Постанова № 25640532, 09.08.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2012 року Справа № 1170/2а-5066/11

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача -Ципарської Л.І., Василенка А.І., Місько О.В., Гусак А.В.,

відповідача -Максимчука О.А., Панасенко І.Б., Поповкіної Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом приватного підприємства "Леодр-Плюс" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування наказу, податкових повідомлень-рішень та визнання протиправними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати наказ Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 04.08.2011р. №2418 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки"; визнати протравними дії Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції щодо проведення за відсутності підстав документальної невиїзної перевірки ПП „Леодр-Плюс" з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „АВС Ресурси" за період з 01.11.2010р. по 29.04.2011р. за результатами якої складено акт від 12.08.2011 №82/23-6/33254271; визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 серпня 2011 року №0001072360 та №0001082360.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що позапланова невиїзна перевірка проведена відповідачем в порушення вимог пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, оскільки ПП „Леодр-Плюс" надано письмові пояснення та документальні підтвердження стосовно господарських взаємовідносин з ТОВ „АВС Ресурси" на письмовий запит Кіровоградської ОДПІ, тому на думку позивача, податковим органом проведена перевірка за відсутності підстав, передбачених чинним законодавством. Також зазначав про те, що висновки акту перевірки ґрунтуються на актах перевірки контрагента позивача.

Крім того, вказував про те, що акт Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції перевірки позивача не містить доказів, які б надавали податковому органу підстави стверджувати про наявність в діях позивача ознак, встановлених ст.ст.203, 215, 216, ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України. Тому на думку позивача, оскаржувані податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції є незаконними, необґрунтованими та безпідставними, оскільки при проведенні податковим органом перевірки позивача не було досліджено первинні документи, які пов'язані з господарською діяльністю підприємства, та містять відомості про здійснення позивачем господарських операцій.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, та зазначали, що податкова під час проведення перевірки діяла на підставах, у межах повноважень та в порядку, передбаченому чинним податковим законодавством. А також посилалися на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки, на думку податкового органу, позивачем в порушення вимог п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5, п.п.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.139.1 п.139.1 п.139, п.п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, сформовані валові витрати та податковий кредит на підставі неіснуючих операцій, оскільки правочини між позивачем та ТОВ „АВС Ресурси" здійснені без мети настання правових наслідків, та дані правочини, на думку відповідача, є нікчемними.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Приватне підприємство ПП „Леодр-Плюс" зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 23.11.2004р. як юридичну особу, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію та перебуває на обліку у Кіровоградській ОДПІ. (т.1 а.с.9)

Судом встановлено, Кіровоградською ОДПІ направлено на адресу ПП „Леодр-Плюс" запити за вих.№11250/10/23-6 від 13.04.2011р., № 7835/10/23-6 від 18.03.2011р., №20075/10/23-6 від 15.06.2011р. про надання пояснень та документального підтвердження про взаємовідносини позивача з ТОВ „АВС Ресурси" за період листопад -грудень 2010р. та січень -квітень 2011р., які отримані позивачем, про що свідчать копії рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення. (а.с.т.1 а.с.72, 73, 75, 76, 80, 81 ).

Позивачем на зазначені запити податкового органу надано письмові пояснення, в яких зокрема, зазначено, що додаються документи на підтвердження взаємовідносин з ТОВ „АВС Ресурси", але які документи додавались конкретно не зазначено. (т.1 а.с.74, 77, 78, 79)

04 серпня 2011 року начальником Кіровоградської ОДПІ прийнято наказ №2418 „Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „АВС Ресурси" за період з 01.11.2010р. по 29.04.2011р.(а.с.19).

На підставі даного наказу 12.08.2011 року посадовою особою Кіровоградської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „АВС Ресурси" за період з 01.11.2010р. по 29.04.2011р., за результатами якої складено акт від 12.08.2011 №82/23-6/33254271 (а.с.21-36)

У відповідності до ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Згідно пп. 78.1.1 п. 78.1, п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Статтею 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що законодавець усуває безпідставне втручання посадових осіб державного органу у підприємницьку діяльність.

Таким чином, наказ про проведення позапланової перевірки є, перш за все, посвідченням дій посадових осіб від імені державного органу.

Крім того, суд зазначає, що порушення вчинені під час перевірки, за результатами якої складено акт, не є безумовною підставою для скасування рішень, винесених на підставі даного акту.

До того ж, окремі недоліки акту перевірки, який є службовим документом, що стверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, не можуть бути безспірною підставою для скасування винесених на підставі цього акту податкових повідомлень -рішень.

Отже, факти порушення процедури проведення перевірки не зумовлюють недійсність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами цієї перевірки, за доведеності порушень податкового законодавства з боку платника податку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що наказ №2418 від 04.08.2011р. прийнято відповідачем обґрунтовано, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений нормами чинного законодавства.

Судом не встановлено підстав для скасування оскаржуваного наказу про призначення позапланової невиїзної перевірки позивача.

Крім того, суд зазначає, що оперативний захист порушеного права при винесені протиправного наказу про проведення перевірки можливий лише за умови звернення до суду з позовом до початку її проведення.

Оскільки перевірка господарської діяльності ПП „Леодр-Плюс" проведена, тому, навіть за умови наявності підстав для визнання оскаржуваного наказу протиправним та його скасування, суд не зможе захистити порушене право, так як це не є підставою для спростування даних акту перевірки та можливого скасування податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в зазначеній частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Що стосується посилання позивача, що дії Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції щодо проведення за відсутності підстав документальної невиїзної перевірки ПП „Леодр-Плюс" з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „АВС Ресурси" за період з 01.11.2010р. по 29.04.2011р. за результатами якої складено акт від 12.08.2011 №82/23-6/33254271 є протиправними, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз.1 та 2 п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 р. № 984 результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт -службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Тобто, акт перевірки за своєю правовою природою є службовим документом та який містить висновки податкового органу щодо результатів перевірки, не є актом державного чи іншого органу в розумінні КАС України, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся, а висновки податкового органу не порушують прав позивача

Враховуючи викладене, акт перевірки, складений органом державної податкової служби, не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не встановлює, не змінює та не припиняє жодних прав та обов'язків для позивача.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

При цьому, інтересом юридичної особи у сфері публічно-правових відносин слід розуміти інтерес, що може бути об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб юридичної особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

До того ж, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Кіровоградської ОДПІ щодо проведення за відсутності підстав документальної невиїзної перевірки ПП „Леодр-Плюс" з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „АВС Ресурси" за період з 01.11.2010р. по 29.04.2011р., за результатами якої складено акт від 12.08.2011 №82/23-6/33254271.

Крім того, стосовно посилання позивача в позовній заяві на неправомірність висновків, викладених в акті перевірки, суд зазначає, що такі посилання фактично породжують факт оскарження такого акту, що є неприпустимим, оскільки акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, а тому не може бути оскаржений в судовому порядку. Акт перевірки є службовим документом, думка (позиція) ревізора щодо результатів перевірки, яка викладена ним для використання уповноваженою службовою особою при прийнятті конкретного управлінського рішення.

Відповідно до акту Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції від 12.08.2011р. №82/23-6/33254271 про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ПП „Леодр-Плюс" з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ „АВС Ресурси" за період з 01.11.2010р. по 29.04.2011р., перевіркою встановлено, порушення позивачем:

ст.ст.203, 215, 216, 228, 626, 629, 650, 658, 662 ЦК України, відсутність поставок товарів (робіт, послуг) та укладення угод, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків;

п.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого, позивачем занижено суму податку на прибуток в сумі 256334,39 грн., в тому числі за 4 квартал 2010р. -33875 грн., 1 квартал 2011р. -161696,53 грн., 2 квартал 2011р. -60762,86 грн.;

п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, позивачем занижено податок на додану вартість в розмірі 208060 грн., в тому числі за грудень 2010р. -25867 грн., за січень 2011р. -30370 грн., за лютий 2010р. -44552 грн., березень 2011р. -53426 грн., квітень 2011р. -53845 грн. (т.1 а.с.21-36).

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською ОДПІ 30 серпня 2011 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0001082360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 264805 грн., у тому числі, за основним платежем -256335 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 8470 грн.. та податкове повідомлення-рішення №0001072360, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 214528 грн., у тому числі, за основним платежем -208060грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 6468 грн. (т.1 а.с.37, 38)

Підпунктом 1.32 статті 1 Закону №334/94-ВР визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до підпункту 5.1 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі за текстом -Закон №334/94-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються зокрема суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР та п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 11.2 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України №334/94-ВР передбачають як підставу для невключення до валових витрат випадок відсутності розрахункових, платіжних та інших документів, які зокрема, повинні підтверджувати факт отримання товарів (послуг) від іншої особи, а також підтвердження зв'язку понесених витрат із господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до п.п.14.1.181, який відповідає п.1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.97р. №168/97-ВР, (далі за текстом -Закон №168/97-ВР, який втратив чинність 01.01.2011р.), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 №168/97-ВР вбачається, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктами 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, які кореспондуються з пп.7.2.1 п.7.2 ст.7, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Правовою підставою для формування податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна, яка виписана тільки за наслідками реалізації товарів, робіт або послуг.

Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Тобто, необхідною умовою для включення витрат до валових витрат підприємства, а податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобов'язань, є, зокрема, фактична наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг). Адже наслідки у податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Статтею 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, воднораз під господарською операцією слід розуміти дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку первинних документів регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (далі - Положення №88).

Пунктом 1.2 Положення №88 передбачено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до пункту 2.2 Положення №88 первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Згідно з пунктами 2.4, 2.5 Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Пунктом 2.16 Положення №88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Суд зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на валові витрати та податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків. При цьому господарські операції мають бути відображені в податковому обліку відповідно до їх реального змісту. Відповідні документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Отже, на підтвердження даних податкового обліку можуть прийматися лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, у зв'язку з недостатністю працівників ПП „Леодр-Плюс" для виконання усіх робіт на об'єктах ВАТ „Гідросила" власними силами, ним було залучено субпідрядну організацію - ТОВ „АВС Ресурси".

Досліджуючи у ході судового розгляду справи обставини реальності здійснення господарських операцій позивача, на підставі яких ним були сформовані дані податкового обліку, суд встановив, що між позивачем (підрядник) та ТОВ „АВС Ресурси" (субпідрядник) укладено договори субпідряду, що полягають у здійсненні субпідрядником будівельно-монтажних робіт (т.1 а.с.129-138, т.2 а.с.1-45).

Також між ПП „Леодр-Плюс" (покупець) та ТОВ „АВС Ресурси" (постачальник) укладено договір поставки №55 від 03.01.2011р., згідно умов якого постачальник зобов'язувався поставити на адрес покупця матеріали, найменування, кількість та ціна обумовлюється сторонами в специфікації до даного договору. (т.4 а.с.130-132)

На виконання умов вказаних договорів, сторонами складено акти приймання виконаних субпідрядних робіт, довідки про вартість виконаних субпідрядних робіт. (т.2 а.с.47-250, т.3 а.с.204-205)

ТОВ „АВС Ресурси" на адресу позивача виписані видаткові накладні на поставку товарів (т.3 а.с.182-203); податкові накладні, з яких вбачається, що останні виписані на виконання договорів поставки, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ (т.3 а.с.75-145)

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі, про що свідчать платіжні доручення. (т.1 а.с.83-111).

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 838 ЦК України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Згідно наданих та досліджених у судовому засіданні копій актів приймання виконаних субпідрядних робіт та довідок про вартість виконаних субпідрядних робіт, на підставі яких позивачем здійснювалася оплата робіт ТОВ „АВС Ресурси" (т.2 а.с.47-250, т.3 а.с.204-205), вони складені за типовими формами №КБ-2в та №КБ-3, затвердженими наказом Державного комітету статистики України і Державного комітету України з будівництва та архітектури від 21.06.02 №237/5, який був чинним до 04.12.09.

Так, пунктом 2 вказаного наказу передбачено, що, типова форма №КБ-2в "Акт приймання виконаних підрядних робіт" поширюється на будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності. Типова форма №КБ-3 "Довідка про вартість виконаних підрядних робіт" поширюється на усі будівельні підприємства та будівельні структурні підрозділи підприємств усіх видів економічної діяльності незалежно від форм власності, що виконують будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи за рахунок усіх джерел фінансування.

Аналогічні типові форми первинних облікових документів у будівництві №КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та №КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04.12.09 №554 "Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві".

Згідно зі статтею 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 877 ЦК України встановлено, що підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов'язана надати відповідну документацію.

Згідно зі статтею 323 Господарського кодексу України договори підряду (субпідряду) на капітальне будівництво укладаються і виконуються на загальних умовах укладання та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених Кабінетом Міністрів України, відповідно до закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.05 №668 затверджено Загальні умови укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві (надалі - Загальні умови), які відповідно до Цивільного кодексу України визначають порядок укладення та виконання договорів підряду на проведення робіт з нового будівництва, реконструкції будівель і споруд та технічного переоснащення діючих підприємств, а також комплексів і видів робіт, пов'язаних із капітальним будівництвом об'єктів. Положення Загальних умов застосовуються також щодо укладення та виконання договорів підряду на роботи з реставрації та капітального ремонту будівель і споруд.

Порядок залучення до виконання робіт субпідрядників передбачений пунктами 61-65 Загальних умов. Так, підрядник може, якщо інше не встановлено договором підряду, залучати до виконання робіт інших осіб (субпідрядників). При цьому договори субпідряду укладаються та виконуються з дотриманням вимог, визначених цими Загальними умовами. Підрядник відповідає за результати роботи субпідрядників і виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

Субпідрядники, що залучаються до виконання робіт, повинні відповідати кваліфікаційним та іншим вимогам, передбаченим у договорі підряду (мати ліцензію (дозвіл) на виконання робіт, визначених договором субпідряду, досвід виконання аналогічних робіт та ресурси, достатні для їх виконання, тощо).

Пунктом 11 частини 1 статті 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що такий вид господарської діяльності, як будівельна діяльність, відповідно до спеціального закону, підлягає ліцензуванню.

Порядок ліцензування певних видів господарської діяльності у будівництві затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.07 №1396.

Згідно з пунктами 2, 3 вказаного Порядку юридична особа та фізична особа (підприємець) - суб'єкти господарської діяльності, що мають намір провадити будівельну діяльність, повинні отримати ліцензію згідно з цим Порядком. Ліцензування будівельної діяльності та контроль за додержанням ліцензійних умов здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами.

Так, відповідно до інформації Державної архітектурно-будівельної інспекції України та Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Кіровоградській області, наданої на запит суду, ТОВ „АВС Ресурси" видано ліцензію на господарську діяльність, пов'язану зі створенням об'єктів архітектури, АГ №573371 з терміном дії від 08.02.2011 по 08.02.2014р. та те, що це одна діюча ліцензія видана товариству. (т.3 а.с.71, 148-150, 159)

Разом з тим, позивачем надано суду копію ліцензії Серії АС №730303 з терміном дії з 23.11.2010р. по 23.11.2013р. (т.3 а.с.41-42), яка згідно відповіді Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Кіровоградській області, ТОВ „АВС Ресурси" не видавалась. (т.3 а.с.159)

Тобто, ТОВ „АВС Ресурси" на час укладання договору субпідряду з позивачем не мало ліцензії на здійснення будівельної або господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури.

Як вбачається з договорів субпідряду, укладених між позивачем та ТОВ „АВС Ресурси" будівельно-монтажні роботи, ціни, види і об'єми робіт визначаються на підставі кошторисів, які є невід'ємною частиною договору. Роботи виконуються з матеріалів субпідрядника за рахунок підрядника.

Матеріали справи свідчать про те, що за актами приймання виконаних субпідрядних робіт, складених між позивачем та ТОВ „АВС Ресурси", останнім упродовж листопада - грудня 2010 року, січня - квітня 2011р. було виконано великий обсяг будівельно-монтажних та ремонтних робіт на ВАТ „Гідросила", що в свою чергу потребувало значної кількості трудових ресурсів, основних фондів, обладнання та матеріалів.

Судом встановлено, що у вказаний період у ТОВ „АВС Ресурси" були відсутні організаційні, кваліфікаційні та технологічні умови для виконання таких робіт.

Згідно з інформацією Кіровоградської ОДПІ, де на обліку перебуває ТОВ „АВС Ресурси", останнє за четвертий квартал 2010р. не подавало до податкового органу розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого із них податку за формою 1ДФ (відомості по найманим працівникам), яке воно повинно було подавати у разі наявності найманих працівників у штаті або залучених за сумісництвом чи за договорами цивільно-правового характеру (т.3 а.с.152). Також, податковим органом зазначено, що з 1 кв. по 4кв. 2001р. підприємство прозвітувало про найманих працівників, з даної інформації видно, що дані працівники працювали на підприємстві в березні-квітні 2011р.(т.3 а.с.54)

Що свідчить про відсутність у ТОВ „АВС Ресурси" найманих працівників, які б здійснювали на виконання вищезазначених договорів будівельно-монтажні та ремонтні роботи та поставляли будівельні матеріали.

