Постанова № 25627755, 25.07.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2012 року 13:15 Справа № 0870/5378/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Максименко Л.Я.,

при секретарі судового засідання - Приймаку Є.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Мелітополь

до:Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби, м. Мелітополь

про:визнання дій неправомірними,

за участю:

від позивача:ОСОБА_1, паспорт НОМЕР_3 від 30.06.2012;

ОСОБА_2, довіреність від 15.06.2012

від відповідача:Лузан О.Ю., довіреність № 69 від 30.03.2012

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому позивач просить суд скасувати наказ Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби № 642 від 22.03.2012 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1; визнати неправомірними дії Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби по проведенню документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період лютий, березень та липень 2011 року, на підставі якої було складено акт перевірки від 28.03.2012 №433/172/314013712; визнати неправомірними дії Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби по зменшенню суми податкового зобов'язання на суму 72 327,00 грн. та податкового кредиту на суму 72 327,00 грн.; визнати неправомірними дії Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби щодо відмови в надані інформації про те, чи вносились зміни до єдиної автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПС України; визнати відсутність компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень Мелітопольської ОДПІ Запорізької області Державної податкової служби щодо визнання податкових зобов'язань за лютий, березень та липень 2011 року на суму 72 327,00 грн. недійсними та, як наслідок, завищення суми податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий, березень та липень 2011 року у сумі 72 327,00 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що документальна позапланова невиїзна перевірка була проведена безпідставно, а її висновки зроблені з перевищенням повноважень, визначених Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та положень Податкового кодексу України. Вказує, що рішення про проведення перевірки (наказ № 642 від 22.03.2012) було прийнято суб'єктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а саме за відсутності факту отримання платником податку письмового запиту податкового органу та за відсутності факту сплину 10 робочих днів з дня отримання запиту. З огляду на це вважає, що спірний наказ не відповідає вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, а відтак підлягає скасуванню. Вважаючи оскаржуваний наказ протиправним, позивач приходить до висновку і про безпідставність та незаконність дій податкового органу щодо проведення самої документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 за період лютий, березень, липень 2011 року. З приводу встановленого в акті перевірки факту заниження податкових зобов'язань з ПДВ та завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 72 327,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «ВКФ «Імпульс плюс 2010» позивач зазначає, що для перевірки було надано всі первинні документи, які підтверджують реальний характер здійсненого правочину, а саме договір, податкові та видаткові накладні, акти приймання-здачі виконаних робіт, платіжними дорученнями тощо. Вважає, що в акті перевірки податковий орган безпідставно приходить до висновку про те, що за результатами перевірки «встановлено ознаки нікчемних правочинів», оскільки ухилення однією із сторін угоди від сплати податків після виконання спірної угоди не може бути підставою для висновку про її нікчемність. Також вважає неправомірним відмову податкового органу надати підприємцю інформацію про те, чи вносились за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки зміни до єдиної автоматизованої системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПС України.

У судовому засіданні 25.07.2012 від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог в якій він зменшив позовні вимоги та підтримує позов лише в частині щодо визнання неправомірними дій Мелітопольської ОДПІ Запорізької області по зменшенню суми податкового зобов'язання на суму 72 327,00 грн. та податкового кредиту на суму 72 327,00 грн.

Представник відповідача проти заяви про зменшення позовних вимог не заперечив.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 137 КАС України про те, що позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи, суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог.

Позивач та його представник підтримали зменшені позовні вимоги з підстав, викладених вище. Наполягають на задоволенні позову.

Відповідач позов не визнав. У письмових запереченнях посилається на те, що Мелітопольською ОДПІ Запорізької області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період лютий 2011, березень 2011 та липень 2011 за результатами якої встановлено, що основним постачальником позивача є ТОВ «ВКФ «Імпульс плюс 2010». Вказує, що за результатами перевірки ТОВ «ВКФ «Імпульс плюс 2010» за період з 01.01.2011 по 30.04.2011 встановлено порушення ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, відсутність об'єктів оподаткування, які підпадають під визначення ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та у зв'язку із цим недійсність податкових зобов'язань за період з 01.01.2011 по 30.04.2011 на суму 5 503 616,00 грн. та податкового кредиту на суму 5 356 982,60 грн. Оскільки у ТОВ «ВКФ «Імпульс плюс 2010» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, податковий орган вважає, що фактичної операції між позивачем та товариством не відбувалось, а останнє здійснювало діяльність спрямовану на надання податкової вигоди третім особам. Також зазначає, що надані до перевірки первинні документи складені з порушенням ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не мають юридичної сили і доказовості вчинених господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «ВКФ «Імпульс плюс 2010». На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Під час розгляду справи по суті представник відповідача підтримав заперечення з підстав викладених вище.

