Постанова № 25581871, 08.08.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2012 р. Справа № 5023/155/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. -головуючого, Коваленка В.М. (доповідач у справі), Короткевича О.Є.,розглянувши касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків (м. Київ)на постановувід 11.06.2012 р. Харківського апеляційного господарського судуу справі№ 5023/155/12 господарського суду Харківської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф", м. Київдо публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків (м. Київ)провідсутність права та заборону вчиняти певні дії

в судовому засіданні взяв участь представник:

ПАТ "УкрСиббанк"Слесарчук В.М., довір.,ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.02.2012 року, що прийняте у справі № 5023/155/12 (суддя - В.О. Яризько), відмовлено в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф" (далі -Позивач, Товариство) до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі -Відповідач, Банк) про відсутність права та заборону вчиняти певні дії.

Не погодившись із цим рішенням, Товариство звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, визнавши відсутність у Банку права звернення стягнення на майно Товариства до припинення провадження у справі про банкрутство останнього.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2012 року (головуючий суддя - Здоровко Л.М., судді: Плахов О.В., Шутенко І.А.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2012 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Також, вирішено питання про розподіл судових витрат з покладенням цих витрат на Банк.

Не погоджуючись з цією постановою апеляційного суду, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2012 року, а рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2012 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним судом ст. 124 Конституції України, норм матеріального права, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України "Про іпотеку", ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", а також норм процесуального права.

Вищий господарський суд України відхиляє подане товариством з обмеженою відповідальністю "Мега Сейф" (за підписом директора А.Я. Ястрембовича) клопотання про відкладення на іншу дату розгляду касаційної скарги Банку у даній справі за таких підстав. Так, обставини, якими Товариство обґрунтовує необхідність відкладення розгляду справи, викладені в цьому клопотанні (неможливість представника Товариства бути присутнім в судовому засіданні 08.08.2012 року при розгляді касаційної скарги Банку) в порушення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України не підтвердженні жодними доказами та не обґрунтовані конкретними поважними причинами або обставинами (хвороба, відрядження тощо). До викладеного слід додати, що відповідно до наявних у справі ухвал від 19.04.2010 року та від 23.08.2011 року, прийнятих у справі № 44/101-б про банкрутство Товариства (т. 2 а.с. 3-6) призначений розпорядник майна останнього -арбітражний керуючий Бандола О.О., який, відповідно до приписів ст.ст. 31, 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та у розумінні ст. 28 ГПК України також має право представляти інтереси та виступати, як повноважений представник Товариства, як позивача -сторони у даній справі. Докази ж неможливості вказаної особи (арбітражного керуючого Бандоли О.О.) бути присутнім в судовому засіданні 08.08.2012 року також не були надані. Крім цього, відповідно до ухвали Вищого господарського суду України від 30.07.2012 року (про прийняття касаційної скарги до провадження) касаційним судом доведено до відома сторін, що нез'явлення їх представників у засідання судової колегії не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

Що ж до посилання на необхідність надання додаткових доказів у господарській справі, колегія суддів звертає увагу на обмежені нормами ч. 2 ст. 1117 ГПК України повноваження касаційного суду збирати нові докази або перевіряти їх додатково.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що вимоги про відсутність у Банку права звернення на предмет іпотеки та заборону Банку вчиняти відповідні дії заявлені Товариством на майбутнє, оскільки лист Банку щодо здійснення такого стягнення у майбутньому не створює жодних правових наслідків, а за законом особа може звернутися за захистом вже порушеного права, в праві звернення з позовом щодо якого Позивач не обмежений. Також, місцевий суд встановив, що відносно Товариства порушено та триває провадження у справі про банкрутство.

Скасовуючи вказане рішення та задовольняючи позовні вимоги Товариства, апеляційний суд зазначив, що позовні вимоги у даній справі мають розглядатись з урахуванням норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закон про банкрутство), індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора (Банку) під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не допускається, а лист Банку щодо звернення стягнення на майно Товариства є частиною та початком процедури звернення на предмет іпотеки. Крім викладеного апеляційний суд встановив, що Банк був визнаний кредитором у справі про банкрутство, як вимоги якого забезпечені іпотекою майна Товариства, а поточна заборгованість останнього перед Банком по зобов'язаннях, забезпечених іпотекою, сплачується Товариством. Заявлені ж у даній справі вимоги можуть бути захищені у спосіб, встановлений законом або договором.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується ні з висновками суду першої, ні з висновками суду апеляційної інстанцій, оскільки колегія суддів вважає, що заявлені у даній справі вимоги не можуть розглядатись окремо у позовному провадженні.

Так, як встановили суди попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 04.02.2010 року, що прийнята у справі № 44\101-б, порушено, в порядку загальних норм Закону про банкрутство, провадження у справі про банкрутство Товариства (т. 1 а.с. 71-72). Також, як вбачається з матеріалів справи (т. 2 а.с. 3-6) провадження у цій справі триває на стадії розпорядження майном, а розпорядником майна Товариства призначений арбітражний керуючий Бандола О.О.

Крім цього, суди встановили, що Банком у вказаній справі були заявлені кредиторські вимоги до Товариства, які були розглянуті та визнані, а обґрунтовані ці вимоги зобов'язаннями Товариства перед Банком, що виникли на підставі кредитного договору від 05.12.2005 року № 2005-302-К/К та які забезпечені іпотекою майна Товариства на підставі укладеного між вказаними особами договору іпотеки від 06.12.2005 року № 2005-302-К/К/З. При цьому, Банк вже після порушення зазначеної справи про банкрутство направляв Товариству листи (від 11.10.2011 року та від 24.10.2011 року -т. 1 а.с. 36-37, 40-41) з вимогами про погашення Товариством заборгованості за вказаним вище кредитним договором, а також щодо права Банку звернути стягнення на предмет іпотеки за згаданим договором іпотеки. При цьому, у вказаних листах Відповідач посилався на норми ст. 35 Закону України "Про іпотеку", на які (норми) також посилався і суд апеляційної інстанції.

Відповідно до норм ст. 35 Закону України "Про іпотеку", а також інших положень цього ж закону звернення стягнення на предмет іпотеки безпосередньо пов'язано із виконанням зобов'язання, що забезпечено цією іпотекою, а відповідно пов'язано і з погашенням такої заборгованості. Отже і спір щодо права Банку на звернення стягнення на предмет іпотеки, належний Товариству, безпосередньо пов'язаний із питанням задоволення (погашення) вимог Банку до Товариства, які, як вже зазначено вище, були заявлені та визнані у справі про банкрутство Товариства. Порядок та умови задоволення кредиторських вимог у справі про банкрутство визначені саме нормами Закону про банкрутство та відбуваються у межах провадження у справі про банкрутство.

Виходячи з викладеного, на думку суду касаційної інстанції, вимоги стосовно права Банку звернути стягнення на майно Товариства, переданого в іпотеку, щодо наявність чи відсутність цього права мають розглядатись саме у межах справи про банкрутство Товариства. До того ж, як правильно в скарзі зазначив Банк, порушення справи про банкрутство особи, вимоги до якої забезпечені іпотекою майна цієї особи -боржника, створює певні правові наслідки, у тому числі стосовно правового режиму цього майна (порядку його розпорядження - ст.ст. 12, 13, ч. 2 ст. 26 Закону про банкрутство).

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що норми Закону України "Про виконавче провадження" (п. 8 ч. 1 ст. 37) визначають особливості правового режиму та прав іпотекодержателя на передане йому в іпотеку майно боржника, щодо якого порушена справа про банкрутство. Ці особливості пов'язані та залежать від стадії виконавчого провадження (якщо воно вже відкрито) у процедурі звернення стягнення на предмет іпотеки. Тільки при дослідженні та встановленні вказаних обставин, може бути вирішений спір за вимогами про відсутність чи наявність у Банку права звернення стягнення на майно Товариства та за вимогами щодо обмеження цього права за умови, що встановлення та дослідження цих обставин відбуватиметься з урахуванням норм Закону про банкрутство та у межах відповідної справи про банкрутство.

Оспорювання ж Товариством згаданого права Банку в окремому позовному провадженні шляхом подання позову із зазначенням в заяві викладених вище порушень та підстав неправомірності цього права, не відповідає належному способу захисту прав та інтересів Позивача, відповідно до норм ст.1, ч. 2 ст. 41 ГПК України та ст.ст. 1, 12, 13, 14, 15, 26 Закону про банкрутство.

Таким чином, даний спір безпосередньо пов'язаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство, тому підлягає розгляду в межах справи про банкрутство Товариства, а не у позовному провадженні.

Отже, суд першої інстанції безпідставно здійснив за позовом Товариства провадження у даній справі про відсутність у Банку права та заборону йому вчиняти певні дії, оскільки вимоги позовної заяви безпосередньо пов'язані із задоволенням у межах справи про банкрутство кредиторських вимог Банку, а тому повинні розглядатися судом у межах цієї справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи наведене та виходячи із системного аналізу положень ГПК України, колегія суддів вважає, що спір між Позивачем та Відповідачем про відсутність права та заборону вчиняти певні дії не підлягає вирішенню господарським судом в порядку позовного провадження.

За таких обставин справи, розглядаючи спір у даній справі по суті та приймаючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправомірного висновку. У зв'язку з цим прийняті у справі судові рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а провадження у справі -припиненню.

Дійшовши викладеного висновку та у зв'язку із припиненням провадження у справі, касаційні вимоги про залишення в силі рішення першої інстанції не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 12, 13, 14, 15, 26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.ст. 33, 35 Закону України "Про іпотеку", ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та ст. 41, п. 1 ч. 1 ст. 80 та ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.06.2012 р. та рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2012 р. у справі № 5023/155/12 скасувати.

3. Провадження у справі № 5023/155/12 припинити.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 08.08.2012 року.