Рішення № 25647578, 02.08.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" серпня 2012 р.Справа № 5023/10286/11 вх. № 10286/11

Господарський суд Харківської області у складі:

Головуючий суддя

судді: Жиляєв Є.М. , Жигалкін І.П.

при секретарі судового засідання Івахненко І.Г.

за участю:

позивача - Ковальський А.В. за довіреністю № 7 від 10.01.2012 р.

Карпенко В.М., генеральний директор

відповідача - не з'явився

розглянувши справу за позовом Аграрно-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОЦЕНТР К", м. Дніпропетровськ

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Красноград

про стягнення 242080,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Аграрно-виробниче товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОЦЕНТР К" (позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми вартості поставленого товару у розмірі 242080,00 грн.

В обґрунтування позову позивач вказував, що між сторонами було укладено договір № 2010/09/01-6 на разову поставку обладнання від 01.09.2010 р., згідно якого відповідач зобов'язувався поставити позивачу обладнання по гранулюванню відходів рослинництва. Позивач сплатив відповідачу вартість обладнання, однак вказане обладнання не працює та перспектив налагодження виробництва твердосплавних брикетів немає, що підтверджується актом від 23.11.2011 р.

Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому вказував, що у позові необхідно відмовити у повному обсязі, як необґрунтованому та не відповідаючому чинному законодавству. При цьому відповідач вказував, що умовами договору на разову поставку обладнання, не була передбачена поставка обладнання і виробництва твердопаливних брикетів. Обладнання було поставлено, як складові частини механізму по виробництву таких брикетів. Позивач, задля здешевлення придбання лінії по виробництву брикетів, брав на себе обов'язки щодо доукомплектування лінії своїми вузлами та агрегатами, та не досліджував якість і працездатність обладнання, як окремих вузлів, які і були умовою поставки по договору, а досліджував працездатність і якість обладнання, як лінії по виробництву брикетів, що не було передбачено умовами договору. Крім того, відповідач вказував, що з моменту поставки до моменту виявлення можливих недоліків минув рік, а заборгованість позивача перед відповідачем зі сплати загальної суми договору складає 12470,00 грн.

Господарським судом неодноразово по справі призначалася судова товарознавча експертиза у зв'язку з чим провадження по справі зупинялося, а матеріали справи направлялись до Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса для проведення експертизи.

Проте експертиза по справі не була проведена, оскільки в штаті інституту були відсутні спеціалісти, які б могли взяти участь у вирішені поставлених в ухвалі суду питань.

Ухвалою господарського суду Харківської області по справі від 09.07.2012 р. було поновлено провадження у справі, розгляд справи призначити на "02" серпня 2012 р. об 10:00.

Представники позивача до початку судового засідання, через канцелярію господарського суду 02.08.2012 р., надали заяву про розгляд справи без застосування технічних засобів фіксації судового процесу. Дана заява не суперечить чинному законодавству, інтересам сторін, тому приймається судом та підлягає задоволенню.

Відповідач про судове засідання був повідомлений належним чином, в судове засідання його представник не з'явився, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив.

Позивач, через канцелярію господарського суду 02.08.2012 р. за вх. № 11257, надав письмові пояснення по справі, які господарським судом залучаються до матеріалів справи. В наданих письмових поясненнях позивач вказував, що товарна накладна, відповідно до п.2.3. укладеного між сторонами договору № 2010/09/01-6 на поставку обладнання від 01.09.2010 року - відсутня, оскільки вона не була підписана згідно домовленості сторін про підписання її тільки після налагодження роботи обладнання, яке так і не відбулося. Також, в письмових поясненнях позивач вказував, що ціна позову складає 242080,00 грн. у зв'язку з тим, що позивачем була сплачена вартість обладнання в повному обсязі, а 12470,00 грн. необхідно було сплатити після налагодження пусконалагоджувальних робіт згідно домовленості сторін. Крім того, позивач повідомляв, що при укладені вищевказаного договору в п.7.2 сторони мали на увазі розгляд спорів в господарському суді згідно законодавства України, так як господарські суди є правонаступниками арбітражних судів, відповідно до внесення змін до Закону України "Про арбітражний суд" арбітражні суди було перейменовано на господарські суди від 21 червня 2001 р.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача, встановив наступне.

Між сторонами був укладений договір № 2010/09/01-6 на разову поставку обладнання від 01.09.2010 р. (надалі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору відповідач зобов'язувався поставити позивачу обладнання передбачене специфікацією до договору (додаток № 1 до договору), яка є невід'ємною частиною договору, а позивач прийняти та сплатити дане обладнання.

Пунктом 2.3. договору було передбачено, що приймання-передача товару підтверджується підписаною між сторонами товарною накладною. Датою поставки обладнання є дата підписання сторонами товарної накладної без зауважень покупця (позивача).

Відповідно до п.2.5. договору право власності на обладнання переходить до позивача з моменту передачі обладнання та підписання сторонами товарної накладної без зауважень покупця (позивача).

Розділом 3 договору передбачалася сума договору та порядок розрахунків за договором.

Пунктом 4.1. договору було передбачено, що якість обладнання повинна відповідати стандартам та технічним умовам виробника обладнання.

Згідно п.4.4. договору гарантія на обладнання складає 12 місяців з дати підписання між сторонами товарно-транспортної накладної на все обладнання без зауважень покупця (позивача).

Пунктом 4.5. договору було передбачено, що протягом гарантійного терміну відповідач гарантує справну і повнофункціональну роботу обладнання відповідно до технічного опису виробника обладнання. В разі виходу обладнання з ладу протягом гарантійного терміну постачальник зобов'язався самостійно за свій рахунок провести ремонт або заміну несправного обладнання:

- протягом п'яти робочих днів з дати отримання письмового повідомлення позивача за наявності такого обладнання на складі відповідно специфікації;

- протягом п'ятнадцяти робочих днів з дати отримання письмового повідомлення позивача в інших випадках.

Пунктом 8.1. договору було передбачено, що договір набирає чинності з дати його підписання та буде діяти до закінчення виконання сторонами всіх зобов'язань за договором.

Судом встановлено, що 10.09.2010 р. відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 6 від 01.09.2010 р. на суму 254550,00 грн. про вартість обладнання.

Позивачем була сплачена відповідачу вартість обладнання на загальну суму 242080,00 грн., що підтверджується наступними платіжними дорученнями:

- № 178 від 13.09.2010 р. на суму 76365,00 грн.;

- № 237 від 17.09.2010 р. на суму 53455,50 грн.;

- № 531 від 20.10.2010 р. на суму 21000,00 грн.;

- № 916 від 01.12.2010 р. на суму 91259,50 грн.

Проте, суд зазначає, що відповідно до умов договору між сторонами товарно-транспортна накладна на все обладнання без зауважень покупця не була складена, у зв'язку з чим гарантійний строк обладнання не почав свій перебіг, а право власності на обладнання не перейшло від відповідача до позивача.

Згідно позову позивач вказував, що з моменту поставки обладнання пройшов рік, однак поставлене обладнання взагалі не працює та не вбачається перспективи його налагодження. Позивач неодноразово звертався до відповідача з проханням налагодити чи замінити обладнання, але ніяких дій відповідач не здійснив.

Судом встановлено, що позивачем був направлений на адресу відповідача лист № 154 від 13 вересня 2011 року з проханням забрати поставлене обладнання та повернути сплачену суму його вартості в сумі 242080,00 грн. на розрахунковий рахунок позивача протягом 7 банківський днів з моменту отримання листа відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

13 жовтня 2011 року відповідач отримав лист № 154 від 13.09.2011 р. про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, але зобов'язання викладені в листі не виконав.

01 листопада 2011 року був складений акт, в якому комісія у складі головного керуючого Кравченка В.А., головного інженера Нікітченко А.Л., головного енергетика Шевчука М.В. повідомила про те, що обладнання встановлене ФОП ОСОБА_3 з грануляції відходів сільськогосподарського виробництва не працює і перспективи його налагодження не передбачається. Також, в акті ФОП ОСОБА_3 зазначив, що на протязі 14 днів, з моменту складення даного акту, обладнання буде налагоджено.

Однак, дане обладнання не було налагоджене, що підтверджується актом від 23 листопада 2011 року, в якому комісія у складі головного керуючого Кравченка В.А., головного інженера Нікітченко А.Л., головного енергетика Шевчука М.В. повідомила про те, що перспектив налагодження виробництва твердосплавних брикетів не вбачається.

Щодо наданих відповідачем до суду копій фотографій, відповідно до яких відповідач вказував, що з них вибачається процес виробництва брикетів позивачем, суд зазначає, що дані фотографії не можуть бути прийняти судом до уваги, оскільки з них не вбачається того, що відображене на них обладнання є саме обладнанням, яке було передбачено умовами договору, та воно працює у позивача у відповідності з умовами договору.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.2 ст. 678 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором, зокрема відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми.

Відповідно до ч.2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на вищевикладене господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача суми вартості поставленого товару у розмірі 242080,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, господарський суд відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачену позивачем суму судового збору у розмірі 4841,60 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 629, 678, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (юридична адреса: АДРЕСА_2; фактична адреса: 63304, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1; п/р НОМЕР_2 в ПУАТ "СЕБ-Банк" м. Київ, МФО 300175) на користь Аграрно-виробничого товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОЦЕНТР К" (49049, м. Дніпропетровськ, вул. Мільмана, 110, код ЄДРПОУ 31371742, п/р 2600830360901 в ПАТ "Банк Кредит Дніпро" м. Дніпропетровська, МФО 305749) суму вартості поставленого товару у розмірі 242080,00 грн. та судовий збір у розмірі 4841,60 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 02.08.2012 р.

Головуючий суддя Доленчук Д. О.

Суддя Жиляєв Є.М.

Суддя Жигалкін І.П.