Справа № 106/6605/2012
2/0106/1331/2012 р.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2012 року
м. Євпаторія
Євпаторійській міський суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - АБЗАТОВОЇ Г.Г.
при секретарі - ХОДАКОВСЬКОЇ Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Євпаторія цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача ОСОБА_3, про визнання договорів купівлі -продажу садового будинку та земельної ділянки недійсними
ВСТАНОВИВ
ОСОБА_1звернувся до Євпаторійського міського суду АР Крим з позовною заявою до ОСОБА_2, про визнання договорів купівлі - продажу садового будинку та земельної ділянки недійсними.
Свої вимоги мотивує тим, що ним в 2010 році були передані ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 160 000 доларів США, що еквівалентно 1 264 000 грн., станом на липень 2010 року, для придбання садового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0496 га за тією же адресою. Він є громадянином Росії, а тому від свого імені не міг укладати договір купівлі - продажу будинку та земельної ділянки. З цією метою, він попросив дружину свого друга ОСОБА_6 - відповідачку ОСОБА_2, оформити все майно, яке він вирішив придбати для себе на її ім'я. 23 липня 2010 року між ОСОБА_4, яка діяла від імені продавця ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договори купівлі - продажу садового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1. Договори були посвідчені приватним нотаріусом Євпаторійського нотаріального округу Автономної Республіки Крим Шендрик С.А. Через деякий час після укладання зазначених договорів, у нього з ОСОБА_6 виник конфлікт і на вимогу переоформлення, придбаного ним майна, подружжя ОСОБА_6 почало вимагати від нього грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США. Вважає, що укладений між ОСОБА_3, в інтересах якого за довіреністю діяла ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є недійсним, таким, прикриває іншу угоду, а саме договір купівлі продажу між ОСОБА_3 та ним, укладений усно. Посилається також на те, що укладаючи договори купівлі - продажу будинку та земельної ділянки, дії ОСОБА_2 не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто на придбання собі у власність зазначених об'єктів нерухомого майна. З моменту укладання договорів купівлі - продажу будинку та земельної ділянки він постійно проживає у придбаному будинку, перебудовував і ремонтував його, у той час як відповідач не проживала у зазначеному майні. Просить визнати недійсним договір купівлі - продажу садового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_8, якій діє на підставі довіреності в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9, яка діє на підставі довіреності, в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, що спірний будинок та земельну ділянку придбала ОСОБА_10 за свої кошти, які отримала від доходів отриманих від підприємницької діяльності. Пояснили, що в 2010 році ОСОБА_10 попросила свою знайому ОСОБА_11 допомогти їй з підборкою будинку для покупки. Їй було запропоновано оглянути будинок АДРЕСА_1». 23 липня 2010 року вона передала гроші в розмірі 76 000 доларів США ОСОБА_4, для придбання садового будинку та земельної ділянці, про що було зазначено нотаріусом у договорі. Після придбання будинку вона дозволила ОСОБА_1 пожити в будинку, оскільки вони знаходились в дружніх відносинах. Просили у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, оскільки угода купівлі продажу будинку та земельної ділянці є дійсною, іншу угоду вона як покупець не мала намір укласти та іншу угоду приховувала, угода була направлена на отримання нею у власність нерухомого майна. Після укладання угоди вона зареєструвала своє право власності у встановленому законом порядку, вступила у члени садового кооперативу.
Судом згідно ч.1 ст. 35 ЦПК України ОСОБА_3 залучений до участі у справі у якості третьої особи. Позивач ОСОБА_1 та його представник, ОСОБА_8 заперечували проти притягнення ОСОБА_3 (продавця за договорами купівлі продажу будинку та земельної ділянці, про недійсність яких заявлені позовні вимоги) до участі у справі у якості співвідповідача.
Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що він є колишнім власником будинку АДРЕСА_1»та земельної ділянці , що розташована за адресою буд. АДРЕСА_1». Він мав намір продати садовий будинок та земельну ділянку. ОСОБА_10 разом з дружиною ОСОБА_1 та працівником агентства нерухомості -приїжджали дивитись будинок. В липні 2010 року приїхав ОСОБА_1, його дружина, та працівник агентства нерухомості повторно дивитись будинок. Будинок ОСОБА_1 сподобався він одразу сказав, що він його купує та почав йому передавати гроші. Приїхавши в агентство нерухомості, в кабінеті ОСОБА_12 ОСОБА_1 передав йому гроші в розмірі 160000 доларів США, а він в свою чергу написав розписку ОСОБА_4 та видав їй довіреність для нотаріального оформлення годи. Додав, що ніякої іншої угоди під угодою купівлі-продажу він не приховував та не мав намір укладати будь яку іншу угоду, окрім укладених договорів купівлі продажу.
Суд, вислухав пояснення сторін, їх представників, пояснення свідків, дослідивши надані сторонами письмові докази приходить до наступного.
Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.
Встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності, на підставі рішення Євпаторійського міського суду від 25 червня 2008 року, зареєстрованого у електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 13 серпня 2008 року, належав садовий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 592294, виданого Євпаторійською міською Радою АРК від 5 червня 2007 року, ОСОБА_3 був власником земельної ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
23 липня 2010 року між ОСОБА_3, інтереси якого за довіреністю представляла ОСОБА_4, та ОСОБА_2, яка діяла особисто, був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі продажу земельної ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Згідно договору ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку , цільовим призначенням якої є для ведення садівництва, за 40000 гривень. Цей правочин зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за номером 4040608 23.07.2010 року. ( а.с.9-10)
Право власності ОСОБА_2 на цю земельну ділянку зареєстровано у Поземельної книзі 25 січня 2012 року за реєстровим номером 0110900000010640245302 ( а.с.15 зворотна сторона)
23 липня 2010 року між ОСОБА_3, інтереси якого за довіреністю представляла ОСОБА_4 та ОСОБА_2, яка діяла особисто, був укладений нотаріально посвідчений договір купівлі продажу садового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Згідно договору, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купила садовий будинок за 565000 гривень. Цей правочин зареєстрований у Державному реєстрі правочинів за номером 4040196 23.07.2010 року.( а.с.11-12)
28 серпня 2010 року право власності на садовий будинок був зареєстрований у Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно, за реєстраційним номером 27142961 за ОСОБА_2 у цілому. ( а.с.13)
Встановлено, що ОСОБА_13 ( рос.мовою) є громадянином іноземної держави - Російської Федерації ( а.с.6), зареєстрований у Державному реєстрі фізичних осіб -платників податків за номером НОМЕР_1 з 6 червня 2012 року ( а.с. 7).
Відповідно до ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Заявляючи позов про визнання договорів купівлі продажу земельної ділянці та садового будинку недійсними, позивач зазначив його підставою удаваність договорів на підставі ст. 235 ЦК України; виходив з того, що укладаючи договори купівлі продажу сторони приховували укладення іншого договору та фіктивність укладених договорів, які з боку ОСОБА_2 не були спрямовані на настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Відповідно до частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у ЦК й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.
Згідно з вимогами ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215 -235).
Згідно ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони, насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За змістом закону, удавана угода не передбачає наміру сторін правочину створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині, а отже волевиявлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі.
В силу приписів ст. 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладання правочину, що за його думкою є удаваним, 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети ніж приховати інший правочин, 4) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
З пояснень сторін у договорах купівлі продажу нерухомого майна - продавця - ОСОБА_3 та покупця ОСОБА_2 у судовому засіданні виходить, що ОСОБА_3 бажав продати садовий будинок та земельну ділянку, на якої він розташований, та отримати за це гроші, ніякої іншої угоди не мав намір укладати та не укладав, а покупець ОСОБА_2 бажала придбати садовий будинок та земельну ділянку.
ОСОБА_1, наполягаючі на тому, що договір купівлі-продажу фактично приховував іншу угоду, укладену між сторонами, доказів на підтвердження таких доводів не надав, навіть не вказав ні у позовній заяві, ні у судовому засіданні, яку саму угоду приховали ОСОБА_3 та ОСОБА_2
У справі встановлено, що сторонами у договорі купівлі продажу садового будинку та земельної ділянки від 23 липня 2010 року є ОСОБА_3, який діяв через свого представника та ОСОБА_2
Стороною у даному договорі ОСОБА_1 не був, що визнається особами, які беруть участь у справі.
У судовому встановлено, що сторони за укладеними договорами - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заперечували укладання іншої, ніж договір купівлі продажу угоди, у той час як при визнанні угоди удаваною, необхідно встановити намір обох сторін за угодою щодо укладення іншої, ніж зазначено у договорі угоди. Для визнання правочину удаваним слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їхні дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (надалі постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9), за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Отже, укладення удаваного правочину само по собі не спричиняє недійсності правочину, оскільки згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. А тому такий правочин може бути визнаний судом недійсним лише у тому разі, коли буде встановлено, що правочин, який сторони насправді вчинили, не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.
Позивач на надав суду переконливих доказів того, що продавець і покупець мали єдиний намір на досягнення інших правових наслідків, ніж тих, що випливають з укладання угоди купівлі продажу нерухомого майна. Сторонами договору купівлі-продажу не заперечувалось, що було укладено саме договір купівлі-продажу, а не якийсь інший прихований правочин, таких доказів у справі немає.
На підтвердження той обставини, що укладанні між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договори є удаваним, такими що приховують інші угоди, позивач як на докази цих обставин посилається на розписку про отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_4 грошових коштів у сумі 160 000 доларів США за домоволодіння з земельною ділянкою, переданих йому у присутності двох свідків, у тому числі ОСОБА_1 та ОСОБА_12 ( а.с. 8), пояснення свідка ОСОБА_4 про те, що вона передала ОСОБА_3 по розписці гроші, які належали ОСОБА_1, будинок обирав ОСОБА_1 та його дружина, саме для них; на пояснення свідка ОСОБА_12 про те, що у зв'язку з тим, що договір купівлі продажу земельної ділянки, яка виділена для садівництва не міг укладатися як покупцем іноземним громадянином, яким є ОСОБА_1, він вирішив оформити договори купівлі продажу нерухомого майна на свою знайому - ОСОБА_2, гроші на покупку нерухомості належали саме ОСОБА_1, не можуть бути прийняти до уваги суду, оскільки не стосуються предмету доведення по даній справі по позові ОСОБА_1, у межах заявлених ним вимог. Суд також не може брати до уваги докази придбання будівельних матеріалів у період з жовтня 2010 року по квітень 2012 року ( а.с. 43-61), оскільки ці докази не відносяться до предмету доведення та не стосуються часу укладання оспорюваних позивачем договорів -липня 2010 року.
Доводи позивача про те, що укладені договори не були спрямовані на настання правових наслідків, що ним обумовлені не знайшли свого підтвердження та взагалі спростовуються наданими доказами, так Продавець за договором ОСОБА_3 зазначив, що він отримав усі грошові кошти від продажу нерухомості, покупець за договором ОСОБА_2 зареєструвала своє право власності як на садовий будинок так і земельну ділянку, вступила в члени кооперативу «Сосновий бір»( а.с. 96,97,101), направила повідомлення на ім'я ОСОБА_1 про необхідність належної їй власності для проживання її сім'ї ( а.с. 100)
Оспорюваний позивачем договір був укладений з дотриманням вимог закону щодо нотаріальної форми договорів щодо нерухомого майна. Крім того, відповідно до вимог частини 3 статті 10, частини 1 статті 60 ЦПК України позивачем не були представлені допустимі докази того, що оспорюваний договір не був вільним, а був вчинений сторонами проти їх справжньої волі.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Позовних вимог про переведення прав і обов'язків покупця на нього, позивач не заявляв. Тому доводи позивача та його представника про належність грошових коштів саме йому, про мету придбання нерухомості саме для нього, за його кошти, знаходяться за межами заявленого позову.
Відповідно до ст. 3, 4, ЦПК України особа має конституційне право на судовий захист своїх прав і може звернутися із позовом про захист порушеного, оспореного або невизнаного права у спосіб, передбачений ЦК України.
Статтею 15 ЦПК України передбачено, що цивільні справи розглядаються судом не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим ними відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Згідно поданої ОСОБА_1 позовної заяви, вимог про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та садового будинку, переведення прав і обов'язків покупця та визнання права власності на садовий будинок та земельну ділянку він не заявляв.
Доводи позивача ОСОБА_1 в обґрунтування удаваності правочину про те, що на придбання садового будинку та земельної ділянці були витрачені його особисті кошті, нерухомість була придбання для нього, та надання ним доказів з цього приводу не мають юридичного значення в межах даної справи, оскільки встановлення такої обставини мало б значення для визнання договору купівлі продажу недійсним в частині покупця, переведення прав і обов'язків покупця на нього. Проте, такі вимоги позивачем не заявлялись, під час розгляду справи позивач позов такими вимогами не доповнював.
Як убачається з матеріалів справи, позивач не був стороною у спірних договорах, тому до цих правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 235 ЦК України, які містять правові наслідки удаваного правочину, який сторони правочину насправді вчинили для приховання іншого правочину, і стосуються тільки сторін договору.
За такими обставинами суд вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту прав є помилковим.
Таким чином суд не вбачає підстав для задоволення тих вимог, які позивач заявив.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203,215, 235 ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України постанови від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст..ст.10,11,209,212,214-215, 218 ЦПК України
ВИРИШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача ОСОБА_3, про визнання договорів купівлі -продажу садового будинку та земельної ділянки недійсними, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в Апеляційний суд АР Крим через Євпаторійській міський суд шляхом подачі в 10 -денний термін із дня проголошення рішення апеляційної скарги .
СУДДЯ Г.Г. АБЗАТОВА
Судове рішення № 25574536, Євпаторійський міський суд Автономної Республіки Крим було прийнято 06.08.2012. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 106/6605/2012. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: