Ухвала суду № 25588702, 06.08.2012, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Сичова О.П.

Суддя-доповідач:Мацький Є.М.

УХВАЛА

іменем України

"06" серпня 2012 р. Справа № 0670/10805/11

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегіі:

головуючого судді Мацького Є.М.

суддів: Євпак В.В.

Капустинського М.М.,

при секретарі Волянська О.В. ,

за участю представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі апеляційну скаргу Коростенської об"єднаної державної податкової інспекція Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "15" травня 2012 р. у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 27.10.2011 р. №0002102301, №0002112301, №0002122301 ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції № 0002102301 від 27.10.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 2379890,00 грн., з яких 2174434,00 грн. основного платежу, 205456,00 грн. штрафних санкцій; № 0002112301 від 27.10.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 889327,00 грн., з яких 835872,00 грн. основного платежу, 53456,00 грн. штрафних санкцій; № 0002122301 від 27.10.2011 року, яким визначено податкове зобов'язання по екологічному податку (надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання) в сумі 47521,00 грн., з яких 47520,00 грн. основного платежу та 1,00 грн. штрафних санкцій.

Розглянувши справу та перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах, передбачених статтею 195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що з 12.08.2011 року по 02.09.2011 року Коростенською об'єднаною державною податковою інспекцією була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 30.06.2011 року.

За наслідками перевірки контролюючим органом було встановлено з боку позивача наступні порушення:

- п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010р. , в результаті чого платником занижено податок на прибуток за перевіряємий період в розмірі 502265 грн.

- п.п. 7.4.1 п.7.2, п.п. 7.5.1 п. 7.5, Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.1, п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого платником занижено податок на додану вартість у сумі 407319 грн.

- п.241.1, п.241.2. п.п.242.1.4 п.242.1 ст.242 розд. III Податкового кодексу України , в результаті чого встановлено, що платником не нараховано та не сплачено екологічний податок у сумі 47520,49 грн.

- п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України , в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 1672169,00 грн.

- п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 428553,00 грн.

На підставі зазначених висновків, відповідачем було винесено податкові повідомлення-рішення № 0002102301 від 27.10.2011 року про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 2379890,00 грн., з яких 2174434,00 грн. основного платежу, 205456,00 грн. штрафних санкцій, № 0002112301 від 27.10.2011 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 889327,00 грн., з яких 835872,00 грн. основного платежу, 53456,00 грн. штрафних санкцій, № 0002122301 від 27.10.2011 року про визначення податкового зобов'язання по екологічному податку (надходження від реалізованого палива податковими агентами і суб'єктами господарювання) в сумі 47521,00 грн., з яких 47520,00 грн. основного платежу та 1,00 грн. штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги в частині скасування податкового повідомлення - рішення № 0002112301 від 27.10.2011 року та податкового повідомлення - рішення №0002102301 від 27.10.2011 року суд першої інстанції дійшов висновку, що на час формування позивачем податкового кредиту за квітень-грудень 2010 року та валових витрат за півріччя 2010 року, 3 квартали 2010 року та за 2010 рік діяли норми Закону України "Про податок на додану вартість" (далі-Закон ) та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Формування позивачем валових витрат в І , ІІ кварталі 2011 року, в травні 2011 року, а також формування податкового кредиту в січні - червні 2011 року здійснювалось згідно норм Податкового кодексу України (далі - ПК України).

З огляду на наведені Закону України " Про податок на додану вартість" та ПК України для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Судом першої інстанції встановлено, між ТОВ "СКВ-МІГ" та ПП "Авантис" укладено договір поставки нафтопродуктів № 010909-ЗП від 01.09.2009 р. (а.с. 14-66 т.1), договір відповідального зберігання паливно-мастильних матеріалів № 05/05-01 від 05.05.2010 р. (а.с. 18-22 т.1), додаткову угоду до договору 05/05-01 відповідального зберігання паливно-мастильних матеріалів від 30.12.2010 р. (а.с. 17 т.1), додаткову угоду № 1 до договору № 281109-2 від 30.12.2010 р. (а.с. 23 т.1), додаткову угоду до договору поставки нафтопродуктів № 010909-ЗП від 30.12.2009 р.

На виконання вказаних договорів позивачем був отриманий товар, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами, зокрема видатковим накладними копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 97-250 т.1, 1-29 т.2), які були отримані від ПП "Авантис".

Виконання договору на відповідальне зберігання нафтопродуктів підтверджується актами приймання-передачі (а.с. 216-218 т.2, 223-225 т.2, 227-238 т.2, 243-250 т.2, 18-19 т.3, 26-27 т.3, 50-52 т.3, 57-75 т.3, 79-130 т.3, ).

Позивачем отримані від контрагента також податкові накладні (а.с. 30-211 т.2).

Факт транспортування нафтопродуктів від ПП "Авантис" підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортним накладними на відпуск нафтопродуктів (а.с.212-215 т.2, 219-222 т.2, 226 т.2, 239-242 т.2, 1-17 т.3, 20-25 т.3, 29-49 т.3, 53-56 т.3, 76-78 т.3, 131-140 т.3, 144 т.3) та товарно - транспортними накладними (а.с.141-143 т.3, 145 т.3)..

Апелянтом не заперечувався факт наявності на час перевірки у ТОВ "СКВ-МІГ товарно-транспортних накладних на перевезення нафтопродуктів. Однак, він пояснив, що надані документи не відповідали встановленій формі, оскільки в графі "пункт навантаження" та "пункт розвантаження" стоїть відмітка Коростень, а тому вони не можуть підтвердити факту отримання позивачем нафтопродуктів.

Разом з тим, представник позивача пояснив, що ПП "Авантис" навантажував нафтопродукти в місті Коростені та відвантажував нафтопродукти позивачу також в межах міста Коростень, що не суперечить чинному законодавству.

За наявності в товарно-транспортних накладних на перевезення нафтопродуктів інших даних щодо отримання позивачем товару, доводи апелянта не можуть бути прийняті судом до уваги.

За таких обставин суд вважав, що понесені позивачем витрати підтверджені належним чином складеними первинними документами, а тому податкове повідомлення - рішення №0002102301 від 27.10.2011 року про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток прийняте з порушенням закону та підлягало скасуванню.

Крім того, правомірність віднесення сум податку на додану вартість по господарських операціях з ПП "Авантис" підтверджена податковими накладними після дослідження яких судом встановлено, що вони виписані в підтвердження здійснення операцій з купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, а підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності не встановлено.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Щодо доводів апелянта з приводу нікчемності вищезазначених угод, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Однією з ознак, яка згідно з Цивільним кодексом України впливає на дійсність правочину є наявність вільного волевиявлення тієї особи, що є саме учасником правочину. В даному випадку учасниками оспорюваних правочинів є юридичні особи - суб'єкти господарювання, які діють через свої органи управління, визначені установчими документами.

Угоди, укладені між ТОВ "СКВ-МІГ" та ПП "Авантис" спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлене ними, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Реальне настання правових наслідків за визначеними відповідачем нікчемними угодами, підтверджено тим, що за цими угодами контрагенти - ПП "Авантис" виконав повністю взяті на себе зобов'язання по продажу та зберіганні нафтопродуктів. Учасники цих господарських операцій у своїх бухгалтерській та податковій звітностях повно і достовірно відобразили вчинені операції.

Усі господарські операції, у тому числі щодо отримання товару та послуг від ПП "Авантис" підтверджені первинними документами позивача, у відповідності до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від , які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених договорів є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Слід також відмітити, що Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Тому відсутність у контрагентів складських приміщень не є підставою для не включення таких сум ПДВ до складу податкового кредиту платником податку-покупцем і не може бути підставою для притягнення останнього до відповідальності.

Щодо податкового повідомлення - рішення №0002122301 від 27.10.2011 року суд першої інстанції встановив, що нормативного регулювання порядку сплати екологічного податку, починаючи з 01.01.2011 року регламентовані Податковим кодексом України, який відносно порядку адміністрування екологічного податку набрав чинності 01.01.2011 р.

Підпункт 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає, що екологічний податок - це загальнодержавний обов'язковий платіж, що справляється з фактичних обсягів викидів у атмосферне повітря, скидів у водні об'єкти забруднюючих речовин, розміщення відходів, фактичного обсягу радіоактивних відходів, що тимчасово зберігаються їх виробниками, фактичного обсягу утворених радіоактивних відходів та з фактичного обсягу радіоактивних відходів, накопичених до 1 квітня 2009 року.

Статтею 240 Податкового кодексу України до кола платників податку віднесені:

240.1. суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються:

240.1.1. викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

240.1.2. скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти;

240.1.3. розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, крім розміщення окремих видів відходів як вторинної сировини;

240.1.4. утворення радіоактивних відходів (включаючи вже накопичені);

240.1.5. тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад установлений особливими умовами ліцензії строк.

