Ухвала суду № 25655477, 07.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-9581/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шелест С.Б.

Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Собківа Я.М.

суддів: Борисюк Л.П., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Мартиненко Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельне об'єднання "АРХІГРУП" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельне об'єднання "АРХІГРУП" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2010 року позивач -ТОВ «Будівельно -торговельне об'єднання «АРХІГРУП»звернувся (далі по тексту - ТОВ «БТО «АРХІГРУП») до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, в якому просив визнати недійсними податкові повідомлення -рішення відповідача №0000063500/0 від 19.11.09р., № 0000063500/1 від 02.02.10р., № 0000063500/2 від 22.04.10р. та №0000063500/3 від 14.05.10р., які були прийняті на підставі акту невиїзної документальної перевірки ТОВ «Будівельно -торговельне об'єднання «АРХІГРУП»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Ламерік України»за період з 01.04.2008 року по 31.12.2008 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельне об'єднання "АРХІГРУП" відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, працівниками Державної податкової адміністрації у м. Києві була проведена невиїзна документальна перевірка ТОВ «БТО «АРХІГРУП»з питання правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Ламерік Україна»за період з 01.04.08р. по 31.12.08р., за результатами якої складено акт перевірки від 09.11.09р. за №69/35-30/33691059 та виявлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість в сумі 3 234 254,88 грн.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення -рішення від 19 листопада 2009 року № 0000063500/0, яким ТОВ «БТО «АРХІГРУП»визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 4 851 382,33 грн.

Вказане податкове повідомлення -рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку у відповідності до положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

На підставі скарги позивача, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва прийнято рішення, яким вищенаведене податкове повідомлення-рішення залишено без змін та прийнято податкове повідомлення -рішення №0000063500/1 від 02.02.2010 року.

При подальшому оскаржені вищевказаних податкових повідомлень-рішень відповідача в адміністративному порядку, останні були залишені без змін органами податкової служби (ДПА у м. Києві, ДПА України).

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень -рішень, судова колегія зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Із системного аналізу пункту 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»випливає, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Тобто з метою оподаткування фактом поставки товарів визнається як операція, в результаті якої за умовами договору між постачальником та покупцем передача товару вже відбулася (у покупця виникло право власності на товар), так і операція, в результаті якої виникнення права власності на товар ще має відбутися при виконанні певних умов договору, тобто оплати товару чи отримання товару покупцем.

Таким чином, визначення дати виникнення податкових зобов'язань при здійсненні операцій з продажу товарів не залежить від дати переходу права власності на товар, що поставляється, а вжите в пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону № 168/97-ВР поняття відвантаження товарів слід розуміти не як визначення факту виникнення права власності на товар, а як визначення початку процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника.

В свою чергу, податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обов'язковою умовою, з якою Закон пов'язує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств " господарська діяльність -будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності -продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів було встановлено, що 10 грудня 2008 року між ТОВ «БТО «Архігруп»(Покупець) та ТОВ «Ламерік Україна» (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу товару (будівельних матеріалів) №280, за умовами якого Продавець зобовязується передати у власність Покупцю будівельні матеріали (товар), а Покупець, у свою чергу, прийняти та оплатити товар на умовах вказаного договору.

Як вбачається з висновків акту перевірки від 09.11.09р. №69/35-30/33691059, ТОВ «Ламерік Україна»виписало ТОВ «БТО «Архігруп»податкові накладні на загальну суму 19 405 529, 25 грн., у тому числі податок на додану вартість -3 234 254, 90 грн., сума якого була включена позивачем до складу податкового кредиту за квітень грудень 2008 року.

У період з липня по грудня 2008 року позивачем було проведено розрахунки з ТОВ «Ламерік Україна»за отримані ним будівельні матеріали та виконані останнім роботи. В результаті проведення відповідних розрахунків, позивач отримав податкові накладні на загальну суму 3 234 254,88 грн.

На підтвердження існування договірних взаємовідносин з ТОВ «Ламерік України»упродовж зазначеного періоду, позивачем було надано лише Договір від 10.12.2008 року №280, за умовами якого ТОВ «Ламерік Україна»зобов'язалось передати у власність ТОВ «БТО «АРХІГРУП»будівельні матеріали, а ТОВ «БТО «АРХІГРУП»прийняти та оплатити вказані матеріали на умовах цього договору.

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач вказує на наявність висновку судово - почеркознавчої експертизи №165 від 10.08.09 р., проведеної сектором фототехнічних, портретних, технічних досліджень документів та почерку відділу криміналістичних досліджень НДЕКЦ при УМВС України при Південно-Західній залізниці. за матеріалами кримінальної справи № 50-5538.

Зі змісту даного висновку вбачається, що підписи, які містяться в первинних бухгалтерських документах, вилучених у ТОВ «БТО «Архігруп»на підставі постанови про виїмку від 14.07.09р., виконано не від імені ОСОБА_2, а іншою невідомою особою.

Крім цього, відповідач посилається на наявність протоколу допиту свідка ОСОБА_2 від 06.04.09р., проведеного старшим слідчим прокуратури м. Києва в рамках розслідування кримінальної справи №50-5538, з якого зокрема вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрував на себе підприємство на прохання сусіда ОСОБА_3, діяльністю ТОВ «Ламерік Україна» допитаний свідок не займався, назва вказаного підприємства йому не відома, договори, акти виконаних робіт та інші фінансово господарські документи, як директор, не підписував.

На думку відповідача, вказані докази свідчать про нікчемність укладеного сторонами правочину, оскільки ТОВ «Ламерік Україна» було створене громадянином ОСОБА_2 з метою корисливих спонукань та приховування незаконної діяльності та без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

В свою чергу, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України).

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, за інформацією бази облікових даних, викладеною в листі Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва від 09.09.10р. №9823/7/15-710, функції засновника, керівника та головного бухгалтера ТОВ «Ламерік Україна»виконував громадянин ОСОБА_2, який згідно витягу із звіту форми 1-ДФ обліковувався єдиним працівником даного підприємства.

Як вбачається із протоколу виїмки від 27.07.09 р., складеного старшим оперуповноваженим УПМ ДПА у м. Києві, у позивача було вилучено документи по взаємовідносинам з ТОВ «Ламерік Україна», до яких зокрема належать видаткові накладні в кількості 82 шт. та податкові накладні у кількості 133 шт. за період з 28.04.08 р. по 31.12.08 р.

Наявні у справаі Зібраними у справі та дослідженими судом доказами у їх сукупності підтверджується, що ТОВ «Ламерік Україна»товари фактично не поставлялись та позивачем не придбавались.

Отже, наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що ТОВ «Ламерік Україна» товари фактично не поставлялись та позивачем не придбавались. Разом з тим, невстановлені слідством особи використовували ТОВ «Ламерік Україна»лише для прикриття незаконної діяльності, управляючи підприємством та складаючи фіктивні документи господарської діяльності та податкової звітності від іменігромадянина ОСОБА_2

Крім цього, надані позивачем виписки з банку, на підтвердження проведення ним розрахунків з ТОВ «Ламерік Україна»за отримані товари та послуги, що є доказом правомірності віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки у вказаних виписках містяться посилання на проведення оплати за надані послуги, згідно договорів, копії яких позивачем надані не були.

З підстав вищенаведених обставин та наявних у справі доказів, колегія суддів приходить до висновку про фіктивність господарської операції позивача з ТОВ «Ламерік Україна», яка була оформлена Договором купівлі-продажу товару від 10.12.2008 року №280, оскільки дана операція не мала товарного характеру, купівля та реалізація товару були оформлені лише документально, однак не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Таким чином, дії платника податку ТОВ «БТО «Архігруп» свідчать про його недобросовісність, а вчинені ним господарські операції викликають сумнів в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

За таких обставин, вимоги даного позову колегія суддів знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-торговельне об'єднання "АРХІГРУП" -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2010 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Ісаєнко Ю.А.