Ухвала суду № 25654662, 14.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13512/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

"14" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Оксененка О.М., Федотова І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Завод опоряджувальних матеріалів»до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Завод опоряджувальних матеріалів»звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги мотивує тим, що відповідач безпідставно визначив суму податкового зобов'язання по земельному податку за період з квітня по червень 2009 року пропорційно з 1 % до 3 % задекларованої суми за кожен місяць на підставі Рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві». Земельна ділянка, що знаходиться у користуванні підприємства, відноситься до земель, грошову оцінку яких встановлено і не відноситься до земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій-десятій статті 7 та частині другій статті 6 Закону України «Про плату за землю». Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення -рішення винесені з порушенням Законів України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про плату за землю»та просить скасувати повністю.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року задоволено позов. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від № 0014201530/0 від 17.08.2009 року.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції -без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва було проведено камеральну перевірку податкової декларації (розрахунку) земельного податку ВАТ «Завод опоряджувальних матеріалів», поданого на 2009 рік.

За результатами даної перевірки складено акт № 786/15-30/24595245 від 31.07.2009 року, за змістом якого перевіркою було встановлено, що розмір зобов'язання з земельного податку ВАТ «Завод опоряджувальних матеріалів», зазначений платником податку у розрахунку земельного податку на 2009 рік, є меншим ніж визначено за результатами перевірки, оскільки товариством не враховано вимоги п. 2 Рішення Київської міської Ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», що призвело до заниження податкового зобов'язання на 331741,56 грн.

На підставі висновків вищезазначеного акту перевірки та п.п. «в»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 , пп.17.1.4 п. 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинний на момент виникнення правовідносин, ДПІ у Голосіївському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 17.08.2009 року № 0014201530/0 про визначення податкового зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб у розмірі 348328,64 грн., в тому числі 331741,56 грн. - основний платіж, 16587,08 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись з зазначеним вище податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його у судовому порядку.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спірне повідомлення-рішення прийнято відповідачем неправомірно, оскільки рішення органу місцевого самоврядування, яке стало підставою для перерахунку позивачу податкового зобов'язання скасовану в судовому порядку, а тому вимоги позивача є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.

Спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку є Закон України «Про систему оподаткування».

Преамбулою Закону України «Про систему оподаткування»визначено принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Преамбулою Закону України «Про плату за землю»встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до змісту п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування»земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів.

Згідно з ч. 2 ст. 14 цього ж Закону загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю»ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.

З системного аналізу п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю»вбачається, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю».

До повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України «Про плату за землю».

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю»ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що п. 2 Рішення Київської міської ради № 944/944 від 25.12.2008 року «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає ч. ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».

Судом першої інстанції було встановлено, що при винесенні рішення відповідач керувався рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 року № 944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлено, що 01.04.2009 року плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою, прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, не зареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких у встановленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної річної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі»(3%).

При цьому судом першої інстанції було встановлено, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 2а-332/10, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.09.2011 року у справі № К/9991/23210/11, визнано незаконним і нечинним вказане вище рішення органу місцевого самоврядування з моменту прийняття п. 2 рішення Київської міської ради № 944/944 від 25.12.2008 року "Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві".

Зокрема, Шевченківський районний суд м. Києва дійшов висновку, що приймаючи п. 2 оскаржуваного рішення, Київська міська рада діяла всупереч ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 7, ст. 13 Закону України «Про плату за землю», ст. ст. 18, 21 Закону України «Про оренду землі», з перевищенням повноважень, передбачених ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Колегією суддів встановлено, що позивач сплатив земельний податок за ставкою, встановленою ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», у повному обсязі.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем безпідставно зроблено висновок про заниження позивачем податкового зобов'язання з земельного податку, а тому даний позов підлягає задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим -ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Оксененко О.М.

Федотов І.В.