Рішення № 25647136, 15.08.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.12 Справа№ 5015/3069/12

За позовом: фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Болехів,до відповідача:фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м. Дрогобич,про: стягнення заборгованості.Суддя Т. РимЗа участю представників:позивача:не з'явився,відповідача:не з'явився.На розгляд господарського суду Львівської області подано позов фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Ухвалою від 25.07.2012 року провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 15.08.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач у порушення умов договору поставки товару №БР-697 від 22.12.2010 р. не здійснив оплати за поставлений товар. Внаслідок цього у відповідача виникла заборгованість у сумі 14 969,00 грн. Крім того, відповідачу нараховано 3 180,91 грн. пені, 265,80 грн. -інфляційних втрат, 427,19 грн. -3% річних.

Відповідач в судове засідання 15.08.2012 року не з'явився, хоч був належним чином та завчасно (27.07.2012 року) повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення. За таких обставин у відповідача було достатньо часу для підготовки та надання суду власних документально обґрунтованих заперечень проти вимог позову.

Суд, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за відсутності пояснень (заперечень) відповідача щодо заявлених позовних вимог та представника відповідача у судовому засіданні, за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між сторонами у справі укладено договір поставки товару №БР-697 від 22.12.2010 р. (надалі -Договір). За умовами цього договору постачальник (позивач у справі) зобов'язується систематично поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) покупцю (відповідач по справі) визначений цим Договором товар (надалі -товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату.

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товару на суму 25 272,96 грн., що підтверджується видатковою накладною №00000850 від 11.11.2011 р. Доказів зворотнього суду не надано.

Відповідачем частково повернуто товар позивачу на суму 10 303,96 грн., про що свідчать видаткові накладні на повернення від покупця: №БР-00000052 від 26.01.2012 р. на суму 9 124,37 грн., №БР-00000139 від 16.02.2012 р. на суму 608,11 грн., №БР-00000140 від 16.02.2012 р. на суму 571,48 грн.

У підсумку, відповідач заборгував позивачу 14 969,00 грн. за умовами виконання Договору із поставки товару. Сторонами у акті звірки взаєморозрахунків погоджено заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 14 969,00 грн.

Позивачем скеровано на адресу відповідача претензію від 26.03.2012 р. про погашення заборгованості за умовами Договору у сумі 14 969,00 грн. Претензію відповідач отримав 29.03.2012 р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Доказів погашення заборгованості в сумі 14 969,00 грн. відповідачем не представлено, проти позову у встановленому порядку не заперечив.

Між позивачем та адвокатом Іванусом Миколою Ігоровичем укладено договір №Г01-03/07/2012 про надання адвокатських послуг щодо ведення справ в суді від 03.07.2012 р. За цим договором замовник (позивач у справі) доручає, а виконавець (адвокат) бере на себе зобов'язання надавати юридичні послуги в обсязі на умовах, передбачених даним договором. Зокрема, виконавець надає правову допомогу у справі про стягнення дебіторської заборгованості з ФОП ОСОБА_2 На підтвердження оплати послуг адвоката надано платіжне доручення №141 від 20.07.2012 р. на суму 3 000,00 грн. Зазначене платіжне долучення не містить штампу банківської установи.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Датою поставки партії товару вважається дата фактичної передачі товару, про що робиться відмітка у відповідній накладній та засвідчується підписами уповноважених представників сторін (пункт 2.7 Договору). Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому або готівковому порядку по факту поставки товару (пункт 7.1 Договору). Постачальник залишає за собою право надавати покупцю відтермінування на оплату товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки товару (пункт 7.3 Договору).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Таким чином, оскільки факт виконання позивачем договірного обов'язку підтверджено, відповідач неналежним чином виконував умови Договору в частині внесення плати за поставлений товар, строк виконання зобов'язання між сторонами встановлено (пунктами 7.1., 7.3. Договору), у відповідача виник обов'язок з такої оплати, а тому вимоги позивача про стягнення 14 969,00 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 11.3. Договору за порушення строків (термінів) оплати фактично поставленої партії товару покупець сплачує постачальникові пеню у розмірі 0,75% від суми заборгованості, за кожен день протермінування оплати.

Разом з тим, суд врахував обмеження, встановлені статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України), здійснив перерахунок пені та встановив, що до стягнення підлягає 1 419,66 грн. В іншій частині суд відмовляє позивачу у задоволенні вимог.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується нарахування позивачем інфляційних втрат, то такі здійснено з помилкою, без врахування рекомендацій Вищого господарського суду України (інформаційний лист ВГСУ від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права"). Зокрема, неправильно визначено середній індекс інфляції за заявлений позивачем період нарахування. Суд, здійснивши перерахунок, дійшов висновку про обґрунтованість таких вимог у сумі 58,54 грн. В решті вимог в цій частині необхідно відмовити.

Також судом здійснено перерахунок 3% річних у зв'язку із виявленням арифметичних помилок в розрахунку. Як наслідок, судом встановлено, що до стягнення підлягає 347,99 грн. У решті вимог у цій частині суд відмовляє.

Згідно зі статтями 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

В силу положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається сторони пропорційно розміру задоволених позивних вимог.

Що стосується витрат на правову допомогу в сумі 3 000,00 грн., то суд відхиляє такі вимоги, керуючись наступним.

За змістом статтей 44 і 48 Господарського процесуального кодексу України, сума, сплачена за послуги адвоката, є складовою судових витрат і її розмір визначається в порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Статтею 12 Закону України "Про адвокатуру" встановлено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом. Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у статті 2 Законом України "Про адвокатуру", якою визначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг (Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 04.03.1998 р. № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

У контексті цих норм, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Як убачається з матеріалів справи, платіжне доручення №141 від 20.07.2012 р. про оплату послуг адвоката у сумі 3 000,00 грн. не містить відмітки банківської установи, а тому не є належним доказом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку або іншій установі - члену платіжної системи, що його обслуговує, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. При використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання (стаття 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні").

Вимоги щодо форми та змісту платіжного доручення встановлені в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. N 22. Згідно з пунктом 3.1 вказаної Інструкції платіжне доручення оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції, та подається до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках.

Із аналізу норм чинного законодавства вбачається, що сплата послуг адвоката має підтверджується відповідним фінансовим документом, оформленим належним чином. У матеріалах справи міститься платіжне доручення без відмітки банківської установи. Зазначене свідчить про невідповідність платіжного доручення вимогам до цього розрахунково документа, встановленим в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Тому подане позивачем платіжне доручення, не є належним та достатнім доказом перерахунку коштів за надання юридичних послуг. Крім того, у справі відсутні докази того, що послуги надавались саме адвокатом (відсутнє свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю). За таких обставин, відсутні правові підстави для стягнення судових витрат на оплату послуг адвоката.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтями 11, 509, 526, 530, 712 Цивільного кодексу України, статтями 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_2) 14 969,00 грн. боргу, 1 419,66 грн. пені, 58,54 грн. інфляційних втрат, 347,99 грн. -3% річних, 1 434,55 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

4. В задоволенні решти позову відмовити.

Суддя Рим Т.Я.