В судовому засіданні 25.07.2012 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

23.11.2011 Мелітопольська ОДПІ Запорізької області звернулась до ФОП ОСОБА_1 із запитом «Про надання інформації» № 14428/Т/17-213, щодо надання пояснень та завірених копій документів для підтвердження взаємовідносин з ТОВ «Імпульс плюс 2010» за лютий, березень та липень 2011 року.

У відповідь на запит податкового органу, 02.12.2011 ФОП ОСОБА_1 супровідним листом надав відповідні підтверджуючі документи на 192 арк.

Наказом Мелітопольської ОДПІ Запорізької області № 642 від 22.03.2012 було призначено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Імпульс плюс 2010» за лютий, березень та липень 2011 року.

На підставі п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.1 ст. 79 ПК України Мелітопольською ОДПІ Запорізької області проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість за період лютий 2011, березень 2011 та липень 2011 року ФОП ОСОБА_1, про що складено акт № 433/172/3114013712 від 28.03.2012.

Перевіркою встановлені порушення ФОП ОСОБА_1: відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 185, ст. 187, ст. 188 ПК України, а саме: податкові зобов'язання за лютий 2011, березень 2011, липень 2011 на суму 72 327 грн. визнано недійсними; п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого суб'єктом підприємницької діяльності завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2011, березень 2011 та липень 2011 у сумі 72 327,00 грн.

За наслідками перевірки податкове повідомлення-рішення не приймалось.

20.04.2012 та 22.05.2012 ФОП ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольської ОДПІ Запорізької області, де в листах прохав роз'яснити правові наслідки для підприємця висновків акту перевірки № 433/172/3114013712 від 28.03.2012.

Листом від 23.05.2012 вих. № 1617/Т0117-213 «Про надання роз'яснень та інформації» податковий орган повідомив платника про те, що правовим наслідком за актом перевірки № 433/172/3114013712 від 28.03.2012 є зменшення суми податкового зобов'язання на суми 72 327 грн. та податкового кредиту на суму 72 327 грн. у зв'язку з порушенням пунктів ст. 185, ст. 187, ст. 188, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення показників в деклараціях за перевірений період.

Незгода позивача із діями Мелітопольської ОДПІ Запорізької області по зменшенню суми податкового зобов'язання на суму 72 327,00 грн. та податкового кредиту на суму 72 327,00 грн. і є предметом позову по даній справі.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що зменшені позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

05.01.2011 між ТОВ «Імпульс плюс 2010» (виконавець) та ФОП ОСОБА_1 (замовник) укладено договір № 1-11, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався виконати для замовника роботи з ремонту с/г техніки та запчастин.

Відповідно до п. 2.1.1 Договору, замовник прийняв на себе зобов'язання поставити виконавцю силові агрегати для ремонту та діагностики.

На виконання умов договору, виконавець провів для замовника ремонт запасних частин, що сторони підтвердили складанням актів здачі-прийомки виконаних робіт від 01.02.2011 № 1010201 на суму35041,63 грн., від 02.02.2011 № 1020201 на суму 36 033,05 грн., від 04.02.2011 № 1040201 на суму 23 915,34 грн., від 01.07.2011 № 10712 на суму 42 246,25 грн., від 07.07.2011 № 70703 на суму 60 116,36 грн., від 15.07.2011 № 150704 на суму 59 898,24 грн. та від 18.07.2011 № 180711 на суму 55 098,72 грн. (долучені до справи).

За фактом наданих послуг виконавцем також виписані замовнику податкові накладні.

Крім того, позивач на підставі угод, укладених у простій письмовій формі придбавав у ТОВ «Імпульс плюс 2010» запасні частини, що посвідчується долученими до справи видатковими накладними від 01.03.2011 № 3 на суму 9 510,56 грн., від 01.03.2011 № 27 на суму 38 652,12 грн. , від 02.03.2011 № 52 на суму 18 952,04 грн., від 03.03.2011 № 61 на суму 11 107,08 грн., від 10.03.2011 № 112 на суму 27 717,34 грн., від 04.07.2011 № 40713 на суму 15 668,32 грн. та відповідними податковими накладними.

Придбані ТМЦ отримував особисто ОСОБА_1, про що свідчить його підпис у первинних бухгалтерських документах.

Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996 за № 293/1318, сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Як передбачено у п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, товари відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів, якими, згідно з Інструкцією, виступають підприємства, що виписують довіреність на одержання цінностей від постачальників фізичним особам - своїм працівникам, надаючи їм статусу представників підприємства перед підприємством-постачальником (це відповідає вимогам ст. 244 ЦК України).

Але у розглядуваному випадку СПД - фізична особа безпосередньо представляє власні інтереси, тому виписування довіреностей на самого себе не вимагається.

Придбаний товар та послуги з боку ФОП ОСОБА_1 були оплачені в повному обсязі, що підтверджується долученими до справи банківськими виписками по рахунку.

Із пояснень позивача судом встановлено, що перевезення запасних частин ТОВ «Імпульс плюс 2010», так і іншим замовникам підприємця здійснювалось ОСОБА_1 за допомогою служб доставки (копії таких накладних на вантаж та декларацій надані суду). Однак, у зв'язку із тим, що для ведення обліку наявність таких документів законодавцем не вимагається, він їх не зберігав у повному обсязі.

З огляду на це доводи податкового органу про відсутність ТТН чи інших документів на перевезення суд вважає безпідставним.

Придбаний товар та відремонтовані запасні частини в подальшому реалізовувались кінцевим споживачам (передавались замовникам послуг з ремонту запасних частин), про що в матеріалах справи є відповідні документальні підтвердження.

Судом із пояснень позивача та його представника, а також наданих документів встановлено, що ФОП ОСОБА_1 фактично здійснював посередницьку діяльність з придбання запасних частин під замовлення та посередницькі послуги з ремонту запасних частин, що не суперечить реєстраційним даним видів господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності. Сам підприємець ремонт запасних частин не здійснював, а замовляв у інших контрагентів, зокрема, у ТОВ «Імпульс плюс 2010». Придбаний (відремонтований) товар відразу ж відправлявся покупцям (замовникам послуг) за допомогою служби доставки, а тому необхідності у його зберіганні у позивача не було.

З огляду на це доводи податкового органу про відсутність у позивача реальних умов для ведення господарської діяльності у зв'язку із відсутністю основних засобів, виробничих та трудових ресурсів тощо, суд вважає безпідставними, оскільки виходячи із зазначеного вище способу здійснення господарської діяльності наявність таких умов і не вимагається.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 3 Закону України № 996-ІV від 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами та доповненнями) (далі - Закон № 996-ІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону № 996-ІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 вказаного Закону та п.2.4 Положення, первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок.

Крім того, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначалося вище, всі придбані ТМЦ та послуги були своєчасно та в повному обсязі оприбутковані ФОП ОСОБА_1 на підставі накладних та актів приймання-здачі виконаних робіт, а в подальшому запасні частини реалізовані, а відремонтовані - передані замовникам ФОП ОСОБА_1, що в свою чергу призвело до змін в активах підприємця та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків.

Суд зазначає, що оглянуті первинні документи містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст. 44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Під час розгляду вказаної справи, будь-яких нових обставин чи доказів в обґрунтування нереальності вчинених правочинів між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Імпульс плюс 2010» податковим органом суду не надано.

Також, в акті перевірки (арк. 6) податковий орган згідно п. 1, п. 5 ст. 203, п. 1, п.2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662 ЦК України приходить до висновку про наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між ТОВ «Імпульс плюс 2010» та ФОП ОСОБА_1 за лютий, березень та липень 2011 року на суму ПДВ 72 326,17 грн.

Проте, аналізуючи вищевикладені норми ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі. Проте, статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності цивільних правочинів, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо правочин не визнано судом недійсним. Тобто, зі змісту цієї норми випливає, що підстави недійсності правочинів можуть бути передбачені виключно законами. Правочин може бути визнано недійсним тільки на підставі і за наслідками, передбаченими законом. Також нормами ЦК України передбачено, що правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Зі змісту Акту вбачається, що відповідачем зроблений висновок про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 228 ЦК України. Проте, відобразивши в Акті певні фактичні дані, не можна довести нікчемність правочину.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб. Відповідні обставини повинні бути відображені в мотивувальній частині судового рішення про визнання недійсним правочину як такого, що вчинений юридичними особами із завідомо суперечною інтересам держави та суспільства метою. Зокрема, слід установити персоналії посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник, тощо.

