Постанова № 25658963, 16.08.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2012 року 2а-2469/12/1070

Суддя Київського окружного адміністративного суду Волков А.С.,

при секретарі судового засідання Гульцо О.І.,

за участю:

представників позивача - Вітер І.В., Пустьякової О.І.,

представників відповідача - Степаненка Р.О., Таран О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

до Приватного підприємства "Спарта ХХІ"

про стягнення коштів, отриманих за нікчемними правочинами,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Баришівська об'єднана державна податкова інспекція Київської області Державної податкової служби з позовом до Приватного підприємства "Спарта ХХІ" про стягнення коштів у сумі 1299141,60 грн. як таких, що отримані за нікчемною угодою (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07.08.2012).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між відповідачем і Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" укладено договір на проведення рекламної кампанії на спеціальних конструкціях, на підставі якого відповідач сплатив виконавцю робіт суму 1299141,60 грн. На думку позивача, відповідач при укладенні вказаного договору не переслідував мету отримання послуг, роботи за цим договором фактично не виконувались. В дійсності, відповідач переслідував іншу мету - зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість. На думку позивача, даний договір є нікчемним, адже його укладено з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Оскільки договір є нікчемним, позивач просив суд застосувати наслідки нікчемного правочину, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України та статтею 228 Цивільного кодексу України, - стягнути в доход держави все одержане позивачем за нікчемним правочином.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, стверджував про безпідставність вимог позивача. На думку відповідача, договір, укладений між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані", відповідає вимогам чинного законодавства, відповідач оплатив виконані роботи (послуги), факт виконання робіт підтверджується актами здачі-прийняття робіт та податковими накладними, виданими виконавцем.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Приватне підприємство "Спарта ХХІ" є юридичною особою, що 21.06.2006 зареєстрована виконавчим комітетом Березанської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Баришівській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області.

Основний вид діяльності відповідача за КВЕД - діяльність приватних охоронних служб.

У листопаді 2010 року між Приватним підприємством "Спарта ХХІ" (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" (виконавець) укладено договір від 12.11.2010 б/н на проведення рекламної кампанії на спеціальних конструкціях, згідно з яким виконавець зобов'язувався професійно і якісно впродовж строку дії договору проводити рекламну кампанію для замовника на території України на спеціальних конструкціях (bill board).

Договір діяв до 29.04.2011, згідно з додатковою угодою від 28.04.2011 договір розірвано за взаємною згодою сторін.

Як убачається з додатків до договору, послуги з проведення рекламної кампанії надавались у період з 12.11.2010 по 29.04.2011 шляхом розміщення рекламних плакатів відповідача на спеціальних конструкціях (bill board) виконавця, що розташовані на території міста Києва. Перелік спеціальних конструкцій та місць їх розташування, а також розмір плати за надані послуги узгоджувався сторонами кожного місяця шляхом підписання додатків до договору.

На підтвердження факту виконання робіт сторони договору склали п'ять актів здачі-приймання робіт, в яких стверджується, що в грудні 2010 року, січні, лютому, березні та квітні 2011 року виконавець провів рекламну кампанію на спеціальних конструкціях (bill board) розміром 6х3 (кількість конструкцій - 25, 47, 49 в різних місяцях), загальна вартість робіт (послуг) визначено в сумі 1300005,85 грн.

Умовами договору передбачено, що оплата за надані послуги має здійснюватись щомісячно. В оплату за надані послуги відповідач сплатив на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" кошти на загальну суму 1300005,85 грн., у тому числі ПДВ - 216523,60 грн. та податок на рекламу - 884,25 грн., з яких: 1163005,85 грн. - у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця, а 137000,00 грн. - готівкою.

На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг (робіт) сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" сімнадцять податкових накладних на загальну суму 1300005,85 грн., у тому числі ПДВ - 216523,60 грн.

Від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" договір та інші документи (додатки до договору, додаткові угоди, акти здачі-приймання робіт, податкові накладні) підписано директором товариства - Ясінським Миколою Григоровичем.

Під час судового розгляду встановлено, що витрати, понесені відповідачем на оплату рекламних послуг за договором від 12.11.2011 відповідачем віднесено до складу валових витрат, а за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених виконавцю робіт у складі їх ціни, відповідач сформував податковий кредит.

У грудні 2011 року посадовими особами Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" за період з 01.11.2010 по 30.04.2011 (акт перевірки від 21.12.2011 № 1493/23/34068847).

На підставі аналізу первинних документів відповідача та даних, одержаних від Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва за результатами перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" (акт перевірки від 23.06.2011 № 169/23-50/37099946), податковим органом зроблено висновок про те, що ніякі роботи за договором від 12.11.2011 б/н, укладеним між Приватним підприємством "Спарта ХХІ" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані", не виконувались, а договір укладено з метою мінімізації податкових зобов'язань.

За наслідками перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 та пункту 5.9 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що виявилось у віднесенні до складу валових витрат коштів, сплачених Товариству з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" на підставі нікчемного правочину, що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 265925,54 грн.

Також, у ході перевірки встановлено, що відповідач порушив вимоги підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", пунктів 198.1, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 216523,60 грн.

За результатами перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення, згідно з якими позивачу збільшено суму грошових зобов'язань за платежами "Податок на прибуток приватних підприємств" та "Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)", а також пред'явлено даний позов про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд витребував від відповідача документи чи інші матеріальні носії, які б підтверджували факт виконання робіт з проведення рекламної кампанії, а також зробив спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані".

