Ухвала суду № 25584083, 07.08.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-1017/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"07" серпня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Маслія В.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2012 року у справі за адміністративним позовом Малого приватного підприємства «РІФ»до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2012 року адміністративний позов Малого приватного підприємства «РІФ»до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, в період з 28 вересня 2011 року по 11 жовтня 2011 року посадовою особою відповідача проведено документальну невиїзну перевірку позивача при формуванні податкового кредиту за рахунок ТОВ «РІФ 2005»за квітень 2011 року, за результатами якої складено Акт від 11 жовтня 2011 року № 2188/23-1/32023411.

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог 1 статті 203, ч. 2 статті 215 Цивільного кодексу України, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого МПП «РІФ»завищено суму податкового кредиту, яка включена до складу скороченої податкової декларації з ПДВ, у розмірі 111 012, 34 грн. за квітень 2011 року та відповідно занижено податок на додану вартість за квітень 2011 року в сумі 111 012, 34 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки від 11 жовтня 2011 року обставин, ДПІ у Вишгородському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 26 жовтня 2011 року № 0000672304, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за, платежем «податок на додану вартість»у розмірі 138 765, 43 грн.

За наслідками оскарження в адміністративному порядку податкового повідомлення-рішення від 26 жовтня 2011 року № 0000672304, ДПА в Київській області рішенням від 29 грудня 2011 року скасувала зазначене рішення в частині застосування штрафної фінансової санкції у розмірі 27 752, 09 грн.

Крім того, в грудні 2011 року посадовою особою відповідача проведено документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Альянс БКЦ», ЗАТ 2Будмеханізація», ТОВ «Будмеханізація-СВ», ТОВ «Кімістрейд», ТОВ «Бізарттрейд», ТОВ «Євростеп Плюс», ТОВ «Інкомсервіс Плюс», ТОВ «ТК Торглайн», ТОВ «Сучасник-КА»за період з 01 січня 2008 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено Акт від 19 грудня 2011 року № 2933/23-1/32023411.

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог ч. 1 статті 203, ч. 2 статті 215 ЦК України, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п. 7.4 статті 7, п. 11.21 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого МПП «РІФ» занижено податок на додану вартість за червень 2009 року в сумі 25 821, 94 грн.

На підставі встановлених в Акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочину, укладеного між МПП «РІФ»та ТОВ «Євростеп Плюс», ДПІ у Вишгородському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»від 30 грудня 2011 року № 0000882304, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 38 732, 91 грн.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Як вбачається з Актів перевірок, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ «РІФ 2005», ТОВ «Євростеп Плюс», а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та копії рахунків на оплату, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей (лосося охолодженого, лосося пивного, форелі).

Крім того, відповідачем не заперечувався той факт, що основним видом діяльності ТОВ «РІФ»є, зокрема, виробництво рибних продуктів; роздрібна торгівля рибою та морепродуктами.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей (лосося охолодженого, лосося пивного, форелі) з урахуванням його виду економічної діяльності.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «РІФ 2005», ТОВ «Євростеп Плюс»були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Актів перевірок, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб ТОВ «РІФ 2005», ТОВ «Євростеп Плюс»не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «РІФ 2005», ТОВ «Євростеп Плюс», є безпідставними та не підтверджені документально.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 1.7, 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»- Податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п.п. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 вказаного Закону - не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 7.1 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»- поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень п. 1.7 статті 1, п.п. 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1 та 7.4.5 статті 7 Закону вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 статті 7 Закону - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Між тим, суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, які надавались податковому органу на перевірку, відповідають вимогам, встановленим п.п. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до п. 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»- податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу поставки продукції (лосося охолодженого, лосося пивного, форелі) є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагентів - ТОВ «РІФ 2005», ТОВ «Євростеп Плюс», оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках Актів перевірок іншого податкового органу і жодним чином не підтверджена належними та допустимими доказами і не має фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про те, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 26 жовтня 2011 року № 0000672304 та від 30 грудня 2011 року № 0000882304 прийнято безпідставно, а тому вони підлягають скасуванню.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області -залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2012 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Маслій В.І.

Чаку Є.В.