Ухвала суду № 25559598, 07.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2012 р.Справа № 2а-13200/11/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представника позивача -Межова К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012р. по справі № 2а-13200/11/2070

за позовом Іноземного підприємства «Калісто»

до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Іноземне підприємство «Калісто», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова від 10.03.11 р. № 0000512302 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 18800482,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 4700120,5 грн. та № 0000522302 про визначення податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 21352345,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 5338086,25 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.12 р. по справі № 2а-13200/11/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач, Індустріальна МДПІ м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.12 р. по справі № 2а-13200/11/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 869/23-212/34756181 від 22.02.11 р. (а.с. 241-250 том 2) планової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.07 р. по 30.06.10 р., в якому зафіксовані порушення платником податків вимог п. 5.2.1, п. 5.9, п. 5.3.9 ст. 5, п. 4.1.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які призвели до заниження податку на прибуток на загальну суму 18800482,0 грн.; п. 4.1, п. 4.2, п. 4.7 ст. 4, п. 7.4.1, п. 7.4.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ», які призвели до заниження суму ПДВ, що підлягає сплаті, на 21352028,0 грн.; п. 7.6.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого зменшено збиток від операції з векселями ряд. 3 додатка К3 на суму 2294217,0 грн.

Наведені висновки відповідачем були зроблені з посиланням на результати перевірок ТОВ «Карпос»та ТОВ «ВентТехСервіс», проведених відповідно ДПІ у Московському районі м. Харкова та ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, якими були встановлені порушення вказаними підприємствами вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, у зв'язку з чим були зроблені висновки про вчинення правочинів ТОВ «Карпос»та ТОВ «ВентТехСервіс», які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені укладеними правочинами.

Задовольняючи позов в цій частині нарахувань, суд першої інстанції процитував зміст п. 4.1, п. 4.1.1 ст. 4, п. 5.1, п. 5.2.1, п. 5.3.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1.7 ст. 1, п. 7.4.1, п. 7.5.1, п. 7.2.6, п. 7.2.1, п. 7.4.4 ст. 7 Закону України «Про ПДВ»та вказав на те, що ним були досліджені укладені позивачем (постачальник) з ТОВ «Карпос»(покупець) договір поставки № 195/05/09 від 01.03.09 р. (а.с. 204-207 том 1), предметом якого є поставка товарів, кількість і асортимент якого визначається у накладних; договір комісії на реалізацію товару № 77/04/09 від 07.03.09 р. (а.с. 92-93 том 1), за яким позивачем виступає як комісіонер, а ТОВ «Карпос»- комітент, предметом якого є зобов'язання комісіонера за дорученням комітента укласти одну або декілька угод від свого імені та за рахунок комітента з метою реалізації товарів останнього, а асортимент, кількість та ціна товару визнається у відповідності до накладних, чеків або інших документів, які підтверджують передачу товарів від комітента до комісіонера.

За результатами цього дослідження суд першої інстанції з'ясував, що на підтвердження факту поставки позивачем товарів на загальну суму 42262449,4 грн. (в т.ч. ПДВ - 7043741,57 грн.) за період з квітня 2009 р. по червень 2010 р. були оформлені видаткові накладні (а.с. 37-124 том 7), податкові накладні (а.с. 208-219 том 1, 140-1616 том 4, 1-36 том 7, 126-134 том 8, 2 том 10), оплата за реалізований товар надійшла від покупця в повному обсязі, що підтверджено актом звірки розрахунків за період з 01.07.07 р. по 30.06.10 р. (а.с. 122-125 том 8). Також суд першої інстанції з'ясував, що поставка товару здійснювалась на умовах ЕХW місце поставки - склад постачальника (відповідно Міжнародних правил тлумачення торгових термінів «Инкотермс 2000»).

На підтвердження виконання зобов'язань за договором комісії на реалізацію товару № 77/04/09 від 07.03.09 р. за період з II кварталу 2009 р. по II квартал 2010 р. були оформлені акти здачі-прийняття послуг (а.с. 113-116 том 1), комісіонером комітенту подані звіти щодо реалізованого товару (а.с. 117 - 125 том 1) та виписані позивачем податкові накладні (а.с. 108-112 том 1). Передача товарів на реалізацію в межах вказаного договору підтверджується видатковими накладними (а.с. 126-171 том 1), а його реалізація - інформацією подальшої реалізації товару (а.с. 197-203 том 1).

Передбаченими договором актами прийому-передачі виконаних робіт була визначена комісійна винагорода в сумі 15762000,0 грн. (у тому числі ПДВ - 2627000,0 грн.), яка була перерахована на банківський рахунок комісіонера, що підтверджено виписками з рахунку, платіжними дорученнями (а.с. 172-189 том 1) та актом звірки розрахунків за період з 01.07.07 р. по 30.06.10 р. (а.с. 79-105 том 8).

Також судом першої інстанції були досліджені укладені позивачем (продавець) з ТОВ «ВентТехСервіс»(покупець) договір № 457/08/09 від 01.03.09 р. (а.с. 123-126 том 2) поставки товарів на загальну суму 23323599,0 грн. (в т.ч. ПДВ - 3887266,46 грн.), на виконання якого за період з квітня 2009 р. по червень 2010 р. були оформлені видаткові накладні (а.с. 174-229 том 5, 107-111 том 8), податкові накладні (а.с. 127-153 том 5), оплата за реалізований товар від покупця надійшла на банківський рахунок позивача, що підтверджено виписками з рахунку (а.с. 230-238 том 5); договір комісії на реалізацію товару № 456/08/09 від 01.03.09 р. (а.с. 60-63 том 2), за яким позивач виступає в якості комітента, а ТОВ «ВентТехСервіс»- комісіонера.

Зміст та умови вказаного договору комісії є тотожними вищевказаному договору з ТОВ «Карпос»і на підтвердження його виконання позивачем до матеріалів справи надані видаткові накладні (а.с. 82-95 том 2),

Факт перевезення позивачем товару ТОВ «ВентТехСервіс»підтверджується ТТН, що приєднані до матеріалів справи, відповідно до яких перевезення товару здійснювалось ПП «Вика»на виконання умов договору № 15/03/09 від 01.03.2009 року (а.с. 240б-240в том 2, а.с. 154-173 том 5, 112-121 том 8). Отриманий товар від ТОВ «ВентТехСервіс»позивачем було реалізовано контрагентам, що підтверджено інформацією подальшої реалізації товару та договорами поставки, укладеними позивачем з контрагентами (а.с. 96п-96х том 2, 192-238 том 4). За отриманий товар позивачем здійснено оплату ТОВ «ВентТехСервіс», що підтверджено виписками з рахунку (а.с. 96-96о том 2). Продавець виписав позивачу податкові накладні за період з II кварталу 2009 р. по II квартал 2010 р. (а.с. 64-66 том 2, 125-154 том 3, 110-139 том 4).

На підтвердження виконання умов договору комісії на реалізацію товару від 01.03.2009р. № 456/08/09 за період з II кварталу 2009 р. по II квартал 2010 р. позивачем надані акти здачі-прийняття послуг (а.с. 78-81), звіти позивача щодо реалізованого товару (а.с. 72-77 том 2) та виписані позивачем податкові накладні (а.с. 67-71 том 2, 155-159 том 3). Відповідно до наданих актів здачі-прийняття послуг комісійна винагорода за договором комісії на реалізацію товару № 456/08/09 від 01.03.09 р. склала 4615200,0 грн. (у тому числі ПДВ - 769200,0 грн.) та була отримана позивачем від ТОВ «ВентТехСервіс», що не заперечується сторонами по справі.

Судом першої інстанції також був досліджений укладений позивачем (в якості покупця) та ТОВ «Карпос»(в якості постачальника) договір поставки № 196/05/09 від 01.03.09 р. (а.с. 2-5 том 5), предметом якого є поставка товар, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити такий товар. На виконання умов вказаного договору ТОВ «Карпос»поставив позивачу товар на загальну суму 78086944,72 грн. (у тому числі 13013990,15 грн.) за період з травня 2009 р. по червень 2010 р., що підтверджується наданими позивачем до суду видатковими накладними (а.с. 220-230 том 1, 71-88 том 5, 32-250 том 10, 1-25 том 10). Факт перевезення товару ТОВ «Карпос»підтверджується ТТН, що приєднані до матеріалів справи, відповідно до яких перевезення товару здійснювалось ПП «Вика»на виконання умов договору № 15/03/09 від 01.03.09 р. (а.с. 89-108 том 5, 26-192 том 11). За отриманий товар позивачем здійснено оплату ТОВ «Карпос», що підтверджено виписками з рахунку та актом звірки розрахунків за період з 01.07.07 р. по 30.06.10 р. (а.с. 231-240 том 1, 110-122 том 5, 68-78 том 8). ТОВ «Карпос»виписані позивачу податкові накладні, що приєднані до матеріалів справи (а.с. 6-70 том 5, 3-31 том 10).

Отриманий від ТОВ «Карпос»товар позивачем у подальшому був реалізований контрагентам, в результаті чого отриманий дохід, що підтверджено інформацією подальшої реалізації товару та договорами поставки, укладеними позивачем з контрагентами (а.с. 193-249 том 11, 1-8 том 12).

Також між позивачем (в якості комітента) та ТОВ «Карпос»(в якості комісіонера) був укладений договір комісії на реалізацію товару № 76/04/09 від 07.03.09 р. (а.с. 30-31 том 1), предметом якого є зобов'язання комісіонера за дорученням комітента за винагороду укласти одну або декілька угод від свого імені та за свій рахунок комітента з метою реалізації товару останнього. На виконання умов вказаного договору позивач відвантажив ТОВ «Карпос»товар, що підтверджується наданими позивачем до суду видатковими накладними (а.с. 232б-234а том 2). За отриманий товар ТОВ «Карпос»здійснено оплату позивачу, що підтверджено виписками з рахунку (а.с. 63-79 том 1). Позивачем виписані податкові накладні ТОВ «Карпос», що приєднані до матеріалів справи (а.с. 32-39 том 1, 113-123 том 3).

На підтвердження виконання умов договору комісії на реалізацію товару № 76/04/09 від 07.03.09 р. за період з II кварталу 2009 р. по II квартал 2010 р. позивачем надані акти здачі-прийняття послуг (а.с. 43-47 том 1), звіти ТОВ «Карпос»щодо реалізованого товару (а.с. 48-62 том 1) та виписані ТОВ «Карпос»податкові накладні (а.с. 40-42 том 1, 106, 110 том 3). Позивачем за надані ТОВ «Карпос»послуги сплачена комісійна винагорода, що підтверджено виписками з рахунку та платіжними дорученнями, приєднаними до матеріалів справи (а.с. 80-91 том 1).

Також судом першої інстанції був досліджений договір поставки № 129/04/09 від 01.03.09 р. (а.с. 1-4 том 2), укладений позивачем (в якості покупця) та ТОВ «ВентТехСервіс»(в якості постачальника), предметом якого є поставка товару, який був поставлений постачальником на загальну суму 15749025,24 грн. (у тому числі ПДВ 2623587,04 грн.) за період з II кварталу 2009 р. по II квартал 2010 р., що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними (а.с. 29-40 том 2, 15-223 том 12). Факт перевезення товару підтверджується ТТН, що приєднані до матеріалів справи, відповідно до яких перевезення товару здійснювалось ПП «Вика»на виконання умов договору № 15/03/09 від 01.03.09 р. (а.с. 2356- 240а том 2, 224-250 том 12, 1-250 том 13, 1-25 том 14). За отриманий товар позивачем здійснена оплата на користь ТОВ «ВентТехСервіс», що підтверджено виписками з рахунку та платіжними дорученнями, приєднаними до матеріалів справи (а.с. 41-56 том 2). Постачальником були виписані позивачу податкові накладні, що приєднані до матеріалів справи (а.с. 5-28 том 2, 9-14 том 12).

В подальшому отриманий від ТОВ «ВентТехСервіс»товар було реалізований контрагентам та отримано дохід від реалізації цього товару, що підтверджено інформацією подальшої реалізації товару та копіями договорів поставки, укладених позивачем з контрагентами (а.с. 57-59 том 2, 165-191 том 4).

Також, між позивачем (в якості комітента) та ТОВ «ВентТехСервіс»(в якості комісіонера) був укладений договір комісії на реалізацію товару № 455/08/09 від 01.03.09 р. (а.с. 96ц-96щ том 2), предметом якого є зобов'язання комісіонера за дорученням комітента за плату здійснити від свого імені, але за рахунок комітента в строки та в порядку, передбаченому цим договором, одну або декілька угод з продажу товару комітента. На виконання умов вказаного договору позивач відвантажив ТОВ «ВентТехСервіс»товар, що підтверджується наданими позивачем до суду видатковими накладними (а.с. 234б-235а том 2). За отриманий товар позивачем здійснена оплата ТОВ «ВентТехСервіс», що підтверджено виписками з рахунку та платіжними дорученнями, приєднаними до матеріалів справи (а.с. 117-130 том 2). Позивачем виписані податкові накладні ТОВ «ВентТехСервіс», що приєднані до матеріалів справи (а.с. 97-103 том 2, 96-102 том 3).

В підтвердження виконання умов договору комісії на реалізацію товару від 01.03.2009р. № 455/08/09 за період з квітня 2009 р. по червень 2010 р. позивачем надані акти здачі-прийняття послуг (а.с. 112-116 том 2), звіти ТОВ «ВентТехСервіс»щодо реалізованого товару (а.с. 106-111 том 2) та виписані ТОВ «ВентТехСервіс»податкові накладні (а.с. 104-105 том 2, 87, 89, 91 том 3). Відповідно до наданих актів здачі-прийняття послуг комісійна винагорода за договором комісії на реалізацію товару № 455/08/09 від 01.03.09 р. склала 150060,0 грн. (у тому числі ПДВ - 25010,0 грн.) та була отримана позивачем від ТОВ «Карпос», що не заперечується сторонами по справі.

Відповідні суми доходів, витрат та сум ПДВ по вищезазначеним господарським операціям з ТОВ «Карпос»та ТОВ «ВентТехСервіс»позивачем були включені до складу валових доходів, до складу валових витрат та податкового кредиту, що підтверджено наданими позивачем до суду деклараціями з ПДВ за період з II кварталу 2009 р. по II квартал 2010 р. (арк. справи 1-164 том 6).

На підтвердження реальність господарських операцій за правочинами, укладеними ІП «Калісто»з ТОВ «Карпос»та ТОВ «ВентТехСервіс»позивач надав договір зберігання № 212/04/09 від 01.03.09 р. (ІП «Калісто»- поклажедавець, ІП «Малахіт»- зберігач) (а.с. 159-160 том 2).

В апеляційній скарзі відповідач наполягає на тому, що під час перевірки позивачем не надавалися ТТН або інші документи на перевезення, а тому товари, що не перевозилися, повинні відображатися на залишках у бухгалтерському обліку рах. 281 «Товари»та перераховуватися у податковому обліку відповідно п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»при розрахунку приросту (убутку) балансової вартості запасів. Оскільки при інвентаризації ТМЦ залишків та нестач не встановлено, то у податковому обліку слід відобразити при перерахунку приросту/убутку балансової вартості запасі як використані не у господарській діяльності. У зв'язку з тим, що позивач не здійснив такий розрахунок і був зроблений висновок про заниження валового доходу на 54701661,0 грн.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що твердження відповідача про відсутність у підприємства ТТН на перевезення товарів та інших документів, що мали б підтвердити факт отримання або відвантаження товарів, спростовані наданими до матеріалів справи ТТН, договір на перевезення, довіреності та інші документи, а тому висновки про використання товарів поза межами господарської діяльності є надуманими.

Враховуючи те, що відповідач, роблячи висновки про порушення позивачем податкового законодавства, використав інформацію, отриману від інших органів ДПС щодо вище перелічених контрагентів, суд першої інстанції вказав на те, що з приєднаних до матеріалів справи судових рішень, що набрали законної сили, а саме: постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.11 р. по справі № 2а-1485/11/2070, постанови Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.11 р. по справі 2а-1740/11/2070, постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.12 р. по справі № 2а-1484/11/2070 (а.с. 162-164 том 4, 109-112 том 9, 33-36 том 14) було встановлено, що дії ДПІ у Московському районі м. Харкова щодо проведення перевірок ТОВ «Карпос», за насідками яких складено акти № 8831/23/346 від 23.09.10 р., № 8198/23/34629821 від 20.08.10 р., та дії ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова щодо викладення висновків, визначених в акті перевірки ТОВ «ВентТехСервіс»№ 72/23-212/31060630 від 21.01.11 р., визнані (протиправними) незаконними. А тому відповідно ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В акті перевірки відповідач стверджує про те, що вище вказані операції позивачем були здійснені за правочинами, які не передбачали настання правових наслідків, тобто які є нікчемними. Проте висновки перевіряючих про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

В акті перевірки перевіряючими вказано, що була проведена операція з цінними паперами -векселем, емітованим ПФ «Кібела», придбаним через торговця цінними паперами за договором № Б-151/09 від 31.12.09 р. і в подальшому переданим ТОВ «Апія»в оплату за придбані товари. Висновки про порушення позивачем вимог п. 7.6.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємст⻴рунтуються на тому, що дана норма не розповсюджується на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що відповідач допустив вільне тлумачення як приписів законодавства, так і господарських операцій, проведених позивачем, оскільки при придбанні векселю він у податковому обліку був відображений належним чином, що перевіряючими не заперечувалося, але при використанні його в якості платіжного документу з відстроченням платежу (в розумінні ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок») не відбулося ні «емісії корпоративних прав», ні «зворотного викупу», ні «погашення». Відповідач при перевірці не врахував того, що в п. 7.6.1 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом. Норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Зважаючи на те, що фактичного відчуження векселю не відбулося, оскільки його передача засвідчила лише відстрочення платежу за отриманий товар, що не є цінним папером, то у позивача і не було підстав для визначати валові доходи.

З цього приводу суд першої інстанції, скориставшись приписами ст. 244-2 КАС України, застосував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 11.04.11 р. по справі № 21-23а11, де вказано, що формування витрат на придбання цінних паперів не пов'язується з фактом їх наступного продажу (моментом продажу). Вексельне законодавство України, з огляду на приписи Уніфікованого Закону «Про переказні векселі та прості векселі», запровадженого Женевською Конвенцією від 07.06.30 р. (ратифікована 06.01.00 р.), передбачає право векселеотримувача, що є платником за цим векселем, індосувати (передавати) його далі у якості розрахунків (ст.11 гл.2). Тобто, доки подальше призначення такого векселя (власної емісії) є невизначеним - чи для проведення розрахункових операцій з контрагентами за товари (роботи, послуги), чи для внутрішнього погашення, зазначений вексель має враховуватись у регістрах податкового обліку на суму понесених витрат (п. 7.6.3 ст.7 Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Враховуючи вище вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростували.

Зважаючи на те, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.12 р. по справі № 2а-13200/11/2070 прийнята з дотриманням приписів чинного законодавства, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 160, 165, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012р. по справі № 2а-13200/11/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2012р. по справі № 2а-13200/11/2070 за позовом Іноземного підприємства «Калісто»до Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України про скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Тацій

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 08.08.2012 року.