Ухвала суду № 25653684, 09.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-18162/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В.

Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

"09" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя: Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.

За участю секретаря судового засідання: Гуменюк С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-Будівельна Компанія «Ізобуд»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.12р. у справі №2а-18162/11/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-Будівельна Компанія «Ізобуд»до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Інженерно-Будівельна Компанія «Ізобуд»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування податкових повідомлень - рішень від 12.10.11р. № 0001002304 та № 0000992304.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.12р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги те, що господарські операції позивача та його контрагента ТОВ «БК «Стандарт Плюс»носили реальний характер, що підтверджується документально.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу позивача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Оболонському районі м. Києва проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Інженерно-Будівельна Компанія «Ізобуд»з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість при взаємовідносинах ТОВ «БК «Стандарт Плюс»за жовтень 2010 року -грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 377/2304-34427567 від 01.08.11р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

- п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за 4 квартал 2010 року на загальну суму 872 357, 25 грн.;

- п.п. 7.4.1 п.п. 7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року N 168/97-ВР, в результаті чого занижено ПДВ у розмірі 697 885,60 грн. за жовтень, листопад, грудень 2010р.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення -рішення від 12.10.11р.:

№ 0000992304, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 1 090 446,55 грн., з яких 872 357,25 грн. за основним платежем та 218 089,30 грн. штрафні (фінансові) санкції;

№ 0001002304, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 872 357 грн., з яких 697 885,60 грн. за основним платежем та 174 471,40 грн. за штрафні (фінансові) санкції.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи не підтверджено реальність здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом. При цьому, судом першої інстанції на виконання вимог КАС України з метою встановлення обставин у справі витребувано у сторін докази на підтвердження товарності (безтоварності) господарських оперцій.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року N 168/97-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин; надалі -Закон N 168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі -валові витрати) -сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року N 996-XIV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та «БК «Стандарт Плюс»укладено ряд субпідрядних договорів, зокрема: № 19/07-10 від 09.07.10р., № С21/10-10/1 від 11.10.10р., № С 21/10-10/3 від 11.10.10р., № С 21/10-10/2 від 11.10.10р.

Так, за договором субпідряду № 19/07-10 від 09.07.10р. об'єкт будівництва визначений за адресою м. Бориспіль, вул. Бабкіна 6.

У відповідності до положень пп.2.1. вказаного договору субпідрядник зобов'язується власними силами та засобами якісно виконати роботи, зазначені у кошторисній документації, а генпідрядник зобов'язується надати об'єкт для виконання субпідрядником робіт, по завершенню яких їх прийняти і оплатити.

Згідно пп.3.1.9 вказаного договору субпідрядник зобов'язується виконувати роботи в робочий час на підставі заздалегідь предявленого списку робітників.

Вартість робіт і матеріалів визначається договірною ціною, актами виконаних робіт. Оплата вартості робіт і матеріалів здійснюється генпідрядником поетапно згідно актів виконаних робіт (п. 5 договору).

Генпідрядник зобов'язаний передати субпідряднику на час виконання робіт Об'єкт, придатний для їх виконання.

Договірна ціна за договором субпідряду № 19/07-10 від 09.07.10р. та іншими договорами в своєму складі не передбачає витрат субпідрядника на матеріальні ресурси (т.1. а.с. 207; т.2. а.с. 25-28). Проте як вбачається з локальних кошторисів (№ 2-2-1, 2-2-1) здійснюються роботи зі штукатурення, влаштування бетонних стяжок.

Отже, вказане передбачає наявність будівельного матеріалу.

Так, за договором субпідряду № 19/07-10 від 09.07.10р. витрати за матеріал несе субпідрядник (генпідрядник їх оплачує).

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано апелянтом, що будівельний матеріал субпідряднику генпідрядником не передавався, що унеможливлює виконання вказаних робіт ТОВ «БК «Стандарт плюс», оскільки кошториси не містять вартості матеріалів (зокрема цементно-вапняних розчинів) з яких виконувалися роботи, а останній ним не придбавався, що в подальшому видно з обігу коштів по рахунку субпідрядника.

