Постанова № 25559557, 31.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2012 р. Справа № 2а-3108/12/2070

Колегія суддів у складі:

Головуючий суддя Філатов Ю.М.,

Суддя Водолажська Н.С., Суддя Тацій Л.В.

при секретарі Коцура Т.А.

за участю:

представників позивача -Юркова Т.С., Кузнєцова В.В.

представника відповідача -Черніченко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2012р. по справі № 2а-3108/12/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківгаз»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ «Харківгаз», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові від 24.02.11 р. № 0000200847 про збільшення грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 20049,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 3849,0 грн., № 0000210847 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 р. на 6232,0 грн. та за 2-3 квартали 2011 р. на 6677,0 грн. та № 0000190847 про збільшення грошового зобов'язання по ПДВ на 18945,0 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 3751,5 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.12 р. по справі № 2а-3108/12/2070 позов був задоволений в повному обсязі.

Відповідач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.12 р. по справі № 2а-3108/12/2070 та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального законодавства з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, де наполягає на законності судового рішення, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї та пояснення представників сторін в судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень є акт № 93/47-0/03359500 від 09.02.12 р. документальної позапланової виїзної перевірки підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ та податку на прибуток по правовідносинам з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», ТОВ «ВБКО «Харківпромтехбуд», ТОВ «Квазар-93», ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.10 р. по 30.09.11 р., де були зафіксовані порушення вимог п. 7.4.1, п. 7.4.4 та п. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, п. 3.1, п. 5.1, п. 5.2.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 134.1.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.4 ст. 138, п. 139.1.9 ст. 139 ПК України. За висновками перевіряючих вказані порушення призвели до зайвого включення до податкового кредиту суми ПДВ з витрат по придбанню у ТОВ «Квазар-93»та ФОП ОСОБА_1 товарів (робіт, послуг) на загальну суму 12318,0 грн., по придбанню у ТОВ «Бізнес консалтинг плюс», ТОВ «ВБКО «Харківпромтехбуд», ТОВ «Квазар-93»товарів та послуг на загальну суму 6627,0 грн., завищення валових витрат на суму 67823,0 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування на загальну суму 67823,0 грн.; завищення валових витрат за 2010 р. на суму 61591,0 грн., завищення витрат за 2 квартал 2011 р. на суму 20221,0 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався, перш за все, на приписи ст. 71 КАС України і зазначив, що відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів, факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються тим, що при судовому розгляді судом першої інстанції встановлено, що позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», ТОВ «ВБКО «Харківпромтехбуд», ТОВ «Квазар-93», ФОП ОСОБА_1, а саме: між позивачем та зазначеними контрагентами були укладені відповідні договори. Факт реальності здійснення господарських операцій підтверджується розрахунками між суб'єктами господарювання, які проведені в безготівковій формі, доказом чого є платіжні доручення, відповідні податкові накладні, акти на списання, подорожні листи, тощо, надані позивачем.

Також суд першої інстанції зазначив, що ним було з'ясовано, що підставою для встановлення податковим органом вищевказаних порушень з боку ПАТ «Харківгаз»є акти перевірок вищевказаних контрагентів, де встановлена відсутність трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, необхідних для виконання поставок товарів та інших послуг, що свідчить про укладання договорів без мети настання реальних наслідків, тобто встановлена відсутність факту реального здійснення господарських операцій у періоди, що перевірялись.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції процитував зміст п. 1.7 ст. 1, п. 7.2.3, п. 7.2.4, п. 7.2.6, п. 7.3.1, п. 7.4.1, п. 7.4.5, п. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про ПДВ», п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4 ст. 201 ПК України і зробив висновок про те, що сума ПДВ, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту за період, що перевірявся, підтверджена податковими накладними, зауважень до заповнення яких відповідач під час перевірки не мав.

Крім того, щодо висновків відповідача про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та вимог ст. 134, ст. 138, ст. 139 ПК України, то суд першої інстанції їх також вважає недоведеними та такими, що спростовуються обставинами, які викладені вище (слід розуміти -змістом процитованих норм Закону України «Про ПДВ»та ПК України) і звернув увагу на те, що чинним податковим законодавством не передбачено право відповідача при складанні акту перевірки одного платника податків приймати за основу акт перевірки іншого платника податків, як підставу для висновку про наявність порушень з боку першого.

В якості підстави для висновку суду першої інстанції про недоведеність твердження відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту та валових витрат, суд першої інстанції звернув увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати іншим платником податків податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. При цьому Закон України «Про ПДВ»не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник ПДВ не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Крім того, суд першої інстанції зробив висновок про те, що проведене донарахування податкових зобов'язань пов'язане з визнанням відповідачем нікчемними правочинів, здійснених позивачем з його контрагентами, і процитувавши зміст ст. 203, ст. 204, ст. 215, ст. 228 ЦК України, зазначив, що відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваних повідомлень-рішень, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначені договори, укладені між позивачем - з одної сторони та його контрагентами - з другої сторони, недійсними.

Колегія суддів вважає доцільним вказати на те, що в акті перевірки відсутні дані про застосування відповідачем щодо досліджених правовідносин положень ст. 203, ст. 204, ст. 215, ст. 228 ЦК України, що свідчить про те, що суд першої інстанції допустив вільну оцінку підстав для висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Також слід відмітити, що висновки суду першої інстанції про те, що при оподаткуванні операцій з контрагентами позивач дотримався приписів податкового законодавства і має всі необхідні документи по ним, зроблені без дослідження договорів, оформлених документів первинного бухгалтерського та податкового обліку, тоді як наявність належно оформлених документів, необхідних, зокрема, для формування податкового кредиту, не є безумовною підставою для висновків про законність такого формування, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності (постанова ВС України від 04.09.07 р.). Оскільки відповідач пов'язує порушення позивачем вимог податкового законодавства саме з відсутністю доказів фактичного виконання зобов'язань учасниками господарських договорів, то суд першої інстанції повинен був з метою офіційного з'ясування всіх обставин по даній справі дослідити документи, які були подані позивачем в якості доказів, і надати їм правову оцінку.

Позивачем у період, що перевірявся, був укладений з ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»договір поставки № 63/11 від 09.04.11 р., предметом якого є поставка електротехнічної продукції, найменування, одиниця виміру, загальна кількість та вартість якої відображаються у видаткових накладних. Цим же договором було передбачено, що покупець оплачує товар за ціною, яка вказана у видаткових накладних, актах приймання-передачі, специфікаціях тощо, а поставка товару може здійснюватися також на підставі рахунків-фактур. На виконання вказаного договору були оформлені видаткові, податкові накладні, оплата здійснена у безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (т. 2 арк. справи 5 - 11). Наявність належним чином оформлених документів відповідач ні під час проведення перевірки, ні в подальшому не заперечував, як не спростував фактичне отримання товарів.

Висновки відповідача стосовно неможливості формування позивачем податкового кредиту по вказаній операції ґрунтуються виключно на інформації, яка міститься в акті ДПІ Жовтневого району м. Харкова від 07.11.11 р. про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс», що на думку відповідача свідчить про відсутність у вказаного підприємства виробничих потужностей, трудових ресурсів та основних фондів для проведення господарської операції.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що ні в акті перевірки, ні в апеляційній скарзі відповідач не вказує які виробничі потужності, основні фонд та трудові ресурсу повинен мати ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»для поставки позивачу електричних ламп, світильників, кабелю, автоматичного вимикачу.

В апеляційній скарзі апелянт наполягає на тому, що ТОВ «Бізнес-консалтинг плюс»відсутнє за юридичною адресою, а згідно бази автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України були встановлені розбіжності у формуванні податкового кредиту та податкових зобов'язань у підприємств по ланцюгу до виробника продукції.

Порушення позивачем податкового законодавства відповідач також пов'язує з безпідставним віднесенням до податкового кредиту ПДВ по операціям з ТОВ «ВБКО «Харківпромтехбуд», оскільки за інформацією, викладеною в акті Дергачівської МДПІ Харківської області від 30.11.11 р. про неможливість проведення зустрічної звірки, дане підприємство за місцезнаходженням відсутнє, на підприємстві працює 2 особи, відсутні основні фонди, а тому виписані цим постачальником податкові накладні не можуть розглядатися в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, зважаючи на те, що не мають статусу юридично значимих.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом не надана належна оцінка акту Дергачівської МДПІ Харківської області від 30.11.11 р., що вплинуло на прийняття неправосудного рішення.

Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що в постанові суду першої інстанції, яка є предметом апеляційного оскарження, дійсно не був досліджений вищевказаний акт перевірки і не була надана правова оцінка висновкам про відсутність об'єктів, які підпадають під визначення об'єкту оподаткування ПДВ, та твердженням про недійсність задекларованих показників ПДВ. Наявні в матеріалах справи документи (т.1 арк. 235-244) свідчать про те, що предметом купівлі-продажу були карбіт, окуляри газозварника, відра, лопати електроди. Ні в акті перевірки, ні в апеляційній скарзі відповідач не вказує які саме основні фонди повинен мати постачальник для продажу вказаного товару, скільки працюючих і якої кваліфікації та спеціальності повинно працювати на підприємстві. Таким чином слід зробити висновок про те, що твердження про неможливість здійснення поставки товарів ТОВ «ВБКО «Харківпромтехбуд»на користь позивача лише за відсутністю основних фондів та недостатністю трудових ресурсів є безпідставними та надуманими.

Також слід відмітити, що стверджуючи про те, що податкові накладні, які виписані ТОВ «ВБКО «Харківпромтехбуд», є неналежними підтвердження податкових зобов'язань, відповідач не враховує приписи п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 969 від 21.10.10 р., де записано, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у п. 2 цього Порядку, тобто особою, не яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ. Інших підстав для висновків про недійсність податкової накладної не передбачено. Також наявні в матеріалах справи податкові накладні заповнені з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки в них є всі необхідні реквізити та показники.

Відповідач порушення позивачем податкового законодавства пов'язує з безпідставним формуванням податкового кредиту по операціям з ТОВ «Квазар-93»з тих підстав, що відповідно відомостей, викладених в акті Дергачівської МДПІ Харківської області від 30.11.11 р. про неможливість проведення зустрічної звірки, дане підприємство не підтвердило реального вчинення господарських операцій за січень-липень 2011 р. в цьому випадку перевіряючі послалися на відсутність підприємства за податковою адресою, що на їх думку свідчить про безпідставність оформлення податкових накладних. Також відповідач в апеляційній скарзі вказує на наявність актів перевірки підприємств постачальників товарів по ланцюгу до виробника та на визнання нікчемними укладені ними угоди.

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що посилання відповідача на нікчемність правочинів, як таких, що порушують вимоги ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України, здійснених контрагентами контрагента позивача, є перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містити і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаних слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, а тому повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем та його контрагентами за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків відповідача, вчинені позивачем, його контрагентом та контрагентами останнього, правочини кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже є нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної учасниками правочинів діяльності.

За таких підстав твердження про нікчемність правочинів є недоведеними, а тому не можуть бути прийняті, як доказ по даній справі.

Вказуючи на порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям з ФОП ОСОБА_1, відповідач в акті перевірки посилається на акт перевірки ДПІ Жовтневого району м. Харкова від 20.10.11 р., в якому вказується на відсутність необхідних умов для діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів та транспортних засобів, що підтверджує відсутність фінансово-господарської діяльності вказаного суб'єкта господарювання.

Дані висновки, перш за все, відповідач ґрунтує на тому, що перевіркою були виявлені взаємовідносини ФОП ОСОБА_1 з суб'єктами господарювання, які припинили діяльність за рішенням суду, або договори, первинні чи інші документи яких визнані судом недійсними.

Дані твердження свідчать про те, порушення позивачем податкового законодавства відповідав пов'язує з неналежною діяльністю, або неналежним оформленням документів та не звітуванням перед органами ДПС інших суб'єктів господарювання, безпосередньо не пов'язаних взаємовідносинами з позивачем (ТОВ «Екотера-Плюс», ПП «Гамма-Терра», ТОВ «Тено-асавир»).

Колегія суддів вважає доцільним зауважити, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

За таких підстав колегія суддів дійшла до висновку про те, що позовні вимоги ПАТ «Харківгаз»підлягають задоволенню. Але, зважаючи на те, що при ухваленні судового рішення суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність змінити постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2012р. по справі № 2а-3108/12/2070 в частині мотивів та підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 201, 205, 207, 209, 254 КАС України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2012р. по справі № 2а-3108/12/2070 -залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2012р. по справі № 2а-3108/12/2070 -змінити в частині мотивів та підстав для задоволення позову.

В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2012р. по справі № 2а-3108/12/2070 -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.

Головуючий (підпис) Ю.М. Філатов

Судді (підпис) Н.С. Водолажська

(підпис) Л.В. Тацій

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06.08.2012 року.