Постанова № 25580098, 08.08.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2012 р.Справа № 5017/2012/1232Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді М.В. Сидоренко

суддів В.І. Жекова,

О.Ю. Аленіна

при секретарі судового засідання Щербатюку О.В.

за участю представників сторін:

від УПФУ в Саратському районі Одеської області -Чебан Н.В.

від Саратського виноробного заводу -не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області

на ухвалу господарського суду Одеської області від 10 липня 2012 р.

у справі № 5017/2012/1232

за заявою Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області

до Саратського виноробного заводу

про визнання банкрутом

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10 липня 2012 р. (суддя Антощук С.І.) повернуто без розгляду заяву Управління Пенсійного фонду України в Саратському районі Одеської області (далі також - УПФУ в Саратському районі Одеської області, УПФУ, Скаржник) про порушення провадження у справі про визнання Саратського виноробного заводу (далі також -Завод, Боржник) банкрутом.

Вказана ухвала винесена на підставі висновків місцевого господарського суду про те, що УПФУ в Саратському районі Одеської області не вказано обставин і не надано доказів в обґрунтування вимоги про порушення справи про банкрутство Саратського виноробного заводу із застосуванням спеціальної процедури банкрутства, передбаченої ст. 52 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі також -Закон про банкрутство).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою УПФУ в Саратському районі Одеської області подало апеляційну скаргу, в якій просить її (ухвалу) скасувати та винести нову ухвалу, розпочавши провадження у справі про банкрутство Боржника. Свої вимоги Скаржник обґрунтовує тим, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали було порушено норми матеріального і процесуального права. Наразі, Скаржник вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на наданий в додатках до заяви лист державної податкової інспекції, яким підтверджується неподання Боржником звітності за період з 2011-2012рр. Також Скаржник посилається на довідку державного реєстратора про відсутність взагалі в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про Боржника, яка також додана до заяви.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України, апеляційна інстанція не зв'язана доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, а згідно до приписів ст. ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна належними і допустимим доказами довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Згідно до ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

Оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду винесено з мотивів, викладених в описовій частині даної постанови. Апеляційна інстанція вважає, що висновки господарського суду в зазначеній ухвалі не відповідають вимогам чинного законодавства та матеріалам справи, а відтак, згідно до приписів ч. 3, 4 ст. 104 ГПК України, ухвала підлягає скасуванню зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів, справи УПФУ в Саратському районі Одеської області звернулось до місцевого господарського суду з заявою про визнання банкрутом Боржника саме на підставі ст. 52 Закону про банкрутство, яка на відміну від ст. 6 вказаного закону передбачає особливий порядок звернення з такою заявою.

Так, положення ч. 1 ст. 52 Закону про банкрутство визначають, що в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. При цьому, згідно наведених положень ст. 52 вказаного закону, така заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника, є підставою для порушення провадження у справі у випадку наявності будь-якої з підстав, передбачених згаданою статтею, а не виключно за наявності всієї сукупності перелічених у цій статті підстав. Вказана правова позиція наведена і в постанові Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 р. № 15 „Про судову практику в справах про банкрутство".

Системний аналіз зазначених вище положень Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок, що в ст. 52 Закону про банкрутство законодавець передбачає саме особливості порушення справи про банкрутство, що ним зазначені в ч. 3 ст. 6 Закону, а отже, ст. 52 згаданого закону є спеціальною нормою, яка регулює провадження у справі про банкрутство за спрощеною процедурою.

Отже, з врахуванням наведених положень, судова колегія вважає, що для вирішення питання про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство в порядку ст. 52 Закону про банкрутство, господарський суд повинний з'ясувати з тексту такої заяви чи є заявник кредитором боржника, чи є його вимоги грошовими та безспірними, яка з зазначених в ст. 52 Закону про банкрутство підстав: 1) відсутність боржника за його місцезнаходженням; 2) ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності; 3) наявність інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, покладена заявником в обґрунтування його вимоги, а також, чи додані до заяви докази, які підтверджують викладені в заяві обставини.

Аналізуючи оскаржувану ухвалу та матеріали провадження, судова колегія приходить до висновку, що господарський суд вказаним вище положенням належної уваги не надав та не дослідив усіх зазначених УПФУ в заяві підстав для порушення провадження у справі про банкрутство Боржника, а також доданих до цієї заяви доказів.

Так, як видно з заяви, що місцевим судом повернута без розгляду, УПФУ в якості підстав зазначило неподання Заводом до Саратської МДПІ податкової звітності протягом 2011-2012 рр., на підтвердження чого до заяви додана копія листа Саратської МДПІ від 29.05.2012 р. вих. № 2106/18, а також, що Боржник та його керівні органи відсутні за його місцезнаходженням, на підтвердження чого було надано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі також - Єдиний державний реєстр) станом на 29.02.2012 р., в якому зазначено, що Завод взагалі не знайдено серед записів Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Між тим місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали було розглянуто лише одну підставу, наведену Скаржником, а саме, відсутність Боржника та його керівних органів за місцезнаходженням. Інша ж підстава з наявними доказами взагалі залишилась поза межами уваги суду, що суперечить положенням ст. 43 ГПК України та свідчить про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про не зазначення УПФУ підстав для визнання Боржника банкрутом за спрощеною процедурою на підставі ст. 52 Закону про банкрутство.

Крім того, щодо розглянутої судом першої інстанції підстави апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити таке.

Свій висновок господарський суд обґрунтовує з посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику у справах про банкрутство" № 15 від 18.12.2009 р., в якій зазначено, що допустимим доказом відсутності Боржника або його керівних органів за місцезнаходженням є витяг чи довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі також -Єдиний державний реєстр) про таку відсутність.

Апеляційна інстанція вважає такий висновок передчасним та безпідставним, оскільки місцевим господарським судом належним чином не досліджено вказаний вище Витяг з Єдиного державного реєстру, а також надану УПФУ разом з заявою довідку від 29 лютого 2012 р. державного реєстратора Кодрян З.В., з якої видно, що розпорядженням Саратської районної державної адміністрації від 28.04.1994 р. № 134 зареєстровано юридичну особу - Державне підприємство Саратський виноробний завод (код ЄДРПОУ 00411981). При цьому, господарський суд не проаналізував положення чинного законодавства щодо державної реєстрації юридичних осіб, а саме, ч. 1 ст. 4 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців", відповідно до якої об'єднання громадян, благодійні організації, політичні партії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, асоціації органів місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом, а також п. 2 Прикінцевих положень вказаного закону (в його редакції до 19.05.2011 р.), в якому законодавець визначив, що державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог ст. 19 вказаного Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

З наведених вище положень Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" вбачається, що саме Боржник був зобов'язаний звернутись до державного реєстратора за місцем знаходження із відповідними документами та обміняти раніше видане йому свідоцтво про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Як свідчить довідка від 29 лютого 2012 р. державного реєстратора Кодрян З.В., Боржником вимоги чинного законодавства виконані не були, у зв'язку з чим в Єдиному державному реєстрі взагалі відсутні будь-які записи про Саратський виноробний завод. Отже державний реєстратор не міг а ні внести в Єдиний державний реєстр відомості про відсутність Боржника або його керівних органів за місцезнаходженням, а ні видати витяг, або довідку із такою інформацією.

Розглядаючи вимоги Скаржника, викладені ним у прохальній частині апеляційної скарги, судова колегія звертає увагу останнього, що, відповідно до положень ч. 7 ст. 106 ГПК України, у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Враховуючи наведене апеляційна інстанція задовольняє апеляційну скаргу УПФУ в Саратському районі Одеської області частково та направляє подані матеріали на розгляд місцевого суду.

Керуючись ст. ст. 99, 101-106 ГПК України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу господарського суду Одеської області від 10.07.2012р. скасувати, зовольнивши апеляційну скаргу частково.

Матеріали передати на розгляд місцевого суду.

Постанова підписана 09.08.2012 р.

Головуючий суддя Сидоренко М.В.

Суддя Жеков В.І.

Суддя Аленін О.Ю.