Ухвала суду № 25653814, 09.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-4681/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.

За участю секретаря судового засідання: Гуменюк С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.11.11р. у справі №2а-4681/11/1070 за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення від 23.09.11р. № 0000772353.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14.11.11р. адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що про ознаки нікчемності правочину свідчать акти перевірок субґєктів господарювання в ланцюгу поставки зернових культур.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ДПІ у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.09р. по 31.03.11р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.09р. по 31.03.11р. за результатами якої складено акт від 06.09.11р. № 328/23-011/00951770.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 1.7, 1.8 ст. 1, п.п. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», що полягали у завищенні податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 44002,00 грн. за грудень 2010 року, що, як наслідок, потягло за собою завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2011р.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення -рішення від 23.09.11р. № 0000772353, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів у розмірі 44 002 грн. за січень 2010р.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що актами перевірок в ланцюгу поставки контрагентів ТОВ «Магнолія-Л», який є контрагентом ПП «Юліс-Агро», а останній є контрагентом позивача, встановлено фіктивність правочинів, а саме: відсутність фактичної можливості здійснювати господарські операції з поставки зернових культур .

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарської операції з постачання позивачу зернових культур, сплата позивачем сум податку на додану вартість в ціні придбаного товару, наявність належним чином оформлених податкових накладних, виданих зареєстрованим на час їх виписки суб'єктом господарської діяльності - платником податку на додану вартість, іншими документами бухгалтерського обліку, а тому порушення податкового та іншого законодавства в ланцюгу поставки товару не впливає на правомірне формування податкового кредиту позивачем.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спеціальним законом, який визначав платників податків на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин надалі - Закон N 168/97-ВР).

Тому при визначенні податкового кредиту з податку на додану вартість насамперед слід керуватися нормами цього Закону, враховуючи також положення інших законодавчих актів з питань оподаткування, які регулюють порядок та підстави виникнення права на податковий кредит з ПДВ і не суперечать спеціальному Закону N 168/97-ВР.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8.1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Отже, виходячи зі змісту пункту 7.4. ст.7 Закону N 168/97-ВР, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт, послуг) чи основних фордів з метою використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону N 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У даному випадку, фактичні обставини справи підтверджують реальне здійснення господарської операції між позивачем та його контрагентом - ПП «Юліс-Агро» та не спростоване податковим органом належними засобами доказування.

Так, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Відповідно до видаткових накладних № 273, 274 від 09.12.2010р. Приватне підприємство «Юліс-Агро»поставило позивачу соняшник на загальну суму 264013,20 грн., в тому числі ПДВ 44002,00 грн., про що Приватне підприємство «Юліс-Агро»виписало позивачу податкові накладні № 285,286 від 09.12.2010р. Відповідно до наявних у матеріалах справи рахунків на оплату та банківських виписок, позивач перерахував постачальнику вказану суму коштів за товар, що не заперечує податковий орган.

Підтвердженням факту виконання зобов'язань з поставки зернових культур є наявні в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних за грудень 2010 року за № 0015943, № 0015041, № 0015042 та витяг з журналу реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах (надходження) за грудень 2010 року, з яких вбачається, що ПП «Юліс-Агро»було відпущено, а позивачем отримано соняшник у кількості 60,87 тн.

Також в матеріалах справи є належним чином засвідчена копія договору про надання послуг (приймання, сушка, очистка, зберігання та відвантаження зернових та олійних культур) від 27.08.10р., укладеного між ЗАТ «Оріль-Лідер»та ВАТ «Мироніський завод по виготовленню круп і комбікормів». Предметом даного договору є виконання ЗАТ «Оріль-Лідер»робіт по прийманню, сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню зернових та олійних культур соняшника.

При цьому, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних від 03.01.11р. № РО-0006726, № РО-0006738 та № РО-0006737, згідно з якими ЗАТ «Оріль-Лідер»відвантажило соняшник на адресу позивача.

Позивачем в підтвердження реальності господарської операції надано суду виробничі звіти по переробці соняшника, витяг із книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів та загальний звіт по основним засобам, які відображають вказану господарську операцію та підтверджують наявність потужностей у підприємства для проведення переробки соняшника.

Зазанчені документи підтверджують рух товару на підприємстві та передачі його у виробництво (одержання, транспортування, зважування, лабораторні дослідження, а також сушки, очистки, зберігання та відвантаження даного товару).

Вказані обставини податковим органом при перевірці не досліджувались, відтак вони мають правове значення для висновку щодо правомірності відображення позивачем у податковому обліку господарської операції з придбання зернових культур.

Між тим, колегія суддів звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам законодавства.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.11.2011 № 11692635, Приватне підприємство «Юліс-Агро»є юридичною особою, зареєстрованою 11.01.2006 виконавчим комітетом Полтавської міської ради.

Щодо посилань податкового органу на акти перевірки контрагентів контрагента ПП «Юліс-Агро», який є контрагентом позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Так, п.1.3 ст.1 Закону України №168/97-ВР, платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

Згідно з п.10.2 ст.10 цього Закону платники податку, визначені у пп."а" п.10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Таким чином, відповідальність за сплату ПДВ до бюджету несе кожна конкретна особа -платник ПДВ, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.

Така позиція колегії суддів узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочину укладеного між позивачем та Приватним підприємством «Юліс-Агро» з покликанням на порушення в ланцюгу поставки товару - не заслуговують на увагу.

За наведених обставин та правових норм, приймаючи до уваги реальність господарської операції, за якою позивач сформував податковий кредит, сплату ПДВ в ціні товару, висновок податкового органу про завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень 2011р. у розмірі 44002,00 грн. неправомірний.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.11.11р. у справі №2а-4681/11/1070 - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 14.11.11р. у справі №2а-4681/11/1070 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Романчук О.М

Пилипенко О.Є.