 року, складеного Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва, встановлено що відповідачем не подана декларація з податку на додану вартість за грудень 2010 року, що призвело до порушення п.п. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України та п.п. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Також, за результатами проведення невиїзної документальної перевірки відповідача щодо дотримання вимог податкового законодавства в частині своєчасності сплати податкового зобов'язання Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва було складено:

акт № 186/1501 від 16 травня 2010 року, яким встановлено, що платник несвоєчасно сплачував податок на прибуток за 9 місяців 2010 року, що призвело до порушення п. 16.4 ст. 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), п.п. 5.3.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин);

акт № 187/1501 від 16 травня 2011 року, яким встановлено, що відповідач несвоєчасно подавав платіжні доручення до установ банку по податку на додану вартість, що призвело до порушення п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України;

акт № 1751/15-09 від 17 червня 2011 року, яким встановлено недотримання строків сплати по орендній платі за земельні ділянки, чим порушено п. п. 287.3, 287.4 ст. 287 Податкового кодексу України.

Відповідно до абзацу першого п.п. 17.1.1 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли платник податків не подає розрахунок у строки, визначені законодавством, сплачується штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

Згідно п.п. 6.2.1 п. 6.2. ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), дані зобов'язання вважаються самостійно визначеними.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Як встановлено судами попереднії інстанцій та вбачається з матеріалів справи податкова заборгованість відповідача виникла:

по податку на додану вартість, яку нараховано на підставі: декларацій № 678974 від 21 січня 2011 року, № 31344 від 21 лютого 2011 року, № 83478 від 18 березня 2011 року, № 83478 від 18 березня 2011 року, № 173218 від 19 квітня 2011 року, № 232309 від 16 травня 2011 року, № 278610 від 20 червня 2011 року, № 330563 від 20 липня 2011 року, № 9006543274 від 10 серпня 2011 року, № 9007350401 від 08 вересня 2011 року, № 90085224122 від 13 жовтня 2011 року; податкового повідомлення-рішення (форми «Р») № 0070071501 від 16 травня 2011 року, податкового повідомлення-рішення (форми «Ш») № 0070061501 від 16 травня 2011 року, № 0070061501 від 16 травня 2011 року, № 0070061501 від 16 травня 2011 року, на загальну суму 416 446,02 гривень;

по податку на прибуток, що нараховано на підставі: декларації № 9004690065 від 29 жовтня 2010 року, податкового повідомлення-рішення (форми «Ш») № 0070091501 від 16 травня 2011 року, № 0070081501 від 16 травня 2011 року, на загальну суму 8971, 70 гривня;

частини чистого прибутку комунальних підприємств, нарахованого на підставі розрахунку № 9004690077 від 29 жовтня 2010 року на суму 265 324,40 гривні;

земельному податку з юридичних осіб, нарахованого на підставі декларації № 4537 від 31 січня 2011 року на суму 4594,54 гривні;

орендної плати з юридичних осіб, нарахованої згідно декларації № 4538 від 31 січня 2011 року, податкового повідомлення-рішення (форми «Ш») № 088,55509 від 17 червня 2011 року на суму 20 506, 77 гривень.

Таким чином, згідно розрахунку заборгованості, що був наданий позивечм та міститься в матеріалах справи, станом на 30 листопада 2011 року відповідач має податкову заборгованість в розмірі 757 190,43 гривень.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України, у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) такому платнику податків податкову вимогу в порядку визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Позивачем з метою погашення податкової заборгованості відповідача було направлено податкову вимогу від 24 листопада 2010 року № 1/8587, прийнято рішення про опис майна у податкову заставу № 23 від 18 січня 2011 року та направлено відповідачу лист про розрив трудового контракту з керівником підприємства. Відповідачем в добровільному порядку вищевказана сума податкової заборгованості сплачена не була.

Слід зазначити, що податкова вимога про сплату відповідачем наявної податкової заборгованості, в адміністративному чи судовому порядку ним не оскаржувалась.

Відповідно до п. 20.1.17 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право звертатись до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновки суду першої та апеляційної інстанцій, яки відмітили, що надані відповідачем копії платіжних доручень не можуть бути належним доказом сплати відповідачем вищевказаної суми податкової заборгованості, оскільки з них не вбачається погашення саме заявленої до стягнення суми податкової заборгованості.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності задоволення позовних вимог та вважає, що суди попередні інстанцій правильно встановили обставини справи та прийняли рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень.

Таким чином ухвалені по справі судові рішення першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена позиція скаржника є помилковою. Відповідно судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають, як такі, що прийняті за вичерпних юридичних висновків при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222-224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київське інвестиційне агентство»-залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.04.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 року у справі № 2а-17886/11/2670 -залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько