Постанова № 25601023, 01.08.2012, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

01 серпня 2012 р. Справа № 2-а-6354/12/2070

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області (надалі за текстом ВГІРФО ГУМВСУ в Луганській області), Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (надалі за текстом УГІРФО ГУМВСУ в Харківській області), в якому просить суд: скасувати рішення (оформлене у вигляді висновку) Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 23.02.2010 року про скасування позивачу посвідки на постійне проживання в Україні; зобов'язати Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області поновити позивачу посвідку на постійне проживання в Україні; зобов'язати Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області поновити позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що 01 грудня 2011 року звернулась до відповідного підрозділу УГІРФО ГУМВС України в Харківській області з приводу проставлення штампу «Дозволено постійне проживання в Україні»в новому національному паспорті. Під час цього звернення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області у зв'язку з наявністю рішення (висновку) ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області було вилучено у Позивача посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 11.03.2003 року. Про зазначене рішення (висновок) ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області від 23 лютого 2010 року позивача не було поінформовано у передбачений законодавством спосіб. Про вказане рішення (висновок) позивач дізналась лише 01 грудня 2011 року. Позивач вважає рішення ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області таким, що підлягає до скасуванню, а також вважає, що ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області та УГІРФО ГУМВС України в Харківській області зобов'язані поновити посвідку на постійне проживання позивачу.

Представник позивача 01.08.2012 року надав до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду письмову заяву, в якій просить розглядати справу за його відсутності в порядку письмового провадження, позов підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача - Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області надав до канцелярії суду письмову заяву - заперечення, в яких зазначає, що дії управління щодо скасування позивачу посвідки на постійне проживання в Україні були проведені у відповідності до норм діючого законодавства та в порядку, передбаченому Законом України "Про імміграцію" та Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", а також Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою КМУ від 26.12.2002 року за № 1983 "Про затвердження Порядку формування квоти імміграції, Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про скасування та виконання прийнятих рішень, Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання", а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача - Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином та вчасно, однак в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи або розгляд справи за його відсутності суду не надав.

Згідно п.10 ч.1 ст.3 КАС України розгляд і вирішення адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів.

Згідно до ч.1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин суд вважає, що адміністративна справа повинна бути розглянута в порядку письмового провадження, на основі наявних доказів.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що позивачка прибула в Україну в 1990 році відповідно до Міжурядової Угоди "Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР" від 02.04.1981 року та залишилася проживати в Україні.

У встановленому законодавством порядку ВГІРФО УМВС України в Луганській області було прийнято рішення про документування позивачки посвідкою на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11.03.2003 року, згідно з якою визнано факт прибуття в Україну з В'єтнаму в 1990 році, що протягом 20 років забезпечувало позивачу законне залишення в Україні на постійне проживання.

Суду надано копію посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 11.03.2003 року, де зазначено, що позивачка прибула в Україну в 1990 році, підстава видачі посвідки -Закон України «Про імміграцію», дата видачі -11.03.2003 р., строк дії -безстроково, посвідку видано ВГІРФО УМВС України в Луганській області. В зазначеній посвідці вказано про первісну реєстрацію 11.03.2003 р. місця проживання в АДРЕСА_1, 25.11.2004 р. позивача було знято з реєстрації з зазначеної адреси, 02.12.2004 р. позивача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2.

Суду надано копію рішення (у формі висновку) ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області від 23 лютого 2010 року ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області про скасування позивачу посвідки на постійне проживання в Україні з позначенням, що позивачку було ознайомлено з цим рішенням 01 листопада 2011 року. В зазначеному рішенні вказано, що позивачка прибула в Україну в 1990 році з метою працевлаштування, цей факт підтверджується довідкою №306 виданою 26.02.2003р. ВАТ «Завод «Ленінська кузня», про те що зазначена іноземна громадянка працювала на цьому підприємстві з 15.01.1990 р. до 15.07.1990 р. В оскаржуваному рішенні зазначено Позивачка вважається такою, що перебуває на території України на іншій законній підставі, в зв'язку з чим оформлення посвідки на постійне проживання здійснено безпідставно та підлягає скасуванню. Для виконання зазначене рішення було направлено до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області.

На вимогу суду ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області надано копію довідки № 306, виданої 26.02.2003 р. ВАТ «Завод «Ленінська кузня», про те що зазначена іноземна громадянка працювала на цьому підприємстві з 15.01.1990 р. до 15.07.1990 р..

Видача посвідки на постійне проживання Позивачу здійснювалась відповідно до п.4 розділу V «Прикінцеві положення»Закону України «Про імміграцію», згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ВГІРФО УМВС України в Луганській області та зазначені в оскаржуваному рішенні. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО УМВС України в Луганській області керувався зазначеними положеннями Закону України «Про імміграцію», будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав Позивачку такою, що має дозвіл на імміграцію.

У позивача в національному паспорті громадянки В'єтнаму проставлений штамп, підпис і печатка уповноваженого органу МВС України «Дозволено постійне проживання в Україні, дата документування 25.12.2004 р.».

В листопаді 2004 р. позивачка змінила місце проживання та переїхала проживати в АДРЕСА_2, де у даний час мешкає постійно разом з чоловіком (ОСОБА_3, який є громадянином В'єтнаму, постійно проживає в Україні на підставі посвідки на постійне проживання) та дитиною -ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3. Під час зняття з реєстраційного обліку в Луганській області та реєстрації нового місця проживання в Харківській області будь-яких претензій, додаткових вимог або заперечень з боку обох Відповідачів до позивачки не висувалось.

23 лютого 2010 року ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області розглянувши матеріали відносно позивачки виніс оскаржуване рішення (у формі висновку) про скасування посвідки на постійне проживання в Україні, згідно з яким вирішив, що позивачка вважається такою, що перебуває на території України на іншій законній підставі, в зв'язку з чим оформлення посвідки на постійне проживання здійснено безпідставно та підлягає скасуванню. Для виконання зазначене рішення було направлено до УГІРФО ГУМВС України в Харківській області.

Про зазначене рішення (висновок) позивачку не було проінформовано у передбачений законодавством спосіб. Про вказане рішення (висновок) позивачка дізналась 01 грудня 2011 року. 01 грудня 2011 року Позивачка звернулась до підрозділу УГІРФО ГУМВС України в Харківській області з приводу проставлення штампу «Дозволено постійне проживання в Україні»в новому національному паспорті. Під час цього звернення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області у зв'язку з наявністю рішення (висновку) ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області було вилучено у Позивача посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 11.03.2003 року.

ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області при винесенні висновку від 23.02.2010 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні позивачці керувався ст.12 та ст.13 Закону України "Про імміграцію". Як підставу для скасування посвідки позивач зазначає п.4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію".

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Стаття 12 Закону України "Про імміграцію" передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію" вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Вищевказані норми регулюють відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не передбачають випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.

При наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачці Відповідач 1 керувався абз. 4. п.4 розділу 5 Закону України "Про імміграцію", тобто проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України Позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цими же положеннями Закону Відповідач 1 обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку про скасування посвідки на постійне проживання від 23.02.2010 року.

За цей період не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.п. 21-24 "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002р. (який діяв на час прийняття оскаржуваного рішення), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до вимог ст.12 Закону України "Про імміграцію" підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а ст.13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області застосував норму закону ст.12 Закону України "Про імміграцію" як підставу для скасування посвідки на постійне проживання в Україні, тоді як вказана норма передбачає скасування тільки дозволу на імміграцію.

Позивачці не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки вона прибула до України в 1990 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

Таким чином, посвідка позивачки скасована без скасування дозволу на імміграцію, оскільки дозвіл на імміграцію Позивачу не надавався - відсутній об'єкт скасування, як то передбачає ст. 12 Закону України "Про імміграцію". А тому висновок Відповідача про перебування Позивачки «на іншій законній підставі»як на підставу для скасування посвідки на постійне проживання в Україні не відповідає вимогам ст. 12 та 13 Закону України "Про імміграцію".

Не може бути прийняте до уваги також посилання ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області в якості обґрунтування прийнятого рішення на роз'яснення Міністерства юстиції України від червня 2009 року в зв'язку з наступним. В тексті оскаржуваного рішення не зазначено будь конкретних ідентифікаційних ознак зазначеного листа, зокрема чітка дата його видачі, найменування цього листа, також відсутнє посилання на реєстрацію цього листа в Міністерстві юстиції України відповідно до вимог Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади493/92 від 03.10.1992 та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731

Висновок ВГІРФО ГУМВС України в Луганській області про скасування посвідки на постійне проживання Позивачці від 23.02.2010 року, прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме: на підставі та у спосіб, що не передбачений законом, оскільки застосована норма закону, що передбачає скасування дозволу на імміграцію, а означеним Відповідачем скасована посвідка на постійне проживання в Україні, тоді як дозвіл не скасовувався та без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення позивач проживає на території України з 1990 року і близько 20 років, наданням дозволу на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача - при видачі посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів, доказів порушення закону позивачем до видачі йому посвідки в ході ревізії виданих документів відповідачем не добуто і в оскаржуваному рішенні не зазначено; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення та порушено положення "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМ України № 1983 від 26.12.2002р..

Відповідно до положень ст. ст. 8, 9 КАС України звернення до суду на підставі норм Конституції України гарантується. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує аналогію закону або аналогію права.

Діючий у даний час Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (затверджене Постановою КМУ від 28.03.2012р. № 251) не має безпосередньої норми, яка б визначала порядок поновлення посвідки на постійне проживання у разі її скасування та вилучення. У той же час відповідно до п.22 цього Порядку передбачено, що у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання. В зв'язку з цим використовуючи аналогію права, суд вважає, що посвідку на постійне проживання зобов'язаний поновити УГІРФО ГУМВС України в Луганськиій області, оскльки саме цією установою її було скасовано. З огляду на це немає підстав для зобов'язання ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області поновити посвідку позивачу, тому в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи вище викладене, суд вважає за можливе частково задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1, скасувати рішення (оформлене у вигляді висновку) Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 23.02.2010 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_1; зобов'язати Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_1.

У задоволенні позовних вимог про зобов'язання Відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_1 - відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні - задовольнити частково.

Скасувати рішення (оформлене у вигляді висновку) Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області від 23.02.2010 року про скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Луганській області поновити посвідку на постійне проживання в Україні громадянці В'єтнаму ОСОБА_1.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь громадянки В'єтнаму ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 16 (шістнадцять) гривень 19 копійок.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ю.О.Супрун