Постанова № 25659792, 27.04.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11:00 год.

27.04.2011 р. справа № 2а-8266/10/1470

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Крикливенко І.С.,

представника позивача: Щедрова Є.В., довіреність № 2 від 19.11.10 р.,

представника відповідача: Бойко О.В., довіреність № 3/9/10-007, від 04.01.11 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТОВ "Форма Тех", вул. Олійника, 24/3, кв. 19, с. Любимівка, Каховський район, Херсонська область, 74822

доДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028 провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.10.10 р. № 0001782301/0, № 0001802301/0 В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю "Форма Тех" (далі - позивач, ТОВ "Форма Тех") до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва (далі - відповідач, ДПІ), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 жовтня 2010 р. № № 0001782301/0, 0001802301/0.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що правомірно не включив до складу валового доходу суму відсотків, яка нарахована банківською установою на депозитний рахунок, оскільки такий прибуток не є доходом у розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". З приводу висновків ДПІ про нікчемність укладених ним правочинів, позивач вказав, що договори між ним та контрагентами виконані належним чином, під час перевірки відповідачу надавались всі податкові накладні, на підставі яких ним було сформовано податковий кредит.

Відповідач позов не визнав і подав суду письмові заперечення (т. 1, а. с. 152-157), у яких навів такі доводи. На думку відповідача, відсотки, які нараховані на депозитний рахунок, є доходом позивача, який повинен включатись до складу валового доходу і з якого повинен сплачуватись податок на прибуток підприємств. У ході перевірки було встановлено, що позивачем укладено правочини, які носять характер таких, що порушують публічний порядок та суперечать інтересам держави і суспільства, з чого відповідач робить висновок про їх нікчемність. Підставою для такого висновку відповідача послугувало те, що під час перевірки позивач не надав товарно-транспортних накладних, які б засвідчували факт отримання товару.

Оскільки відповідач, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, заперечує проти адміністративного позову, відповідно до ст. 71 ч. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на нього покладається обов'язок доказування правомірності свого рішення.

У відповідності до ст. 160 ч. 3 КАС України, у судовому засіданні 27 квітня 2011 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

З 30 серпня до 24 вересня 2010 р. ДПІ проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 26 березня 2009 р. до 30 червня 2010 р., валютного та іншого законодавства за той же період. Результати перевірки оформлені актом від 29 вересня 2010 р. № 7771/23-200/36433876 (далі - акт перевірки) (т. 1, а. с. 10-98).

Як зазначено відповідачем у висновку акту перевірки (т. 1, а. с. 97-98), позивачем порушено:

- ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.2., ст. 5 п. 5.1., п. 5.2. пп. 5.2.1., п. 5.3. пп. 5.3.9. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", чинного на час перевірки позивача, у результаті чого останнім занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 43601,0 грн.;

- ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.1., 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на час перевірки позивача, у результаті чого останнім занижено податок на додану вартість на загальну суму 33138,0 грн.;

- ст. 203 ч. 1, 5, ст. 215 ч. 1, ст. 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме позивачем укладено нікчемні правочини з ТОВ "Металгруп-М", ТОВ компанія "Ресурс-Нік", ТОВ "Мак Стейлс" і ТОВ "Соло-74".

На підставі висновків акту перевірки, 18 жовтня 2010 р. ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001782301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 43601,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 15570,0 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0001802301/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 33138,0 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 16569,0 грн. (т. 1, а. с. 100-101).

Одним з висновків ДПІ про порушення податкового законодавства з боку позивача є те, що до складу валового доходу ним не включено доходи у виді відсотків на депозитному рахунку у банку, що суперечить вимогам ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.2. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до ст. 4 п. 4.1. пп. 4.1.1. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. Валовий доход включає: доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.

З огляду на законодавче формулювання наведеної норми, для того, щоб дохід позивача вважався валовим доходом, він повинен бути отриманий від здійснення банківських або фінансових послуг, тобто позивач повинен надавати такі послуги. У той же час, позивач не є установою, яка надає банківські та/або фінансові послуги, а навпаки, він є користувачем таких послуг.

Як визначено ст. 1 п. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Перелік фінансових послуг наведено у ст. 4 вказаного Закону - фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 7) надання гарантій та поручительств; 8) переказ коштів; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

Стаття 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" визначає, що право на здійснення операцій з надання фінансових послуг надається фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності).

Згідно визначення терміну "фінансова установа" наданого у ст. 1 п. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Таким чином, позивач не є фінансовою установою, яка надає банківські або фінансові послуги, а навпаки є отримувачем цих послуг, а тому висновок ДПІ про те, що відсоткі, нараховані позивачу на кошти, що знаходяться на депозитному рахунку позивача є валовим доходом помилкові і суперечать проаналізованому законодавству.

Доводам ДПІ про укладення позивачем правочинів без мети настання правових наслідків, обумовлених метою таких правочинів, суд надає наступну оцінку.

Як зафіксовано в акті перевірки, позивач уклав низку договорів: 5 травня 2009 р. договір купівлі-продажу сільгосппродукції з ТОВ "Металгруп-М"; 9 жовтня 2009 р. договір купівлі-продажу з ТОВ компанія "Ресурс-Нік", за умовами якого купив у зазначеного товариства сільгосппродукцію; 15 січня 2010 р. договір про надання послуг з ТОВ компанія "Ресурс-Нік", згідно якого товариство надавало позивачу транспортно-експедиційні послуги; 27 квітня 2010 р. договір навантажувально-розвантажувальних робіт, за умовами якого ТОВ компанія "Ресурс-Нік" надавало позивачу послуги з виконання робіт з навантаження і розвантаження; 1 грудня 2009 р. договір купівлі-продажу сільгосппродукції з ТОВ "Мак Стейлс"; 1 травня 2010 р. договір купівлі-продажу сільгосппродукції з ТОВ "Соло-74".

Під час перевірки ДПІ досліджувала умови зазначених договорів, а також в акті перевірки перелічила податкові накладні, отримані позивачем від зазначених контрагентів, на підставі яких позивач сформував податковий кредит. Зазначені обставини наведені на сторінках 5-23 акту перевірки (т. 1, а. с. 14-32) і з їх приводу - умов договорів, наявності у позивача податкових накладних, спору між сторонами не існує.

Доводи ДПІ зводяться до того, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні, які засвідчують перевезення товару від ТОВ "Металгруп-М", ТОВ "Мак Стейлс" і ТОВ "Соло-74" до позивача, а ДПІ у Жовтневому районі Миколаївської області, на обліку у якій знаходиться ТОВ компанія "Ресурс-Нік", не має змоги перевірити товариство у зв'язку із недопуском посадових осіб до перевірки. Саме з наведених обставин, ДПІ робить висновок про "безтоварність" господарських операцій позивача з зазначеними контрагентами.

Суд відзначає, що характер укладених позивачем договорів (купівля сільгосппродукції, транспортно-експедиційні послуги, послуги з навантаження та розвантаження) узгоджується із основними видами його діяльності за КВЕД, які зазначені у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України: 51.21.0. - оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, 63.40.0. - організація перевезення вантажів, 60.24.0. - діяльність автомобільного вантажного транспорту (т. 1, а. с. 127). Це ж спростовує і доводи відповідача про те, що придбані товари та послуги не пов'язані з власною господарською діяльністю позивача.

Заперечення відповідача в частині відсутності у позивача товарно-транспортних накладних виданих ТОВ "Металгруп-М", ТОВ "Мак Стейлс" і ТОВ "Соло-74" є безпідставними, оскільки, як зазначає сам відповідач у акті перевірки, обов'язок доставити товар - сільгосппродукцію, покладався на контрагентів позивача, а договір послуг від 15 січня 2010 р. та договір на навантажувально-розвантажувальні роботи від 27 квітня 2010 р., які за своєю юридичною природою є договорами надання послуг, взагалі не передбачають складання товарно-транспортної накладної, оскільки при їх виконанні не здійснюється переміщення товару. Отримання позивачем послуг в даному випадку підтверджують акти здачі-прийняття робіт (т. 1, а. с. 202, 210, 218).

Згідно ст. 3 п. 3.1. пп. 3.1.1. Закону України "Про податок на додану вартість", чинного на момент укладання та виконання договорів, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до ст. 4 п. 4.1. Закону України "Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни.

Як встановлено ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.1. Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно ст. 9 ч. 1, 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно ст. 7 п. 7.2. пп. 7.2.6. Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами ст. 7 п. 7.3. пп. 7.3.1. Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Єдине обмеження щодо включення до складу податкового кредиту сплаченого податку, міститься у ст. 7 п. 7.4. пп. 7.4.5. Закону України "Про податок на додану вартість" - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Факт наявності у позивача податкових накладних, виданих ТОВ "Металгруп-М", ТОВ компанія "Ресурс-Нік", ТОВ "Мак Стейлс" і ТОВ "Соло-74" відповідачем не заперечується, їх перелік наведений в акті перевірки.

Оплата позивачем отриманих товарів і послуг підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку позивача (т. 1, а. с. 102-120).

Таким чином, на час перевірки, договори укладені позивачем з ТОВ "Металгруп-М", ТОВ компанія "Ресурс-Нік", ТОВ "Мак Стейлс" і ТОВ "Соло-74" були сторонами виконані належним чином, позивач отримав товар і повністю його оплатив, а тому у позивача мались всі законні підстави для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у ціні товару за договорами, укладеними з вищезазначеними контрагентами.

Питання недійсності (нікчемності) правочинів регулюються нормами ЦК України.

Так, згідно ст. 215 ч. 1, 2 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, тобто нікчемним є виключно той правочин, нікчемність якого прямо передбачена законодавством.

ЦК України передбачає, що нікчемними правочинами є правочини, передбачені ст. 219 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину), ст. 220 ч. 1 (недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору), ст. 221 ч. 2 (вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності), ст. 224 ч. 1 (вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування), ст. 226 ч. 1 (вчинення правочину недієздатною фізичною особою), а також правочини, укладені у випадках, передбачених ст. ст. 27 ч. 1, 121 ч. 3, 126 ч. 6, 247 ч. 3, 249 ч. 1, 547 ч. 2, 586 ч. 3, 614 ч. 3, 633 ч. 6, 661 ч. 2, 698 ч. 4, 719 ч. 3, 720 ч. 4, 739 ч. 1 ЦК України.

Жодна з перелічених статей ЦК України не може бути застосована до договорів, укладених позивачем.

Стаття 228 ч. 1 ЦК України визначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З цього приводу Пленум Верховного Суду України у постанові від 6 листопада 2009 р. № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у п. 18 зазначає: перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За правилами ст. 2 ч. 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що відповідач, приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, діяв без врахування всіх обставин справи та не довів суду їх законність, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ст. 94 ч. 1 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивач, надавши квитанцію від 26 листопада 2010 р. (т. 1, а. с. 2а), документально підтвердив судові витрати у виді судового збору у розмірі 3,40 грн., який підлягає відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 17, 94, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 18.10.10 р. № 0001782301/0 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.10.10 р. № 0001782301/0 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва.

4. Визнати протиправним податкове повідомлення-рішення від 18.10.10 р. № 0001802301/0 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва.

5. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.10.10 р. № 0001802301/0 ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва.

6. Відшкодувати ТОВ "Форма Тех" судовий збір у сумі 3,40 грн. з Державного бюджету Укаїни.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства Україні, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства Україні, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова у повному обсязі складена

29 квітня 2011 р.

Суддя А. О. Мороз