Постанова № 25604160, 06.08.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.12 Справа № 14/3/5022-119/2012

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Зварич О.В.,

Малех І.Б.,

при секретарі Горбач Ю.Б.,

за участю представників:

від позивача -ОСОБА_2

від відповідача -Денис А.І.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, б/н від 01.06.2012 року

на рішення господарського суду Тернопільської області від 07.05.2012 року (підписане 28.05.2012 року), суддя Руденко О.В.

у справі № 14/3/5022-119/2012

за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.Е.Й.В.», м. Тернопіль

про стягнення 40648,44 грн.

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 07.05.2012 року по справі №14/3/5022-119/2012 відмовлено в задоволенні позову фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 про стягнення з ТзОВ «Р.Е.Й.В.» 40648,44 грн., з яких: 31580 грн. -основна заборгованість, 1689,53 грн. -інфляційних, 1196,58 грн. -3 % річних, 6182,33 грн. -пені.

Суд у рішенні посилаючись на положення ст.ст.11, 205, 638, 909, 919, главу 64 ЦК України, ст.ст.173, 306, 307, главу 32 ГК України, Конвенцію про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, Закон України «Про міжнародні договори України», укладений сторонами договір №12 від 16.11.2010 року, заявку №01/16 від 16.11.2010 року, акт виконаних робіт №13 від 19.11.2010 року, зазначає про те, що відповідно до домовленості сторін, відповідач оплату за перевезення вантажу повинен був здійснити 19.11.2010 року та, що відлік позовної давності розпочався з 17.02.2011 року по закінченню тримісячного терміну з дня укладення договору перевезення, і відповідно, закінчився -17.02.2012 року, а відтак позивач звернувся до суду за захистом свого особистого майнового права поза межами строку позовної давності. Таким чином, беручи до уваги положення ст.267 ЦК України, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову. Поряд з цим, посилаючись на ст.266 ЦК України, суд зазначає про сплив позовної давності і щодо додаткових вимог - стягнення пені, інфляційних і 3 % річних.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, фізична особа -підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 07.05.2012 року по справі №14/3/5022-119/2012, прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача: 31480 грн. -заборгованості за перевезення вантажу, 1140,82 грн. -пені за період з 23.02.2012 року, 1173,88 грн. -3% річних за період з 18.11.2010 року по 14.02.2012 року, 1783,54 грн. -інфляційних за період грудень 2010 року -січень 2012 року включно, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що відповідачем наявність заборгованості в розмірі 31580 грн. визнано. Поряд з цим, апелянт звертає увагу суду на положення ст.32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, якою встановлено, що термін позовної давності для вимог, що випливають з перевезення у випадку навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом, що розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки, а відлік трирічного терміну згідно п.с) ч.1 ст.32 Конвенції починається через три місяці з дня укладення договору перевезення, день початку відліку терміну позовної давності у термін не зараховується, з огляду на що, позивачем подано позов в межах трирічного терміну позовної давності. Посилаючись на п.6.6 договору №12 від 16.11.2010 року, ч.6 ст.232, п.2 ч.2 ст.258 ГК України, позивач вважає правомірною нараховану пеню у розмірі 1140,82 грн. за період з 23.02.2011 року по 19.05.2011 року, а також 1173,88 грн. -3% річних за період з 18.11.2010 року по 14.02.2012 року, 1783,54 грн. -інфляційних за період грудень 2010 року -січень 2012 року включно.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримала, просила задоволити в повному обсязі.

Поряд з цим, від позивача до суду 01.08.2012 року надійшло клопотання про подання доказів, в якому останній зазначає, що факт своєчасного отримання рахунку відповідачем підтверджено посиланням на такий у платіжному дорученні від 19.11.2010 року, яким відповідачем перераховано позивачу 10000 грн. Разом з тим, зазначає, що відповідачу (вантажоодержувачу) надано акт виконаних робіт та екземпляр міжнародних транспортних накладних для засвідчення таких відтисками печаток ТзОВ «Р.Е.Й.В»(копії вказаних накладних із відтисками печаток ТзОВ «Р.Е.Й.В.»додано до матеріалів справи). Одночасно, до вказаного клопотання, позивачем долучено претензію (вих.№1/1 від 03.12.2010 року) адресовану відповідачу, в якій він посилаючись на укладений між сторонами договір від 16.11.2010 року, заявку на суму 41580 грн. із зазначенням дати завантаження -16.11.2010 року, міжнародні товарно-транспортні накладні, просить відповідача погасити заборгованість в сумі 30158 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, вказуючи на безпідставність доводів апелянта. Крім того, від відповідача надійшли додаткові пояснення (вх.№5040 від 06.08.2012 року), в яких останній вказує, що на виконання умов п.5.2 договору №12 від 16.11.2010 року, позивачем надано відповідачу лише акт виконаних робіт №13 та СМR №409/2010 та №410/2010.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного:

Відповідно до положень ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 16.11.2010 р. між ТзОВ "Р.Е.Й.В." (в тексті договору - замовник) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (в тексті договору -перевізник) укладено договір № 12 про перевезення вантажу (кава у мішках) автомобільним транспортом за маршрутом Італія (м. Тріест) -Україна (м.Тернопіль), відповідно до умов якого, а саме п.1.2 договору, перевізник (позивач) зобов'язувався здійснювати окремі вантажоперевезення для замовника (позивача), а останній прийняти вантаж і оплатити виконані вантажоперевезення.

У пунктах 2.2, 3.1 договору сторонами передбачено, що на кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яка складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою замовника (відповідача), скріплюється печаткою і передається перевізнику (позивачу) за допомогою факсимільного зв'язку. За допомогою письмового замовлення (заявки) замовник інформує перевізника про терміни і об'єми майбутніх перевезень, кількості та необхідних характеристиках пересувного складу, а також визначаються умови та особливості конкретного перевезення, в тому числі: адресу місць завантаження і розвантаження, вага і вид вантажу; сума фрахту, форма і строки оплати за перевезення.

Згідно із п.5.2 договору, розрахунок за виконане перевезення виконується замовником протягом 21 банківського дня з моменту надання оригіналів документів: акта виконаних робіт, податкової накладної, рахунка-фактури з оригіналом товаро-транспортної накладної (СМR, ТТН) з підписом і печаткою вантажоодержувача і, при необхідності, оригіналу інших додаткових документів, що вказані в транспортному замовленні.

Умовами п.2.3 договору №12 від 16.11.2010 року встановлено, що замовлення (заявка) має містити описання умов і особливості конкретного перевезення.

16.11.2010 р. сторонами оформлено заявку № 01/16, відповідно до якої позивач перевозить вантаж відповідача з м. Трієст (Італія) до м. Тернопіль (Україна) через пограничний пункт Чоп, вартість перевезення - 3850 євро; оплата здійснюється наступним чином: 50% - у день завантаження, решта 50 відсотків - в день розвантаження (арк. справи 16).

Факт належного виконання позивачем взятих на себе договірних зобов'язань засвідчується актом виконаних робіт № 13 від 19.11.2010 р. (арк. справи 17) та міжнародними товарно-транспортними накладними № 426406/2010 і № 427410/2010, що складені уповноваженими особами.

Колегією суддів Львівського апеляційного господарського суду відзначено, що порядок оплати за виконане перевезення, передбачений умовами договору №12, укладеного між сторонами 16.11.2010 року та заявкою №01/16 від 16.11.2010 року не є аналогічним.

Як вбачається із акту виконаних робіт № 13 від 19.11.2010 року позивачем надано ТзОВ «Р.Е.Й.В.»транспортні послуги автомобілем (д.н.з. НОМЕР_1, НОМЕР_3) за маршрутом м. Трієст (Італія) - п/п Чоп вартістю 32000,00 грн. та п/п Чоп - м. Тернопіль (Україна) вартістю 9580,00 грн. Вартість наданих послуг погоджена сторонами в сумі 41580,00 грн.

Відповідачем оплату вантажоперевезення проведено частково, а саме 19.11.2010 р. оплачено - 10000 грн.

Станом на момент звернення до суду із позовом, заборгованість відповідача перед позивачем становить - 31580,00 грн., яка згідно домовленостей сторін (вказаних у заявці) повинна була бути сплачена у день розвантаження вантажу, тобто 19.11.2010 р.

Позивач просить стягнути з відповідача борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в сумі - 33269,53 грн. (з яких 31580 грн. -основна заборгованість, 1689,53 грн. -інфляційні), пеню в розмірі 6182,33 грн. та 3% річних в сумі 1196,58 грн.

Слід зазначити, що позивач надсилав відповідачу претензію від 03.12.2010 р. за №1/1 (з повідомленням про вручення, арк. справи 32 -35), з вимогою сплатити суму боргу у місячний строк, проте, остання залишена без відповіді і задоволення.

Як зазначено судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні, відповідач наявності заборгованості перед позивачем у вказаному ним розмірі не заперечує, проте, вказує на пропуск позивачем позовної давності для звернення до суду про стягнення такої, і у поданих господарському суду відзиві на позов від 05.03.2012р.№84, додаткових запереченнях від 09.04.12р.№123 заявляє про застосування до спірних правовідносин позовної давності та відмову в позові, згідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, з огляду на приписи ст. 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Взаємовідносини, що склалися між сторонами у справі суд визначає як взаємовідносини, що випливають із договору перевезення вантажу, згідно якого, в силу ст.909 Цивільного кодексу України одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо строку позовної давності, колегією суддів зазначено наступне:

Згідно з ч.6 ст.315 ГК України щодо спорів, пов'язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Оскільки Україна приєдналась до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м.Женеві відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" від 1 серпня 2006 року, та є договірною країною у розумінні ч.1 ст.1 Конвенції, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що перевезення виконане на підставі договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 30.05.2008р. входить в сферу її застосування.

Відповідно ч.1 ст.32 Конвенції подання позовів, які можуть виникнути внаслідок здійснення перевезень, виконаних у відповідності із цією Конвенцією, можуть здійснюватись на протязі одного року. Однак, у випадках навмисного правопорушення або такого неналежного виконання обов'язків, яке згідно законодавства, що застосовується судом або арбітражем, який розглядає справу, прирівнюється до навмисного правопорушення, термін позовної давності встановлюється в три роки, відлік якого починається по закінченню тримісячного терміну з дня укладання договору перевезення.

Враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 16.11.2010 року щодо сплати за перевезення вантажу встановленої плати, який прирівнюється до навмисного правопорушення, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до висновку, що позивач звернувся до суду у межах строку позовної давності (договір сторонами укладено 16.11.2010 року, а позов подано 22.02.2012 року), з огляду на що, відсутні підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, встановлених ст.267 ЦК України.

Покликання скаржника на відсутність доказів умисного правопорушення відповідачем щодо несплати спірного боргу, що є підставою для висновку про застосування до спірних вимог трирічного строку позовної давності, є необґрунтованим, оскільки укладаючи договір та підписуючи заявку на перевезення сторони погодили, що послуги з перевезення є платними та затвердили в акті виконаних робіт вартість таких, а тому відповідач взяв на себе зобов'язання сплатити вартість перевезення в повному обсязі.

Інших додаткових обґрунтувань заяви та підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності в один рік відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, відповідачем не подано, а судом не встановлено.

Враховуючи наведене, позовні вимоги щодо стягнення 31580 грн. основної заборгованості є правомірними.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, посилаючись на положення ст.625 ЦК України, просить стягнути з відповідача заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 33269,54 грн. (з яких 31580 грн. -основна заборгованість, 1689,54 грн. - інфляційні за період листопад 2010 року - січень 2012 року) та 1196,58 грн. -3 % річних за період з 20.11.2010 року по 14.02.2012 року (розрахунок арк. справи 8).

Апелянт (позивач) у апеляційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду Тернопільської області від 07.05.2012 року по справі №14/3/5022-119/2012, прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 31480 грн. -заборгованості за вантажне перевезення, 1140,82 грн. -пені за період з 23.02.2012 року, 1173,88 грн. -3% річних за період з 18.11.2010 року по 14.02.2012 року, 1783,54 грн. -інфляційних за період грудень 2010 року -січень 2012 року включно. Проте, колегією суддів відзначено, що скаржником (позивачем) змінено періоди при розрахунку та суми таких, а у відповідності до ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Судом проведено розрахунок 3 % річних та інфляційних, згідно якого інфляційні за період з 20.11.2010 року по 31.01.2012 року становитимуть -1768,48 грн., а 3 % річних за період з 20.11.2010 року по 14.02.2012 року -1173,22 грн., проте, суд прийшов до висновку, що інфляційні слід стягнути за вказаний період в межах суми наведеної позивачем у позовній заяві, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути 1689,54 грн. -інфляційних, 3 % річних підлягають стягненню у сумі - 1173,22 грн.

Пунктом 6.6 договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №12 від 16.11.2010 року встановлено, що у випадку порушення строків оплати, зазначених в п.5.2 даного договору, замовник (відповідач) зобов'язується сплатити перевізнику (позивачу) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно з ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У частині 2 ст.258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивач просить стягнути з відповідача 6182,33 грн. пені за період з 20.11.2010 року по 14.02.2012 року (час прострочення 461 день).

Зобов'язання відповідачем щодо оплати позивачем вантажоперевезення повинно було бути здійснене 19.11.2012 року, а позовну заяву по даній справі подано до суду - 22.02.2012 року. Слід зазначити, що враховуючи положення ст.258 ЦК України, позивачем пропущено строк позовної давності на стягнення пені за період з 20.11.2010 року по 21.02.2011 року. При цьому судом відзначено, що матеріали справи містять заяву відповідача про застосування строку позовної давності на підставі ст.267 ЦК України (у відзиві арк. справи 19-20 та додаткових запереченнях арк. справи 44).

Крім того, позивачем нараховано пеню за термін більший ніж 6 місяців, з огляду на що, суд провівши розрахунок такої, прийшов до висновку, що правомірною є пеня нарахована за період з 22.02.2011 року по 20.05.2011 року в сумі 1180 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 31580 грн. -основної заборгованості, 1180 грн. -пені, 1689,54 грн. -інфляційних, 1173,22 грн. - 3 % річних, в решті частині позову слід відмовити.

Поряд з цим, враховуючи положення ст.ст.44, 49 ГПК України, Закону України «Про судовий збір»та часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути - 1410,50 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позову та 705,25 грн. -витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.103,104,105 ГПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення господарського суду Тернопільської області від 07.05.2012 року по справі №14/3/5022-119/2012 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.Е.Й.В.»(м.Тернопіль, вул.Текстильна,40А, код ЄДРПОУ 24635111) на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2): 31580 грн. -основної заборгованості, 1180 грн. -пені, 1689,54 грн. -інфляційних, 1173,22 грн. - 3 % річних та 1410,50 грн. - витрат по сплаті судового збору.

В решті частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.Е.Й.В.»(м.Тернопіль, вул.Текстильна,40А, код ЄДРПОУ 24635111) на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2): 705,25 грн. -витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

На виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду місцевому господарському суду видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Зварич О.В.

Малех І.Б.