Обов'язковість установлення умислу поширюється лише на визнання недійсними правочинів, вчинених із метою, що суперечить інтересам держави та суспільства (частина третя статті 228 Цивільного кодексу України).

Відповідачем по справі не надано жодних доказів, які свідчили б про визнання укладених угод недійсними в судовому порядку.

В ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку відносно посадових (службових) осіб платника податків та наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом лише з обставинами діяльності інших осіб (контрагентів), що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

В свою чергу Податковий кодекс України, не ставить право платника податку на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань…Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Якщо вже говорити проте контрагента позивача - ТОВ «Імпульс плюс 2010», то в акті перевірки лише зазначено про неможливість проведення перевірки, неможливість вручення запиту на отримання інформації тощо, у зв'язку із відсутністю товариства за місцем реєстрації. Також наведені висновки акту перевірки від 06.06.2011 № 2323/1800/37363648 щодо наявності порушень ч. 1,5 ст.203, п. 1,2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, ст. 3, ст. 4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та ст. 185-203 ПК України. Тобто, аналіз фінансово-господарської діяльності товариства «Імпульс плюс 2010» було проведено лише на підставі баз даних податкового органу та поданої товариством податкової звітності, що в свою чергу не може свідчити про повноту зібраної інформації. Посилання на запиту до реєстраційних органів - ДАЇ, БТІ, ДЗК тощо в акті перевірки відсутні. Не міститься відомостей і про вжиті оперативні заходи щодо керівників чи засновників ТОВ «Імпульс плюс 2010».

Крім того, представником позивача під час розгляду справи надані судові рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2011, залишене без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2011 у справі № 2а-7888/11/2070, якими визнано протиправними дії ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова по проведенню позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Імпульс плюс 2010», за результатами якої складено акт перевірки від 06.06.2011 № 2323/1800/37363648.

Натомість, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент здійснення спірних операцій, далі - ПК України), право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

При цьому, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, Податковим кодексом встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів (послуг) були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Податкового кодексу акт перевірки не містить, ФОП ОСОБА_1 цілком правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим товарам (наданим послугам) до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Суд згідно досліджених у справі доказів прийшов до висновку про те, що операція між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Імпульс плюс 2010» відбулася, що сторони і зафіксували шляхом складення первинної документації.

Отже, висновки податкового органу про допущені з боку позивача порушення вимог ст. 185, ст. 187, ст. 188 п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України не відповідають фактичним обставинам справи.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених

статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Не дивлячись на те, що акт перевірки є лише засобом фіксації певних порушень платника податків, а висновки посадових осіб (ревізорів) мають рекомендований характер для винесення того чи іншого рішення, об'єктом оскарження з боку платника податків можуть бути юридичні наслідки, які виникають за результатами проведеної перевірки та впливають або можуть негативно вплинути на права, обов'язки та інтереси позивача.

Як зазначалося вище, листом від 23.05.2012 вих. № 1617/Т0117-213 «Про надання роз'яснень та інформації» податковий орган повідомив платника про те, що правовим наслідком за актом перевірки № 433/172/3114013712 від 28.03.2012 є зменшення суми податкового зобов'язання на суми 72 327 грн. та податкового кредиту на суму 72 327 грн.

Тобто, в розумінні КАС України, це є діями, які вплинули на права та інтереси позивача, а відповідно можуть бути предметом розгляду в адміністративному судочинстві.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що податкове повідомлення-рішення за вказаним актом не приймалось, оскільки не встановлено заниження чи завищення податку на додану вартість, а тому будь-які зміни до облікової картки платника податків не вносились.

В той же час, представник відповідача пояснив, що інформація про зменшення суми податкового зобов'язання та податкового кредиту була внесена в Єдину автоматизовану систему співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПС України.

Враховуючи викладений вище висновок суду про необґрунтованість доводів податкового органу про допущені з боку позивача порушення вимог ст. 185, ст. 187, ст. 188 п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, суд вважає дії податкового органу по зменшенню Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання на суму 72 327,00 грн. та податкового кредиту на суму 72 327,00 грн., здійснених на підставі акту перевірки № 433/172/3114013712 від 28.03.2012 протиправними.

Отже, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби про визнання дії неправомірними, - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби по зменшенню Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 суми податкового зобов'язання на суму 72 327,00 грн. та податкового кредиту на суму 72 327,00 грн., здійснених на підставі акту перевірки № 433/172/3114013712 від 28.03.2012.

Присудити з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 32,19 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко