Постанова № 25559651, 31.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2012 р. Справа № 2а-1870/9279/11

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представників позивача -Шамонін Є.О., Клещенко О.М.

представника відповідача -Шульга М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного виробничо-комерційного підприємства «Компаньон» на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14.03.2012р. по справі № 2а-1870/9279/11

за позовом Приватного виробничо-комерційного підприємства «Компаньон»

до Державної податкової інспекції в м. Суми

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватне виробниче-комерційне підприємство «Компаньон», звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми № 0001372312/0/75173 від 20.09.11 р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 124041,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 14.03.11 р. по справі № 2a-1870/9279/11 в задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14.03.11 р. по справі № 2a-1870/9279/11 та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Відповідач письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав, але його представник в поясненнях в судовому засіданні наполягав на законності судового рішення, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскарженого податкового повідомлення-рішення № 0001372312/0/75173 від 20.09.11 р. про збільшення суму грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 193955,0 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 1,0 грн. (а.с.16) є акт № 6411/2312/31499398/77 від 31.08.11 р. (а.с.7-14) позапланової документальної виїзної перевірки підприємства позивача з питань достовірності визначення показників податкової декларації з ПДВ за період з 01.05.11 р. по 31.05.11 р., в якому відображені факти порушення платником податків вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПК України.

Виявлені порушення в частині, що оскаржено позивачем, пов'язані з безпідставним віднесенням до податкового кредиту по ПДВ сум податку по операціям з ТОВ «Лобос-Трейд»на загальну суму 744246,0 грн., в т.ч. ПДВ 124041,0 грн. за договором купівлі-продажу № 29 від 14.02.11 р., предметом якого є поставка нафтопродуктів, кількість яких обумовлюється усно, ціна - згідно виставленим рахункам, кількість - згідно виписаним накладним, якість товару повинна відповідати технічним умовам (ТУ) та державним стандартам. За вказаним договором поставка товарів здійснюється на умовах EXW (франко-склад постачальника), а датою поставки товару є дата передачі товару перевізнику, зазначена у видатковій накладній. На підтвердження поставки товарів постачальником були видані рахунки-фактури (а.с.181-188), видаткові (а.с. 44, 47, 51, 55, 58, 62, 65, 68, 72) та податкові накладні (а.с. 23-31).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що за дослідженим ним договором зобов'язання по поставці товару було покладено саме на постачальника - ТОВ «Лобос-Трейд». Із наданих позивачем ТТН (а.с. 45, 48, 52, 56, 59, 63, 66, 69, 73) суд першої інстанції з'ясував, що пунктом навантаження зазначено м. Суми, вул. Чернігівська, 3, а пунктом розвантаження м. Суми, вул. Машинобудівників, 4. Перевезення здійснювалося ТОВ «Платан Сервіс», який має ліцензію щодо надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом (а.с. 77), при цьому замовником виступав позивач, який уклав з перевізником договір на автомобільні вантажні перевезення нафтопродуктів № 21/1 від 01.01.11 р., що за висновками суду першої інстанції є свідченням недотримання сторонами умов договору поставки.

Оскільки паливо мастильні матеріали були навантажені на АЗС ТОВ «Лобос-Трейд»по вул. Чернігівська, 3, а відвантаження відбулося у власні ємкості зберігання нафтопродуктів ПВКП «Компаньон»по вул. Машинобудівників, 4, з урахуванням інформації, яка надійшла до суду першої інстанції від УДАІ УМВС України в Сумській області на запит суду, де було повідомлено, що узгодження маршрутів дорожнього перевезення небезпечних вантажів для ТОВ «Лобос-Трейд»проводилося у березні 2012 р. терміном дії до 15.06.11 р., для ТОВ «Платан Сервіс»в березні 2011 р. терміном дії до 15.06.11 р., ПВКП «Компаньон»узгодження маршрутів дорожнього перевезення небезпечних вантажів не отримувало (а.с.199), суд першої інстанції зробив висновок про те, що позивач не надав документів, якими був би беззаперечно підтверджений факт поставки та транспортування товару в межах м. Суми від вул. Чернігівська, 3 до вул. Машинобудівників, 4 на виконання договору № 29 від 14.02.11 р., укладеного ПВКП «Компаньон»та ТОВ «Лобос-Трейд».

На підтвердження висновків про неможливість формування позивачем податкового кредиту по вищевказаній операції суд першої інстанції послався на п. 5.4.1 Інструкції «Про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України», затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики N 281/171/578/155 від 20.05.98 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.08 р. за № 805/15496, де вказано, що з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт; відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20 град. С відповідно до ГОСТ 3900; про прийнятий нафтопродукт матеріально-відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад. Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що із наданих представником позивача прибуткових накладних він побачив, що оприбутковувався товар, отриманий за іншим договором, а саме № ДГ-00103/5 від 18.02.11 р., який не має відношення до договору № 29 від 14.02.11 р., а з акту № 6217/2305/34592727/86 від 17.08.11 р. перевірки ТОВ «Лобос-Трейд»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства по ПДВ за період з 01.05.11 р. по 31.05.11 р. суд першої інстанції з'ясував, що станом на 01.05.11 р. загальна чисельність працюючих на ТОВ «Лобос-Трейд»склала 5 осіб.

Наведені обставини стали підставою для висновків суду першої інстанції про те, що оскільки поставка товару за угодою № 29 від 14.02.11 р. від ТОВ «Лобос-Трейд», яке видало відповідні податкові та видаткові накладні ПВКП «Компаньон», фактично не відбувалася, сторонами не дотримані істотні умови договору № 29 від 14.02.11 р., що свідчить про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Лобос-Трейд»всупереч п. 5 ст. 203 ЦК України, не був направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони і з належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того суд першої інстанції послався на приписи п. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України, процитував зміст ч. 2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п. 2.1 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95 р. і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4 ст. 201 ПК України і зазначив, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків на відповідності їх дійсному економічному змісту. Наслідки в бухгалтерському, відповідно, в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталі платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Зокрема, якщо наведені у договорах товари (послуги) фактично не поставлялися (не надавалися), то придбання таких товарів (послуг) не відбулося. З огляду на викладені норми ПК України був зроблений висновок про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції зазначив, що наслідки в бухгалтерському, відповідно, в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталі платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Тобто у разі фіктивності (безтоварності) операцій визначення податкового кредиту слід визнати безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку, а даному випадку у позивача, податкових накладних та доказів сплати продавцеві вартості товару з ПДВ. Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції. З огляду на те, що позивачем не доведено фактичного здійснення господарських операцій з придбання нафтопродуктів у ТОВ «Лобос-Трейд», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що надані до матеріалів справи первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні, ТТН) оформлені всупереч приписам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не відображають реального змісту господарських операцій між ПВКП «Компаньон»та ТОВ «Лобос-Трейд», а тому не є достатньою підставою для формування позивачем податкового кредиту за травень 2011 р. за спірною угодою по даному контрагенту.

На підтвердження зроблених висновків суд першої інстанції послався на лист Вищого адміністративного суду України N 742/11/13-11 від 02.06.11 p.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що в акті перевірки відповідач порушення позивачем вимог податкового законодавства обумовлює не відсутністю у нього належним чином оформлених документів або не оприбуткуванням поставленого товару, а тим, що підприємства по ланцюгу постачальників не виконували свої податкові зобов'язання зі сплати податку до бюджету, а тому всі господарські операції слід вважати удаваними. При цьому перевіряючі послалися на інформацію, отриману з Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту щодо ТОВ «Будмашпост», який є постачальником товарів на користь ТОВ «Лобос-Трейд», лист ДПІ Московського району м. Харкова від 23.06.11 р. про перевірку ПП «Український центр екології», що є постачальником товарів на користь ТОВ «Будмашпост»і який не надав підтверджуючих документів щодо виникнення у нього податкових зобов'язань по ПДВ. Інших підстав для виключення з податкового кредиту позивача сум ПДВ за травень 2011 р. відповідач ні в акті перевірки, ні в подальших поясненнях не вказував.

Слід відмітити, що стверджуючи про удаваний характер здійснених правочинів, в т.ч. за участю позивача, перевіряючі не врахували приписи ст. 235 ЦК України, де зазначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили і якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. При цьому слід враховувати, що удавані правочини можуть бути вчинені як без будь-яких протиправних намірів, так і з метою приховування незаконного правочину. За таких обставин, у разі встановлення факту неправомірності насправді вчиненого правочину удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК, адже в ньому зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Оскільки ні в акті перевірки, ні в подальшому відповідач не вказує які саме правочини були фактично здійснені, що приховувалися удаваними правочинами, то ці твердження є припущенням без їх документального підтвердження.

Колегія суддів також вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Колегія суддів також вважає доцільним відмітити, що висновки суду першої інстанції про невиконання умов договору поставки з тих підстав, що перевезення товару здійснено його отримувачем, а не постачальником, є безпідставним, оскільки чинне законодавство виконання договору поставки (купівлі-продажу) не ставить у залежність від того, ким товар був доставлений і ким укладався договір перевезення у разі якщо учасники договору погодилися з цим. Наполягання на тому, що перевезення повинен здійснити лише постачальних є фактичним втручанням контролюючого органу та суду у господарську діяльність суб'єктів господарювання, які на свій розсуд можуть визначати та узгоджувати ці питання.

Також слід відмітити, що в апеляційній скарзі та поясненнях в судовому засіданні позивач вказував на те, що не потребує узгодження з органами ДАІ перевезення вантажу в межах одного населеного пункту, що відповідачем не спростовано.

Як свідчать залучені до матеріалів справи документи, порушення податкового законодавства позивачем відповідач пов'язує виключно з недотриманням порядку звітування перед органами ДПС підприємств по ланцюгу до виробника, тоді як до самого позивача та до його документів жодних зауважень не було. Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи те, що при ухваленні постанови від 14.03.11 р. по справі № 2a-1870/9279/11 Сумським окружним адміністративним судом не були враховані вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування даної постанови та прийняття нової постанови про задоволення позову Приватного виробничо-комерційного підприємства «Компаньон».

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного виробничо-комерційного підприємства «Компаньон»на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14.03.2012р. по справі № 2а-1870/9279/11 -задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 14.03.2012р. по справі № 2а-1870/9279/11 -скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову Приватного виробничо-комерційного підприємства «Компаньон».

Визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення ДПІ в м. Суми № 0001372312/0/75173 від 20.09.11 р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ в сумі 124041,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 1,0 грн.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Тацій

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06.08.2012 року.