Рішення № 25621981, 07.08.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.08.2012Справа №5002-33/1696-2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Созидатель»

(Фіолентовське шосе, 8, м. Севастополь, 99014)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд»

(Сімферопольське шосе, 24-в, м. Феодосія, 98100)

про стягнення 159 376.31 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Рудюк Вікторія Олегівна, довіреність № 218 від 05.07.12, представник, ТОВ "Созидатель";

Від відповідача: не з'явився, ТОВ «Кримжитлобуд».

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Созидатель» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» та просить суд стягнути заборгованість у розмірі 159 376.31 грн., у тому числі борг 123 856.61 грн., пеню в розмірі 2 697.70 грн. та пеню за прострочення платежу більше 5-ти календарних днів у розмірі 32 822.00 грн..

Представник позивача у судовому засіданні 18 червня 2012 року надав суду заяву в порядку частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України про збільшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути борг в сумі 123 856.61 грн., пеню в розмірі 6 718.80 грн. та пеню за прострочення платежу більше 5-ти календарних днів у розмірі 51 481.20 грн. (а.с. 49-50), в прийнятті якої судом ухвалою від 18 червня 2012 року було відмовлено (а.с. 53-54).

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 01-07/11 від 01 липня 2011 року в частині своєчасної та повної оплати поставленого товару.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, витребуваних судом документів не представив, про причини неявки суд не повідомив.

Статтею 64 Господарського процесуального кодексу України врегульовано, що судова кореспонденція у разі ненадання сторонами іншої адреси надсилається за адресою, що зазначена в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Таке повідомлення згідно з положеннями вказаної правової норми вважається належним.

Так, з матеріалів справи вбачається, що копії ухвал суду направлялись відповідачу за адресою, яка відповідає адресі, зазначеній у спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 13888387 від 25 травня 2012 року (а.с. 16-19), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією переліку згрупованих поштових відправлень рекомендованою кореспонденцією (оборотна сторона а.с. 1, 38, 54).

Також, належне повідомлення судом відповідача підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової кореспонденції (а.с. 21), що свідчить про обізнаність відповідача про час та місце розгляду справи.

Однак, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи та матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства - свободу у наданні сторонами своїх документів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Зважаючи на вказані обставини, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності нез'явившегося представника відповідача, за наявними у ній матеріалами.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

встановив:

01 липня 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Созидатель» (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» (замовник) укладений договір № 01-07/11, відповідно до пункту 1.1 якого сторони домовились, що постачальник зобов'язується передати у власність замовника: бетон, розчин, ж/бетон (надалі іменоване - товар) , у кількості та асортименті, необхідних замовнику, та на умовах, визначених у рахунку та специфікації № 1, які є обов'язковими додатками до даного договору, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар за цінами та датою оплати, згідно з виписаним рахунком (а.с. 8-9).

Оплату за поставку товару замовник здійснює за договірними цінами, чинними на момент відвантаження товару та зазначеним у рахунку та специфікації № 1 на поточний місяць, оплата здійснюється протягом часу, визначеного у рахунку. Передплата складає 100 % (пункт 1.2 договору).

Датою поставки товару вважається дата у накладній, підписаній відповідальними особами (пункт 3.5 договору).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що ціна товару є договірною. Ціна товару протягом дії даного договору може змінюватись (зменшуватись або збільшуватись) у випадках введення нових нормативних актів, зміни рівню регулюючих цін на енергоносії та договірних цін на сировину та матеріали (надалі іменоване матеріали), що впливають на зміну витрат на виробництво товару та його реалізацію.

Розрахунок замовника за товар здійснюється перерахуванням на розрахунковий рахунок або у касу постачальника грошових коштів, по рахунку, наданому постачальником, за вільно-договірною (динамічною) ціною, яка діє на момент оплати, та зазначеною в рахунку та специфікації № 1 на поточний місяць, передоплата складає 100%. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів у повному обсязі на розрахунковий рахунок постачальника, зобов'язаність замовника вважається виконаною по оплаті за товар з вищезазначеної дати. При несвоєчасній оплаті замовником за поставлений товар, постачальник залишає за собою право змінити ціну товару, по цінах, що діяли на момент оплати (пункти 4.4 - 4.6 договору).

При несвоєчасній оплаті, за наявності прострочення більше 5-ти календарних днів після отримання товару, замовник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діє на період оплати пені, за кожний день прострочення від суми несвоєчасно оплачених коштів (пункт 5.3 договору).

При простроченні платежу більше одного місяця замовник сплачує штраф у розмірі 0.5% за кожний день прострочення від суми несвоєчасно оплачених платежів ( пункт 5.4 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного виконання зобов'язань за ним. Строком дії договору вважається дата з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2011 року , а при розрахунках - дата фактичного проведення розрахунку обома сторонами (пункт 8.1, 8.2 договору).

Даний договір вважається пролонгованим на наступний рік, у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про його припинення через 15 днів після закінчення строку його дії, зазначеного в пункті 8.2 договору (пункт 8.5 договору).

За твердженнями позивача, він поставляв на адресу відповідача товар, що підтверджується накладними № 00001130, № 00001131, № 00001132 від 01 березня 2012 року, № 00001321 № 00001320, № 00001318, № 00001319, № 00001328, № 00001325 від 22 березня 2012 року, №00001324 від 24 березня 2012 року, № 00001327, № 00001326, № 00001331, № 00001332, № 00001338, № 00001339, № 00001340, № 00001341 від 23 березня 2012 року, № 00001362, № 00001359, № 00001358, № 00001357, № 00001363, № 00001364, № 00001368, № 00001369 від 26 березня 2012 року (а.с. 42-48), однак даний товар відповідачем оплачений не був.

Несплата відповідачем суми заборгованості за договором № 01-07/11 від 01 липня 2011 року у добровільному порядку з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Созидатель» до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За своєю правовою природою, спірний договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.

У відповідності до положень статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним було поставлено товар відповідачеві на суму 123 856.61 грн., однак даний товар відповідачем оплачений не був.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Однак, дослідивши матеріали справи, суд не вважає доведеними твердження позивача щодо поставки товару відповідачеві на підставі умов договору № 01-07/11 від 01 червня 2011 року.

Так, згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до пункту 1 статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Стаття 664 Цивільного кодексу України твердить про те, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до пункту 3.5 договору № 01-07/11 від 01 червня 2011 року датою поставки вважається дата в накладній, підписаній відповідальними особами.

Так, матеріали справи, зокрема, надані позивачем накладні № 00001130, № 00001131, № 00001132 від 01 березня 2012 року, № 00001321 № 00001320, № 00001318, № 00001319, № 00001328, № 00001325 від 22 березня 2012 року, №00001324 від 24 березня 2012 року, № 00001327, № 00001326, № 00001331, № 00001332, № 00001338, № 00001339, № 00001340, № 00001341 від 23 березня 2012 року, № 00001362, № 00001359, № 00001358, № 00001357, № 00001363, № 00001364, № 00001368, № 00001369 від 26 березня 2012 року (а.с. 42-48), які є первинними документами, що свідчать про вчинення господарської операції, не містять доказів отримання товару саме відповідачем, в графі «отримав» наявний підпис та прізвище особи, ідентифікувати яку суд не має можливості. Крім того, відсутні печатка або штамп підприємства та будь - які докази того, що поставки за спірними накладними були здійснені позивачем саме на підставі умов договору № 01-07/11 від 01 липня 2011 року.

У відповідності до пункту 1 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Стаття 9 вищенаведеного Закону твердить про те, що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, в матеріалах справи відсутня довіреність на отримання матеріальних цінностей, яка б надала суду можливість ідентифікувати особу, яка отримала товар за вказаними накладними та встановити наявність її відповідних повноважень.

Відсутність довіреності на отримання матеріальних цінностей на особу, яка отримала товар за вказаними накладними, виключає можливість встановити, що саме представник відповідача отримав товар, що спростовує твердження позивача щодо встановленості факту отримання товару відповідачем, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення у відповідача обов'язку щодо його оплати.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що надані позивачем накладні, крім вищенаведеного, взагалі не містять будь-яких посилань на укладений між сторонами договір, а отже, суд вважає за неможливе застосовувати до правовідносин, що виникли на підставі цих накладних, умови договору договором № 01-07/11.

Враховуючи зазначені судом недоліки, представниками позивача було надано суду в обґрунтування своїх доводів інші накладні № СЗ-0193 від 26 березня 2012 року, № СЗ-0167 від 23 березня 2012 року, № СЗ - 0068 від 10 лютого 2012 року (а.с. 73-74).

Однак, суд також не може прийняти вказані накладні як належний доказ поставки товару відповідачу, оскільки в них також відсутні посилання на договір, у зв'язку з чим факт поставки відповідачу товару саме за договором № 01-07/11 від 01 липня 2011 року не є, на думку суду, доведеним.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що наявність різних за своїм виглядом та оформленням накладних, а також наявність акту звірення взаємних розрахунків по усіх рахунках (а.с. 75), складений між сторонами у справі, свідчать про великий обсяг господарських правовідносин між сторонами по справі, а отже, враховуючи відсутність відповідача, суд визнав суперечливими та недоведеними твердження представників позивача про здійснення поставки на підставі поданих суду накладних саме у відповідності до умов укладеного договору, що унеможливлює задоволення даного позову з підстав, викладених у ньому.

Одночасно, згідно з пунктом 1.1 договору № 01-07/11 від 01 червня 2011 року замовник зобов'язався прийняти та оплатити товар за ціною та згідно дати, зазначених у рахунку, виписаному постачальником .

Аналогічні вимоги містяться в пунктах 1.2, 4.2 та 4.4 договору та у статті 692 Цивільного кодексу Украйни.

Однак, на вимогу суду, в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, рахунків, виписаних згідно з умовами спірного договору на оплату поставленого товару, як і доказів їх отримання відповідачем, суду позивачем надано не було.

Як вже зазначалося, акт звірення, наданий позивачем, не може бути прийнятий судом у розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України у якості належного та допустимого доказу поставки товару в межах договору № 01-07/11 та наявності у відповідача відповідного обов'язку перед позивачем щодо оплати його вартості, з огляду на те, що, як також було зазначено, він не містить будь - яких посилань на договір та у графі «документи» зазначені інші накладні, ніж ті, що були надані суду в обґрунтування поставки товару відповідачу (а.с. 7).

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав для задоволення позову з огляду на його недоведеність.

Крім того, суд вважає за необхідне також зауважити, що умовами спірного договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України відповідно до якої, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а отже і вимоги про подвійне стягнення пені з відповідача є незаконними.

У відповідності зі статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших доказів, які б підтверджували поставку позивачем на підставі спірного договору товару відповідачеві на вказану суму суду надано не було.

За таких обставин, доводи позивача спростовуються документами, долученими до матеріалів справи, а отже у суду відсутні обґрунтовані та законні підстави для задоволення позову.

Судовий збір покладається на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відмовою в позові.

В судовому засідання оголошена вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 13 серпня 2012 року.

З огляду на викладене, керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити в повному обсязі.

Суддя Ю.А. Радвановська