Додатково, на неможливість реального виконання вказаного договору свідчать відсутність у позивача документів, які передбачені договором, зокрема, документів з передачі субпідряднику Об'єкта для проведення будівельних робіт, списку працівників яким забезпечується доступ на будівельну ділянку.

При цьому, реальність виконання договорів неможливо встановити, оскільки договори не містять дати початку і закінчення робіт, проте мають відповідні графи для цього.

Оскільки вказані вище договори субпідряду є однаковими за змістом своїх умов, то вказані обставини, включаючи забезпечення будівельним матеріалом субпідрядника є характерними і для них усіх, а тому їх подальший аналіз не має правового значення.

Так, за договором субпідряду № С 21/10-10/2 від 11.10.10р. неможливо встановити об'єкт будівництва, оскільки ані в договорі, ані в документації до нього адреса виконання робіт не зазначена.

Поряд з цим, судом першої інстанції було витребувано виписку по банківському рахунку ТОВ «БК «Стандарт Плюс» починаючи з 16.07.10р.

Аналізуючи рух коштів та призначення платежу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про нездійснення ТОВ «БК «Стандарт плюс»реальної господарської діяльності, оскільки з наданих банківських виписок вбачається систематичні операції контрагента позивача по переказу грошових коштів на користь інших осіб, зокрема на користь ПП «ДАМАК» з призначенням платежу «оплата за надані послуги та виконані роботи згідно договору № 008/07 від 01.07.2010 року».

При цьому, ПП «Дамак» здійснює торгівельну діяльність, зокрема будівельними матеріалами (у відповідності до відомостей витягу з ЄДР станом на 13.03.2012) і послуг як таких не надає.

Поряд з цим, перераховуючи майже 93 і більше процентів власних надходжень ТОВ «БК «Стандарт Плюс» на користь ПП «Дамак» виключно по одному договору наданих послуг (та деяким іншим особам в залишку від загальних надходжень що орієнтовно не перевищує близько 7%) за отримані послуги не може фактично отримати ані прибуток, ані збиток.

Крім того, ТОВ «БК «Стандарт Плюс» непоодиноку реалізовує товар третім особам без його попереднього придбання, зокрема відомості виписки по рахунку за 04.11.2010 року - було продано присадки та мастику на 2.660.055,53 грн., проте придбань такого товару попередньо з виписки, колегією суддів не вбачається.

Судом першої інстанції встановлено, що кошти від позивача від 19.11.10р., 22.11.10р. були перераховані в повній сумі на користь ПП «Дамак» при залишку коштів 878,95 грн. станом на 19.11.10р.

Проте, можливості залучення субпідрядником сторонніх осіб відповідними договорами субпідряду не передбачалось, оскільки згідно положень субпідрядних договорів роботи виконувались власними силами і засобами субпідрядника.

Одночасно, як вбачається зі змісту укладених договорів та локальних кошторисів позивача з субпідярдником, орієнтовні витрати людино-годин складають більше ніж 40000. При цьому вказані кошториси визначають витрати на оплату праці в значних сумах.

Разом з тим, з обігу коштів на рахунках починаючи з 12.07.10р. судом першої інстанції встановлено відсутність оплати праці працівників. При цьому, обіг коштів на рахунку за поточними зобов'язаннями зі сплати пенсійних, соціальних внесків, податків з доходів фізичних осіб не перевищують 2000 гривень і вказують на наявність роботи однієї або максимум двох людей і не узгоджуються з сумами витрат на заробітну працю згідно кошторисів на будівництво.

За наведених обставин, судом вірно зауважено про відсутність у ТОВ «БК «Стандарт Плюс»мети здійснення реальної господарської діяльності та неможливість надання реальних послуг, виконання зобов'язань за договорами, в тому числі і з позивачем, оскільки, зокрема: матеріал будівельний субпідрядником не придбавався, не отримувався від генпідрядника, відсутні документи, передбачені договорами субпідряду, а надані не надають можливості достовірно встановити реальність надання послуг.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інженерно-Будівельна Компанія «Ізобуд»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.12р. у справі №2а-18162/11/2670 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.12р. у справі №2а-18162/11/2670 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М