Ухвала суду № 25561503, 03.08.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Твердохліб Р.С.

Суддя-доповідач - Бишов М. В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2012 року справа №2а/1270/786/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Бишова М.В.,

суддів Компанієць І.Д., Шальєвої В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року по справі №2а/1270/786/2012 за позовом Державного підприємства «Луганськвугілля» до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови про арешт коштів боржника,

ВСТАНОВИЛА:

Державне підприємство «Луганськвугілля» звернулось до Луганського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови від 11 січня 2012 року №8-88 про арешт коштів боржника.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 11 січня 2012 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції винесена постанова №8-88 про арешт коштів боржника що містяться на рахунках: №35233041001867, №35234039001867, №35234040001867, №35235038001867, №37122020011200, №37125234031200, №37129108011200 у ГУ ДКСУ у Луганській області.

18 січня 2012 року державним підприємством «Луганськвугілля» отримано постанову про арешт вищезазначених рахунків.

На реєстраційний рахунок державного підприємства «Луганськвугілля» №35235038001867, відкритий у ГУ ДКСУ у Луганській області, надходять бюджетні кошти КПК 1101110 «Держпідтримка вуглевидобувних підприємств на покриття витрат за собівартістю товарної вугільної продукції».

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України одним із принципів бюджетної системи України є принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Згідно затверджених Міністерством фінансів та Міністерством енергетики та вугільної промисловості України паспортів бюджетної програми, лімітів і планів використання, усі кошти, що надходять на цей рахунок повинні спрямовуватися на виплату заробітної плати працівникам державного підприємства «Луганськвугілля».

Згідно з п. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобовязання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Відповідно до глави 5. Постанови/Інструкції Національного банку від 21 січня 2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» (Надалі-Інструкція) примусове списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або бюджетних установ, здійснюється органами Державної казначейської служби України в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5.3. Інструкції передбачено, що примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби/орган державної податкової служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України, але в порушення законодавства в постанові від 11 січня 2011 року №8-88 не зазначено на підставі якого саме виконавчого документа складена постанова, а також не зазначено ким виданий виконавчий документ.

Статтею 1071 Цивільного кодексу України передбачено, що грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено право державного виконавця включати до постанови про накладення арешту на кошти боржника в установі банку суми виконавчого збору та суми витрат на проведення виконавчих дій, як це має місце в оскаржуваній постанові

Арешт коштів державного підприємства «Луганськвугілля» з метою стягнення з цільових бюджетних рахунків №35233041001867, №35234039001867, №35234040001867, №35235038001867, №37122020011200, №37125234031200, №37129108011200 у ГУ ДКСУ у Луганській області виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій є незаконним.

Враховуючи, що розрахунковий рахунок державного підприємства «Луганськвугілля» з метою стягнення з цільового бюджетного рахунку №35235038001867 в ГУ ДКСУ у Луганській області є бюджетним рахунком, а кошти, що знаходяться на вказаному рахунку призначені для заробітної плати, а своєчасна невиплата коштів може привести до виникнення соціальної напруги серед працівників державного підприємства «Луганськвугілля», існує реальна загроза невиплати поточної заробітної плати працівникам державного підприємства «Луганськвугілля».

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року позов задоволений частково, визнана протиправною та скасована постанова Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 11 січня 2012 року №8-88 про арешт коштів боржника по зведеному виконавчому провадженню №8-88 в частині арешту коштів на рахунках №35235038001867, №35234039001867, №35234040001867, №35233041001867, відкритих у головному управлінні Державної казначейської служби України у Луганській області МФО 804013 та належать державному підприємству «Луганськвугілля», код ЄДРПОУ 32473323.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 16,10 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у позові.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що він не приймав усаті у розгляді справи, але постанова суду першої інстанції впливає на права апелянта, оскільки на виконанні у відповідача знаходяться 13 виконавчих листів про стягнення з позивача на користь апелянта коштів в загальній сумі 11030397,44 грн. Апелянт вважає позицію суду помилковою, оскільки суд скасував законну та обґрунтовану постанову відповідача про арешт коштів боржника.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутністю тому, за приписами пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

У відповідності із статтею 17 України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Частиною 2 статті 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Згідно із частиною 1 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Відповідно до статті 25 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно із статтею 28 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Ленінським відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції були винесені постанови про відкриття виконавчих проваджень по стягненню заборгованості з державного підприємства «Луганськвугілля» на користь юридичних осіб, фізичних осіб та держави (а.с.118-152).

Постановами Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції за рішеннями суду були поновлені виконавчі провадження (а.с.153-180) та приєднані до зведеного виконавчого провадження (арк. справи 181-187).

В рамках зведеного виконавчого провадження №8-88 11 січня 2012 року старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції було винесено постанову №8-88 про арешт коштів боржника, що містяться на розрахункових рахунках №35233041001867, №35234039001867, №35234040001867, №35235038001867, №37122020011200, №37125234031200, №37129108011200 у ГУ ДКСУ у Луганській області на загальну суму 41780146,98 грн. (а.с.7).

Державне підприємство «Луганськвугілля» є планово-збитковим підприємством та працює за умов дефіциту оборотних засобів.

Для недопущення утворення заборгованості по заробітній платні та перед Фондами соціального страхування Міністерство енергетики та вугільної промисловості України надає позивачу державну підтримку на собівартість в сумі 645,7 млн. грн, з яких 21.2 млн. грн було використано для оплати використаної електроенергії та 624,5 млн. грн на виплату заробітної платні, тобто 43,2% нарахованої заробітної платні було виплачено за рахунок коштів від реалізації продукції, а 56,8% за рахунок коштів державної підтримки.

Для отримання бюджетних коштів у Луганському обласному відділенні Державної казначейської служби України державне підприємство «Луганськвугілля» відкрило у 2011 року рахунок №35235038001867 для виконання програми з державної підтримки збиткових підприємств.

У відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №153 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для часткового покриття затрат вугледобувних підприємств, які зараховуються до собівартості готової товарної вугільної продукції» всі кошти були використані за цільовим призначенням.

Для отримання бюджетного фінансування за програмою «Державна підтримка будівництва об'єктів вугле- та торфодобувних підприємств» в Луганському обласному управлінні Державного казначейства позивачем було відкрито реєстраційний рахунок №35234039001867, кошти з якого спрямовуються у відповідності із затвердженим планом виключно на оплату робіт та обладнання по капітальному будівництву.

Також для отримання фінансування за програмою «Охорона праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних підприємствах, а саме оснащення пристроями контролю за параметрами шахтної атмосфери та засобами контролю параметрів дегазації», у Луганському обласному управлінні Державного казначейства позивачем було відкрито реєстраційний рахунок №35234040001867. З зазначеного рахунку кошти, у відповідності із планом використання та укладеними угодами з постачальниками використовуються на оплату обладнання по охороні праці.

Для отримання фінансування з Державного бюджету України за програмою «Технічне переоснащення вугле- та торфодобувних підприємств, у тому числі внаслідок здешевлення кредитів, отриманих у 2010-2011 роках, а також фінансування програми реновації гірничошахтного обладнання» позивачем було відкрито рахунок №35233041001867.

Вищезазначені обставини підтверджуються виписками з рахунків з урахуванням КЕКВ, планами використання бюджетних коштів, довідками про зміни до помісячного розпису асигнувань загального фонду Державного бюджету України (одержувач ДП «Луганськвугілля»), наказами про затвердження паспортів бюджетних програм на 2011 рік, паспортами бюджетних програм на 2011 рік, а також довідкою ГУ ДКСУ у Луганській області (а.с.8-39; 63-112).

Відповідно до статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем серед іншого, шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах.

Частиною 3 статті 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)») встановлено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість доводів позивача щодо незаконності включення відповідачем до спірної постанови про арешт коштів боржника суми виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Разом із цим, в даному випадку ставиться питання про накладення арешту на кошти, які відкриті в Головному управління Державного казначейства України у Луганській області, саме на державні кошти, які мають цільове призначення. Дані рахунки були відкриті на виконання ряду законів, постанов, розпоряджень.

Таким чином, кошти, що надходять на відкриті рахунки Головного управління Державного казначейства України в Луганській області, є бюджетними та мають цільове призначення.

Відповідно до п.5 ст. 117 Бюджетного кодексу України передбачено, що нецільове використання бюджетних коштів є підставою для призупинення бюджетних асигнувань. Крім того, згідно п.2 ст.119 Закону, у разі нецільового використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України і відповідні посадові особи притягаються до відповідальності згідно із законом.

Таким чином, державний виконавець не мав права звертати стягнення на державні кошти, що мають цільове призначення.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що використання коштів на рахунках державного підприємства «Луганськвугілля» №35235038001867, №35234039001867, №35234040001867, №35233041001867 можливо тільки за цільовим призначенням виділених бюджетних коштів.

Доказів щодо надходження на рахунки державного підприємства «Луганськвугілля» №37122020011200, №37125234031200 та №37129108011200 бюджетних коштів за цільовим призначенням в суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

З урахуванням того, що грошові кошти на рахунку державного підприємства «Луганськвугілля» №35235038001867 відкритому у головному управлінні Державної казначейської служби України у Луганській області, на який накладено арешт, призначені для виплати заробітної плати працівникам державного підприємства «Луганськвугілля», з метою недопущення порушень законодавства про оплату праці, суд першої інстанції правомірно допустив постанову до негайного виконання.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.2, 11, 159, 160, 167, 184, 195, 1951, 196-198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року по справі №2а/1270/786/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2012 року по адміністративній справі №2а/1270/786/2012 - залишити без змін.

Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Колегія суддів М.В. Бишов

І.Д. Компанієць

В.А. Шальєва