Ухвала суду № 25559479, 19.07.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2012 р.Справа № 2а-17274/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В.

Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Галан О.О.

представника позивача Архангельського М.Ю.

представника відповідача Гадяцької Т.О.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012р. по справі № 2а-17274/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Інбітек"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Проектно-будівельна компанія "Інбітек", звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 09.11.2011 року № 0001922302 та від 29.12.2011 року № 0002402302, № 0002392302, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірок податковим органом та при оформленні їх результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки актів перевірок базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду позов ТОВ "Проектно-будівельна компанія "Інбітек" задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 09.11.2011 року № 0001922302 та від 29.12.2011 року № 0002402302, № 0002392302, прийняті відносно товариства з обмеженою відповідальністю "Проектно-будівельна компанія "Інбітек".

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та не з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав доводи та обґрунтування викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Проектно-будівельна компанія "Інбітек" в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань, податкового кредиту, валових доходів та валових витрат за період з 01.07.2011 р. по 31.08.2011 р. по взаємовідносинах з ТОВ "Промбуд-монтажінвест", за результатами якої 21.10.2011 р. було складено акт перевірки № 3022/23/34859664, де були зафіксовані порушення вимог Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку відповідача, товариством було занижено податок на додану вартість на загальну суму 291364,00 грн.

Також, відповідним податковим органом була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Промтехноопт" та ТОВ "Промбуд-монтажінвест" за період з 01.04.2011 р. по 01.11.2011 р., за результатами якої 12.12.2011 р. було складено акт перевірки № 3721/23/34859664, де були зафіксовані порушення вимог Податкового кодексу України в результаті чого, на думку відповідача, товариством було занижено податок на прибуток на загальну суму 5235272,00 грн. та податок на додану вартість на загальну суму 3652382,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено фактичне виконання господарських угод, а тому рішення податкового органу є неправомірним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В мотивувальних частинах актів перевірок позивача зазначається, що в ході проведення зустрічних звірок встановити місцезнаходження та провести зустрічну звірку зазначених контрагентів не має можливості.

Також, відповідач зазначає, що ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова, було складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок, на що суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Крім того, у статті 1 розділу 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" розкрито поняття первинного документу - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

Виконання умов зазначених договорів підтверджується наданими до матеріалів справи специфікаціями, рахунками, рахунками-фактури, податковими накладними, видатковими накладними, до яких зауважень під час проведення перевірки відповідач не мав.

Колегія суддів зазначає, що всі вищевказані первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Також, відповідно п. 73.5 ст. 73 Податкового кодексу України - з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до п. 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 р. за N 1232, зазначається, що орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

Також, відповідно до п. 3.1 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок затвердженого наказом ДПА України від 22.04.2011 за N 236 зазначається, що з метою проведення зустрічної звірки орган ДПС, що ініціює проведення такої звірки надсилає органу ДПС, на обліку в якому перебуває суб'єкт господарювання.

Відповідно до зазначених норм права зустрічна звірка можлива у разі отримання від орану ДПС (ініціатора) запиту на проведення такої зустрічної звірки, але як вбачається з матеріалів справи жодних запитів на проведення зустрічної звірки відповідачем не складалося та до ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова не направлялося.

Таким чином, вказані перевірки були проведені всупереч вимогам діючого законодавства України.

Також, в актах перевірок зазначено, що контрагенти позивача не знаходяться за юридичною адресою, що стало підставою для висновків податкового органу щодо порушень позивачем вимог податкового законодавства, з чим суд не погоджується з огляду на наступне.

Однак, належним доказом останнього в розумінні положень ст. 70 КАС є дані про відсутність юридичної особи за місцем реєстрації у Єдиному Державному Реєстрі підприємств та організацій України.

Як свідчить довідка ЄДРПОУ, то ТОВ "Промбуд-монтажінвест" та ТОВ "Промтехноопт" знаходяться за юридичною адресою.

Також, колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

Чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При цьому Закон України "Про податок на додану вартість" не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.

Щодо посилань відповідача у акті про встановлення порушення платником податків податкового законодавства на акти перевірок інших суб'єктів господарювання у якості доказів порушень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Належними та допустимими в розумінні ст. 124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст. 191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.З ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Колегія суддів також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідачем не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірних правочинів, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 06.02.2012 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 197, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.01.2012р. по справі № 2а-17274/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Рєзнікова С.С.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М. Повний текст ухвали виготовлений 24.07.2012 р.