Постанова № 25654521, 08.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-18283/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"08" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Маслія В.І., Файдюка В.В.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Даймекс - Київ»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.01.2012 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Даймекс - Київ»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Даймекс - Київ»з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: (1) від 18.11.2011 № 0008122312, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 262963 грн. за основним платежем та 65741 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та (2) податкове повідомлення-рішення № 0008132312 від 18.11.2011 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток підприємств»у розмірі 316491 грн. за основним платежем та 79123 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, які ухвалені за результатами перевірки взаємовідносин позивача з низкою підприємств, які надавали позивачу, кур'єрські послуги.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 24.01.2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовив.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу на постанову, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю «Даймекс - Київ»зареєстроване у статусі юридичної особи 22.01.2007 року Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією. Код з ЄДР - 34821033. Місцезнаходження: 04107, м. Київ, вул. Підгірна, 28, літера А. Підприємство є платником ПДВ та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі м. Києва.

ДПІ у Шевченківському районі м. Києва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача. За результатами перевірки складено акт від 27.10.2011 року № 2269/23-12/34821033. Перевіркою встановлено взаємовідносини з: TOB «Альянс БКЦ»(30369, м. Київ, вул. Саперно-Слобідська, 25В), ЗАТ «Будмеханізація»(01033, м. Київ, вул. Тарасівська, 9-Б); TOB «Будмеханізація-СВ»(03191, м.Київ, вул. Лятошинського, 4А/289; TOB «Євростеп Плюс»(07300, Київська обл., місто Вишгород, вул. Шолуденка, 13-А; TOB «Інкомсервіс Плюс»(07300, Київська обл., місто Вишгород, вул. Шолуденка, 13-А). Податковим органом було зроблено висновки про те, що спірні операції між позивачем та контрагентами фактично не виконувались, тобто були оформлені безтоварні операції, контрагенти не мали адміністративно-господарських можливостей для виконання спірних операцій, що, на думку ДПІ виключає можливість формування спірних сум податкового кредиту та валових витрат.

Таким чином за результатами перевірки встановлено порушення позивачем вимог п/п. 7.4.5., 7.7.1., Закону України «Про податок на додану вартість», та порушення п/п. 5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком податкового органу та звертає увагу на наступне.

В матеріалах справи знаходиться первинна документація, що підтверджує факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а саме: рахунки-фактури, податкові накладні, оборотно-сальдові відомості, платіжні доручення, банківські виписки та акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), за господарськими відносинами між TOB «Даймекс-Київ»та TOB «Альянс БКЦ», ЗАТ «Будмеханізація», TOB «Будмеханізація-СВ», TOB «Кімістрейд», TOB «Євростеп Плюс».

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закон України «Про податок на додану вартість»передбачено тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Колегія суддів вважає, що позивачем доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту.

У відповідності п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що під терміном "валові витрати виробництва та обігу" - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач сплатив вартість робіт згідно Договорів, що підтверджується банківськими виписками по рахунках позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив розрахунки з контрагентами в безготівковій формі, а тому у відповідності до зазначеної вище норми отримав право на збільшення валових витрат.

Таким чином, у ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відсутні належні правові підстави для висновку про порушення позивачем вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з боку позивача відсутні порушення податкового законодавства.

Що стосується нікчемності правочинів, то колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що при укладені позивачем договорів зі своїми контрагентами додержані вимоги ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

В свою чергу, державним податковим інспекціям надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»№ 509-XII від 04.121990 року).

З наведеного чітко видно, що відповідач, у разі необхідності, має право звернутися до суду з метою визнання нікчемним правочину, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року. Також колегією суддів апеляційної інстанції взято до уваги лист Державного комітету України з питань регуляторної політки та підприємництва № 7319 від 16.09.2011 року, де зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Таким чином, перевіряючими відповідача було зроблено хибний висновок, що укладені між позивачем та контрагентами правочини, не були спрямовані на настання реальних правових наслідків, суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, є такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, а тому є нікчемними.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Частиною 2 ст. 3 цього Кодексу передбачено, що господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є первинний документ. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Таким чином, судовою колегією встановлено, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум, належним чином оформленими документами. Такими документами Закон визначає податкові накладні, що оформлені належним чином.

Колегія суддів вважає те, що здійснення господарської діяльності контрагентами позивача не може мати наслідків для самого позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено наступне: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позивач не може нести відповідальність за негативні наслідки господарської діяльності контрагента, за умови, що операції із ним виконані та підтверджені належним чином.

Що стосується посилань відповідача на те, що в провадженні СВ ПМ ДПА у Житомирській області перебуває кримінальна справа № 11/089001 відносно посадових осіб, які мали безпосереднє відношення до контрагентів, з якими позивач мав господарську діяльність, то колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.

В матеріалах справи є докази того, що на підставі п.2 ст. 6, ст. 97 КПК України, ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі м. Києва відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно службових осіб TOB «Альянс БКЦ», ЗАТ «Будмеханізація», TOB «Будмеханізація-СВ», TOB «Кімістрейд», TOB «Євростеп Плюс», ТОВ «Інком сервіс Плюс», ТОВ «ТК Торглайн», та ТОВ «Сучасник -КА»за ознаками злочину, передбаченого ст. 212 КК України, за відсутністю в їх діях складу злочину.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було не вірно встановлено фактичні обставини справи та дана не належна оцінка дослідженим доказам, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва підлягає скасуванню. Крім того, на час розгляду справи судом першої інстанції, були відсутні надані пізніше докази, тому вказаний суд не мав можливості їх оцінити.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 199, 202, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Даймекс - Київ»-задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2012 року -скасувати та постановити нову, якою позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Даймекс - Київ»- задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення -рішення № 0008122312 та 0008132312 від 18.11.2011 року.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Маслій В.І.

Файдюк В.В.