Так, умовами договору передбачено вимоги до рекламного матеріалу (плакатів), контрольних макетів замовника, порядок обміну матеріалом (наявність довіреностей представників, складання актів), створення адресної програми - робочого документу, що містить відомості про місцезнаходження спеціальних конструкцій, їх тип, розмір, сторону (А або Б), з освітленням (без освітлення), а також щомісячне надсилання фотозвітів на підтвердження факту проведення рекламної кампанії.

Однак, відповідач не надав суду жодного документу чи матеріального носія, який би підтверджував факт розміщення реклами чи виконання робіт виконавцем. Такі документи не були надані й податковому органу під час перевірки та адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень.

Відповідач не надав суду також жодних внутрішніх документів (службових записок, наказів тощо), які б обґрунтовували необхідність проведення рекламної кампанії, способи рекламування, вимоги до реклами та рекламних носіїв тощо.

Зі спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців убачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" зареєстровано 26.04.2010 виконавчим комітетом Запорізької міської ради, статус відомостей - не підтверджено, стан юридичної особи - припинено. Основний вид діяльності - лісопильне та стругальне виробництво, просочування деревини. Засновником і керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" є Ясінський Микола Григорович.

За даними Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (акт перевірки від 23.06.2011 № 169/23-50/37099946) Товариство з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" за місцезнаходженням відсутнє, балансова вартість основних фондів складає 0,00 грн., податкову звітність не подає.

З пояснень Ясінського Миколи Григоровича, наданих 29.06.2011 року посадовим особам податкової міліції у Святошинському районі м. Києва, убачається, що на початку 2010 року він загубив свій паспорт, який у подальшому йому повернув невідомий чоловік, про Товариство з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані" ніколи не чув, у його заснуванні участі не брав і не є його директором, ніяких довіреностей нікому не видавав, ніяких документів від імені цієї юридичної особи не підписував.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Як убачається з частини першої статті 208 Господарського кодексу України, застосування санкцій здійснюється лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

З урахуванням викладеного, для вирішення даної справи суду необхідно вирішити такі питання:

чи є правочин, укладений відповідачем з його контрагентом, нікчемним, тобто, чи вчинено його з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, чи порушує він публічний порядок;

чи є інші умови для застосування наслідків нікчемного правочину, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України (наявність умислу у сторін правочину, об'єкту стягнення, у разі визнання правочину нікчемним).

В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У сфері оподаткування основи публічного порядку визначаються статтею 67 Конституції України, згідно з якою кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд при вирішенні даної справи виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин у економічній сфері. У зв'язку із цим презюмується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди, економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій декларації та бухгалтерській звітності, - є достовірними.

Під податковою вигодою слід розуміти зменшення розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також одержання права на повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету.

Надання платником податків до податкового органу всіх належним чином оформлених документів, що передбачені податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в цих документах, є неповними, недостовірними й/або суперечливими.

Одержання податкової вигоди повинно визнаватися необґрунтованим, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподатковування платником податків враховано операції, що не відповідають їх дійсному економічному змісту або враховано операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Про необґрунтованість одержання платником податків податкової вигоди можуть також свідчити наступні обставини:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної до економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподатковування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром (послугами), який не вироблявся (послуги фактично не надавалися) або який не міг бути вироблений (послуги не могли бути наданими) в обсязі, зазначеному платником податків у документах бухгалтерського обліку.

Той факт, що юридичну особу контрагента платника податків ліквідовано або визнано банкрутом одразу після завершення операції сам по собі не є ознакою того, що платник податків отримав податкову вигоду безпідставно, але у сукупності та взаємозв'язку з іншими обставинами справи може свідчити про безпідставне отримання податкової вигоди.

Суд зазначає, що юридична форма є похідною від економічної суті. За відсутності економічного змісту у відносинах суб'єктів господарювання одне лише формальне складання ділових паперів не може призводити до безпідставного отримання платником податків податкової вигоди.

Отже, якщо платник податків уклав договір, який не обумовлений розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру), а лише з метою отримання податкової вигоди чи мінімізації оподаткування, такий правочин слід вважати таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, порушує публічний порядок і, таким чином, є нікчемним.

Відповідно до статей 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідач на підтвердження факту виконання робіт надав суду копії фінансово-господарських документів: договір з додатками, акти здачі-приймання робіт, платіжні доручення, податкові накладні. Однак, жодного плакату чи іншого графічного зображення рекламного характеру на паперовому чи електронному носіях, фотозвіту про проведення рекламної кампанії на спеціальних конструкціях (bill board), зроблених виконавцем робіт, відповідачем суду не надано.

Таким чином, твердження відповідача про отримання рекламних послуг (робіт) від контрагента є фікцією, яка супроводжувалась оформленням документів з метою створення видимості того, що надання послуг (виконання робіт) відбулось в дійсності.

Зважаючи на всі факти і обставини, встановлені судом під час розгляду даної справи у їх сукупності і взаємозв'язку, враховуючи те, що внаслідок укладення договору відповідач отримав очевидну податкову вигоду у вигляді зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, суд вважає, що договір від 12.11.2010 б/н на проведення рекламної на спеціальних конструкціях, укладений між Приватним підприємством "Спарта ХХІ" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Брендоптим компані", є нікчемним, оскільки суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок.

Зі змісту статті 208 Господарського кодексу України вбачається, що в разі, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, в доход держави стягується все одержане стороною за зобов'язанням.

Як встановлено під час судового розгляду, ніякі послуги за договором від 12.11.2010 б/н на проведення рекламної на спеціальних конструкціях відповідачу не надавались, тобто, він нічого за цим договором не отримав від контрагента. Це означає, що предмет або його вартість, які відповідно до статті 208 Господарського кодексу України підлягають стягненню в доход держави з відповідача, відсутні.

Відтак, вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою, задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Волков А.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 серпня 2012 р.