240.2. суб'єкти господарювання, юридичні особи, що не провадять господарську (підприємницьку) діяльність, бюджетні установи, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, включаючи тих, які виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Таким чином, Податковим кодексом України визначено такі обов'язкові умови віднесення особи до платників екологічного податку, як:

- здійснення особою викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення;

- скидів забруднюючих речовин у водні об'єкти;

- розміщення, утворення та тимчасове зберігання відходів, в тому числі радіоактивних;

- здійснення викидів забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ними палива.

Нормами статті 241 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено, що податок, який справляється за викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин пересувними джерелами забруднення у разі використання палива, утримується і сплачується до бюджету податковими агентами під час реалізації такого палива.

241.2. До податкових агентів належать суб'єкти господарювання, які:

241.2.1. здійснюють оптову торгівлю паливом;

241.2.2. здійснюють роздрібну торгівлю паливом (крім тих, які реалізують паливо, придбане у суб'єктів господарювання, зазначених у підпункті 241.2.1 пункту 241.2 цієї статті).

Пунктом 242.1 ст. 242 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, об'єктом та базою оподаткування були визначені обсяги та види палива, реалізованого податковими агентами (п.п. 242.1.4).

Системний аналіз вказаних положень Розділу VIII Податкового кодексу України свідчить про те, що особа може бути визнана податковим агентом при здійсненні оптової торгівлі паливом виключно за умови встановлення факту реалізації пального покупцю, який здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу пересувними джерелами забруднення у разі використання ним придбаного палива.

Як вбачається з акту перевірки , обставини використання контрагентами позивача придбаного палива під час проведення перевірки не досліджувалися та не встановлювалися. Податковим органом зроблено висновок про невиконання позивачем функцій податкового агента виключно на підставі того, що позивач здійснював оптову торгівлю паливом.

Суд першої інстанції вірно вважав такий підхід до тлумачення норм ст.ст. 240-242 Податкового кодексу України таким, що протирічить самому поняттю екологічного податку, яке міститься у підпункті 14.1.57 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України та чітко пов'язує обов'язок по його сплаті з фактичним утворенням викидів у атмосферне повітря забруднюючих речовин.

Таким чином, висновок податкового органу зроблений за результатами хибного аналізу норм розділу VIII Податкового кодексу України та без встановлення всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про покладення на особу обов'язку виконання функцій податкового агенту.

Крім того, зі співставлення змісту норм статей 18 та 241 Податкового кодексу України вбачається різний підхід до визначення особи, яка є податковим агентом.

Так, згідно п. 18.1 ст. 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Однак, нормами розділу VIII Податкового кодексу України не передбачено, що податковий агент перераховує екологічний податок до бюджету від імені та за рахунок коштів платника такого податку та здійснює це саме при нарахуванні (виплаті, наданні) йому доходів.

Судом встановлено, що позивач у І, ІІ кварталі 2011 року не здійснював нарахування (виплату, надання) контрагентам, які придбали паливо, доходів, з яких було б можливим утримати відповідний податок.

Суд зазначає, що нормами п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України визначено принципи податкового законодавства України, серед яких у п.п. 4.1.4 передбачено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

У Рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Серков проти України» від 07.07.11 р. зазначено наступне. Якщо відповідне національне законодавство не є чітким та узгодженим та, відповідно, не відповідає вимозі «якості» закону, що має наслідком його суперечливе тлумачення, а також застосування судами підходу, який би був сприятливішим для заявника, коли у його справі законодавство припускало неоднозначне тлумачення, це є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, з урахуванням норм чинного національного законодавства та практики Європейського суду з прав людини, керуючись принципом верховенства права, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що у разі відсутності узгодженості та чіткості національного законодавства - рішення контролюючого органу має бути прийнято виключно на користь платника податків, що не було зроблено відповідачем.

Отже, суд першої інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195,196,200,205,206,212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Коростенської об"єднаної державної податкової інспекції Житомирської області залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від "15" травня 2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Є.М. Мацький

судді: В.В. Євпак М.М. Капустинський

Роздруковано та надіслано:

1- в справу

2 - позивачу Товариство з обмеженою відповідальністю "СКВ-МІГ" вул.Шолом Алейхема, 62,м.Коростень,Коростенський район, Житомирська область,11500

3- відповідачу Коростенське об'єднана державної податкової інспекції вул.Коротуна 3,м.Коростень,Коростенський район, Житомирська область,11500