Постанова № 25650646, 09.08.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" серпня 2012 р. Справа № 5004/2043/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПоліщука В.Ю. (доповідач),суддів:Білошкап О.В., Панової О.В.,за участю представників:від позивача:Задорожна Л.М. -представник (довіреність від 05.05.2011 року);від відповідача-1:Пшонка Р.В. -представник (довіреність від 01.08.2012 року); ОСОБА_6 -представник (довіреність від 01.08.2012 року);від відповідача-2:не з'явились;розглянувшикасаційну скаргу Приватного підприємства «Ірома» та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7,на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2012 року,у справі № 5004/2043/11 Господарського суду Волинської області,за позовомПублічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» (м. Луцьк),до 1. Приватного підприємства «Ірома»(м. Луцьк), 2. Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_7 (м. Луцьк),про визнання договорів оренди та оперативної оренди від 01.02.2005 року недійсними та стягнення 226 800 грн. 00 коп., -в с т а н о в и в :

У грудні 2010 року Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк»(далі за текстом -ПАТ «Західінкомбанк») звернулось до Господарського суду Волинської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Ірома»(далі за текстом -ПП «Ірома») та Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_7 (далі за текстом -СПД ОСОБА_7) про визнання недійсними Договору оренди нежитлового приміщення від 01.02.2005 року, укладеного між МП «Інкомсервіс» та СПД ОСОБА_7, та визнання недійсним Договору оперативної оренди нежитлового приміщення від 01.02.2005 року, укладеного між СПД ОСОБА_7 та ТзОВ КБ «Західінкомбанк», стягнення з СПД ОСОБА_7 безпідставно одержаних коштів по Договору оперативної оренди нежитлового приміщення від 01.02.2005 року у сумі 226 800 грн. 00 коп. Позовні вимоги ґрунтуються на тому факті, що рішенням Господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року у справі № 06/31-92 (залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України у справі № 06/31-92 від 21.10.2010 року) визнано недійсним Договір від 04.12.1996 року № 4/12 купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 1006,29 м2, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ (правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк") (за Договором - продавець) та МП "Інкомсервіс" (правонаступником якого є ПП "Ірома") (за Договором - покупець) та повернуто у власність позивача нежитлове приміщення по АДРЕСА_1

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.03.2011 року у справі № 2/62-92 (суддя -Черняк Л.О.) у позові відмовлено. Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано пропуском позивачем строку позовної давності, клопотання про застосування якого подано відповідачами у справі.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року у справі № 2/62-92 (головуючий суддя -Щепанська Г.А., судді -Грязнов В.В., Демидюк О.О.) рішення Господарського суду Волинської області від 14.03.2011 року залишено без змін, апеляційну скаргу ПАТ «Західінкомбанк» - без задоволення. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано відсутністю підстав для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки ним правильно застосована позовна давність та зроблено вірний висновок щодо наслідків закінчення строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною спору.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2011 року у справі № 2/62-92 касаційну скаргу ПАТ «Західінкомбанк»задоволено частково; постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 року та рішення Господарського суду Волинської області від 14.03.2011 року у справі № 2/62-92 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Волинської області. При цьому, господарський суд касаційної інстанції вказав, що господарські суди попередніх інстанцій первісно мали розглянути справу по суті із встановленням фактичних обставин справи та зробивши відповідні висновки на підставі вже встановлених фактів, і лише після цього вирішувати питання про можливість застосування строків позовної давності до заявлених вимог.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 17.10.2011 року у справі № 5004/2043/11 (суддя -Слободян П.Р.) в позові відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивовано, зокрема, відсутністю правових підстав для задоволення позову. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування позовної давності.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.02.2012 року у справі № 5004/2043/11 (головуючий суддя -Гудак А.В., судді: Сініцина Л.М., Олесюк Г.Є.) апеляційну скаргу ПАТ «Західінкомбанк»задоволено; рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2011 року скасовано, прийняте нове судове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним Договір оренди нежитлового приміщення з правом передання його в суборенду від 01.02.2005 року, укладений між МП «Інкомсервіс»та ФОП ОСОБА_7; присуджено до стягнення з ПП «Ірома»на користь ПАТ «Західінкомбанк»судовий збір в сумі 85 грн. 00 коп. та 118 грн. 00 коп. -в якості відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; визнано недійсним Договір оперативної оренди нежитлового приміщення від 01.02.2005 року, укладений між ФОП ОСОБА_7 та ТзОВ КБ «Західінкомбанк»; присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_7 на користь ПАТ «Західінкомбанк»226 800 грн. 00 коп. -в повернення орендних платежів, 2 353 грн. 00 коп. -в якості відшкодування витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; присуджено до стягнення з ПП «Ірома»на користь ПАТ «Західінкомбанк»судовий збір в сумі 502 грн. 00 коп. -за подачу апеляційної скарги; присуджено до стягнення з ФОП ОСОБА_7 на користь ПАТ «Західінкомбанк»судовий збір в сумі 2 268 грн. 00 коп. -за подачу апеляційної скарги. Постанову апеляційного господарського суду мотивовано, зокрема тим, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами. Поряд з цим, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.