До того ж, суд зазначає, що допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8, який на час господарських взаємовідносин з ПП „Леодр-Плюс", був директором ТОВ „АВС Ресурси", зазначив, що на товаристві була одна особа -це він, будівельно-монтажні роботи на виконання договорів субпідряду, виконувались фізичними особами, з якими він укладав окремі угоди. Однак, свідок не зміг пояснити які саме фізичні особи виконували вищезазначені роботи, та яким чином здійснювалася поставка будівельних матеріалів.

Такі обставини позбавляють суд можливості зібрати додаткові докази щодо перевірки фактичного виконання робіт ТОВ „АВС Ресурси" за замовленням позивача, використання ним як субпідрядником найманих працівників, машин і механізмів, матеріалів, виробів і конструкцій, як це відтворено в актах виконаних робіт.

Крім того, акти виконаних субпідрядних робіт, довідки про вартість виконаних субпідрядних робіт, локальні кошториси, відомості ресурсів до локальних кошторисів не містять інформації щодо дати їх підписання та не дають можливості ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій, склали та підписали дані документи.

Відсутність фактичного здійснення господарських операцій, відображених в актах прийняття виконаних субпідрядних робіт та податкових накладних (на підставі яких позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит з ПДВ), свідчить, що відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. З огляду на це, наявність актів та податкових накладних, які формально відповідають вимогам до їх оформлення, у спірних правовідносинах не є підставою для віднесення певних сум до валових витрат та податкового кредиту, оскільки під час судового розгляду справи доведено, що відомості у таких документах щодо господарських операцій не відповідають дійсності. Вважаючи вказані документи штучно створеними, які не відображають реальний зміст та характер виконаних робіт, суд не приймає їх в якості належних доказів у справі.

Таким чином, правові наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (робіт/послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Верховним Судом України у постанові від 08.09.2009р №09/143 зазначено, що надання податковому органу належним чином усіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Частиною 2 статті 161 КАС України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 237 цього Кодексу.

Наслідки порушення податкового законодавства, зокрема у податковому обліку, повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Тобто, відсутність судових рішень про визнання недійсними (нікчемними) укладеного правочину, на чому наполягав представник позивача, не може розглядатися як перешкода для коригування (зменшення) валових витрат та податкового кредиту з ПДВ позивачу, з огляду на встановлені порушення податкового законодавства, що призвели до виникнення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Таким чином, вищевикладене свідчить про те, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат та сформовано податковий кредит, вартість отриманих від ТОВ "АВС Ресурси" послуг та товарів, не підтверджених відповідними первинними документами, а також без підтвердження реального здійснення господарських операцій на виконання договорів субпідряду та поставки.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищенаведені норми чинного законодавства України, а також неможливість фактичного здійснення ТОВ "АВС Ресурси" господарських операцій через відсутність матеріальних ресурсів, трудових ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з виконання будівельних робіт та поставки будівельних матеріалів, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, суд дійшов висновку про наявність в діях позивача порушення пп.1.32 ст.1, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого, позивачем занижено суму податку на прибуток в періоді, що перевірявся в сумі 256334,39 грн., а також п.п.198.3, 198.6 198.2 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого, позивачем занижено суму податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, в сумі 208060 грн.

Відповідно до п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідальність у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання з підстав, зазначених у пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, встановлена пунктом 123.1 статті 123 цього кодексу.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про правомірність прийняття Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією податкових повідомлень-рішень від 30 серпня 2011 року №0001072360 та №0001082360.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що виключними підставами для визнання рішення контролюючого органу про застосування до суб'єкта господарювання штрафу недійсним є його необґрунтованість, тобто наявність у ньому висновків про вчинення порушення, які ґрунтуються на припущеннях, а не на фактичних обставинах, невідповідність його визначеній законом компетенції органу, який видав це рішення.

Таких підстав судом не встановлено, натомість достовірно встановлені факти допущених позивачем порушень вимог податкового законодавства та наведені правові обґрунтування правомірності застосування податковим органом до позивача штрафу.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову -відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено - 14.08.2012р..

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина