Ухвала суду № 25654276, 08.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4174/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"08" серпня 2012 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Кучми А.Ю., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Блажієвській А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «У Сек'юріті Сервіс»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «У Сек'юріті Сервіс»звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 вересня 2011 року № 0008352307, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1127223,00 грн., з них 1029871,00 грн. - основний платіж та 97352,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та від 23 грудня 2011 року № 0008352307, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 492 925,00 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Печерському районі м. Києва подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі м. Києва з 07.09.2011 року по 08.09.2011 року було проведено невиїзну позапланову документальну перевірку ТОВ «У Сек'юріті Сервіс»з приводу правильності обчислення податкового кредиту при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Лоу Консалт»за період з 01.09.2010 року по 31.03.2011 року та було складено акт № 1241/23-7/35921554 від 08.09.2011 року.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з ПДВ на 1029871,00 грн.. Вказаний висновок зроблено на підставі висновків Бориспільської ОДПІ у Київській області, відображених в акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Лоу Консалт»від 20 травня 2011 року № 413/7/36429084, в якому зазначено, що ТОВ «Лоу Консалт»фактично не може здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів та трудових ресурсів.

В результаті, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 вересня 2011 року № 0008352307, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1127223,00 грн., з них 1029871,00 грн. - основний платіж та 97352,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

За наслідками розгляду первинної скарги позивача на вказане рішення ДПА у м. Києві прийнято рішення від 09.12.2011 року № 11785/10/25-114 про результати розгляду скарги, за наслідками якого 23 грудня 2011 року ДПІ у Печерському районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення № 0008352307 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 492925,00 грн..

На спростування доводів апелянта щодо відсутності в матеріалах справи податкового повідомлення-рішення, прийнятого на підставі рішення ДПА у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 09.12.2011 року № 16197/7/7/25-114, судова колегія зауважує про наявність вказаного рішення в матеріалах справи (а.с. 201). Оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 23.12.2011 року № 0008352307, збільшено суму основного платежу з ПДВ на 492925 грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про протиправність згаданих вище рішень податкової інспекцій та скасував їх. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, з огляду на наступне.

За пп. 14.1.181 п. 1.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Таким чином, у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит у перевіряємий період, внаслідок чого судом встановлено, що зазначені документи містять усі необхідні підписи уповноважених осіб, скріплені відповідною печаткою та відповідають формі, затвердженій наказом ДПА України № 969 від 21 грудня 2010 року.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу (п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України).

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Матеріалами справи підтверджується та обставина, що на момент виписки податкових накладних ТОВ «Лоу Консалт»були зареєстровані платником податку на додану вартість, мали свідоцтво платника такого податку, а також наявний індивідуальний податковий номер.

Отже, сума податку на додану вартість, віднесена позивачем до податкового кредиту на підставі господарських операцій з ТОВ «Лоу Консалт»підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 201 ПК України та Порядку заповнення податкової накладної.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи відповідача про фіктивність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лоу Консалт»базуються лише на твердженнях співробітників Бориспільської ОДПІ у Київській області, які не підтвердженні належними та допустимими доказами та мають сумнівний характер.

14.10.2011 року Київським окружним адміністративним судом визнано протиправними дії Бориспільської ОДПІ Київської області по проведенню документальної невиїзної перевірки контрагента позивача ТОВ «Лоу Консалт»від 20 травня 2011 року, якою встановлено, що ТОВ «Лоу Консалт»фактично не може здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів та трудових ресурсів (акт № 413/23-1/36429084 від 20.05.2011 року).

За ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в … цивільній … справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Приймаючи до уваги те, що в матеріалах справи наявні податкові накладні, рахунки корегування кількісних і вартісних показників, акти здачі-приймання робіт (надання) послуг, виписки з банку, які оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, а також те, що видані позивачу податкові накладні належно оформлені контрагентом, який знаходився в Єдиному державному реєстрі, був зареєстрованим платником податку на додану вартість, колегія суддів вважає помилковими доводи відповідача про не підтвердження позивачем права на податковий кредит.

Припущення податкового органу про невиконання податкових зобов'язань контрагентом позивача не підтверджені належними документальними доказами; такі припущення не позбавляють правового значення виданих цим контрагентом податкових накладних.

Слід відмітити, що ДПІ у Печерському районі м. Києва не було також надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності»здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, орган державної податкової служби не наділений правом самостійно визначати сумнівність чи фіктивність правовідносин, їм надано право подавати до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, … (ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»).

Тому ДПІ у Печерському районі м. Києва мають право звернутися до суду з метою визнання правочину недійсним, а не самостійно вирішувати дане питання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України № К-1470/09 від 15.04.2009 року.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно ТОВ «Лоу Консалт» за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даним товариством до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

За ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Мацедонська В.Е.

Повний текст ухвали виготовлено 13.08.2012 року.