ПП «Ірома»та ФОП ОСОБА_7 (усунувши недоліки касаційної скарги, визначені ухвалою Вищого господарського суду України від 17.04.2012 року) звернулись зі спільною касаційною скаргою, у якій просять скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.02.2012 року, а рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2011 року - залишити в силі. В обґрунтування касаційної скарги скаржники посилаються на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 216, 236, 268 ЦК України, ст. 4 ГПК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.07.2012 року, згідно зі ст. 1114 ГПК України, касаційну скаргу ПП "Ірома" та СПД ОСОБА_7 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю уповноважених представників учасників судового провадження.

За Розпорядженням заступника Секретаря судової палати від 08.08.2012 року, розгляд справи здійснено у складі колегії суддів: головуючий суддя -Поліщук В.Ю., судді: Білошкап О.В., Панова І.Ю. (за вказаних у Розпорядженні підстав).

В судовому засіданні касаційної інстанції представники ПП "Ірома" касаційну скаргу підтримали за наведених у ній підстав, просили її задовольнити, скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.02.2012 року, а рішення Господарського суду Волинської області від 28.11.2011 року -залишити в силі.

Представник ПАТ "Західінкомбанк" проти касаційної скарги заперечила, вважає постанову апеляційного господарського суду законною та обґрунтованою, просила залишити її без змін, а касаційну скаргу -без задоволення, вважаючи, при цьому, що господарський суд апеляційної інстанції вірно встановив всі обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду.

Відповідач-2 уповноваженого представника в судове засідання касаційної інстанції не направив, хоча про дату, час та місце розгляду касаційної скарги був повідомлений належним чином. Враховуючи, що учасників судового провадження було повідомлено про те, що не з'явлення їх представників в судове засідання касаційної інстанції не тягне за собою відкладення розгляду справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності в судовому засіданні уповноваженого представника відповідача-2.

Заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи встановлено наступні обставини.

01.02.2005 року між МП "Інкомсервіс" та ФОП ОСОБА_7 було укладено Договір оренди нежитлового стосовно приміщення площею 441,0 м2, що знаходиться по АДРЕСА_1 (далі за текстом - Договір оренди).

На виконання п. 3.1 цього Договору оренди, МП "Інкомсервіс" передало по Акту приймання-передачі орендованого нежитлового приміщення ФОП ОСОБА_7 нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 441,0 м2.

Пунктом 5.1 Договору оренди встановлено право ФОП ОСОБА_7 здати об'єкт оренди в цілому або частково в суборенду з дотриманням всіх умов цього Договору. При цьому, згідно з умовами п. 5.2. Договору термін договору суборенди обмежується терміном дії цього договору ( п.5.2 договору).

Пунктом 9.1 Договору оренди сторони погодили укладення цього Договору строком на 1 рік, починаючи з 01.02.2005 року до 01.02.2006 року.

01.02.2005 року, між ФОП ОСОБА_7 та КБ "Західінкомбанк" ТзОВ було укладено Договір оперативної оренди нежитлового приміщення (далі за текстом -Договір оперативної оренди)

Пунктом 2.1 Розділу ІІ Договору оперативної оренди визначено, що право орендаря на користування майном настає одночасно із підписанням сторонами цього Договору та Акта приймання-передачі вказаного майна.

На виконання умов Договору оперативної оренди, сторонами цього Договору було складено Акт приймання - передачі приміщення від 01.02.2005 року.

Відповідно до п. 3.1 Договору оперативної оренди, орендна плата на момент укладання Договору становить 28 350 грн. 00 коп. за місяць та підлягає щомісячній сплаті не пізніше останнього робочого дня поточного місяця.

30.03.2005 року сторони Договору оперативної оренди уклали Додаткову угоду до цього Договору, якою, починаючи з 30.03.2005 року, виклали п. 3.1 в наступній редакції: "Орендна плата на момент укладання цього договору становить 28 350 грн. 00 коп. за місяць та підлягає щомісячній сплаті не пізніше останнього робочого дня поточного року або авансовій сплаті за період до закінчення терміну дії цього договору".

Згідно з п. 7.1 Договору оперативної оренди цей Договір діє з 01.02.2005 року до 31.12.2005 року.

Однак, 01.10.2005 року сторони уклали Додаткову угоду до Договору оперативної оренди, якою дійшли згоди про дострокове припинення його дії, починаючи з 01.10.2005 року. Цією Додатковою угодою сторони засвідчили відсутність взаємних претензій щодо виконання договірних зобов'язань.

01.10.2005 року позивач, у відповідності з п. 2.2 Розділу 11 Договору оперативної оренди, за Актом приймання-передачі, повернув об'єкт оренди відповідачеві-2.

01.10.2005 року відповідач-2 повернув відповідачеві-1 нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 441,0 м2, що підтверджується відповідним Актом приймання-передачі від 01.10.2005 року.

За час дії Договору оперативної оренди, в період з лютого по вересень місяць 2005 року, позивачем на рахунок ФОП ОСОБА_7 було сплачено орендну плату за користування вказаним приміщенням в сумі 226 800 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними банківськими виписками.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року у справі № 06/31-92 (залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України у справі № 06/31-92 від 21.10.2010 року) визнано недійсним Договір від 04.12.1996 року № 4/12 купівлі-продажу нежитлової будівлі площею 1006,29 м2, що знаходиться по АДРЕСА_1, укладений між КБ "Західінкомбанк" ТзОВ (правонаступником якого є ПАТ "Західінкомбанк") (за Договором -продавець) та МП "Інкомсервіс" (правонаступником якого є ПП "Ірома") (за Договором - покупець) та повернуто у власність позивача нежитлове приміщення по АДРЕСА_1

З урахуванням фактів, встановлених у рішенні Господарського суду Волинської області від 26.04.2010 року у справі № 06/31-92, ПАТ "Західінкомбанк" звернулось до господарського суду з вимогами про визнання Договорів оренди від 01.02.2005 року та оперативної оренди від 01.02.2005 року недійсними та стягнення безпідставно сплачених орендних платежів у сумі 226 800 грн. 00 коп., вважаючи, що МП "Інкомсервіс" укладав вищевказані Договори не будучи власником спірного майна.

Під час нового розгляду місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості. Поряд з цим, підставою для відмови у задоволенні позову господарський суд першої інстанції визначив пропущення позивачем позовної давності, про застосування наслідків чого було заявлено відповідачами у справі.

Задовольняючи апеляційну скаргу ПАТ "Західінкомбанк", скасовуючи рішення місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що правовим наслідком недійсності Договору купівлі-продажу № 4/12 від 04.12.1996 року є неможливість вважати правомірним набуття МП "Інкомсервіс" права власності на нежитлове приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1, а також є незаконність угод з розпорядженням нежитловим приміщенням в межах правовідносин оренди, суборенди, оскільки в силу ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, яка має майнові права. При цьому, апеляційний господарський суд, на підставі ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України дійшов висновку про недійсність спірних Договорів, оскільки ці Договори за своєю суттю та змістом не відповідають приписам ст. 761 ЦК України.

Враховуючи ту обставину, що, на виконання умов недійсного Договору оперативної оренди, КБ "Західінкомбанк" ТзОВ було перераховано на користь ФОП ОСОБА_7 орендні платежі на суму 226 800 грн. 00 коп., господарський суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про те, що вказані грошові кошти підлягають поверненню, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України.

Водночас, апеляційний господарський суд відзначив, що до вимог про визнання угод недійсними строки позовної давності не застосовуються.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з таким висновком господарського суду апеляційної інстанції, в силу наступного.

Беручи до уваги початок перебігу строку позовної давності, дату звернення ПАТ "Західінкомбанк" з позовом у цій справі, положення ст. 268 (Вимоги, на які позовна давність не поширюється) та заявлення, в порядку ст. 267 ЦК України, про застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що позивач не звертався з клопотанням про поновлення строку позовної давності.

Поряд з цим, колегія суддів касаційної інстанції, зважаючи на підстави відмови у задоволенні позову, наведені в обґрунтування рішення місцевого господарського суду, вважає за необхідне відзначити неврахування цим господарським судом основних принципів застосування строку позовної давності.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Згідно положень ст. 256 ЦК України, позовна давність -це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (ст. 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 цього Кодексу).

На підставі наведених норм та враховуючи обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що на спірні правовідносини поширюються положення Глави 19 ЦК України "Позовна давність" (зокрема, загальної позовної давності).

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України).

Так, у випадку, коли господарський суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право особи, про захист якого вона просить, не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку давності.

Якщо ж буде встановлено, що таке право особи порушено, стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення, яким відмовляє в позові за спливом позовної давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього -у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності -застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Тобто, господарський суд має спочатку розглянути справу по суті, і лише після цього вирішувати питання про наявність підстав для застосування ч. 4 ст. 267 ГПК України.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, місцевий господарський суд не мав підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу. В свою чергу, відмова у задоволенні позову саме з підстав пропуску позовної давності можлива лише у разі встановлення обґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів касаційної інстанції, надаючи оцінку посиланням, при вирішенні питання щодо позовної давності у цій справі, апеляційним господарським судом на постанову Верховного Суду України від 03.03.2009 року у справі № 6/89д/08, вважає за необхідне відзначити наступне.

Згідно зі ст. 11128 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Однак, правовідносини у справі № 6/89д/08 та у справі, що розглядається, не є подібними (тотожними), оскільки різними є підстави позову та фактичні обставини у цих справах (зокрема, підставами позову у справі № 6/89д/08 було порушення Земельного кодексу України при укладенні спірного договору), і при вирішенні спорів у цих справах підлягають до застосування не одні і ті самі норми -до застосування у справі № 6/89д/08 підлягають норми ЦК УРСР, в той час як у цій справі -ЦК України (з урахуванням п. п. 6, 7 Перехідних положень ЦК України).

За таких підстав, касаційна скарга ПП «Ірома»та ФОП ОСОБА_7 підлягає задоволенню, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення господарського суду першої інстанції (враховуючи правильність остаточного висновку про відмову у задоволенні позову) -залишенню в силі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Ірома»та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 лютого 2012 року у справі № 5004/2043/11 скасувати. Рішення Господарського суду Волинської області від 17 жовтня 2011 року у справі № 5004/2043/11 залишити в силі.

Головуючий суддя В.Ю. Поліщук

судді: О.В. Білошкап

І.Ю. Панова